Рішення № 12293390, 04.11.2010, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

04 листопада 2010 року справа № 5020-3/149 За позовом                    Товариства з обмеженою відповідальністю

промислового підприємства „ЗІП”, ідентифікаційний код 21875464

(51901, Дніпропетровська обл., місто Дніпродзержинськ,

вул. Широка, буд. 107-А)

до                              Товариства з обмеженою відповідальністю

“Максимум”, ідентифікаційний код 31005009

(99029, місто Севастополь, вул. М. Музики, 58, кв. 74)

(99040, місто Севастополь, Камишове шосе, 7-„Г”)

про стягнення 10095,02 грн.,

Суддя Головко В.О.,

Представники сторін:

позивач (ТОВ промислове підприємство “ЗІП”) –явку уповноваженого представника не забезпечив;

відповідач (ТОВ “Максимум”) –Опанасенко Н.С., представник, довіреність б/н від 15.01.2009.

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю промислове підприємство “ЗІП” (далі –позивач) звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Максимум” (далі –відповідач) про стягнення заборгованості за поставлений згідно з договором поставки №14/22 від 12.03.2007 товар з урахуванням індексу інфляції в сумі 7151,40 грн., пені в сумі 2588,95 грн. та 3% річних в сумі 354,67 грн., що разом становить 10095,02 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням Відповідачем грошових зобов’язань щодо оплати в повному обсязі вартості поставленого Позивачем товару.

Ухвалою від 21.09.2010 матеріали позовної заяви були надіслані до господарського суду м. Севастополя за територіальною підсудністю.

Ухвалою від 06.10.2010 позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі; розгляд справи призначений на 20.10.2010.

В судовому засіданні 20.10.2010 представник відповідача в порядку статті 59 Господарського процесуального кодексу України надала відзив на позов, згідно з яким ТОВ “Максимум” позовні вимоги визнає частково: в розмірі основного боргу 5800,00 грн. Щодо суми інфляційних збитків, пені та 3% річних відповідач вважає, що їх розрахунок позивач здійснив невірно, у зв’язку з чим відповідач надав контррозрахунок штрафних санкцій /арк. с. 128-129/.

20.10.2010 в судовому засіданні в порядку частини третьої статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошувалась перерва до 03.11.2010.

02.11.2010 на адресу суду надійшли заперечення позивача на відзив на позов відповідача, зі змісту яких вбачається, що позивач зменшив розмір позовних вимог в частині стягнення пені –до 592,87 грн., тобто позивач погодився із розрахунком відповідача у відповідній частині. Решту позовних вимог позивач залишив незмінними.

Відповідно до частини четвертої статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову, або зменшити розмір позовних вимог.

Отже, зменшення розміру позовних вимог є процесуальним правом позивача, тому суд прийняв цю заяву до розгляду.

З урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог позивач просить стягнути з відповідача основний борг в сумі 5800,00 грн., інфляційні втрати в сумі 1351,40 грн., пеню в сумі 592,87 грн., 3% річних в сумі 354,64 грн., а також судові витрати /арк. с. 143/.

У судове засідання 03.11.2010 позивач не з’явився, надав клопотання про розгляд справи за відсутності його представника /арк. с. 142/.

Представник відповідача підтримала свою позицію щодо позовних вимог, викладену у відзиві на позов.

03.11.2010 в судовому засіданні було оголошено перерву до 04.11.2010.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд –

ВСТАНОВИВ:

12.03.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю промисловим підприємством “ЗІП” (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Максимум” (Покупець) був укладений договір на постачання лакофарбової продукції №14/22 від 12.03.2007 (далі –Договір /арк. с. 24-25/), на підставі якого позивач поставив відповідачеві товар на загальну суму 98686,74 грн. за наступними видатковими накладними:

№14-0007941 від 19.04.2007 на суму 3107,95 грн.

№14-0009134 від 29.05.2007 на суму 3235,92 грн.

№14-0009720 від 16.06.2007 на суму 1553,62 грн.

№14-0009721 від 16.06.2007 на суму 2881,44 грн.

№14-0010320 від 11.07.2007 на суму 543,35 грн.

№14-0010321 від 11.07.2007 на суму 1727,32 грн.

№14-0010590 від 21.07.2007 на суму 558,32 грн.

№14-0010759 від 30.07.2007 на суму 1435,76 грн.

№14-0010887 від 03.08.2007 на суму 1063,75 грн.

№14-0011021 від 10.08.2007 на суму 344,35 грн.

№14-0011180 від 17.08.2007 на суму 1870,20 грн.

№14-0011181 від 17.08.2007 на суму 503,74 грн.

№14-0011196 від 17.08.2007 на суму 149,30 грн.

№14-0011458 від 01.09.2007 на суму 1367,84 грн.

№14-0011632 від 10.09.2007 на суму 1081,70 грн.

№14-0011927 від 21.09.2007 на суму 799,79 грн.

№14-0011928 від 21.09.2007 на суму 410,15 грн.

№14-0012087 від 28.09.2007 на суму 328,93 грн.

№14-0012310 від 08.10.2007 на суму 1407,59 грн.

№14-0012311 від 08.10.2007 на суму 1103,90 грн.

№14-0012462 від 12.10.2007 на суму 434,52 грн.

№14-0012580 від 19.10.2007 на суму 1062,42 грн.

№14-0012581 від 19.10.2007 на суму 680,36 грн.

№14-0012868 від 01.11.2007 на суму 485,56 грн.

№14-0012869 від 01.11.2007 на суму 1099,57 грн.

№14-0013042 від 10.11.2007 на суму 1196,22 грн.

№14-0013043 від 10.11.2007 на суму 945,76 грн.

№14-0013129 від 16.11.2007 на суму 844,97 грн.

№14-0013639 від 24.12.2007 на суму 2248,39 грн.

№14-0013640 від 24.12.2007 на суму 1083,76 грн.

№14-0000026 від 11.01.2008 на суму 1729,00 грн.

№14-0000233 від 28.01.2008 на суму 2659,25 грн.

№14-0000491 від 18.02.2008 на суму 1564,62 грн.

№14-0000657 від 29.02.2008 на суму 2072,64 грн.

№14-0000916 від 14.03.2008 на суму 3297,30 грн.

№14-0000917 від 14.03.2008 на суму 1762,92 грн.

№14-0001037 від 21.03.2008 на суму 1980,38 грн.

№14-0001369 від 07.04.2008 на суму 3077,52 грн.

№14-0001489 від 11.04.2008 на суму 2177,58 грн.

№14-0001703 від 18.04.2008 на суму 2168,98 грн.

№14-0001926 від 25.04.2008 на суму 4859,00 грн.

№14-0002182 від 13.05.2008 на суму 2831,45 грн.

№14-0002184 від 13.05.2008 на суму 5749,03 грн.

№14-0002481 від 23.05.2008 на суму 7435,51 грн.

№14-0002849 від 06.06.2008 на суму 10222,85 грн.

№14-0003507 від 04.07.2008 на суму 5149,90 грн.

№14-0003705 від 15.07.2008 на суму 4392,36 грн.                    /арк. с. 32-86/.

Відповідно до пункту 1.1 Договору Постачальник зобов’язується поставити, а Покупець прийняти та оплатити на умовах Договору продукцію виробництва ТОВ ПП “ЗІП”, кількість, асортимент і ціна якої зазначені в специфікаціях (накладних), що є невід’ємними частинами цього Договору.

Пункт 4.2 Договору (з урахуванням протоколу від 02.04.2007 врегулювання розбіжностей /арк. с. 26-29/) встановлює, що оплата за кожну поставлену партію товару з відстроченням платежу здійснюється Покупцем з моменту продажу товару, але не пізніше 14 календарних днів з дати поставки товару, шляхом перерахування грошей на поточний рахунок Постачальника.

В порушення договірних зобов’язань Відповідач за отриманий за накладними товар розрахувався частково, а саме:

01.06.2007 в сумі 1955,00 грн.

15.08.2007 в сумі 660,00 грн.

28.09.2007 в сумі 8809,56 грн.

03.10.2007 в сумі 10000,00 грн.

09.11.2007 в сумі 262,52 грн.

14.12.2007 в сумі 3835,00 грн.

16.01.2008 в сумі 1000,00 грн.

17.01.2008 в сумі 1500,00 грн.

18.01.2008 в сумі 1250,00 грн.

25.02.2008 в сумі 7017,08 грн.

26.03.2008 в сумі 996,29 грн.

21.04.2008 в сумі 3341,02 грн.

24.06.2008 в сумі 3077,52 грн.

26.06.2008 в сумі 3000,00 грн.

26.06.2008 в сумі 3000,00 грн.

04.08.2008 в сумі 10000,00 грн.

05.08.2008 в сумі 5000,00 грн.

07.08.2008 в сумі 5000,00 грн.

15.09.2008 в сумі 3000,00 грн.

16.09.2008 в сумі 1000,00 грн.

18.09.2008 в сумі 5000,00 грн.

19.09.2008 в сумі 2000,00 грн.

23.09.2008 в сумі 1000,00 грн.

08.10.2008 в сумі 566,00 грн.

17.11.2008 в сумі 6416,75 грн.

01.12.2008 в сумі 1000,00 грн.

02.04.2009 в сумі 800,00 грн.

06.04.2009 в сумі 500,00 грн.

08.04.2009 в сумі 100,00 грн.

09.04.2009 в сумі 200,00 грн.

14.04.2009 в сумі 500,00 грн.

25.05.2009 в сумі 500,00 грн.

05.10.2009 в сумі 400,00 грн.

06.11.2009 в сумі 200,00 грн. –на загальну суму 92886,74 грн.,

що підтверджується копіями банківських виписок, наданих позивачем /арк. с. 87-113/.

Таким чином, сума основного боргу ТОВ “Максимум” перед ТОВ ПП “ЗІП” складає 5800,00 грн. (98686,74-92886,74)

Дана заборгованість підтверджується актом звірення взаємних розрахунків, підписаним сторонами 30.09.2009 /арк. с. 31/, і не оспорюється відповідачем.

20.05.2010 з метою мирного врегулювання спору позивач направив до ТОВ “Максимум” претензію про оплату вартості поставленого товару /арк. с. 19-22/, але у відповідь оплати або пояснень несплати товару не отримав.

Зазначене стало причиною звернення позивача до суду із даним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Предметом позову є матеріально-правова вимога Товариства з обмеженою відповідальністю промислового підприємства “ЗІП” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Максимум” про стягнення 10095,02 грн., з яких: 5800,00 грн. –основна заборгованість, що виникла через невиконання відповідачем зобов’язань за договором постачання лакофарбової продукції №43/22 від 12.03.2007; 1351,40 грн. –інфляційні втрати, 592,87 грн. –пеня, 354,64 грн. –3% річних, а також судові витрати /арк. с. 143/.

Отже, застосуванню до спірних зобов’язальних правовідносин підлягають відповідні норми Господарського кодексу України і Цивільного кодексу України, які регулюють загальні положення про зобов’язання, питання виконання зобов’язань та відповідальності за порушення зобов’язань.

Судом встановлено, що за своєю правовою природою та ознаками укладений між сторонами Договір є договором поставки.

Зобов’язання, що виникають на підставі договору поставки є господарськими зобов’язаннями, до яких застосовуються правила статті 265 Господарського кодексу України та статті 712 Цивільного кодексу України.

Частина перша статті 265 Господарського кодексу України, частина перша статті 712 Цивільного кодексу України встановлюють, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки, згідно з частиною другою статті 712 Цивільного кодексу України, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Як зазначено вище, пунктом 4.2 Договору встановлений кінцевий строк виконання Покупцем зобов’язання щодо оплати отриманого товару –з моменту продажу товару, але не пізніше 14 календарних днів з дати поставки товару.

Остання партія товару поставлена відповідачеві 15.07.2008, отже відповідач мав сплатити вартість отриманого товару в строк до 29.07.2008 включно.

20.05.2010 (вих. №25) позивач надіслав відповідачу претензію про погашення заборгованості за Договором /арк. с. 19-20/.

Проте відповідач борг так і не сплатив.

Як вбачається з матеріалів справи, несплаченою відповідачем залишилася сума за поставлений товар в розмірі 5800,00 грн.

Статті 525 та 526 Цивільного кодексу України встановлюють, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічне положення стосовно господарських зобов’язань міститься в частині першій статті 193 Господарського кодексу України.

Виходячи з фактичних обставин справи, суд дійшов висновку про те, що у встановлені Договором строки відповідач взяті на себе зобов’язання щодо оплати отриманого товару не виконав, тобто є таким, що прострочив виконання зобов’язання.

Пункт 5.1 Договору передбачає, що за невиконання зобов’язань за цим договором сторони несуть відповідальність в порядку і розмірах, передбачених чинним законодавством.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За розрахунком позивача сума боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання зобов’язання становить 7151,40 грн. /арк. с. 16/.

Перевіривши розрахунок суми боргу з урахуванням індексів інфляції за період з 30.07.2008 по 12.08.2010 суд знаходить його вірним, а отже, позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу (5800,00 грн.) з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення (серпень 2008 року –липень 2010 року) підлягають до задоволення в повному обсязі –в сумі 7151,40 грн. (5800,00*1,233=7151,40).

Також позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 354,67 грн.

Суд вважає позовні вимоги щодо стягнення 3% річних такими, що підлягають частковому задоволенню, зважаючи на таке.

Пункт 5.5 Договору передбачає, що у випадку несвоєчасної оплати за поставлений товар, Покупець сплачує Постачальнику 3% річних від простроченої суми.

Суд перевірив розрахунок 3% річних, наданий позивачем, і зазначає, що, в основному, він є вірним, проте позивач не врахував того, що 2008 рік є високосним і тому при розрахунку 3% річних за 2008 рік має братися 366 календарних днів, а не 365.

Враховуючи зазначене, суд здійснив власний розрахунок 3% річних, що наведений нижче.

За розрахунком суду сума 3% становить 354,47 грн., а саме:

Період прострочення з 30.07.2008 по 31.12.2008 –155 днів.

5800,00*3/100/366*155=73,69 грн.

Період прострочення з 01.01.2009 по 31.12.2009 –365 днів.

5800,00*3/100=174,00 грн.

Період прострочення з 01.01.2010 по 12.08.2010 –224 дні.

5800,00*3/100/365*224=106,78 грн.

Отже, загальна сума 3% річних за розрахунком суду становить 73,69+174,00+106,78 =354,47 грн.

За викладених обставин позовні вимоги в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню частково в сумі 354,47 грн. В частині стягнення 0,20 грн. в позові слід відмовити.

Щодо вимоги про стягнення пені суд зазначає наступне.

В силу частини другої статті 20 Господарського кодексу України, захист прав і законних інтересів суб’єктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.

Відповідно до частини першої статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною другою статті 217 Господарського кодексу України унормовано, що у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Визначення штрафу і пені надається в Цивільному кодексі України.

Зокрема, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Згідно зі статтею 610, частиною третьою статті 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Пунктом 5.2 Договору передбачено, що у випадку прострочки оплати товару з вини Покупця, покупець зобов’язаний сплатити Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки від суми заборгованості.

Суд зазначає, що дане положення Договору повністю узгоджується із вимогами чинного законодавства України, зокрема, статтями 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”.

Так, відповідно до статті 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”).

Як вбачається з розрахунку пені, наданого позивачем /арк. с. 17/, позивач застосував подвійну облікову ставку Національного банку України, яка діяла в період, за який стягується пеня.

Проте, позивачем не враховані положення законодавства, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, а саме, частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій (до яких належить і пеня) за прострочення виконання зобов’язання, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

З огляду на викладені обставини, суд погоджується із контррозрахунком пені, що наданий відповідачем /арк. с. 129/ і вважає, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня в сумі 592,87 грн. (5800,00*2*10,25/100/365*182= 592,87 грн.).

Зважаючи на те, що позивач в запереченнях від 29.10.2010 на відзив відповідача погодився із наданим ним розрахунком пені і по суті зменшив розмір позовних вимог в частині пені до 592,87 грн., суд вважає змінені позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі –в сумі 592,87 грн.

Підсумовуючи вищевикладене, з відповідача підлягає стягненню сума основного боргу з урахуванням індексу інфляції –7151,40 грн., 3% річних в сумі 354,47 грн. та пеня –592,87 грн., разом 8098,74 грн. (7151,40+354,47+592,87).

За правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору.

Таким чином, витрати позивача по сплаті державного мита в сумі 102,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 49, 82, 84-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В :

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Максимум” (вул. М. Музики, 58, кв. 74, м. Севастополь, 99007, ідентифікаційний код 31005009, п/р 26005317020001 в СФ КБ "Приватбанк", МФО 324935 або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю промислове підприємство „ЗІП” (вул. Широка, 107-А, м. Дніпродзержинськ, Дніпропетровська область, 51901, ідентифікаційний код 21875464, п/р 26007001009408 в ПАТ „ХОУМ КредитБанк”, м. Дніпропетровськ, МФО 307123) 8098,74 грн. (вісім тисяч дев’яносто вісім грн. 74 коп.), в тому числі: основний борг з урахуванням індексу інфляції –7151,40 грн., 3% річних –354,47 грн., пеню –592,87 грн., а також витрати по сплаті державного мита в сумі 102,00 грн. (сто дві грн. 00 коп.), витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн. (двісті тридцять шість грн. 00 коп.).

                              Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3.          В частині стягнення 3% річних в сумі 0,20 грн. –в позові відмовити.

Суддя В.О. Головко

Повне рішення в порядку

статті 84 ГПК України

оформлено і підписано

09.11.2010.