Рішення № 122933587, 07.11.2024, Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 703/1463/24

2/703/819/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2024 року м. Сміла

Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Криви Ю.В.,

секретаря судового засідання Крамної Л.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Сміла цивільну справу за позовом акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

встановив:

05 квітня 2024 року АТ «Акцент-банк» звернулось до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 107368 грн. 69 коп. заборгованості за кредитним договором б/н від 24 вересня 2016 року з підстав невиконання умов договору.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 24 вересня 2016 року ОСОБА_2 приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг в «А-Банку» з метою отримання банківських послуг та відкриття банківського рахунку. На підставі вказаної анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в «А-Банку» відповідачу надано кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на його банківський рахунок зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 46,8 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом та видано платіжну картку.

Своїм підписом у заяві відповідач підтвердив, що підписана ним заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в «А-Банку» разом з Умовами та Правилами, які викладені на банківському сайті htth://a-bank.com.ua/terms, складає між ним та Банком кредитний договір.

Згідно п. 2.1.1.12.6 Умов та правил надання банківських послуг Банк на боргові зобов`язання за кредитом і офердрафтом нараховує відсотки в розмірі, встановленому Тарифами банку.

Відповідно до умов укладеного між позивачем та відповідачем кредитного договору, відповідач зобов`язався здійснювати своєчасне погашення кредиту та сплачувати усі інші передбачені договором платежі.

При укладанні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Позивач стверджує, що свої зобов`язання за договором він виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту, а останній в порушення норм закону та умов договору свої зобов`язання за договором належним чином не виконав, не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями у зв`язку з чим, станом на 09 березня 2024 року має заборгованість за кредитним договором б/н від 24 вересня 2024 року в розмірі 107368 грн. 69 коп., в тому числі: заборгованість за кредитом 88876 грн. 01 коп., заборгованість за відсотками 18492 грн. 68 коп., заборгованість за штрафами 0,00 грн.

Посилаючись на вказані обставини та те, що на даний час відповідач продовжує ухилятись від виконання зобов`язання і заборгованість за договором не погашає, що є порушенням законних прав АТ «А-Банк», позивач звернувся до суду з позовом та просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором станом на 09 березня 2024 року в розмірі 107368 грн. 69 коп., та понесені судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 3028 грн. в примусовому порядку.

Ухвалою судді від 04 квітня 2024 року призначено справу до розгляду в порядку спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Відповідачу визначено строк для надіслання до суду відзиву на позовну заяву, позивачу для надання відповіді на відзив.

Реалізуючи право на подання відзиву, у порядку ст. 178 ЦПК України, 08 травня 2024 року представник відповідача ОСОБА_3 , яка діє на підставі довіреності, посвідченої 15 вересня 2024 року приватним нотаріусом Черкаського районного нотаріального округу, надіслала до суду відзив на позовну заяву, у якому зазначила про часткове визнання позовних вимог. Узагальнені доводи та заперечення наведені представником відповідача у відзиві зводяться до наступного.

Так, представник відповідача не заперечує, що її довіритель ОСОБА_1 дійсно 24 вересня 2016 року звернувся до AT «Акцент-Банк» з метою отримання банківських послуг та на підставі підписаної анкети-заяви від вказаної дати, отримав можливість користуватись грошовими коштами, погашаючи їх. Водночас зауважує, що у вказаній анкеті-заяві не було погоджено жодної процентної ставки за користування кредитними коштами, стверджує, що при підписанні анкети-заяви йому жодних тарифів працівником банку для підпису не надавалось, а відповідно він із жодним тарифом не ознайомлювався та не підписував його. На думку представника відповідача, помилковим є твердження позивача, викладене у мотивувальній частині позовної заяви, що анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в A-Банку та тариф використання кредитної картки «Універсальна» та «Універсальна Gold» складають кредитний договір укладений між банком та ОСОБА_1 . Відтак вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості зі сплати відсотків за вказаним кредитним договором б/н від 24 вересня 2016 року є безпідставними та необґрунтованими.

При розгляді справи просила суд врахувати та застосувати до спірних правовідносин висновки Верховного Суду, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131 цс 19) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2019 року по справі № 573/2495/16-ц (провадження № 61-27301св18), постанові Верховного Суду України від 22 березня 2017 року №6-2320цс16.

Крім того вказує, що в анкеті-заяві на укладення договору, яку підписано позичальником, строки здійснення періодичних платежів за кредитом не встановлені, отже слід визнавати неправомірним та безпідставним списання банком внесених на погашення боржником коштів в рахунок погашення відсотків за користування кредитом та зараховувати ці кошти на погашення тіла кредиту. Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 18.05.2022 у справі №697/302/20 (провадження № 61-2498св22). Відтак, оскільки між позивачем та відповідачем не було погоджено жодної відсоткової ставки за користування грошовими коштами, а також розміру пені, представник відповідача вважає, що всі кошти, які позивачем зараховані на вказані призначення і сплачені відповідачем, слід зарахувати на погашення тіла кредиту, а також неправомірним та безпідставним є нарахування та списання позивачем відсотків із ліміту і їх трансформація в основний борг за договором.

Представник відповідача зауважила, що згідно розрахунку заборгованості, що доданий позивачем до позову у вигляді виписки по картці від 09.03.2024 року, зокрема, з колонки «Деталі операції» вбачається, що позивачем у період з 24 вересня 2016 року по 03 березня 2024 року відповідачу неправомірно нараховано та трансформовано пеню та відсотки в основний борг за договором в сумі 29932,19 грн. та вважає, що вказану суму коштів слід зарахувати на погашення тіла кредиту. Так, у колонці «Залишок після операції» означеної виписки, кінцева сума заборгованості станом на 03 березня 2024 року складає 106780,88 грн. З огляду на це вважає, що обґрунтована сума заборгованості по тілу кредиту, що лишилась недоплаченою її довірителем позивачу, становить 77436,50 грн., з наступного розрахунку: 107368,69 грн (сума заборгованості, що є предметом спору) - 29 932.19 грн (кошти, які позивачем були нараховані як відсотки і пеня та зараховані у витрати, що у свою чергу є ціною позову, яка включає як тіло, так і відсотки).

На підставі наведеного, представник відповідача зазначила, що її довіритель визнає заборгованість в розмірі 77436,50 грн., як суму коштів, що ним недоплачена позивачу в рахунок виконання умов заяви-анкети від 24 вересня 2016 року та визнає позовні вимоги в цій частині. В іншій частині просила позовні вимоги залишити без задоволення. При вирішенні судом питання про розподіл судових витрат, просила застосувати принцип пропорційності, передбачений п.3 ч.2 ст. 141 ЦПК України, стягнувши із відповідача суму судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В направлених на адресу суду 19 червня 2024 року запереченнях, які фактично є відповіддю на відзив, представник позивача виклав свою незгоду із доводами сторони відповідача, наведеними у відзиві, вважає, що представником відповідача не спростовано факт існування вказаної у позовній заяві заборгованості відповідача за кредитним договором, відтак просив позов задовольнити у повному обсязі.

Зауважив, що відповідач в Анкеті-Заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в А-Банку підтвердив під розпис факт ознайомлення з Умовами і Правилами надання банківських послуг та зобов`язався в подальшому регулярно знайомитись зі змінами до них, викладеними на сайті Банку.

Вказує, що боржник користувався кредитом, а значить ознайомився з Умовами і Правилами надання банківських послуг в А-Банку і погодився з ними, оскільки даний кредитний договір є договором оферти. Банком, станом на час укладання договору, на виконання відповідних положень Закону України «Про захист прав споживачів», надано всю необхідну інформацію в письмовому вигляді, результатом чого є факт підписання сторонами кредитного договору. Враховуючи, що законом не встановлений обов`язок кредитора на відібрання підпису позичальника під наданою інформацією, доказом наявності факту виконання вимог Закону України «Про захист прав споживачів» є положення ч. 2 ст. 638, ч. 2 ст. 642 ЦК України, тобто фактичне прийняття пропозиції до укладання договору дією та сплата періодичних платежів.

Своїм підписом під ретельно прочитаним кредитним договором позичальник підтвердив факт виконання банком усіх переддоговірних формальностей, щодо яких є застереження у чинному на той час законодавстві, в тому числі й постанові правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року, і саме це, на думку представника позивача, є доказом обізнаності позичальника з усіма умовами кредитування на момент підписання кредитного договору. Таким чином, відповідач погодився як з Умовами та Правилами надання банківських послуг так і з необхідністю самостійного ознайомлення на сайті банку з їх оновленими версіями. Відтак, наявна заборгованість нарахована відповідачу у відповідності до умов кредитування, які складаються із Анкети-Заяви, Тарифів та Умов і Правил.

Щодо вимоги про стягнення відсотків за користування кредитом, представник позивача зазначив, що позичальник, отримавши кредитку картку та скориставшись кредитними коштами, фактично погодився з умовами, що діяли на момент зняття коштів, тобто фактично прийняв пропозицію до укладення договору дією та повинен сплачувати процентну ставку.

Вказав також, що на підтвердження правильності розрахунку в матеріалах справи наявна банківська виписка по рахунку відповідача, яка є первинним бухгалтерським документом відповідно до ЗУ «Про бухгалтерський облік», де в тому числі відображено використання відповідачем кредитного ліміту. Зауважив, що до позову також було додано довідку про видачу картки та довідку про встановлення/зміну кредитного ліміту, при цьому ініціатором встановлення/зміни кредитного ліміту може бути як банк, так і сам клієнт, заборгованість виникла в результаті витрачання кредитних коштів, а встановлення кредитного ліміту є лише можливістю їх використання, а не обов`язком клієнта.

На підставі наведеного, просив позов задовольнити в повному обсязі.

Сторони в судове засідання не з`явились.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, в позовній заяві та направлених до суду запереченнях просив розглядати справу у його відсутності, на задоволенні позову наполягав.

Відповідач та його представник в судове засідання також не з`явились, від представника відповідача адвоката Петренка О.В. на адресу суду надійшла письмова заява, в якій останній просив розглянути справу без участі сторони відповідача, та ухвалити рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково, стягнувши з відповідача на користь позивача заборгованість за основним богом в розмірі 77436 грон. 50 коп., в іншій частині просив позовні вимоги залишити без задоволення, а судові витрати стягнути пропорційно задоволеним позовним вимогам. Окрім того, у вказаній заяві представник відповідача наголосив, що у позовній, заяві представник позивача вказує про те, що відсотки погоджені сторонами договору з огляду на зміст Умов та Правил надання банківських послуг в A-Банку, які викладені на банківському сайті (абз.1 та 3 стр. 1 позовної заяви). Проте згідно анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в A-Банку, безспірним є той факт, що ОСОБА_1 згодився на Умови та Правила надання банківських послуг і тарифи, правила користування, основні умови обслуговування і кредитування, розміщені в рекламному буклеті. Водночас матеріали позовної заяви не містять рекламного буклету, в якому були б розміщені Умови та Правила надання банківських послуг і тарифи, правила користування, основні умови обслуговування і кредитування, з якими ОСОБА_1 ознайомився та погодився саме 24 вересня 2016 року шляхом їх підписання. Відтак, оскільки матеріали справи не містять вказаного рекламного буклету за станом на 24 вересня 2016 року із підписом ОСОБА_1 , вважає твердження представника позивача про погодження між сторонами Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку, які викладені на банківському сайті, такими, що є помилковим, тому навіть з цих підстав позовні вимоги в частині нарахованих і уже стягнутих відсотків на загальну суму 29932,19 грн є безпідставними.

У відповідності до ч.2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснюється.

Оскільки розгляд справи відбувався за відсутності учасників процесу фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснювалося.

Вивчивши матеріали справи, надані сторонами докази, дослідивши їх всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, суд приходить до наступного.

За змістом ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою їх забезпечення.

Відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є: свобода договору, свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.

Підстави виникнення цивільних прав та обов`язків визначені в статті 11 Цивільного кодексу України, зокрема з договорів та інших правочинів.

Статтею 14 цього Кодексу визначено, що цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Виконання цивільних обов`язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.

Під кредитними правовідносинами розуміють такі, що виникають з приводу надання (передачі, використання) грошових коштів на умовах повернення.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність», банківський кредит - будь-яке зобов`язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов`язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов`язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов`язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Кредитний договір є різновидом договору позички, тому до правовідносин, що виникають на його основі, застосовуються ті ж правила, що діють для договорів позички.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що між сторонами виникли спірні правовідносини з приводу виконання договірних зобов`язань.

Так, 24 вересня 2016 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку з метою укладання кредитного договору та отримання кредитної картки. Анкета-Заява містить лише персональні дані позичальника та його контактну інформацію. У Анкеті-Заяві зазначено, що відповідач погодився з тим, що ця заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами, правилами користування основними умовами обслуговування і кредитування, розташованими в рекламному буклеті, складають між ним та банком договір про надання банківських послуг (а.с. 9).

З матеріалів справи вбачається, що даний спір виник між АТ «Акцент-Банк» та ОСОБА_1 з підстав зняття останнім кредитних коштів із банківської карти, отриманої згідно анкети-заяви від 24 вересня 2016 року.

Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

За змістом ст. ст.626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ч. 1ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. ч. 1, 2ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (ч. 1 ст. 634 ЦК України).

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «Акцент-Банк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст. ст.633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Згідно зі ч. 1ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно із ч. 1ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору, проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

АТ «Акцент-Банк», звертаючись із даним позовом, до суду надав розрахунок заборгованості за договором від 24 вересня 2016 року станом на 09 березня 2024 року; копію анкети-заяви від 24 вересня 2016 року про приєднання ОСОБА_1 до Умов і правил надання банківських послуг в А-Банку; виписку по картці на ім`я ОСОБА_1 за період з 24 вересня 2016 року по 09 березня 2024 року; довідку за картами, згідно з якою на ім`я відповідача ОСОБА_1 було відкрито рахунок № НОМЕР_1 та видано наступні картки: № НОМЕР_2 , строком дії до березня 2021 року; № НОМЕР_3 , строком дії до вересня 2026 року; № НОМЕР_4 , строком дії до березня 2027 року; № НОМЕР_5 , строком дії до грудня 2028 року. Крім того позивачем надано довідку за лімітами за період з 24 вересня 2016 року по 09 березня 2024 року, згідно якої починаючи з 24 вересня 2016 року ОСОБА_1 був встановлений кредитний ліміт в розмірі 0,00 грн, який в подальшому був збільшений банком до 88900 грн.; Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у ПАТ «Акцент-Банк»; Витяг з Тарифів користування кредитними картками «Універсальна» та «Універсальна GOLD».

Водночас, суд наголошує, що підписана ОСОБА_1 анкета-заява від 24 вересня 2016 року, на яку посилається АТ «А-Банк» в позовній заяві, не містить будь-яких даних про суму кредиту, кредитний ліміт, даних про видачу кредитної картки, її виду та строку дії. Вказана анкета-заява містить лише анкетні дані відповідача та підпис останнього.

Частина 4 ст. 263 ЦПК України передбачає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, провадження № 14-131цс19, зауважила на тому, що роздруківка із сайту позивача не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов та правил не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена щодо укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, копії додатків, а саме витяг з Тарифів користування кредитними картками «Універсальна» та «Універсальна GOLD» та витяг з Умов про надання банківських послуг в АТ «Акцент-Банк», що долучені позивачем до матеріалів позовної заяви, підписів відповідача не містять, що свідчить про недоведеність факту ознайомлення відповідача саме з цими Тарифами і Умовами та правилами надання банківських послуг.

Крім того, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ця редакція Витягу з «Умов та Правил надання банківських послуг», а також Тарифи узгоджені з відповідачем при підписанні анкети-заяви від 24 вересня 2016 року, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами, а також розмір і порядок їх нарахування.

Тому, суд відхиляє доводи позивача про те, що відповідач в анкеті-заяві про приєднання до Умов та правил підтвердив під розпис факт ознайомлення з Умовами та правилами та зобов`язався в подальшому регулярно знайомитись і змінами до них, викладеними на сайті Банку, оскільки такі твердження не ґрунтуються на вимогах закону.

Водночас, у позовній, заяві представник позивача вказує про те, що відсотки погоджені сторонами договору з огляду на зміст Умов та Правил надання банківських послуг в A-Банку, які викладені на банківському сайті, однак згідно анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в A-Банку, безспірним є той факт, що ОСОБА_1 згодився на Умови та Правила надання банківських послуг і тарифи, правила користування, основні умови обслуговування і кредитування, розміщені в рекламному буклеті. Водночас матеріали позовної заяви не містять рекламного буклету, в якому були б розміщені Умови та Правила надання банківських послуг і тарифи, правила користування, основні умови обслуговування і кредитування, з якими ОСОБА_1 ознайомився та погодився саме 24 вересня 2016 року шляхом їх підписання. Відтак, оскільки матеріали справи не містять вказаного рекламного буклету за станом на 24 вересня 2016 року із підписом ОСОБА_1 , суд відхиляє доводи сторони позивача про погодження між сторонами Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку, які викладені на банківському сайті. Таким чином позовні вимоги в частині нарахованих і уже стягнутих відсотків за договором від 24 вересня 2016 року є безпідставними.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч.1 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів»). Згідно з п. 22 ч.1 ст.1 вказаного закону споживач це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Конституційний Суд України у рішенні від 11 липня 2013 року у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» зазначив, що з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема, у договорах про надання споживчого кредиту.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 банк дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.

До того ж, у даному випадку, необхідно зауважити, що міжнародними актами, зокрема, Резолюцією Генеральної асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» констатовано, що споживачі здебільшого знаходяться в нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти, купівельної спроможності та виходячи з важливості сприяння справедливому, рівноправному та усталеному економічному і соціальному розвитку, у зв`язку з чим сформульовано керівні принципи для захисту інтересів споживачів.

Роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що також зазначено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Суд враховує, що банк систематично змінює зміст Умов, отже стверджувати, що з вересня 2016 року (коли сторони у справі уклали договір) до квітня 2024 року (коли позивач звернувся до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості) зміст кредитного договору був незмінним підстав немає.

Судом також не приймаються до уваги доводи позивача про те, що відповідач підписав Паспорт споживчого кредитування, в якому було погоджені всі умови кредитування, у тому числі нарахування відсотків.

Так, матеріали справи не містять та позивачем не надано доказів підписання відповідачем паспорту споживчого кредитування.

Водночас, паспорт споживчого кредиту, не можна вважати складовою частиною кредитного договору між сторонами, оскільки наведена в ньому інформація є тією інформацією, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (Стандартизована форма), викладений у формі відповідно до Додатку 1 до ЗУ «Про споживче кредитування».

До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту.

Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті (ч. 2ст. 9 Закону).

Частиною 3 ст. 9 ЗУ «Про споживче кредитування» визначено інформацію, що надається кредитодавцем споживачу, також і в разі укладення договору про споживчий кредит у формі кредитування рахунку (п. 12).

Враховуючи, що Паспорт споживчого кредиту є інформацією, яка була надана відповідачу до укладення кредитного договору, така була актуальною лише до укладення між ним і банком кредитного договору, й матеріали справи не містять відомостей про те, які саме умови були прийняті позичальником, дана інформація не може бути взята судом до уваги як доказ підтвердження конкретних умов кредитування.

Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20, провадження № 61-14545сво20.

Тобто, до позовної заяви не додано документів, які підтверджують, що на момент підписання анкети-заяви, відповідач був ознайомлений саме з заявленими позивачем умовами кредитування з використанням кредитки.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про розмір та порядок нарахування відсотків, наданий банком Витяг з Умов сам по собі не може розцінюватися як зміст кредитного договору, наявного між сторонами справи, який суд відхиляє як неналежний та недопустимий доказ, з підстав недоведення того, що він є невід`ємною частиною договору від 24 вересня 2016 року.

З огляду на це, неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України.

Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 3 липня 2019 року (справа №342/180/17, провадження №14-131цс19), яка згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України має враховуватися судами при застосуванні норм права.

Довідка за картами (а.с. 26) і довідка за лімітами (а.с. 27) також не містять об`єктивних і достатніх даних щодо всіх істотних умов укладеного сторонами договору.

Таким чином, АТ «Акцент-Банк» не довело укладення з ОСОБА_1 договору про надання банківських послуг на умовах, які зазначені у позові.

Враховуючи викладене, підстав для стягнення відсотків за користування кредитними коштами суд не вбачає, оскільки позивачем не доведено узгодження з позичальником ОСОБА_1 розміру процентної ставки, порядку нарахування та сплати відсотків, а тому суд дійшов висновку про відмову у задоволенні означених позовних вимог.

Водночас, підписання ОСОБА_1 анкети-заяви від 24 вересня 2016 року про приєднання до банківських послуг в АТ «А-Банку» свідчить про укладення кредитного договору між банком та позичальником, оскільки останній виразив свою волю на отримання кредитних коштів, що підтверджується підписанням анкети-заяви, отриманням кредитної картки з встановленням кредитного ліміту та перерахуванням на картку кредитних коштів, які використовувались відповідачем, що підтверджується випискою по рахунку (а.с.10-25).

Однак суд не погоджується з наданим позивачем розрахунком заборгованості оскільки означений розрахунок заборгованості не є первинним документом, який підтверджує укладення договору на умовах, які вказані Банком у позовній заяві, та не може бути взятий до уваги судом, оскільки з аналізу останнього вбачається, що в ньому включенні нараховані відсотки, розмір та порядок нарахування яких не було узгоджено між сторонами.

Сам розрахунок заборгованості є внутрішнім документом Банку та не містить відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи видавалася кредитна картка, на який строк, правильність нарахування відсотків та штрафів позивачем, а також, зробити висновок, що ця заборгованість виникла саме внаслідок порушення відповідачем умов кредитного договору, та неможливо встановити, які саме умови спірного договору порушені відповідачем. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 13 травня 2020 року, справа № 219/1704/17 (провадження № 61-1211св19).

Оскільки матеріали справи не містять доказів щодо істотних умов укладеного сторонами кредитного договору, то наданий АТ «Акцент-Банк» розрахунок заборгованості за договором (а.с. 5-8) достовірно не вказує на розмір невиконаного відповідачем зобов`язання.

На ряду з цим, з довідок за картами та за лімітами вбачається, що ОСОБА_1 було відкрито рахунок та видано кредитні картки, строк дії яких на час звернення позивача з означеним позовом не закінчився, та встановлено кредитний ліміт, який неодноразово було змінено.

Банком також була надана виписка по рахунку боржника ОСОБА_1 за період з 24 вересня 2016 року по 09 березня 2024 року (а.с.10-25).

Ознайомившись з випискою про рух коштів по картковому рахунку ОСОБА_1 , суд встановив, що відповідач дійсно користувався кредитними коштами, здійснював оплату товарів та послуг, а також здійснював поповнення карткового рахунку самостійно; крім того, здійснювалось поповнення його карткового рахунку і іншими особами.

Суд зауважує, що виписка по рахунку є належним доказом, який підтверджує наявність заборгованості та її розмір, є первинним документом та повинна бути оформлена відповідно до ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Банківська виписка має статус первинного документу, що підтверджується Переліком типових документів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2012 року № 578/5.

Відповідно до Постанови Касаційного Цивільного Суду Верховного Суду по справі № 200/564/7/18 від 16 вересня 2020 року встановлено: «доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Згідно ч. 2 ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

З наданої Банком виписки по рахунку відповідача вбачається, що ОСОБА_1 дійсно активно користувався кредитними коштами, а саме: знімав кошти з рахунку, розраховувався карткою за товари та послуги, здійснював переказ коштів та частково погашав заборгованість, проте сплачені ним кошти спрямовувалися на погашення не тільки тіла кредиту, а й процентів за користування ним та пеню, що не було узгоджено сторонами договору.

Дослідивши виписку по рахунку ОСОБА_1 , судом встановлено, що за період з 24 вересня 2016 року по 03 березня 2024 року ОСОБА_1 було нараховано 29932 грн. 19 коп. процентів та пені за користування кредитом, вказана сума була трансформована позивачем в основний борг за кредитом.

Частиною 4 ст.263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Так, Верховний Суд у постанові від 18 травня 2022 у справі №697/302/20 (провадження № 61-2498св22) зробив висновок, що в анкеті-заяві на укладення договору, яку підписано позичальником, строки здійснення періодичних платежів за кредитом не встановлені, отже слід визнавати неправомірним та безпідставним списання банком внесених на погашення боржником коштів в рахунок погашення відсотків за користування кредитом та зараховувати ці кошти на погашення тіла кредиту.

Крім того, у постановах Верховного Суду від 02.10.2019 у справі №545/2248/17 (провадження №61 -1 1459св 19) та від 09 січня 2020 року у справі №643/5521 /19 (провадження №61-20093св19) суд касаційної інстанції зробив висновок, що сплачені відповідачем кошти, які позивач безпідставно зарахував на погашення процентів при відсутності домовленості про їх сплату в підписаній відповідачем заяві-анкеті підлягають зарахуванню на погашення тіла кредиту.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що позивачем безпідставно було списано з рахунку відповідача кошти на погашення відсотків та неустойки у розмірі 29932 грн. 19 коп., які вносились ним на погашення кредиту.

Відтак, сплачені ОСОБА_1 кошти на погашення заборгованості у розмірі 29932 грн. 19 коп. необхідно спрямовувати виключно на погашення тіла кредиту.

З огляду на викладене, обґрунтована сума боргу, що лишилась недоплаченою відповідачем на користь позивача становить 77436 грн. 50 коп. та є різницею між заявленим у позовній заяві розміром заборгованості (107368,69 грн.) та сумою коштів, яку позивачем було безпідставно списано з рахунку відповідача на погашення відсотків та неустойки (29932,19 грн.)

Оскільки фактично отримані та використані позичальником кредитні кошти в повному обсязі повернуті не були, банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконання боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, що лишилась недоплаченою відповідачем на користь позивача.

З врахуванням встановлених обставин справи та досліджених доказів, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог. Виходячи із розміру отриманих та внесених, на погашення боргу, коштів, із ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент-Банк» підлягає стягненню 77436 грн. 50 коп.

Інші доводи сторін, які наведені у позові, відзиві на позов, не впливають на висновки суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Оскільки позивачем при подачі позовної заяви до суду був сплачений судовий збір у розмірі 3028 грн., а тому суд вважає за необхідне стягнути з відповідача по справі судовий збір у відповідності до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 2183 грн. 85 коп. на користь позивача.

На підставі наведеного, керуючись ст. 2, 4, 12-13, 76-77, 81, 141, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України суд,-

ухвалив:

Позов акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Акцент-Банк» заборгованість за кредитним договором б/н від 24 вересня 2016 року у розмірі 77436 грн. 50 коп. та судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 2183 грн. 85 коп., а всього 79620 (сімдесят дев`ять тисяч шістсот двадцять) грн. 35 (тридцять п`ять) коп.

У решті позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду через Смілянський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 11 листопада 2024 року.

Сторони по справі:

Позивач: Акціонерне товариство «Акцент-Банк», м. Дніпро, вул. Батумська, 11, код ЄДРПОУ 14360080, МФО 307770, рах. НОМЕР_6 .

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_7 , адреса: АДРЕСА_1 .

Головуючий: Ю. В. Крива