Рішення № 12273808, 08.11.2010, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

Справа № 2-3235-2010

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

8 листопада 2010 року Словянський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Неминущого Г.Л.,

при секретарі Муліховій О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Словянська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Слов”янського професійного художнього ліцею про поновлення на роботі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, до ОСОБА_2 - про відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом посилачись на те, що з 10.09.2004 року працювала в Слов”янському професійному художньому ліцеї на посаді майстра виробничого навчання. 25 березня 2010 року на робочому місці у неї виник конфлікт із директором ліцея. На підставі цього в неї погіршилося самопочуття, вона звернулася за медичною допомогою, та перебувала на лікарняному з 26 березня по 6 квітня 2010 року. 7 квітня 2010 року вона вийшла на роботу, але у зв”язку із тим, що конфліктнва сітуація, на її думку, на робочому місці тривала, вона звернулася до директора ліцея із заявою про звільнення її за власним бажанням. Їй було встановлено термін 7 днів на передачу справ та роз”яснено, що її буде звільнено 14 квітня 2010 року.

14 квітня 2010 року вона звернулася до адміністрації ліцея із заявою про те, що вона не бажає звільнятися та має намір продовжити роботу. Але, незважаючи на надану нею заяву, її під розпис ознайомили із наказом № 19 від 14.04.2010 р. про її звільнення за власним бажанням. Але, вважаючи, що оскільки вона подала заяву про скасування своєї попередньої заяви про звільнення, то її не повинні звільнити з роботи, вона 15 квітня 2010 року прийшла до ліцею та стала до виконання своїх обов”язків. Та незважаючи на це, її до роботи не допустили посилаючись на те, що її звільнено.

Просила суд поновити її на роботі та стягнути з відповідача заробітну плату за час вимушеного прогулу.

21 травня 2010 року ОСОБА_1 доповнила свої позовні вимоги, просила стягнути з відповідача на її користь вартість заподіяної моральної шкоди в сумі 10 000 гривень.

В судовому засіданні позивач підтримала свої позовні вимоги, посилаючись на вищенаведене.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог та дав пояснення, згідно яких вбачається, що дійсно, позивач працювала в професійному художньому ліцеї на посаді майстра. 14 квітня 2010 року була звільнена за власним бажанням. Але, в зв”язку із наданою позивачем заявою про відзив заяви про звільнення, директором було видано наказ від 15.04.2010 року про прийняття ОСОБА_1 до ліцею на посаду майстра. Але до роботи ОСОБА_1 не приступила, у зв”язку із чим її було звільнено за прогул наказом від 27.04.2010 № 20-”б”.

7 липня 2010 року ОСОБА_1 змінила позовні вимоги та просила суд визнати незаконними та скасувати накази від 15.04.10 № 20 “а” про прийняття її на посаду майстра та № 20 “б” про звільнення її за прогул без поважних причин, зобов”язати відповідача видати їй дублікат трудової книжки, без внесення в нього записів, визнаних судом незаконними. Також вона змінила вимоги в частині стягнення моральної шкоди просила стягнути її не з ліцею, а особисто з директора ліцею ОСОБА_2

В судовому засіданні, підтримуючи свої змінені позовні вимоги, ОСОБА_1 пояснила, що їй не було відомо про існування наказів від 15.04.10 про її поновлення на роботі та, відповідно, про наказ від 27.04.10 про її звільнення за прогул без поважних причин. Наполягає на тому, що 14.04.10 її ознайомили під розпис тільки з наказом № 19 про припинення трудового договору. Коли ж 15 квітня 2010 року вона з”явилася на робочому місці, адміністрація ліцею не надала можливості їй працювати, посилаючись на те, що вона звільнена. Із наказом від 15.04.10 про її прийняття на роботу її ніхто не ознайомив. В той же день вона звернулася на прийом в прокуратуру міста з приводу її звільнення, де їй роз”яснили, що треба звертатися до суду.

16 квітня вона прийшла до ліцею, де отримала копії документів, необхідних для долучення до позовної заяви. Їй надали копію наказу від 14.04.10, копію наказу про прийняття на роботу, копії її заяв. Але ніхто із керівництва ліцею не повідомив про існування наказу від 15.04.10 № 20-а та про те, що вона поновлена на роботі. І звертаючись до суду 5 травня 2010 року, вона просила суд поновити її на роботі, посилаючись лише на ч. 2 ст. 38 КЗпП України. Про існування цього наказу та наказу про її звільнення за прогул без поважних причин вона дізналася лише в судовому засіданні, тому і була змушена змінити позовні вимоги.

Заперечуючи проти вимог позивача про скасування наказів про її прийняття на роботу від 15.04.10 та про звільнення за прогул від 27.04.10, представник відповідача пояснив, що дійсно, розглянувши заяву ОСОБА_1 про те, що вона має намір продовжити свою роботу в ліцеї, директором ліцея було видано наказ про відміну наказу про звільнення та прийняття на посаду майстра ОСОБА_1 від 15.04.10 № 20-а. Але із цим наказом ОСОБА_1 ознайомлена не була. Її намагалися повідомити телефоном, та на дзвінки вона не відповідала. Рекомендованим листом їй копію наказу не висилали, про її поновлення на роботі не повідомляли. І у зв”язку із невиходом ОСОБА_1 на роботу 15 квітня 2010 року було прийняте рішення про звільнення її за скоєння прогулу без поважних причин. Було складено акт про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці, отримана згода профспілкового комітету на її звільнення, та наказом № 20-б від 27.04.10 її було звільнено з роботи за прогул без поважних причин з 16.04.10. Про засідання профспілкового комітету ОСОБА_1 також не була належним чином повідомлена.

Вважає, що оскільки ОСОБА_1 не вишла на роботу 15 квітня 2010 року, її звільнено правомірно та підстав для її поновлення на роботі немає. В задоволенні позовних вимог просив відмовити.

Відповідач по вимогам ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди ОСОБА_2 позов не визнав та пояснив, що він, видаючи наказ про звільнення ОСОБА_1 з роботи, діяв як посадова особа керівник ліцею, а тому він особисто не повинен нести відповідальність перед ОСОБА_1 за спричинену моральну шкоду, якщо така шкода їй і була завдана.

Свідки ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3 - працівники ліцею, в судовому засіданні надали пояснення, згідно яких ОСОБА_1 звільнилася за власним бажанням із ліцею 14 квітня 2010 року, потім була поновлена на роботі, але більше на роботу не виходила, у зв”язку із чим її було звільнено за прогул без поважних причин. Її намагалися визвати на засідання профспілкового комітету, але вона на телефонні дзвінки не відповідала, тому всі рішення приймалися без її участі.

Вислухавши позивача, відповідачів, свідків, дослідивши матеріали справи, суд доходить переконання, що позов підлягає частковому задоволенню за наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач дійсно, з 10 вересня 2004 року перебував у трудових відносинах із відповідачем, працював на посаді майстра виробничого навчання. На підставі наказу № 19 від 14.04.2010 р. її звільнено за власним бажаням. Але, користуючись своїм правом, наданим ч.2 ст. 38 КЗпП України, ОСОБА_1, 14.04.2010 надала заяву про те, щоб її заяву про звільнення за власним бажанням вважати недійсною тобто вона мала намір продовжити трудові стосунки із відповідачем. Її заяву зареєстровано за вх.№ 137 від 14.04.10 ( а.с.3).

Незважаючи на заяву ОСОБА_1 , директор ліцею видав наказ № 19 від 14.04.10 про припинення трудового договору з ОСОБА_1 (а.с.4). Із цим наказом вона ознайомлена під розпис. ОСОБА_1, вважаючи, що вона, на підставі своєї заяви від 14.04.10 не може бути звільнена, 15.04.10 вийшла на роботу та почала працювати. Але представник адміністрації ліцею не допустив ОСОБА_1 до подальшої роботи посилаючись на те, що вона звільнена. В цей же день ОСОБА_1 почала оскаржувати своє звільнення в прокуратурі міста, а потім в суді. Факт того, що ОСОБА_1 дійсно зверталася 15.04.10 до прокуратури міста, директор ліцею не заперечує, підтвердив це в судовому засіданні, пояснивши, що дійсно, йому телефонував прокурор з приводу звільнення ОСОБА_1.

Тобто факт звільнення ОСОБА_1 14.04.10 суд вважає доведеним. В той же час суд вважає недоведеним факт поновлення на роботі ОСОБА_1 15.04.10 - наказ від 15.04.10 № 20-а їй не доведено, вона із ним не ознайомлена.

Згідно з Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджений Наказом міністкрства праці, Міністерства юстиції та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. № 58:

п.2.5. З кожним записом, що заноситься до трудової книжки на підставі наказу (розпорядження) про призначення на роботу, переведення і звільнення,власник або уповноважений ним орган зобов'язаний ознайомити працівника під розписку в особистій картці (типова відомча форма N П-2, затверджена наказом Мінстату України від 27 жовтня 1995 р. N 277 ), в якій має повторюватися відповідний запис з трудової книжки (вкладиша). Всупереч цієї вимоги, ніяких заходів для ознайомлення ОСОБА_1 як із наказом від 15.04.10 так і з наказом від 27.04.10 адміністрація ліцею не вживала. Доказів про це суду не надала. Накази мають в нумерації літери, яких інші накази, зареєстровані в книзі реєстрації наказів, не мають (а.с. 56,57). Тому суд робить висновок про те, що ці накази були видані та зареєстровані несвоєчасно, і ОСОБА_1 не була та не могла бути із ними ознайомлена своєчасно. Тому ці накази суд вважає незаконними та такими, що підлягають скасуванню. А на підставі заяви ОСОБА_1 від 14.04.10 про те, щоб вважати її заяву про звільнення недійсною, ОСОБА_1 повинна бути поновлена на роботі.

Згідно ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

Розраховуючи розмір середнього заробітку позивача ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу суд виходить з наступного: ОСОБА_1 була звільнена з роботи 14 квітня 2010 року, справу розглянуто 08.11.2010 року. Час вимушеного прогулу за період з 15.04.2010р. по 08.11.2010р. складає 142 робочих дня (за умовами роботи у позивача було два вихідні дня на тиждень). Середньодобова заробітна плата позивача, згідно довідки установи-відповідача, що не оспорюється і позивачем, складає 55,95грн. Виходячи з наведеного, за час вимушеного прогулу среедній заробіток складає: 142 х 55,95 грн.= 7944,9 грн. При цьому суд виходить з того, що відшкодування заробітної плати за час вимушеного прогулу слід стягнути із Слов”янського професійного художнього ліцею, яким видавалися незаконні накази про прийняття на роботу та звільнення позивача.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача моральної шкоди суд приймає до уваги, що ці вимоги позивач спрямувала особисто до діректора ліцею ОСОБА_2 Беручи до уваги, що позивач знаходилася у трудових стосунках із установою професійним художнім ліцеєм, а не особисто із директором, суд вважає, що ці вимоги задоволенню не підлягають.

Згідно до п.п. 8. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. № 4 ?ро судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” за моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обовязків, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення тощо), обовязок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику, а порядок відшкодування моральної шкоди передбачений ст. 23 ЦК України, згідно ч.3 якої розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Не підлягають задоволенню і вимоги позивача стосовно видачі ій нової трудової книжки без записів з посиланням на накази, які визнані судом неправомірними. Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджений Наказом міністкрства праці України від 29 липня 1993 р. № 58 передбачає, що “ п.2.10. У розділі "Відомості про роботу", "Відомості про нагородження", "Відомості про заохочення" трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається.

У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: "Запис за N таким-то недійсний. Прийнятий за такою-то професією (посадою)" і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки.

У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу у разі незаконного звільнення або переведення, установленого органом, який розглядає трудові спори, і поновлення на попередній роботі або зміни формулювання причини звільнення.”

Також підлягає стягненню з відповідача на користь позивача витрати, пов”язані із зверненням за юридичною допомогою, в сумі 400 гривень, що підтверджено квитанціями (а.с.30,31).

З відповідача - Слов”янського професійного художнього ліцею, підлягають стягненню на користь держави судові витрати по справі - судовий збір 8,5 грн., та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5-8, 10-15, 107, 208-209, 212-215, 218 ЦПК України, ст. 38, ст. 40, ст.ст. 202, 221, 231-233, 237-1 КЗпП України, ст. 23 ЦК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, поновити на роботі на посаду майстра виробничого навчання Слов”янського професійного художнього ліцею.

Визнати накази № 20-а від 15 квітня 2010 року та № 20-б від 27.04.10, видані директором СПФЛ ОСОБА_2 про прийняття ОСОБА_1 на роботу та звільнення з роботи по п.4 ст.40 КЗпП України незаконними.

Стягнути із Слов”янського професійного художнього ліцею, юридична адреса м. Слов”янськ, вул Волзька, 125, ідентифікаційний код 02543087, на користь ОСОБА_1, яка мешкає у АДРЕСА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу у сумі 7944,9 грн. та понесені нею судові витрати по справі - у зв”зку із зверненням за юридичною допомогою в сумі 400 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути із Слов”янського професійного художнього ліцею на користь держави судовий збір 8,5 грн., та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн.

Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць підлягає негайному виконанню.

Рішення може бути оскаржене сторонами в судову палату по цивільних справах апеляційного суду Донецької області, через Слов'янський міськрайонний суд протягом десяти днів, з моменту його проголошення.

Рішення складене в нарадчій кімнаті.

Суддя Словянського

міськрайонного суду Г.Л. Неминущій