Постанова № 12268199, 10.11.2010, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 листопада 2010 р.Справа №2а-10372/10/4/0170 о 09:21

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Циганової Г.Ю. , при секретарі судового засіданні Антоновій А.В., за участі представників сторін:

від позивача Андруцька Г.О.;

від відповідача Нечаєва Н.О.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства "Івентус"

до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

Суть спору: Приватне підприємство «Івентус» (далі позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим із позовом до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим(далі відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28 липня 2010 року № 0022342301/0 та № 0022332301/0.

Позов мотивовано тим, що відповідач дійшов помилкових висновків про порушення позивачем правил оподаткування податком на прибуток підприємств та податком на додану вартість через використання у господарській діяльності операцій з контрагентами (фізичною особою підприємцем ОСОБА_4 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будекспрессервіс»), які мають «не основний стан платника податків» (особи, діяльність яких припинено і щодо яких не встановлено місцезнаходження). Позивач зазначає, що господарські операції з вказаними контрагентами супроводжувались оформленням усіх необхідних документів бухгалтерського і податкового обліку, здійснювались реально, тому за результатами таких операцій позивач правомірно сформував податковий кредит з податку на додану вартість і валові витрати у відповідних податкових періодах.

Ухвалами суду від 09.08.2010 року відкрито провадження у справі, після закінчення підготовчого провадження справу призначено до судового розгляду.

Ухвалами суду від 07.09.2010 року призначено у справі судово-економічну експертизу, зупинено провадження у справі, ухвалою суду від 19.10.2010 року провадження у справі поновлено.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, надав пояснення по суті справи.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, надав письмові заперечення, просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що позивач необґрунтовано включив до складу валових витрат вартість транспортних послуг, отриманих від ТОВ «Будекспрессервіс» у 3 кварталі 2009 року. Вказане підприємство згідно із базою даних органу державної податкової служби має стан «16» (підприємство припинено, ліквідовано, анульовано). Свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Будекспрессервіс» анульовано 20.01.2010 року, державна реєстрація скасована 03.02.2009 року. До перевірки позивач не надав товарно-транспортних накладних, які підтверджують факт надання транспортних послуг.

Крім того, за результатами проведеної відповідачем перевірки було виявлено завищення позивачем валових витрат у 3 кварталі 2009 року за рахунок віднесення до їх складу витрат по придбанню зерна у фізичної особи підприємця ОСОБА_4 По даному контрагенту до перевірки також не надані товарно-транспортні накладні, які підтверджують факт перевозки зерна і факт надання транспортних послуг. Згідно із відомостями з бази даних органів державної податкової служби фізична особа підприємець ОСОБА_4 має стан платника «23» (місцезнаходження не встановлено).

У звязку із відсутністю первинних документів бухгалтерського обліку по операціям позивача з ТОВ «Будекспрессервіс» та фізичною особою підприємцем ОСОБА_4, відсутністю необхідних умов для досягнення результатів відповідної господарської, економічної діяльності, відсутністю належних трудових ресурсів, основних засобів, транспорту відповідач дійшов висновку про те, що операції з вказаними контрагентами не мали на меті досягнення реальних результатів господарської діяльності, а були спрямовані на заволодіння майном держави (дохідної частини державного бюджету). Із посиланням на положення ст. ст. 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України представник відповідача зазначив про нікчемність укладених із ТОВ «Будекспрессервіс» та фізичною особою підприємцем ОСОБА_4 угод, і, як наслідок, про неможливість створення за такими угодами правових наслідків, щодо віднесення сум ПДВ до податкового кредиту, вартості придбаних товарів (послуг) до складу валових витрат позивача.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач є юридичною особою, ідентифікаційний код 35174544, зареєстрований як платник податку на додану вартість, свідоцтво від 16.07.2007 року №100053109, індивідуальний податковий номер платника ПДВ 351745401096.

Посадовими особами відповідача проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.03.2010 року, за її наслідками складено акт від 19.07.2010 року №9853/23-7/35174544 (а.с. 23-56).

За висновками даного акту встановлено порушення позивачем пп. 5.2.1 п. 5.2 та пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 року №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі Закон №334) у результаті чого занижено податкове зобовязання з податку на прибуток у розмірі 63261,00 грн. у ІІІ кварталі 2009 року. Також встановлено порушення пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі Закон №168), що призвело до заниження податкового зобовязання з податку на додану вартість у вересні 2009 року на суму 50609,00 грн.

На підставі даного акту, відповідно до пп. «б» пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4, пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України від 21.12.2000 року №2181-ІІІ «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення: від 28 липня 2010 року № 0022342301/0 про визначення позивачу суми податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств у загальному розмірі 88565,40 грн. (63261,00 грн. за основним платежем і 25304,40 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) та від 28 липня 2010 року № 0022332301/0 про визначення позивачу суми податкового зобовязання з податку на додану вартість у загальному розмірі 75913,50 грн. (50609,00 грн. за основним платежем, 25304,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).

Відповідно до акту перевірки порушення законодавства з питань оподаткування податком на додану вартість і податком на прибуток, які виявлено відповідачем і які покладено в основу спірних податкових повідомлень-рішень, полягають у наступному.

Позивачем до складу валових витрат у ІІІ кварталі 2009 року та до складу податкового кредиту з ПДВ у вересні 2009 року включено вартість транспортних послуг (суму ПДВ, сплачену в ціні цих послуг), отриманих від ТОВ «Будексперессервіс» (ідентифікаційний код 36384578) на суму 75662,50 грн. (ПДВ 15132,50 грн.). Вказане підприємство згідно із базою даних органу державної податкової служби має стан «16» (підприємство припинено, ліквідовано, анульовано). Свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Будекспрессервіс» анульовано 20.01.2010 року, державна реєстрація скасована 03.02.2009 року (як зазначено в акті перевірки).

Суд встановив, що зазначення в акті перевірки (а.с. 29) і в письмових запереченнях представника відповідача (а.с. 64) дати скасування державної реєстрації ТОВ «Будекспрессервіс» (03.02.2009 року) не відповідає дійсності. Згідно із реєстраційною інформацією по цьому платнику податків датою його державної реєстрації є 12.02.2009 року, скасування державної реєстрації 03.02.2010 року. У пункті 3.2.2 акту перевірки зазначена інша дата скасування державної реєстрації цієї юридичної особи (03.02.2010 року). Тому суд вважає, що зазначення в п. 3.1.2 акту перевірки дати скасування державної реєстрації ТОВ «Будекспрессервіс» 03.02.2009 року є технічною помилкою, допущеною податковим органом.

За даними акту перевірки на ТОВ «Будекспрессервіс» працевлаштована одна особа директор. По ТОВ «Будекспрессервіс» позивачем до перевірки не надано товарно-транспортних накладних, які підтверджують факт надання транспортних послуг.

Основні постачальники ТОВ «Будекспрессервіс», які формують валові витрати та податковий кредит для ТОВ «Будекспрессервіс» також мають «не основний стан платника податків» (ТОВ «Миора Люкс» - ліквідовано, ТОВ «Пикуль» - визнано банкрутом та ТОВ «Юконд техно» - ліквідовано).

Крім того у ІІІ кварталі 2009 року та до складу податкового кредиту з ПДВ вересні 2009 року включено вартість зерна (суму ПДВ, сплачену в його ціні), придбаного у фізичної особи підприємця ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на суму 177382,00 грн. (ПДВ 35476,40 грн.).

Вказаний субєкт господарювання згідно із базою даних органу державної податкової служби має стан «23» (місцезнаходження не встановлено).

По даному контрагенту позивачем до перевірки також не надано товарно-транспортних накладних, які підтверджують факт перевезення зерна і надання транспортних послуг.

При перевірці постачальників фізичної особи підприємця ОСОБА_4 податковий орган встановив, що таким є ТОВ «Штурман СВ» (має стан «16» (ліквідовано), знято з податкового обліку 17.11.2009 року, свідоцтво платника ПДВ анульовано 17.11.2009 року).

На підставі викладеного в акті перевірки зазначено про те, що формування валових витрат та податкового кредиту позивач по даним контрагентам провів неправомірно.

Далі в акті перевірки наведено зміст статті 3, 207, 208 Господарського кодексу України, ч. 1 ст. 216, ч. ч. 1, 2 ст. ст. 203, 208, 228, 626, 629, 655, 658, 664 Цивільного кодексу України, п. 19 статті 2 Бюджетного кодексу, пп. 3.2.1 п. 3.2 ст. 3 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», ст. ст. 2, 3, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пунктів 2.4, 2.15, 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за N 168/704. На підставі вказаних норм в акті перевірки робиться висновок про те, що у Приватного підприємства «Івентус» не має необхідних умов для досягнення результатів відповідної господарської, економічної діяльності, відсутні трудові ресурси, (а саме, згідно із поданою звітністю працює лише 1 особа), на балансі не значиться основних засобів, земельних ділянок, споруд, транспортних засобів, нематеріальних активів, капітальних інвестицій, а отже і відсутня фінансово-господарська діяльність. Також в акті перевірки зазначено про те, що позивачем було порушено ст. 228 ЦК України, оскільки укладені правочини були спрямовані на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемними.

Перевіряючи правомірність вказаних доводів податкового органу та обґрунтованість його висновків суд встановив наступне.

Відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону №168 (тут і далі за текстом нормативно правові акти в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону №168 визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Підпункт 5.1 ст. 5 Закону №334 встановлює, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно із абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону №334 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Термін «господарська діяльність» суд застосовує у значенні, наведеному у п. 1.32 ст. 1 цього Закону, а саме: «будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи».

Твердження відповідача про порушення вказаних норм повязується із висновком про безтоварність проведених господарських операцій і нікчемністю укладених угод із вищеназваними постачальниками.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Розглядаючи справу в межах доводів відповідачів щодо нікчемності правочинів, судом не встановлено, яким має бути мінімальний обсяг трудових ресурсів, виробничого, транспортного і торгівельного обладнання, сировини і матеріалів контрагентів для укладання та виконання правочинів, за якими позивачем сформовано податковий кредит з ПДВ і суму валових витрат.

Відсутність товарно-транспортних накладних не може свідчити про порушення п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону №334, тому як відповідно до положень Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи, затвердженої наказом Міністерства статистики України, Міністерства транспорту України від 7 серпня 1996 року № 228/253, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28 серпня 1996 року за №483/1508 товарно-транспортні накладні є документами первинного обліку обсягів перевезених вантажів і транспортної роботи автомобільного транспорту, підставою для списування товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника і оприбуткування їх у вантажоодержувача, а також для виконання розрахунків між перевізниками і замовниками автомобільного транспорту. Проте відповідачами не надано доказів, які б свідчили про неможливість перевезення товарно-матеріальних цінностей, придбаних позивачем у контрагентів, іншими видами транспорту або взагалі обумовлювали необхідність такого перевезення. Крім того, суд враховує, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у Законі №334, не дозволяється; обовязковими для виконання платником податку є тільки акти центрального податкового органу, видані у випадках, прямо передбачених цим Законом та зареєстрованих Міністерством юстиції України (п. 5.11. ст. 5, п. 21.5 ст. 21 вказаного Закону), а центральним податковим органом не видавались обовязкові до виконання платниками податків акти щодо підтвердження товарно-транспортними накладними в податковому обліку повязаних з господарською діяльністю витрат на придбання товарів.

За таких обставин суд не приймає до уваги доводи щодо відсутності у позивача найманих працівників, необхідних умов для здійснення господарської, економічної діяльності, основних фондів та виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів, відсутності товарно-транспортних накладних, оскільки вказані доводи не підтверджені належним чином і не мають правового значення для вирішення питання про наявність наміру сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених укладеними угодами або порушення позивачем правил оподаткування.

При цьому суд зазначає, що фактично за актом перевірки зроблено висновок про відсутність фінансово-господарської діяльності у відповідача взагалі.

За таких обставин, податковий орган мав би дійти висновку про незаконність формування всіх валових витрат та всього податкового кредиту підприємства з часу його державної реєстрації, проте такий висновок стосується лише двох контрагентів.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин, спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок (частина 1), а отже, є нікчемним (частина 2). Як установлено в ч. 2 ст. 215 цього Кодексу, визнання судом нікчемних правочинів недійсними не вимагається. Відповідно до ч. 1 ст. 216 зазначеного Кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Таким чином, суперечність правочину моральним засадам суспільства або спрямованість його на незаконне заволодіння майном держави, за даних обставин, може мати місце у разі наявності наміру сторін, який спрямований на неправомірне отримання податкової вигоди, шляхом штучного формування податкового кредиту і валових витрат.

Суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів наявності такого наміру у позивача.

Невиконання зобов'язань перед бюджетом іншими контрагентами є підставою для застосування заходів відповідальності виключно до таких контрагентів, і само по собі не свідчить про порушення правил оподаткування позивачем.

Більш того, жодних доказів невиконання обовязків по сплаті податку ТОВ «Будекспрессервіс» або фізичною особою підприємцем ОСОБА_4 у вересні 2009 року відповідач не наводить ані в акті перевірки, ані під час судового розгляду справи.

Факт скасування державної реєстрації ТОВ «Будекспрессервіс» у лютому 2010 року і анулювання свідоцтва платника ПДВ у січні 2010 року жодного правового значення для вирішення спору не має, оскільки позивач мав правові відносини з цим контрагентом у вересні 2009 року.

Стосовно господарських операцій з фізичною особою підприємцем ОСОБА_4 по придбанню зерна податковий орган лише зазначив, що згідно із його базою даних основного постачальника фізичної особи підприємця ОСОБА_4 ТОВ «Штурман СВ» ліквідовано, знято з податкового обліку і анульовано свідоцтво про реєстрацію платником ПДВ у листопаді 2009 року.

Проте суд ще раз наголошує, що господарські операції з даним контрагентом позивач провів у вересні 2009 року, тобто посилання податкового органу жодного доказово значення не мають.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку є первинні документи. Згідно до п. 2 ст. 3 цього Закону податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Позивач при проведені господарських операцій зі своїми постачальниками оформив первинні документи, які і відобразив в своєму податковому обліку, що не заперечувалось відповідачами. Недостовірність жодного з цих документів не встановлена. Документи про стан розрахунків з бюджетом інших платників податків не відносяться до первинних документів позивача, в звязку з чим не підлягають врахуванню в його обліку. Вони взагалі позивачеві невідомі.

Матеріалами справи (зокрема даними проведеного у справі експертного дослідження (а.с. 187) підтверджено реальне виконання сторонами правочинів, встановлено факт сплати позивачем заборгованості постачальникам, в тому числі ПДВ в ціні товару, тому доводи відповідача щодо нікчемності укладених правочинів не мають під собою матеріально-правового і фактичного обґрунтування.

Оскільки посилання податкового органу на порушення правил оподаткування мотивовані виключно нікчемністю укладених угод, суд відхиляє їх, як необґрунтовані.

Разом із тим, суд враховує, що згідно із висновками проведеного у справі експертного дослідження (а.с. 181, 184), висновки ДПІ в м. Сімферополі АР Крим частково підтверджуються стосовно заниження позивачем суми оподатковуваного прибутку у ІІІ кварталі на 5819,00 грн. (що призвело до заниження суми податкового зобовязання на у сумі 1454,75 грн.) та стосовно завищення позивачем у вересні 2009 року податкового кредиту у сумі 1163,80 грн.

Вказане обумовлено тим, що до експертизи не надано документів на підтвердження звязку із господарською діяльністю витрат позивача на придбання транспортних послуг у ТОВ «Будекспрессервіс» в частині, що дорівнює вартості 6982,80 грн. (у тому числі ПДВ 1163,80 грн.). Експерт зазначає про те, що первинними даними бухгалтерського обліку позивача не підтверджений звязок транспортних послуг по перевезенню зерна у кількості 58,19 тон із господарською діяльністю платника податків.

Жодних заперечень з цього приводу представник позивача не висловив, доказів на спростування висновків експерта в цій частині не надав.

Враховуючи викладене, суд вважає протиправним визначення позивачеві у спірних податкових повідомленнях рішеннях суми податкового зобовязання за основним платежем: з податку на прибуток підприємств у розмірі 61806,25 грн. (63261,00 грн. 1454,75 грн.) та з податку на додану вартість у розмірі 49445,20 грн. (50609,00 грн. 1163,80 грн.).

Відповідно до пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Враховуючи вимоги вказаної норми, суд вважає правомірним застосування штрафних (фінансових) санкцій у спірних податкових повідомленнях-рішеннях у частині 581,90 грн. за податком на прибуток (1454,75 грн. х 10% х 4) та 581,90 грн. за податком на додану вартість (1163,80 х 50%).

Решта суми штрафних (фінансових) санкцій (24722,50 грн. за податком на прибуток підприємств і 24722,60 грн. за податком на додану вартість) застосовані відповідачем із порушенням вимог законну, тому спірні податкові повідомлення підлягають скасуванню у відповідній частині.

Відповідно до ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Суд вважає можливим стягнути на користь позивача суму судового збору, сплаченого при зверненні до суду відповідно до задоволених вимог немайнового характеру.

Відповідно до частини 2 ст. 11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог тільки у разі якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб. Приймаючи до уваги, що позивач невірно зазначив позовні вимоги про визнання податкових повідомлень-рішень протиправними і такими, що суперечать законодавству та підлягають скасуванню, а не про визнання їх протиправними та скасування, як це передбачене для правових актів індивідуальної дії, суд вважає можливим в цій частини вийти за межі позовних вимог.

У звязку зі складністю справи судом 10.11.2010 року оголошені вступна та резолютивна частини постанови, а 15.11.2010 року постанову складено у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись статтями 11, 94, 158-163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Адміністративний позов задовольнити частково.

2.Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим від 28 липня 2010 року № 0022342301/0 в частині визначення Приватному підприємству «Івентус» (ідентифікаційний код 35174544) суми податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств у загальному розмірі 86528,75 грн. (61806,25 грн. за основним платежем і 24722,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).

3.Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим від 28 липня 2010 року № 0022332301/0 в частині визначення Приватному підприємству «Івентус» (ідентифікаційний код 35174544) податкового зобовязання з податку на додану вартість у загальному розмірі 74167,80 грн. (49445,20 грн. за основним платежем, 24722,60 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).

4.В задоволенні решти частини позові відмовити.

5.Стягнути на користь Приватного підприємства «Івентус» з Державного бюджету України 3,40 грн. судових витрат.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня отримання її копії. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня отримання її копії. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Циганова Г.Ю.