Рішення № 12244482, 04.11.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 7/42904.11.10 За позовом Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго"

до Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"

про стягнення боргу 19 669 833,78 грн.

Суддя Якименко М.М.

Представники:

від позивача: Цурка Н.О.- довіреність №Д07/2010/06/25-8 від 25.06.2010;

від відповідача: Слюсар С.А.- довіреність № 308 від 01.10.2010;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" звернулася в Господарський суд м. Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" про стягнення 19 669 833,78 грн. заборгованості.

Позивач зазначав, що між ним як правонаступником Підприємства “Київські кабельні мережі ВЕО “Київенерго” та відповідачем як правонаступником Деснянської водопровідної станції укладений договір № 2 від 24.12.1990 на використання електричної енергії, згідно умов якого він зобов’язався постачати відповідачу електричну енергію, а останній –оплачувати її вартість.

Всупереч умов договору відповідач частково оплатив спожиту за період з 01.06.2010 року по 01.09.2010 електричну енергію, заборгувавши 17505 744,30 грн. за активну електричну енергію та 111 257,48 грн. –за реактивну електричну енергію.

З цих підстав, враховуючи ст.625 Цивільного кодексу України, позивач просить задовольнити позов, стягнувши з відповідача на свою користь 17505 744,30 грн. –боргу за активну електроенергію, 111 257,48 грн. - боргу за реактивну електроенергію, 519 229,09 грн. –пені, 1233190,12 грн. –штрафу, 211 404,02 грн. –індексу інфляції, 89 008,76 грн. –3 % річних, а також понесені ним по справі судові витрати –25 500,00 грн. –державного мита, 236, 00 грн. –витрат за інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

Ухвалою суду від 04.10.2010 порушено провадження по справі, призначено її розгляд на 21.10.2010.

21.10.2010 в судовому засіданні оголошувалася перерва в розгляді справі до 04.11.2010.

04.11.2010 представник позивача в судовому засіданні підтримали позовні вимоги повністю та просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив, свої заперечення виклав у письмовому відзиві на позовну заяву від 04.11.2010, в якому вказав на ненастання у відповідача обов’язку щодо виконання зобов’язання по оплаті спожитих послуг по договору, оскільки позивачем згідно ч. 2 ст. 530 ЦК України не було надіслано вимогу щодо сплати боргу.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 04.11.2010 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Між підприємством Київські кабельні мережі ВЕО "Київенерго", яке відповідно до наказів Міністерства енергетики та електрифікації України від 17.02.95 №31,31.08.95 № І 77 та від 29.09.95 № 176 реорганізовано у філіал АК "Київенерго", яка є правонаступником його майна, прав та зобов'язань (далі - позивач), та Деснянською водопровідною станцією було укладено договір від 24.12.1990 № 2 на використання електричної енергії.

Наказом ВАТ Акціонерна компанія "Київводоканал" від 18.12.2001 №207 Деснянську водопровідну станцію ліквідовано шляхом приєднання до департаменту експлуатації водопровідного господарства ВАТ Акціонерна компанія "Київводоканал", яке є правонаступником її майнових прав.

Департамент експлуатації водопровідного господарства ВАТ Акціонерна компанія "Київводоканал" (далі - відповідач) листом від 26.09.2002 № 5/12-1267 підтвердив та гарантував погашення боргів ліквідованих згідно із зазначеним Наказом підрозділів, зокрема Деснянської водопровідної станції.

За таких умов належним відповідачем є ВАТ Акціонерна компанія "Київводоканал", яке несе відповідальність за зобов'язаннями згідно з договором № 2.

Згідно з умовами договору № 2 від 25.12.1990 позивач відпускає відповідачу електричну енергію, а останній зобов'язується оплачувати використану енергію своєчасно та в повному обсязі. Порядок розрахунків за спожиту енергію між енергопостачальною організацією та споживачем не визначено.

21.12.2009 між сторонами укладено додаткову угоду до договору № 2 від 25.12.1990, відповідно до якої викладено договір у новій редакції, з протоколом узгодження розбіжностей від 29.01.2010р.

Між позивачем та відповідачем виникли зобов'язання з договору поставки, згідно якого, в силу ст. 712 Цивільного кодексу України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму, що підтверджується документами, копії, яких знаходяться у матеріалах справи.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

В даному випадку факт та момент передачі товару підтверджується звітами за використану активну та реактивну електричну енергію, наданими відповідачем з чітким зазначенням обсягу спожитої електричної енергії та періоду споживання.

Відповідно до додатку 5 до Договору визначено порядок розрахунків за пере тікання реактивної електроенергії, який визначений відповідно до Методики обчислення плати за перетікання реактивної електроенергії між електропередавальною організацією та її споживачами затверджена наказом Міністерством палива та енергетики України №19 від 17.01.2002р.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином.

Позивачем при розрахунку вартості спожитої електричної енергії застосовано тарифи, які встановлюються Національною комісією регулювання електроенергетики України щомісячно для певних класів напруги.

За період з 01.06.2010 по 01.09.2010 відповідно до наданих звітів за використану електричну енергію відповідачем спожито електричної енергії на суму 17 617 001,78 грн. (17 505 744,30 грн. активна енергія +111 257.48 грн. реактивна енергія).

У свою чергу, відповідач за поставлену енергію розрахувався частково, в зв’язку з чим виникла заборгованість за період з 01.06.2010 по 01.09.2010 виникла заборгованість за використану електричну енергію, яка на 01.09.2010 становить 17 617 001,78 грн. з них 17 505 744,30 грн. - боргу за активну електричну енергію та 111 257,48 грн. - боргу за реактивну електричну енергію, що підтверджується довідкою про розрахунок основного боргу, що підтверджується довідкою про розрахунок основного боргу.

Враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача, а відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив, то за таких обставин, позов в частині стягнення боргу в розмірі 17 505 744,30 грн. - за активну електричну енергію та 111 257,48 грн. - за реактивну електричну енергію визнається судом таким, що підлягає задоволенню.

Крім того позивач, керуючись статтею 625 Цивільного кодексу України, просить суд стягнути на свою користь 211 404,02 грн. –індексу інфляції та 89 008,76 грн. –3 % річних.

Згідно статті 614 Цивільного кодексу особа, яка порушила зобов’язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника коштів та як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов’язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов’язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи 3% річних та інфляційні витрати, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Оскільки, матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем грошового зобов’язання, з нього, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню 211 404,02 грн. –індексу інфляції та 89 008,76 грн. –3 % річних за весь час прострочення платежу, розмір яких визначений за обґрунтованим розрахунком позивача.

Відповідач припустився прострочення платежу, а тому позивач, на підставі п. 4.2.1. Договору та протоколу розбіжностей до нього, просить стягнути з відповідача пеню, яка за розрахунками позивача становить 519 229,09 грн.

Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України).

Згідно п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало було виконано.

В п. 4.2.1. Договору та протоколу розбіжностей до нього передбачено, що у випадку внесення платежів з порушенням термінів, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення пені за несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов’язань в розмірі 519 229,09 грн. є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

Вимоги про стягнення 1233190,12 грн. штрафу на підставі ч. 2 ст. 231 ГК України задоволенню не підлягають, оскільки сторони у справі не належать до суб’єктів господарювання державного сектору економіки.

Відповідно до вимог підп. 4 п. 3 Прикінцевих положень ГК України саме на Кабінет Міністрів України покладено обов’язок визначити суб’єктів господарювання, що належать до державного сектору економіки, відповідно до вимог цього кодексу.

Позивачем не надано суду доказів прийняття Кабінетом Міністрів України відповідного рішення про надання позивачу статусу суб’єкта господарювання, що належить до державного сектору економіки. Тому доводи з цього приводу є безпідставними.

Крім того, зі змісту частини другої статті 231 Господарського кодексу України вбачається, що даний штраф є видом відповідальності за порушення зобов'язань з передачі товарів, виконання робіт та надання послуг, а не за порушення грошового зобов'язання.

Оскільки, за умовами договору обов’язком відповідача було проведення своєчасних оплат за надані послуги, то вимоги позивача щодо стягнення штрафу є безпідставними.

Порядок застосування санкцій за порушення грошового зобов'язання передбачено частиною шостою зазначеної статті, якою не визначено конкретного розміру цих санкцій, які могли бути визначені у договорі укладеному між сторонами.

Таким чином, у позивача відсутня правова підстава для нарахування та стягнення з відповідача у даному випадку штрафу за порушення грошового зобов’язання.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 192, 193 Господарського кодексу України, ст. ст. 525, 526, 530, 614, 625, 626 Цивільного кодексу України, ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1.           Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1А, код ЄДРПОУ 03327664) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" в особі відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) –17505 744 (сімнадцять мільйонів п'ятсот п'ять тисяч сімсот сорок чотири) грн. 30 коп. –боргу за активну електроенергію, 111 257 (сто одинадцять тисяч двісті п’ятдесят сім) грн. 48 коп. - боргу за реактивну електроенергію, 519 229 (п'ятсот дев’ятнадцять тисяч двісті двадцять дев'ять) грн. 09 коп. –пені, 211 404 (двісті одинадцять тисяч чотириста чотири) грн. 02 коп. –індексу інфляції, 89 008 (вісімдесят дев’ять тисяч вісім) грн. 76 коп. –3 % річних, 25 500 (двадцять п’ять тисяч п’ятсот) грн. –державного мита, 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Суддя М.М. Якименко

Дата підписання рішення:12.11.2010р.