Рішення № 12244207, 11.10.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 7/35311.10.10 За позовом Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго"

до Служби безпеки України в особі Департаменту господарського забезпечення

про стягнення заборгованості у розмірі 1 047 226,15 грн.

Суддя Якименко М.М.

Представники:

від позивача: Гаркавенко С.В.- довіреність №Д07/2010/06/03-1 від 03.06.2010;

від відповідача: не з»явилися;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" звернулася в Господарський суд м. Києва з позовом до Служби безпеки України в особі Департаменту господарського забезпечення про стягнення 1 047 226,15 грн. заборгованості.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов’язання щодо повноти та своєчасності внесення оплати за спожиту електричну енергію за період з 01.08.2009 року по 01.08.2010 року згідно Договору № 971 о/р 1071 від 31.07.2001р.

З цих підстав, враховуючи ст.625 Цивільного кодексу України, позивач просить задовольнити позов, стягнувши з відповідача на свою користь 886 668,44 грн. –основного боргу за спожиту активну електричну енергію, 40102,67 грн. –пені, 62066,79 грн. –штрафу, 42 486,34 грн. –індексу інфляції, 15 901,91 грн. –3 % річних, 10 511,60 грн. –державного мита, 236, 00 грн. –витрат за інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

Ухвалою від 25.08.2010 було порушено провадження по справі та призначено її розгляд на 20.09.2010.

20.09.2010 представник відповідача у судове засідання не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином. Ухвалою розгляд справи було відкладено на 30.09.2010.

30.09.2010 представник відповідача повторно в судове засідання не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, у зв’язку з чим розгляд справи було відкладено до 11.10.2010.

11.10.2010 відповідач відзив на позов не надав, явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином. Ухвали суду, позовна заява надсилались відповідачу на всі відомі адреси, в тому числі на юридичну адресу підприємства згідно відомостей єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (довідка станом на 26.08.2010р. наявна у матеріалах справи).

У відповідності з положеннями п. 3.6 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" від 18.09.97р. N 02-5/289 особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Провадження у справі порушено ухвалою від 25.08.2010, що свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду справи, подання суду відзиву на позов, доказів в обґрунтування своєї позиції, в разі їх наявності.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю та просив їх задовольнити.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 11.10.2010р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

31.07.2001р. між позивачем та відповідачем було укладено договір № 971 о/р 1071 на постачання електричної енергії (далі - Договір).

Згідно частини 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно п. 5 додатку 4 до Договору відповідач зобов'язався щомісячно направляти свого представника до позивача, для надання звіту за використану електроенергію та документів, що підтверджують оплату за розрахунковий період, отримання розрахункових документів, які видаються на основі наданих звітів про використану електричну енергію за розрахунковий період з зазначенням дати надання звіту та дати отримання рахунку на сплату (акт приймання-передачі товарної продукції, рахунок-фактура). Крім цього, відповідач надає завірений акт звіряння розрахунків за попередній період.

Пункт 13 Додатку 2.6 до Договору зобов'язує відповідача до 25 числа поточного розрахункового місяця здійснити оплату 100% від фактично спожитого обсягу активної електричної енергії за розрахунковий період.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином.

За період з 01.08.2009 року по 01.08.2010 позивачем поставлено, а відповідачем спожито електричної енергії на суму 4754 986,16 грн., що підтверджується актами звірки взаєморозрахунків, а також звітами про використану електроенергію за спірний період.

В позовній заяві, позивач вказує на те, що відповідач за отримані послуги розрахувався частково, у зв’язку з чим за період з 01.08.2009 року по 01.08.2010 заборгував позивачу 886 668,44 грн. за спожиту активну електричну енергію

Однак, згідно наданої позивачем довідки про надходження коштів від відповідача в погашення боргу, відповідач до звернення позивачем з даним позовом до суду сплатив 305000, 61 грн., у зв’язку з чим цій частині позову слід відмовити.

Згідно даної довідки борг відповідача становить 537179, 83 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З наданих Акціонерною енергопостачальною компанією “Київенерго” в особі структурного відокремленого підрозділу “Енергозбут Київенерго” доказів вбачається, що позивач виконав в повному обсязі зобов’язання, покладені на нього договором.

Відповідачем не подано будь-яких доказів на спростування обставин, які повідомлені позивачем.

Як визначено частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України зазначено, що кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача, а відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив, то за таких обставин, позов в частині стягнення основного боргу в розмірі 537179, 83 грн. визнається судом таким, що підлягає задоволенню.

Крім того позивач, керуючись статтею 625 Цивільного кодексу України, просить суд стягнути на свою користь 42 486,34 грн. –індексу інфляції та 15 901,91 грн. –3 % річних.

Згідно статті 614 Цивільного кодексу особа, яка порушила зобов’язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника коштів та борги споживачів (населення) і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов’язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов’язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи 3% річних та інфляційні витрати, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Оскільки, матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем грошового зобов’язання, з нього, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню 42 486,34 грн. –індексу інфляції та 15 901,91 грн. –3 % річних за весь час прострочення платежу, розмір яких визначений за обґрунтованим розрахунком позивача.

Вимоги про стягнення 62066,79 грн. штрафу на підставі ч. 2 ст. 231 ГК України задоволенню не підлягають, оскільки сторони у справі не належать до суб’єктів господарювання державного сектору економіки.

Відповідно до вимог підп. 4 п. 3 Прикінцевих положень ГК України саме на Кабінет Міністрів України покладено обов’язок визначити суб’єктів господарювання, що належать до державного сектору економіки, відповідно до вимог цього кодексу.

Позивачем не надано суду доказів прийняття Кабінетом Міністрів України відповідного рішення про надання позивачу статусу суб’єкта господарювання, що належить до державного сектору економіки. Тому доводи з цього приводу є безпідставними.

Позивач також просить стягнути з відповідача 40102,67 грн. пені у відповідності до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 216, ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення в сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Таким чином, для застосування до боржника відповідальності у вигляді стягнення пені, вона має бути передбачена законом або договором.

У Договорі умова про застосування до відповідача відповідальності у вигляді пені відсутня.

Посилання позивача в обґрунтування даної вимоги на частину 6 статті 231 Господарського кодексу України є помилковим, оскільки зазначеною нормою не встановлені випадки, підстави та порядок застосування пені за порушення зобов’язання. Крім того, варто зазначити, що даною нормою визначено лише правила обчислення штрафних санкцій за несвоєчасне виконання (прострочення) грошових зобов’язань, тому ця норма не може бути підставою для застосування до відповідача пені.

За таких обставин позовні вимоги щодо стягнення пені задоволенню не підлягають.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 192, 193 Господарського кодексу України, ст. ст. 525, 526, 530, 614, 625, 626 Цивільного кодексу України, ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 75 ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Служби безпеки України в особі Департаменту господарського забезпечення (01034, м. Київ, вул. Золотоворітська, 5, код ЄДРПОУ 00034074) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) –537 179 (п’ятсот тридцять сім тисяч сто сімдесят дев’ять) грн. 83 коп. –основного боргу, 42 486 (сорок дві тисячі чотириста вісімдесят шість) грн. 34 коп. –індексу інфляції, 15 901 (п'ятнадцять тисяч дев’ятсот одну) грн. 91 коп. –3 % річних, 6 400 (шість тисяч чотириста) грн. 56 коп. –державного мита, 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.В іншій частині позовних вимог відмовити.

4.Повернути Акціонерній енергопостачальній компанії "Київенерго" (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) з Державного бюджету надмірно сплачене державне мито, перераховане платіжним дорученням №7788 від 13.08.2010 (оригінал в матеріалах справи № 7/353) в розмірі 39 (тридцять дев’ять) грн. 34 коп.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Суддя М.М. Якименко