Рішення № 12243973, 08.11.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 36/35608.11.10 За позовом           Регіонального відділення Фонду державного майна України

          по місту Києву

до           Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Д.В.»

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача           Головне управління статистики в місті Києві

про           примусове звільнення та повернення орендованої площі

Суддя: Трофименко Т.Ю.

Представники:

Від позивача          Кошман А.С. по довіреності № 82 від 30.08.2010р.

Від відповідача не з?явився

Від третьої особи не з?явився

В засіданні приймали участь

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву про виселення Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Д.В.»з орендованого державного нерухомого майна, загальною площею 91,82 кв.м., розміщеного за адресою: м. Київ, вул. Тургенівська, 71, 3-й поверх, що знаходиться на балансі Головного управління статистики в м. Києві, та передачу його орендодавцю - Регіональному відділенню Фонду державного майна України по місту Києву, у зв’язку із закінченням строку дії договору оренди.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.09.2010р. порушено провадження у справі № 36/356, залучено до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє сомостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Головне управління статистики в місті Києві, розгляд справи призначено на 04.10.2010р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.09.2010р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 08.11.2010р.

В судовому засіданні 08.11.2010р. представник позивача позовні вимоги повністю підтримав.

Представники відповідача та третьої особи в судове засідання 08.11.2010р. не з’явилися, вимог суду, викладених в ухвалах суду від 10.09.2010р. та 04.10.2010р., не виконали, відповідач письмовий відзив на позов не надав.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз’яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997р. № 02-5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року» (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

З матеріалів справи вбачається, що ухвали Господарського суду міста Києва від 10.09.2010р. та від 04.10.2010р. було надіслано на адресу відповідача, вказану в позовній заяві та в Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також на орендовану адресу.

На підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва –

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків. Цивільні права і обов’язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. До зобов’язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов’язань.

Між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву (далі орендодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Д.В.»(далі орендар, відповідач) 22.03.2000р. було укладено договір оренди № 74 нежитлового приміщення.

Відповідно до п. 1.1 договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нежитлове приміщення площею 91,82 кв.м., яке розміщене за адресою: м. Київ, вул. Тургенівська, 71 на третьому поверсі, що знаходиться на балансі Київського міського управління статистики, з метою розміщення офісу.

Згідно з п. 2.1 договору орендар вступає у строкове платне користування майном одночасно з підписанням сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна.

За актом приймання-передачі від 22.03.2000р., підписаним представниками балансоутримувача та орендаря, відповідачу було передане обумовлене договором приміщення.

У відповідності до приписів ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»термін, на який укладається договір оренди, є істотною умовою договору оренди.

Частина 1 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»визначає, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Пунктом 11.1 договору встановлено, що цей договір укладено строком на 1 рік, і він діє з 01.04.2000р. по 01.04.2001р.

Відповідно до п. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Положеннями статті 764 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо наймач продовжує користуватись майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

За відсутності заяви про припинення договору однієї із сторін договору, договір, в силу ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», був продовженим на той самий строк, тобто до 01.04.2002р., до 01.04.2003р., до 01.04.2004р., до 01.04.2005р., до 01.04.2006р., до 01.04.2007р., до 01.04.2008р. та до 01.04.2009р. відповідно.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач листом № 30-04/5001 від 28.04.2009р., що був направлений на адресу відповідача 29.04.2009р., повідомив відповідача про закінчення дії договору оренди № 74 від 22.03.2000р., та запропонував відповідачу передати приміщення по акту прийому-передачі.

Відповідно до п. 11.7 договору чинність цього договору припиняється, зокрема, внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно з ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Тобто, згідно із положеннями чинного законодавства України, правовою підставою користування певним майном є відповідний договір оренди.

Матеріали справи свідчать про те, що нового договору оренди на спірне нерухоме майно укладено не було.

Таким чином, відповідач безпідставно займає спірне нежитлове приміщення.

Відповідно до п. 2 ст. 26 та п. 1 ст. 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено, а орендар зобов’язаний повернути орендодавцеві об’єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Пунктом 2 ст. 291 Господарського кодексу України визначено, що договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно з п. 5.7 договору у разі припинення або розірвання договору орендар зобов?язаний повернути орендодавцю орендоване майно в належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з врахуванням нормального фізичного зносу.

Відповідно до статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов’язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона бала одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Зважаючи на вищевказане, вимоги позивача щодо виселення Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Д.В.»з орендованого державного нерухомого майна, загальною площею 91,82 кв.м., розміщеного за адресою: м. Київ, вул. Тургенівська, 71, 3-й поверх, та повернення його орендодавцю –Регіональному відділенню Фонду державного майна України по місту Києву, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процессуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача в доход Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Виселити Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Д.В.»(01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 11, 04050, м. Київ, вул. Тургенівська, 71, 3-й поверх, код ЄДРПОУ 24252048) в примусовому порядку з орендованого державного нерухомого майна площею 91,82 кв.м., розміщеного за адресою: м. Київ, вул. Тургенівська, 71, 3-й поверх, що знаходиться на балансі Головного управління статистики в м. Києві, та повернути його орендодавцю –Регіональному відділенню Фонду державного майна України по місту Києву (01032, м. Київ, бул. Т.Шевченка, 50-Г, код ЄДРПОУ 19030825).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Д.В.»(01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 11, 04050, м. Київ, вул. Тургенівська, 71, 3-й поверх, код ЄДРПОУ 24252048) в доход Державного бюджету України 85 (вісімдесят п?ять) грн. 00 коп. державного мита.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Д.В.»(01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 11, 04050, м. Київ, вул. Тургенівська, 71, 3-й поверх, код ЄДРПОУ 24252048) 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процессу до спеціального фонду Державного бюджету України по КЕКД 22050000 «Оплата витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справ у судах».

Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Суддя           Трофименко Т.Ю.

Повний текст рішення складено 10.11.2010р.