Рішення № 12243323, 20.10.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 35/45620.10.10 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг"

до                     Товариства з обмеженою відповідальністю "Юркомцентр"

про стягнення 22 083,64 грн.

Суддя М.Є. Літвінова

Представники:

від позивача          Поштар Т.П. –предст. за довір. № 5367 від 28.12.2009р.;

від відповідача не з'явився.

У судовому засіданні 20.10.2010р., на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юркомцентр" про стягнення 31 247,89 грн. основного боргу, 2180,50 грн. пені, 334,16 грн. процентів річних, 321,09 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов’язань по сплаті лізингових платежів за договором фінансового лізингу №080417-62/ФЛ-Ю-А від 17.04.2008 р.

Ухвалою суду від 27.08.2010 р. порушено провадження у справі №35/456, розгляд справи призначено на 15.09.2010р.

Представник позивача у судовому засіданні 15.09.2010 р. подав заяву про уточнення позовних вимог, якою зменшив розмір позовних вимог в частині основного боргу і просив стягнути основний борг у розмірі 20 397,06 грн. Заява прийнята судом до розгляду.

Відповідач у судове засідання 15.09.2010 р. свого представника не направив, про причини неможливості його явки не повідомив, відзив на позов та витребувані документи судом не надав.

Ухвалою суду від 15.09.2010 р. розгляд справи відкладено на 06.10.2010 р.

Представник відповідача у судове засідання, призначене на 06.10.2010 р., повторно не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, витребувані судом документи не надав.

Ухвалою суду від 06.10.2010 р. розгляд справи відкладено на 20.10.2010 р.

У судовому засіданні 20.10.2010 р. представник позивача, з огляду на часткове погашення відповідачем суми боргу та нарахованої пені, подав заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути 20 397,06 грн. основного боргу, 1 031,33 грн. пені, 334,16 процентів річних, 321,09 грн. інфляційних втрат. Заява прийнята судом до розгляду.

Представник відповідача у судове засідання, призначене на 20.10.2010 р., не з’явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, відзив на позов та витребувані судом документи не надав.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (Роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02-5/289 із змінами "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007 № 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з’ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист відправляє до пункту 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" (із змінами від 08.04.2008), в якому зазначається, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Про поважні причини неявки в судові засідання повноважного представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

За таких обставин справа розглядається за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши у судовому засіданні оригінали документів, копії яких знаходяться у матеріалах справи, Господарський суд м. Києва,-

ВСТАНОВИВ:

17.04.2008 p. між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юркомцентр" був укладений договір фінансового лізингу №080417-64/ФЛ-Ю-А.

Відповідно до п. 1.1. договору, предметом договору є надання позивачем, як лізингодавцем, у платне володіння та користування на умовах фінансового лізингу відповідачу, як лізингоодержувачу, предмету лізингу, найменування, модель, ціна одиниці, кількість і загальна вартість на момент укладення договору якого наведена у специфікації (додаток № 2 до договору), для підприємницьких цілей у власній господарській діяльності лізингоодержувача на визначений строк, за умови сплати останнім періодичних лізингових платежів.

Специфікацією (Додаток № 2 до договору) сторони погодили найменування, ціну одиниці, кількість та вартість майна, що є предметом лізингу з договором.

Пунктом 4.3. договору передбачено, що приймання лізингоодержувачем майна в лізинг оформлюється шляхом складання акту приймання-передачі майна, що підтверджують якість, комплектність, справність майна і відповідність майна техніко-економічним показникам та умовам договору. Акт приймання-передачі підписується повноважними представниками сторін та скріплюється печатками сторін.

26.04.2008р. сторонами підписано акт прийому-передачі майна в користування, за яким позивач передав, а відповідач прийняв майно, обумовлене п. 1.1. договору та специфікацією. Вартість переданого майна складає 148 975,00 грн.

Згідно з п. 2.1. договору строк користування Лізингоодержувачем майном становить 49 місяців з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі майна за умови належної сплати ним лізингових платежів та належного користування майном.

Як передбачено п.п. 3.1., 3.4.1. договору, лізингоодержувач здійснює лізингові платежі за договором відповідно до Графіку сплати лізингових платежів з наступним коригуванням на зміну курсу гривні до долару США.

Графік внесення платежів був погоджений сторонами у додатку № 1 до договору, копія якого міститься у матеріалах справи.

Відповідно до Додаткової угоди до договору від 24.12.2009 р. відповідач визнав, що станом на 24.12.2009р. має прострочену заборгованість за нарахованими та несплаченими лізинговими платежами у розмірі 21 531,46 грн., що еквівалентно 2 593,22 дол. США на дату їх нарахування, а також прострочену заборгованість по сплаті штрафних санкцій у розмірі 5 149,91 грн. Пунктом 3 додаткової угоди сторони погодили, що прострочена заборгованість сплачується відповідачем відповідно до Графіку сплати лізингових платежів № 2. Додатком № 1 до додаткової угоди були затверджені Графіки сплати лізингових платежів №1 та № 2. Вказаною додатковою угодою (п. 8) сторони також виклали п. 3.5. договору у новій редакції, якою був змінений порядок погашення заборгованості за договором.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач посилається на те, що відповідач неналежним чином виконує зобов'язання зі сплати лізингових платежів за період з березня 2010 р. по серпень 2010 р., у зв'язку із чим у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 20 397,06 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України договори підставами виникнення цивільних прав та обов’язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Як передбачено ч. 2 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг", за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Як встановлено судом, позивач виконав покладені на нього договором обов'язки та передав відповідачеві у користування майно, визначене договором та специфікацією до нього.

Пунктом 3 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" на лізингоодержувача покладено обов’язок своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно із ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується із положеннями ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, якими передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

З наданих представником позивача пояснень та наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що відповідачем були порушені договірні зобов’язання в частині повної та своєчасної сплати лізингових платежів, що призвело до виникнення заборгованості, розмір якої згідно із довідкою позивача від 15.09.2010 р. становить 20 397,06 грн.

В ході розгляду справи і станом на день вирішення спору відповідач не надав доказів сплати лізингових платежів у зазначені позивачем періоди та не спростував обставини, зазначені позивачем у позові.

Згідно із ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов’язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Як передбачено ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Відповідно до ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Пенею відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов‘язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 11.2.1. договору передбачено, що за порушення обов'язку з своєчасної сплати лізингових платежів та інших платежів, передбачених п. 3.1. договору та Графіком сплати лізингових платежів (Додаток № 1 до договору), та інших платежі, передбачених договором лізингоодержувач сплачує лізингодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла і період прострочки, від непогашеної заборгованості за лізинговими платежами за кожен день прострочки.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі вищенаведених положень законодавства і умов договору та відповідно до заяви про уточнення позовних вимог позивач просить стягнути з відповідача 1 031,33 грн. пені, 334,16 грн. процентів річних та 321,09 грн. інфляційних втрат.

Як передбачено Рекомендаціями щодо застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, наведених у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 р., при застосування індексу інфляції слід враховувати, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Разом з тим, розрахунок інфляційних втрат здійснений позивачем без врахування зазначених вимог, крім розрахунку інфляційних втрат за період з 05.03.2010 р. по 22.03.2010 р., розмір яких за розрахунком позивача становить 86,07 грн. і відповідає вищенаведеним вимогам.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення пені підлягають задоволенню у розмірі 1 031,33 грн., а позовні вимоги про стягнення процентів річних підлягають задоволенню у розмірі 334,16 грн. згідно із розрахунками позивача, які відповідають вимогам законодавства та перевірені судом. Позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат з вищенаведених підстав підлягають частковому задоволенню у розмірі 86,07 грн.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач не надав доказів внесення лізингових платежів у встановленому договором порядку та розмірах, не навів підстав для звільнення від обов’язку вносити платежі за користуванням предметом лізингу та не спростував розміри нарахованих позивачем сум пені, процентів річних та інфляційних втрат.

З урахуванням викладених вище фактичних обставин, наявних у матеріалах справи письмових доказів, наданих представником позивача пояснень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у сумі 21 848,62 грн.

З огляду на часткове задоволення позову, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на позивача і відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 193, 218, 230 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 525, 526, 530, 549, 551, 610, 611, 629, 806 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" ст.ст. 33, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юркомцентр" (04070, м. Київ, вул. Почайнинська, буд. 23 А, офіс 42, ідентифікаційний код 32250229) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 21 літера "Г", ідентифікаційний код 33880354) 20397 (двадцять тисяч триста дев'яносто сім) гривень 06 коп. основного боргу, 1031 (одну тисячу тридцять одну) гривню 33 коп. пені, 86 (вісімдесят шість) гривень 07 коп. інфляційних втрат, 334 (триста тридцять чотири) гривні 16 коп. процентів річних, 218 (двісті вісімнадцять) гривень 48 коп. державного мита та 233 (двісті тридцять три) гривні 49 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В іншій частині у позові відмовити.

4.          Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

5.          Рішення набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження рішення, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя                     М.Є. Літвінова

Дата підписання

повного тексту рішення: 08.11.2010