Постанова № 12242030, 14.09.2010, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

14 вересня 2010 року <Час проголошення >№ 2а-10301/10/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді ПащенкаК.С. при секретарі судового засідання Шмігелю Т.В., розглянувши адміністративну справу

за позовомКомунального підприємства «Київський завод алюмінієвих конструкцій»

доДержавної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва

проскасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив визнати недійсними податкові повідомлення-рішення №0001612301/0 від 13.05.2010, №0001602301/0 від 13.05.2010, №0001592301/0 від 13.05.2010, прийняті ДПІ у Деснянському районі міста Києва.

В подальшому, позовні вимоги неодноразово уточнювались, з урахуванням чого позивач просить визнати нечинним та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Деснянському районі міста Києва №0001612301/0 від 13.05.2010, №0001602301/0 від 13.05.2010, №0001592301/0 від 13.05.2010, №0001612301/1 від 14.06.2010, №0001602301/1 від 14.06.2010, №0001592301/1 від 14.06.2010, №0001942301/1 від 12.07.2010, №0001612301/2 від 20.08.2010, №0001602301/2 від 20.08.2010, №0001592301/2 від 20.08.2010 та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0003862304 від 13.05.2010.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 14.09.2010 проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови в повному обсязі відкладено на 20.09.2010, про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

30.04.2010 за результатами планової виїзної документальної перевірки КП «Київський завод алюмінієвих конструкцій»ДПІ у Деснянському районі міста Києва було складено Акт №2957/23-5-30470011 (далі Акт перевірки), яким, зокрема, встановлено порушення позивачем пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на 1 481 353, 00грн.; порушення п. 1.25 ст.1, п. 4.1 ст. 4, пп.5.2.10 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», та, як наслідок, заниження податку на прибуток у розмірі 67548,00грн.; порушення р. ІІІ, пп. 6.2 р. VI Рішення VI сесії ХХІ скликання Київської ради народних депутатів від 15.02.1994 № 7 «Про введення збору за право використання символіки міста Києва», пп. «а», «б»пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»та, як наслідок, заниження збору за право використання символіки міста Києва у сумі 98915,00грн.

13.05.2010 на підставі Акту перевірки ДПІ у Деснянському районі міста Києва було винесено:

-податкове повідомлення-рішення №0001602301/0, яким у звязку з порушенням пп.пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 2222029 грн., в тому числі штрафні санкції 740676 грн.;

-податкове повідомлення-рішення №0001592301/0, яким у звязку з порушенням п.1.32 ст. 1, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, абз. 4 пп.5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 96779 грн., в тому числі штрафні санкції 29232 грн.;

-податкове повідомлення-рішення №0001612301/0, яким у звязку з порушенням р.ІІІ, пп. 6.2 р. VI Рішення VI сесії ХХІ скликання Київської ради народних депутатів від 15.02.1994 № 7 «Про введення збору за право використання символіки міста Києва»позивачу визначено суму податкового зобовязання зі збору за право використання місцевої символіки у розмірі 147530, 68 грн., в тому числі штрафні санкції 48614,73 грн.

В подальшому, за результатами оскарження зазначених повідомлень-рішень ДПІ у Деснянському районі міста Києва та ДПА у м. Києві були прийняті рішення, якими скарги КП «Київський завод алюмінієвих конструкцій»залишені без задоволення, натомість збільшено суму штрафної (фінансової) санкції зі збору за право використання місцевої символіки на 843,25 грн., у звязку з чим ДПІ у Деснянському районі міста Києва винесені податкові повідомлення-рішення №0001612301/1 від 14.06.2010, №0001602301/1 від 14.06.2010, №0001592301/1 від 14.06.2010, №0001942301/1 від 12.07.2010, №0001612301/2 від 20.08.2010, №0001602301/2 від 20.08.2010, №0001592301/2 від 20.08.2010, а також №0001942301/1 від 12.07.2010, яким збільшено на 843,25 грн. суму застосованої штрафної (фінансової) санкції, визначеної у податковому повідомленнірішенні №0001612301/0 від 13.05.2010.

Як встановлено судом, між позивачем та ТОВ «Веллерос»(свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100151902) було укладено договір поставки обладнання та ремонтно-налагоджувальних робіт №17/09 від 18.03.2009, на виконання якого ТОВ «Веллерос»поставило КП «Київський завод алюмінієвих конструкцій»обладнання та виконало ремонтно-налагоджувальні роботи на загальну суму 8888117,00 грн., що підтверджується належним чином оформленими актом прийому-передачі поставленої комплектації та виконаних робіт, а також податковою накладною №16/1 від 01.06.2009. З виписок з банківського рахунку позивача, копії яких залучені до матеріалів справи, видно, що останній вказані послуги оплатив повністю, в тому числі сплативши в їх ціні податок на додану вартість.

Водночас, з аналізу Акту перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про заниження позивачем податку на додану вартість та податку на прибуток стала встановлена ним нікчемність вказаного договору про поставку обладнання та виконання ремонтно-налагоджувальних робіт №17/09 від 18.03.2009 у звязку з укладенням такого договору без волевиявлення уповноважених осіб ТОВ «Веллерос», що підтверджувалось поясненнями фізичних осіб ОСОБА_1 (засновник ТОВ «Веллерос») та ОСОБА_2 (директор ТОВ «Веллерос»), з яких випливає, що ці особи не мали відношення до реєстрації та здійснення господарської діяльності зазначеним товариством, а також у звязку з поясненнями бригадира ремонтної бригади цеху № 1 КП «Київський завод алюмінієвих конструкцій»ОСОБА_3, операторів сточних вод цеху № 1 ОСОБА_4, ОСОБА_5, та оператора сточних вод цеху № 2 ОСОБА_6, за якими в 2009 році в цеху №1 та № 2 ремонтно-налагоджувальних робіт великого масштабу не проводилось.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсність договору про поставку обладнання та виконання ремонтно-налагоджувальних робіт, а також акту прийому-передачі поставленої комплектації та виконаних робіт, підписаних від імені однієї із сторін неналежною особою, прямо законом не встановлена, а тому зазначений правочин відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України є оспорюваним.

Водночас, відповідачем не надано суду доказів визнання недійсним у судовому порядку договору про поставку обладнання та виконання ремонтно-налагоджувальних робіт №17/09 від 18.03.2009, акту прийому-передачі поставленої комплектації та виконаних робіт, а також податкової накладної №16/1 від 01.06.2009, підписаних посадовими особами ТОВ«Веллерос».

Крім того, з наданих відповідачем пояснень ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 неможливо встановити, на якій підставі вони були відібрані, а самі пояснення не підтверджені відповідними кримінально-процесуальними та адміністративно-процесуальними засобами доказування. Суд критично оцінює висновок експерта №152 від 16.06.2010, за яким підписи на вказаному договорі, акті здачі прийняття-робіт (надання послуг) та податковій накладні, виконані не ОСОБА_7, а іншою особою, оскільки вказаний висновок відповідно до ст.67 КПК України не має наперед встановленої сили та оцінюватиметься судом, прокурором, слідчим і особою, яка провадить дізнання, в сукупності з іншими доказами в кримінальній справі для встановлення факту підписання або не підписання вищезазначених документів ОСОБА_7, а відтак вказаний висновок експерта не може вважатись достатнім доказом підписання первинних документів іншою особою.

Інших доказів, які б підтверджували факт підписання реєстраційних, фінансових та інших документів від імені ТОВ «Веллерос»неналежними особами, відповідачем не надано.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

З наданого до матеріалів справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців судом встановлено, що на момент розгляду справи, а також на момент підписання договору про поставку обладнання та виконання ремонтно-налагоджувальних робіт, акту прийому-передачі поставленої комплектації та виконаних робіт, а також податкової накладної, юридична особа ТОВ «Веллерос»не була припинена, доказів існування вироків суду у кримінальних справах, якими б встановлювався факт фіктивного підприємництва, відповідачем не надано.

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Водночас, вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

Водночас, зобовязання за договором про поставку обладнання та виконання ремонтно-налагоджувальних робіт №17/09 від 18.03.2009 між КП «Київський завод алюмінієвих конструкцій»та ТОВ«Веллерос»виконані сторонами у повному обсязі, що підтверджується належним чином оформленими актами прийому-передачі поставленої комплектації та виконаних робіт, податковими накладними та виписками з банківського рахунку позивача, копії яких залучені до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до пп. 5.2.10 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються суми витрат, пов'язаних з поліпшенням основних фондів у межах, встановлених підпунктом 8.7.1 цього Закону, та суми перевищення балансової вартості основних фондів та нематеріальних активів над вартістю їх продажу, визначені у порядку, встановленому статтею 8 цього Закону.

Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Враховуючи, що витрати КП «Київський завод алюмінієвих конструкцій»за договором про поставку обладнання та виконання ремонтно-налагоджувальних робіт №17/09 від 18.03.2009, які були здійснені у звязку з поліпшення основних фондів позивача, підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, суд вважає безпідставним та необґрунтованим висновок Акту перевірки про порушення позивачем пп.5.2.10 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а у разі імпорту робіт (послуг) актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

При цьому в пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у Законі України «Про податок на додану вартість» передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Відповідно до змісту пп. 7.2.3 та 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з п. 9.8 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" реєстрація платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання.

Відповідно до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 165 від 30.05.1997р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997р. за № 233/2037 податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Як видно з матеріалів справи, свідоцтво про реєстрацію ТОВ «Веллерос»як платника податку на додану вартість було анульовано 07.09.2009, що підтверджується даними офіційного сайту ДПА України. Таким чином, враховуючи, що на момент складання відповідних податкової накладної ТОВ «Веллерос»було зареєстровано платником податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства, суд приходить до висновку про наявність у нього права на складання податкових накладних.

Отже, суми податку на додану вартість, віднесені КП «Київський завод алюмінієвих конструкцій»до податкового кредиту, підтверджуються податковою накладною, оформленою відповідно до вимог ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 165 від 30.05.1997р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997р. за №233/2037. Відповідна сума ПДВ позивачем сплачена в вартості поставленого обладнання та виконаних робіт, що підтверджується виписками з банківського рахунку позивача.

Таким чином, судом встановлено, що договір про поставку обладнання та виконання ремонтно-налагоджувальних робіт №17/09 від 18.03.2009 був укладений позивачем з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, наявність у КП«Київський завод алюмінієвих конструкцій»та ТОВ «Веллерос»умислу на укладення вказаного договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, відповідачем не доведено, а тому вказаний правочин не може розглядатись як нікчемний з мотивів його завідомої суперечності інтересам держави і суспільства.

Враховуючи викладене, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаної ТОВ «Веллерос»податкової накладної, а також віднесення до валових витрат витрат, які були здійсненні у звязку з поставкою обладнання та виконання ремонтно-налагоджувальних робіт ТОВ «Веллерос», за висновком суду, є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства. Відтак, викладений в Акті перевірки висновок ДПІ у Деснянському районі м.Києва про нікчемність договору про поставку обладнання та виконання ремонтно-налагоджувальних робіт №17/09 від 18.03.2009 є необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсним обставинами справи, а винесені на його підставі спірні податкові повідомлення-рішення №0001602301/0 та №0001592301/0 від 13.05.2010 безпідставними та неправомірними.

Крім того, з Акту перевірки видно, що підставою для висновку ДПІ у Деснянському районі м.Києва про порушення позивачем р. ІІІ, пп. 6.2 р. VI Рішення VI сесії ХХІ скликання Київської ради народних депутатів від 15.02.1994 № 7 «Про введення збору за право використання символіки міста Києва»стало неподання КП «Київський завод алюмінієвих конструкцій»податкових розрахунків та несплата збору за право на використання символіки міста Києва протягом 2008-2009 років на загальну суму 98915,95 грн.

Згідно з ч.ч. 1 та 2 ст. 12 Декрету Кабінету Міністрів України № 56-93 від 20.05.1993 "Про місцеві податки і збори" (далі Декрет) збір за право на використання місцевої символіки справляється з юридичних осіб і громадян, які використовують цю символіку з комерційною метою. Дозвіл на використання місцевої символіки (герба міста або іншого населеного пункту, назви чи зображення архітектурних, історичних пам'яток) видається відповідними органами місцевого самоврядування.

Статтею 18 Декрету органам місцевого самоврядування надано право самостійно встановлювати і визначати порядок сплати місцевих податків і зборів відповідно до переліку і в межах установлених граничних розмірів ставок. Органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції мають право запроваджувати пільгові податкові ставки, повністю відміняти окремі місцеві податки і збори або звільняти від їх сплати певні категорії платників.

Згідно з п. 1.2 Положення про збір за право на використання місцевої символіки міста Києва, затвердженого розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 15.02.94 № 7 (в редакції рішення Київської міської ради від 09.03.2006 № 149/3240, із змінами та доповненнями, далі - Положення про збір за право на використання місцевої символіки міста Києва), до місцевої символіки відносяться назви і зображення об'єктів та історичних пам'яток міста згідно з затвердженим розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 15.01.96 № 39 Переліком назв об'єктів та історичних пам'яток, що відносяться до місцевої символіки, використання яких юридичними особами і громадянами у комерційних цілях підлягає сплаті збору у встановленому порядку (зі змінами, далі - Перелік). Це: герб м. Києва; прапор м. Києва; назви (похідні від назв) історичних пам'яток міста згідно з Переліком, які використовуються в найменуваннях підприємств або окремих видах продукції; зображення об'єктів історичних пам'яток міста згідно з Переліком, які використовуються при виготовленні друкованої (за виключенням бланків ділових паперів), сувенірної, рекламної продукції тощо. Пунктом 76 Переліку до місцевої символіки віднесено назву Київ.

Платниками збору, як встановлено розділом III Положення про збір за право на використання місцевої символіки міста Києва, є юридичні особи, включаючи підприємства з іноземними інвестиціями, філії та інші відокремлені підрозділи підприємств і організацій, які здійснюють діяльність на території м. Києва, а також окремі громадяни, які у встановленому порядку займаються підприємницькою діяльністю і використовують символіку м. Києва з комерційною метою, крім підприємств, установ та організацій, а також інших суб'єктів підприємницької діяльності, які використовують в найменуваннях слово Київ та похідні від нього для визначення свого місцезнаходження.

Враховуючи вимоги чинного законодавства України та рішення Київської міської ради від 09.03.2006 № 149/3240, назва підприємства, яка вказує лише на його місцезнаходження за територіальною ознакою, і не використовується у комерційних цілях, не може відноситись до елементів місцевої символіки, які могли би бути об'єктом оподаткування збором за право використання місцевої символіки. Викладена правова позиція підтверджується, зокрема, розясненнями Державної податкової адміністрації України, викладеними в оглядовому листі №14451/7/15-0617від 10.07.2009.

Враховуючи, що згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців КП «Київський завод алюмінієвих конструкцій»знаходиться у місті Києві за адресою вул.Закревського, 9, суд приходить до висновку, що назва вказаного товариства лише вказує на його місцезнаходження за територіальною ознакою, не використовується у комерційних цілях і не може відноситись до елементів місцевої символіки, а відтак у ДПІ у Деснянському районі м.Києва були відсутні належні правові підстави для висновку про порушення позивачем р. ІІІ, пп. 6.2 р. VI Рішення VI сесії ХХІ скликання Київської ради народних депутатів від 15.02.1994 № 7 «Про введення збору за право використання символіки міста Києва»та, відповідно, винесення податкових повідомлень-рішень №0001612301/0 від 13.05.2009 та №0001942301/1 від 12.07.2010.

Згідно з довідкою від 07.04.2010 №0203/26/52/23/30470011 до Акта перевірки ДПІ у Деснянському районі м.Києва (далі Довідка) було проведено перевірку складу-магазину, що розташований за адресою: м.Київ, вул. Закревського, 9 та належить КП «Київський завод алюмінієвих будівельних конструкцій», під час якої встановлено факт несвоєчасного оприбуткування готівки в КОРО №2652005672/02 від 25.07.2008 (виторг не вписано у відповідні графи КОРО №1-8) на загальну суму 9494,37 грн. (в т.ч. на підставі Z-звітів №570 від 16.11.2009 на суму 2538,58 грн., №571 від 16.11.2009 на суму 86,80 грн., №572 від 17.11.2009 на суму 147,40 грн., №573 від 18.11.2009 на суму 6721,59 грн.). З огляду на викладене перевіряючими зроблено висновок про порушення КП «Київський завод алюмінієвих будівельних конструкцій»п.2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від №637 від 15.12.2004, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 за №40/10320 (далі Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні).

13.05.2009 на підставі Довідки рішенням ДПІ у Деснянському районі м.Києва про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0003862304 до позивача були застосовані штрафні (фінансові) санкції на загальну суму 47471,85грн.

Відповідно до змісту п. 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися. Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів. У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК). Суми готівки, що оприбутковуються, мають відповідати сумам, визначеним у відповідних касових (розрахункових) документах.

Згідно з п. 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки»№436/95 від 12.06.1995, у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки - у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»на період виходу з ладу реєстратора розрахункових операцій та здійснення його ремонту або у разі тимчасового, але не більше 72 годин (7 робочих днів), відключення електроенергії проведення розрахункових операцій здійснюється з використанням книги обліку розрахункових операцій та розрахункової книжки або із застосуванням належним чином зареєстрованого резервного реєстратора розрахункових операцій.

Відповідно до змісту п.п. 4.2, 4.3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні усі надходження і видачу готівки в національній валюті підприємства відображають у касовій книзі (додаток 5). Кожне підприємство (юридична особа), що має касу, веде одну касову книгу для обліку операцій з готівкою в національній валюті (без урахування кас відокремлених підрозділів). Аркуші касової книги мають бути пронумеровані, прошнуровані та скріплені відбитком печатки підприємства (юридичної особи). Кількість аркушів у касовій книзі засвідчується підписами керівника і головного бухгалтера підприємства (юридичної особи). Записи в касовій книзі проводяться касиром за операціями одержання або видачі готівки за кожним касовим ордером і видатковою відомістю в день її надходження або видачі. За відсутності руху готівки в касі протягом робочого дня записи в касовій книзі в цей день можуть не провадитися. Щоденно в кінці робочого дня касир підсумовує операції за день, виводить залишок готівки в касі на початок наступного дня і передає до бухгалтерії як звіт касира другі примірники, що є відривною частиною аркуша касової книги (копію записів у касовій книзі за день), з прибутковими і видатковими касовими ордерами під підпис у касовій книзі. Готівка, яка видана за видатковими відомостями на виплати, пов'язані з оплатою праці, відображається в касовій книзі після закінчення строків цих виплат (згідно з пунктом 2.10 цього Положення), а закриття вищезазначених документів та виписка відповідних видаткових касових ордерів здійснюються в порядку, визначеному в пункті 3.9 цього Положення.

Як видно з матеріалів справи, 13.11.2009 одночасно закінчилась книга обліку розрахункових операцій №2652005672/02 та через технічні проблеми не вдалось роздрукувати z-звіт. У звязку з вихідними днями РРО був відремонтований лише 16.11.2009, а нова книга обліку розрахункових операцій отримана лише 19.11.2009.

Водночас, з книги обліку розрахункових операцій №2652005672/02, копія якої залучена до матеріалів справи, видно, що відповідні записи до неї вносились, z-звіти вклеювались, з урахуванням чого суд приходить до висновку, що книга обліку розрахункових операцій велась, а готівка, що надходила до кас, оприбутковувалась в повній сумі, а тому у ДПІ у Деснянському районі м.Києва були відсутні належні правові підстави для висновку про порушення КП «Київський завод алюмінієвих будівельних конструкцій»п.2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, та відповідно, застосування штрафних (фінансових) санкцій на підставі п. 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки»у розмірі 47471,85грн.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірних податкових повідомлень-рішень та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Водночас, позивач у позовній заяві просив визнати визнати нечинним та скасувати податкові повідомлення-рішення №0001612301/0 від 13.05.2010, №0001602301/0 від 13.05.2010, №0001592301/0 від 13.05.2010, №0001612301/1 від 14.06.2010, №0001602301/1 від 14.06.2010, №0001592301/1 від 14.06.2010, №0001942301/1 від 12.07.2010, №0001612301/2 від 20.08.2010, №0001602301/2 від 20.08.2010, №0001592301/2 від 20.08.2010 та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0003862304 від 13.05.2010, прийняті ДПІ у Деснянському районі міста Києва.

Проте, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, передбачений ст.ст. 7, 11 КАС України, також зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права. Викладена правова позиція підтверджується, зокрема, постановою Верховного Суду України від 16.06.2009 у справі №21-684.

За таких умов суд вважає за необхідне захистити порушені права позивача шляхом скасування спірних податкових повідомлень-рішень №0001612301/0 від 13.05.2010, №0001602301/0 від 13.05.2010, №0001592301/0 від 13.05.2010, №0001612301/1 від 14.06.2010, №0001602301/1 від 14.06.2010, №0001592301/1 від 14.06.2010, №0001942301/1 від 12.07.2010, №0001612301/2 від 20.08.2010, №0001602301/2 від 20.08.2010, №0001592301/2 від 20.08.2010 та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0003862304 від 13.05.2010, прийнятих ДПІ у Деснянському районі міста Києва.

Відтак, дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

За таких умов, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України на його користь з Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ПОСТАНОВИВ:

1.Позов Комунального підприємства «Київський завод алюмінієвих конструкцій»задовольнити повністю.

2.Скасувати податкові повідомлення-рішення №0001612301/0 від 13.05.2010, №0001602301/0 від 13.05.2010, №0001592301/0 від 13.05.2010, №0001612301/1 від 14.06.2010, №0001602301/1 від 14.06.2010, №0001592301/1 від 14.06.2010, №0001942301/1 від 12.07.2010, №0001612301/2 від 20.08.2010, №0001602301/2 від 20.08.2010, №0001592301/2 від 20.08.2010 та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0003862304 від 13.05.2010, прийняті Державною податковою інспекцією у Деснянському районі міста Києва.

3.Стягнути з Державного бюджету України на користь Комунального підприємства «Київський завод алюмінієвих конструкцій»(02055, м. Київ, вул. Закревського, 9) витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп. (три гривні 40 коп.).

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

СуддяК.С. Пащенко