Постанова № 12241757, 01.11.2010, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

01 листопада 2010 р. № 2-а- 11537/10/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Біленського О.О.,

при секретарі судового засідання Лишняк І.В.,

за участі:

представника позивача Скрипнікова О.В.,

представника відповідача Караульної Ю.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю

Виробничо-торгівельної фірми "Лефша"

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова

проскасування податкового повідомлення-рішення ,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-торгівельна фірма "Лефша" звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень від 31.03.2010 року №0001012302/0, від 27.04.2010 року №0001012302/1, від 25.06.2010 року №0001012302/2, від 09.09.2010 року №0001012302/3.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на наступне. Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-торгівельна фірма «Лефша»31.03.2010 року отримала від ДПІ у Київському районі міста Харкова податкове повідомлення - рішення №0001012302/0. Відповідно до якого підприємству визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток у сумі 248250,00 грн., в т.ч. основний платіж у сумі 165500,00 грн., штрафні (фінансові) санкції 82750,00грн. Податкове повідомлення - рішення №0001012302/0 прийнято на підставі Акта від 22.03.2010 року №1357/23-5/31236622 про результати планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 року по 30.09.2009 року. З висновками контролюючого органу, що викладені у Акті від 22.03.2010 року позивач не погоджується та вважає правомірним віднесення до складу валових витрат у першому кварталі 2009 року юридичних послуг за договором №-7/09 від 08.01.2009 року, які були надані фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 та витрат у сумі 642000 грн. по сплаті винагороди за право використання товарного знаку згідно ліцензійного договору від 17.04.2007 року №б/н та від 05.01.2008 року №8, укладених між ТОВ «Харківська ювелірна Фабрика»(Ліцензіар) та ТОВ ВТФ «Лефша»(Ліцензіат) при розповсюдженні товарів (клас14 - золотарськи вироби), які виготовлені ТОВ «Харківська ювелірна Фабрика»на підставі договору від 01.07.2006 року №9 на виготовлення продукції із давальницької сировини. При цьому посилаючись на положення ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємства” від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР з наступними змінами та доповненнями (надалі Закон України №334/94-ВР), Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України.

Представник в судове засідання зявився, просив позов задовольнити з наступних підстав.

В судовому засіданні представник позивача зазначив, що висновок контролюючого органу про те, що ФО-П ОСОБА_1 у першому кварталі 2009 року були надані послуги з представництва у Харківському апеляційному суді не відповідають наданим первинним бухгалтерським документам. Так у Акті передачі-приймання юридичних послуг від 30.03.2009 року, що був підписаний між ТОВ ВТФ “Лефша” та ФО-П ОСОБА_1 передбачено, що виконавець надав замовнику в січні, лютому та березні 2009 року юридичні послуги, що передбачені пунктом 2.1 договору про надання юридичних послуг від 08.01.2009 року №07/09. Пунктом 2.1 вищевказаного договору передбачено, що виконавець надає замовнику наступні послуги: проведення консультацій, здійснення претензійної роботи з контрагентами замовника, участь в підготовці та укладанні договорів, здійснення перевірки відповідності вимогам чинного законодавства України документів, надання інформаційно-консультаційних послуг. Вказані послуги є такими, що безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю товариства. Так, за вказаний період ФОП ОСОБА_1 були надані консультаційні послуги при укладанні ТОВ ВТФ “Лефша” с контрагентами, було здійснено роздруківку повної нормативної бази, щодо виготовлення та торгівлі ювелірними виробами, складено проект нової редакції статуту ТОВ ВТФ “Лефша” (статут зареєстрований 25.03.2009 року), надані юридичні послуги з питання прав та компетенції органів внутрішніх справ при проведенні перевірок суб'єктів господарювання. За таких обставин, висновок контролюючого органу, позивач вважає таким, що не ґрунтується на первинних бухгалтерських документах, що були надані підприємством та суперечить статті 5 Закону України №334/94-ВР.

Стосовно неправомірності віднесення до складу валових витрат оплат за ліцензійними договорами №8 від 05.01.2008 року, №б/н від 17.04.2007 року позивач зазначає, що у ліцензійних договорах між ТОВ “Харківська ювелірна фабрика” та ТОВ ВТФ “Лефша” оплата за використання знаку була пов'язана з кількістю реалізованих ТОВ ВТФ “Лефша” ювелірних виробів. Вказані обставини свідчать про те, що оплата за ліцензійними договорами пов'язана з господарською діяльністю підприємства, а також про те, що знак для товарів та послуг дійсно використовувався ТОВ ВТФ “Лефша” при здійсненні реалізації ювелірних виробів. Розміщення знаку ТОВ “Харківська ювелірна фабрика” без отримання дозволу власника на його використання було б порушенням чинного законодавства у сфері інтелектуальної власності та спричинило б негативні наслідки для позивача.

Представник відповідача в судове засідання зявився, проти позову заперечував та просив в задоволені адміністративного позову відмовити в повному обсязі, свою позицію обґрунтував з посиланням на ст.1, ст.5 Закону України №334/94-ВР, п.8 ст.16 «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15 грудня 1993 року №3689-XII з наступними змінами та доповненнями (надалі Закон України №3689-XII) та зазначив, що віднесення позивачем до складу валових витрат на оплату за договором про надання юридичних послуг з ФОП ОСОБА_1 є неправомірним, у зв'язку з тим, що у договорі та акті виконаних робіт не вказані які саме послуги надані ФОП ОСОБА_1, а також тим, що у штаті позивача є юрисконсульт. Неправомірне віднесення позивачем до складу витрат оплат за ліцензійними договорами №б/н від 17.04.2007 року та №8 від 05.01.2008 року у зв'язку з тим, що позивач включив до складу валових витрат у розміру 642000,00 грн. винагороди за використання товарного знаку ТОВ “Харківська ювелірна фабрика” для товарів не власного виробництва та не надав до перевірки підтверджувальних документів, які б свідчили про те, що власник свідоцтва здійснював перевірку за якістю продукції та належним використанням позивачем товарного знаку.

Заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши наявні в матеріалах справи та досліджені в судовому засіданні докази, суд встановив наступне.

ДПІ у Київському районі м. Харкова з 26.02.2010 року по 11.03.2010 року проводилась планова виїзна перевірка позивача, строк якої було продовжено відповідно до наказу №238 від 11.03.2010 року на 5 днів з 12.03.2010 року по 17.03.2010 року, з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2007 року по 30.09.2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 року по 30.09.2009 року, про що складено акт №1357/23-5/31236622 від 22.03.2010р. На підставі акта №1357/23-5/31236622 від 22.03.2010 року відповідачем прийняті податкові повідомлення - рішення ДПІ у Київському районі м.Харкова від 31.03.2010 року №0001012302/0, від 27.04.2010 року №0001012302/1, від 25.06.2010 року №0001012302/2, від 09.09.2010 року №0001012302/3, згідно з якими позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 248250,00 грн., в тому числі 165500,00 грн. основного платежу та 82750,00 грн. штрафних санкцій.

Позивач не погодився з висновками податкового органу та прийнятим податковим повідомленнямрішенням від 31.03.2010 року №0001012302/0 та, в порядку передбаченому п. 5.2 ст. 5 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами” від 21.12.2000 року за №2181-ІІІ з наступними змінами та доповненнями (надалі Закон України №2181-ІІІ), звернувся зі скаргою до начальника ДПІ у Київському районі м. Харкова (вих. №32/10 від 08.04.2010 року). Позивачем 26.04.2010 року було отримано рішення начальника ДПІ у Київському районі м. Харкова про результати розгляду скарги. Відповідно до вказаного рішення податкове повідомлення - рішення від 31.03.2010 року №0001012302/0 про донарахування податкового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 248250,00 грн. залишено без змін, а скарга ТОВ ВТФ «Лефша»без задоволення. Позивачем 29.04.2010 року було отримано податкове повідомлення-рішення від 27.04.2010 року №0001012302/1, не погодившись з яким ТОВ ВТФ «Лефша»подало повторну скаргу на податкові повідомлення-рішення ДПІ у Київському районі м. Харкова від 31.03.2010 року №0001012302/0 та від 27.04.2010 року №0001012302/1 до державної податкової адміністрації Харківської області. Позивачем 26.06.2010 року було отримано рішення ДПА у Харківській області за результатами розгляду повторної скарги №2386/10/25-203 від 18.06.2010 року, згідно якого податкове повідомлення рішення ДПІ у Київському районі м. Харкова від 31.03.2010 року №0001012302/0 та рішення від 23.04.2010 року №7830/10/25-020 прийняте за результатами розгляду первинної скарги залишені без змін, а скарга директора ТОВ ВТФ «Лефша»- без задоволення. ТОВ ВТФ «Лефша»05.07.2010 року була подана скарга на вищевказані повідомлення-рішення до ДПА України. Позивачем 06.09.2010 року було отримано рішення ДПА України №8813/6/25-0115 від 01.09.2010 року відповідно до якого, ДПА України залишила без змін податкове повідомлення-рішення ДПІ у Київському районі м.Харкова від 31.03.2010 року №0001012302/0 (від 27.04.2010 року №0001012302/1) та рішення ДПА у Харківській області від 18.06.2010 року №2386/10/25-203, прийняте за розглядом повторної скарги (податкове повідомлення-рішення від 25.06.2010 року №0001012302/2), а скаргу без задоволення. Позивачем 17.09.2010 року було отримано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Київському районі м. Харкова від 09.09.2010 року №0001012302/3 яким визначено суму податкового зобовязання 248250,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, 08.01.2009 року між ТОВ ВТФ “Лефша” та СПД ОСОБА_1 було укладено договір про надання юридичних послуг. Пунктом 2.1 вище вказаного договору передбачено, що виконавець надає замовнику наступні послуги: проведення консультацій, здійснення претензійної роботи з контрагентами замовника, участь в підготовці та укладанні договорів, здійснення перевірки відповідності вимогам чинного законодавства України документів, надання інформаційно-консультаційних послуг. З акту приймання - передачі виконаних юридичних послуг від 30.03.2009 року, що був підписаний ТОВ ВТФ “Лефша” та СПД ОСОБА_1 зазначено, що виконавець надав замовнику в січні, лютому та березні 2009 року юридичні послуги на суму 20000,00 грн., що передбачені пунктом 2.1 договору про надання юридичних послуг від 08.01.2009 року №07/09 в повному обсязі.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України №334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України №334/94-ВР передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.8 цієї статті.

За змістом п.1.32 ст. 1 Закону України №334/94-ВР господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. При цьому, під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно до пп.11.2.1 п.11.2 ст. 11 Закону України №334/94-ВР датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Згідно ст.1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, а первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із п.5.3.9 ст.5 Закону України №334/94-ВР валові витрати мають бути підтвердженні відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Дослідивши договір про надання юридичних послуг, акт виконаних робіт, рахунок-фактуру на оплату юридичних послуг, а також надані позивачем документи, які були підготовлені СПД ОСОБА_1 у рамках виконання договору №07/09 від 08.01.2009 року, а саме: 1) правовий висновок щодо перевірок суб'єктів господарювання органами внутрішніх справ; 2)аналіз проекту договору постачання; 3) лист ОСОБА_1 від 10.02.2009 року про направлення ТОВ ВТФ “Лефша” роздруківки повної нормативної бази, що регламентує виробництво та торгівлю ювелірними виробами; 4)проект нової редакції статуту підприємства, суд вважає, що вказані документи підтверджують, що СПД ОСОБА_1 були надані юридичні послуги ТОВ ВТФ “Лефша” та ці послуги є такими, що пов'язані з господарською діяльністю підприємства. У зв'язку з цим суд приходить до висновку про те, що ТОВ ВТФ “Лефша” правомірно віднесло вказані витрати до складу валових витрат підприємства.

Суд не приймає до уваги доводи відповідача про те, що у штаті ТОВ ВТФ “Лефша” є юрисконсульт, який і повинен виконувати всю юридичну роботу підприємства, оскільки чинне законодавство України, а саме ст. 5.1, п.п. 5.2.1, п. 5.2. ст. 5 Закону України №334/94-ВР не містить жодних обмежень стосовно віднесення до складу валових витрат видатків на оплату юридичних послуг, окрім того, що вказані послуги повинні бути пов'язанні з господарською діяльністю підприємства.

Крім того, судом у судовому засіданні з'ясовано, що відповідач не надав доказів витребування у позивача будь-яких документів стосовно надання юридичних послуг, окрім договору та акту приймання-передачі виконаних робіт. Також суд зазначає, що договір про надання юридичних послуг не був визнаний недійсним.

За таких обставин суд вважає, віднесення витрат у сумі 20000 грн. до складу валових витрат такими, що відповідають вимогам п.5.1, 5.2 ст.5 Закону України №334/94-ВР.

Стосовно віднесення позивачем до складу валових витрат оплати за ліцензійними договорами судом встановлено наступне:

05.01.2008 року між ТОВ “Харківська ювелірна фабрика” та ТОВ ВТФ “Лефша” було укладено ліцензійний договір відповідно до якого, ліцензіар який володіє правом власності на зареєстровану торговельну марку (знак для товарів і послуг), за плату надає ліцензіату дозвіл на використання знака (ліцензії) при розповсюджені товарів, що визначені у п.1.6 цього договору, в порядку та умовах визначених у цьому договорі. Відповідно до п.1.7 ліцензійного договору від 05.01.2008 року під використанням ліцензіатом знака у цьому договорі розуміється реалізація товарів з нанесеним на його етикетку (бирку) знаком, який є предметом цього договору.

17.04.2007 року між ТОВ “Харківська ювелірна фабрика” та ТОВ ВТФ “Лефша” було укладено ліцензійний договір відповідно до якого ліцензіар який володіє правом власності на зареєстровану торговельну марку (знак для товарів і послуг), за плату надає ліцензіату дозвіл на використання знака (ліцензії) при розповсюджені товарів, що визначені у п.1.6 цього договору, в порядку та умовах визначеним у цьому договорі. Відповідно до п.1.7 ліцензійного договору під використанням ліцензіатом знака у цьому договорі розуміється нанесення його на будь-який товар, для якого знак зареєстровано (надалі іменується “товар”), упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов'язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення); застосування його в діловій документації чи рекламі та в мережі Інтернет, у тому числі в доменних іменах.

Відповідно до підпункту 5.4.2 Закону України №334/94-ВР витрати крім тих, що підлягають амортизації, пов'язані з науково-технічним забезпеченням господарської діяльності, на винахідництво і раціоналізацію господарських процесів, проведення дослідно-експериментальних та конструкторських робіт, виготовлення та дослідження моделей і зразків, пов'язаних з основною діяльністю платника податків, виплатою роялті та придбанням нематеріальних активів (крім тих що підлягають амортизації) для використання в господарський діяльності платника податків відносяться до валових витрат. Норми цього підпункту стосуються витрат на зазначені заходи незалежно від того, чи призвели такі заходи до збільшення доходів платника податків.

Аналіз вказаної норми дозволяє дійти висновку про те, що єдиною умовою для віднесення роялті до складу валових витрат підприємства є їх використання у господарській діяльності.

Держана податкова адміністрація України у листі №111/4/15-1114 від 17.03.2004 року зазначає, що відповідно до підпункту 5.4.2 статті 5 Закону України №334/94-ВР до валових витрат включаються витрати пов'язані з виплатою роялті. При цьому під фактичним отриманням робіт (послуг) слід розуміти отримання у користування об'єкта інтелектуальної власності. Отже у разі, якщо об'єкт інтелектуальної власності вже знаходиться у користуванні у платника податку, то роялті відносяться до складу його валових витрат у тому звітному періоді, в якому виникає нарахування роялті.

Згідно ч.5 статті 157 Господарського кодексу України використанням торговельної марки у сфері господарювання визнається застосуванням її на товарах та при надані послуг, для яких вона зареєстрована, на упаковці товарів, у рекламі, друкованих виданнях, на вивісках, під час показу товарів на виставках і ярмарках, що проводяться в Україні, у проспектах, рахунках, на бланках та в іншій документації, пов'язаній з впровадженням зазначених товарів у господарський (комерційний) обіг.

Цивільній кодекс України, а саме стаття 1109 передбачає, що в ліцензійному договорі визначається вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності, розмір, порядок та строки виплати плати за використання об'єкта інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають необхідним включити у договір.

Стаття 157 Господарського кодексу України передбачає, що “суб'єкти права на торговельну марку можуть на підставі договору з виробником товару (послуг) використовувати свою торговельну марку з торговельною маркою виробника, а також замість його торговельної марки”.

Виходячи з вищенаведених норм закону суд доходить до наступних висновків:

1. Суттєві умови ліцензійного договору визначенні ст. 1109 Цивільного кодексу України, яка до таких умов відносить вид ліцензії, сферу використання об'єкта права інтелектуальною власності, розмір, порядок та строки виплати плати за використання об'єкта інтелектуальної власності, та інші умови, які сторони вважають включити в договір

2. Частина 5 ст. 157 Господарського кодексу України надає можливість суб'єктам, які здійснюють посередницьку діяльність, використовувати свою торговельну марку поряд з торговельною маркою виробника, а також використовувати свою торговельну марку замість торговельної марки виробника. Тобто, один товар може бути позначений двома торговельними марками (виробника, підприємства торгівлі).

Проаналізувавши ліцензійні договори від 17.04.2007 року та 05.01.2008 року, суд вважає що вказані договори містять всі суттєві умови, що передбачені ст.1109 Цивільного кодексу України. Крім того, суд зазначає, що вказані договори не визнані недійсними у порядку передбаченому чинним законодавством України. Також судом встановлено, що ТОВ ВТФ “Лефша” використовувала товарний знак ТОВ “Харківська ювелірна фабрика” шляхом нанесенням його на власну бирку, яка розміщувалась на кожному ювелірному виробі.

Ліцензійні договори №б/н від 17.04.2007 року та №8 від 05.01.2008 року містять умову про те, що плата за використання знака для товарів та послуг розраховувалась в залежності від загальної ваги виробів із золота, що були реалізовані ліцензіатом, що свідчить про те, що торговельна марка використовувалась у господарській діяльності позивача.

Враховуючи, що позивач використовував торговельну марку ТОВ “Харківська ювелірна фабрика” і таке використання пов'язане із здійсненням його господарської діяльності суд вважає правомірним віднесення до складу валових витрат оплат за використання знаку для товарів та послуг, що належить ТОВ “Харківська ювелірна фабрика” у сумі 642000,00 грн.

Суд не приймає до уваги доводи відповідача про порушення п.8 ст.16 Закону України №3689-XII, у зв'язку з тим, що відповідач застосував вказану норму без урахування інших норм, а саме ст.1109 Цивільного кодексу України та ч.5 ст.157 Господарського кодексу України.

З огляду на викладене, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 8-14, 71, 159, 160-163, 167, 185, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-торгівельної фірми "Лефша" до Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень від 31.03.2010 року №0001012302/0, від 27.04.2010 року №0001012302/1, від 25.06.2010 року №0001012302/2, від 09.09.2010 року №0001012302/3 - задовольнити в повному обсязі.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова від 31.03.2010 року №0001012302/0, від 27.04.2010 року №0001012302/1, від 25.06.2010 року №0001012302/2, від 09.09.2010 року №0001012302/3.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова у повному обсязі виготовлена 05.11.2010 року.

Суддя Біленський О.О.