Постанова № 12240670, 09.11.2010, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

ПОСТАНОВА

Іменем України

09.11.10Справа №2а-10471/10/8/0170 (14:39) м. Сімферополь Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Кушнової А.О., при секретарі Гнатенко І.О., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Державного підприємства рудникової геології, промислових геологорозвідувальних робіт і технічного буріння «Укрчорметгеологія»

до Державної податкової інспекції в м. Керчі АР Крим

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

за участю:

представник позивача: Щербіна Ж.В., довіреність №5/635 від 03.09.2010р.

відповідач не зявився.

Суть спору: Державне підприємство рудникової геології, промислових геологорозвідувальних робіт і технічного буріння «Укрчорметгеологія»звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до ДПІ в м. Керчі АР Крим та просить визнати протиправними вимоги відповідача до позивача про застосування 50% штрафних санкцій за несвоєчасно сплачені податкові зобовязання ПДВ за серпень-вересень 2009р. за податковими повідомленнями-рішеннями №0001011502/0 від 22.04.2010р., №0001011502/1 від 14.05.2010р., №0001011502/2 від 22.06.2010р., №0001011502/3 від 27.07.2010р.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем були задекларовані податкові зобовязання зі сплаті ПДВ за серпень-вересень 2009р. у сумі 71147,00 грн., фактично було сплачено до бюджету за серпень-вересень 2009р. до граничного строку сплати зобовязань у сумі 62659,67 грн. та сплачено податкових зобовязань зі строком затримки до 30 календарних днів 9726,00 грн. та позивачем було перевищено граничний строк сплати на 24 дні та виникла несплачена до бюджету заборгованість у сумі 8487,33 грн., у звязку з чим відповідно до п.п. 17.1.7 п.17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платниками податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» до позивача при затримці сплати податкових зобовязань до 30 днів повинні були застосовуватись штрафні санкції у розмірі 10%, у той час, як ДПІ у м. Керчі застосувала на суму 50% штрафних санкцій за податковими повідомленнями-рішеннями №0001011502/0 від 22.04.2010р., №0001011502/1 від 14.05.2010р., №0001011502/2 від 22.06.2010р., №0001011502/3 від 27.07.2010р.

Представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог.

У судовому засіданні, яке відбулось 09.11.10р. представником позивача було надане письмове клопотання про уточнення позовних вимог за яким просив визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення №0001011502/0 від 22.04.2010р., №0001011502/1 від 14.05.2010р., №0001011502/2 від 22.06.2010р., №0001011502/3 від 27.07.2010р. (а.с.57).

Відповідач у судове засідання не зявився, надіслав телеграму про розгляд справи без за відсутністю відповідача (а.с.49). Правова позиція зазначена у письмових запереченнях на адміністративний позов (а.с.46-47).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

16.04.2010р. головним державним податковим інспектором відділу адміністрування ПДВ ДПІ в м. Керчі була проведена невиїзна документальна перевірка Державного підприємства рудникової геології, промислових геологорозвідувальних робіт і технічного буріння «Укрчорметгеологія» (ЄДРПОУ 00193737) з питань своєчасної сплати узгодженого податкового зобовязання суми податку на додану вартість.

В результаті перевірки була встановлена несвоєчасна сплата узгодженого податкового зобовязання по податку на додану вартість по декларації ПДВ за серпень 2009р., а саме в сумі 1565,35 грн. по терміну сплати 30.09.2009р. фактично сплачено 01.03.10р. платіжним дорученням №128, затримка в сплаті складає 152 календарних дні; в сумі 2886,04 грн. по терміну сплати 30.09.2009р. фактично сплачено 11.03.10р. платіжним дорученням №152, затримка по сплаті складає 162 календарних дні; в сумі 375,97 грн. по терміну сплати 30.09.2009р. фактично сплачено 24.03.10р. платіжним дорученням №211 із затримкою в сплаті 175 календарних днів; в сумі 7663,34 грн. по терміну сплати 30.09.2009р. фактично сплачено 24.03.10р. платіжним дорученням №209 із затримкою в сплаті 175 календарних днів; в сумі 26759,30 грн. по терміну сплати 30.09.2009р. фактично сплачено 24.03.10р. платіжним дорученням №208 із затримкою сплати 175 календарних днів; а також несвоєчасна сплата узгодженого податкового зобовязання по податку на додану вартість по декларації ПДВ за вересень 2009р., а саме в сумі 11760,07 грн. по терміну сплати 30.10.2009р. фактично сплачено 24.03.10р. платіжним дорученням №2080 із затримкою в сплаті 145 календарних днів; в сумі 20136,93 грн. по терміну сплати 30.10.2009р. фактичне сплачено 24.03.10р. платіжним дорученням №210 із затримкою в сплаті 145 календарних днів.

Згідно висновків, викладених в акті невиїзної документальної перевірки з питання своєчасної сплати узгодженого податкового зобовязання по податку на додану вартість Державного підприємства рудникової геології, промислових робіт і технічного буріння «Укрчорметгеологія» від 16.04.2010р. за №534/15-2/00193737 за наслідками перевірки виявлені факти порушення п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платниками податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000р. №2181-ІІІ (далі Закон №2181) у вигляді несвоєчасної сплати узгодженого податкового зобовязання (а.с.58-61).

На підставі зазначеного акту ДПІ у м. Керчі відповідно до п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону №2181 відповідачем було винесене податкове повідомлення-рішення від 22.04.2010р. за №0001011502/0, яким застосовано до позивача штрафні санкції у розмірі 35573,50 грн. (а.с.11).

На підставі рішень ДПІ в м. Керчі від 14.05.2010р. (а.с.15-16), ДПА в АР Крим від 18.06.2010р. (а.с.17-18) та ДПА України від 22.07.2010р. (а.с.19-20), прийнятих за розглядом скарг, відповідно до Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, затвердженого наказом ДПА України від 21.06.2001р. №253, зареєстрованого Міністерством юстиції України 06.07.2001р. за №567/5758, відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення №0001011502/1 від 14.05.2010р., №0001011502/2 від 22.06.2010р., №0001011502/3 від 27.07.2010р.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Оцінюючи правомірність дій відповідача, суд керувався критеріями, закріпленими у ч. 3 ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного субєкта.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представника позивача, оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, всі спірні податкові повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій винесені відповідачем на підставі п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону №2181.

П.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону №2181, на підставі якого позивачу нараховані штрафні санкції, визначає, що у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах:

- при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу;

- при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу;

- при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

Пункт 17.3 статті 17 Закону №2181 визначає, що сплата (стягнення) штрафних санкцій, передбачених цією статтею, прирівнюється до сплати (стягнення) податку та оскарження їх сум.

Відповідно до п. 6.1.7 Інструкції про порядок застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби про застосування штрафних санкцій за порушення граничних строків сплати узгоджених податкових зобовязань складається податкове повідомлення за формою та згідно з вимогами, установленими Порядком направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків, затвердженим наказом Державної податкової адміністрації України від 21.06.2001 №253, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 06.07.2001 за №567/5758 (зі змінами та доповненнями).

З форми податкового повідомлення за порушення граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання (форма "Ш") слідує, що в основу такого повідомлення має бути покладено саме акт перевірки.

В свою чергу, відповідно до п.1.7 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України №327 від 10.08.2005р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.08.2005р. за №925/11205, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

П. 2.3.2 вказаного Порядку встановлено, що за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно, в тому числі, зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення.

Таким чином, суд вважає, що підставою для висновків про порушення граничних строків сплати зобовязань можуть бути виключно первинні документи (податкові декларації та інші документи, пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів), зокрема платіжні доручення.

Вказане підтверджується і вимогами Інструкції про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами державної податкової служби, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України №276 від 18.07.2005р. та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.08.2005. за №843/11123, п. 11.4 якої передбачено, що під погашенням податкового боргу за певним видом платежу слід розуміти зменшення абсолютного значення від'ємного сальдо розрахунків платника з бюджетом та пені, підтверджене відповідним документом.

Відповідно до положень Інструкції про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету №276, облік, контроль і складання звітності щодо платежів, що надходять до бюджету, проводяться органами державної податкової служби з використанням автоматизованої інформаційної системи (далі - АІС). При введенні первинних документів по кожній операції фіксується особистий номер працівника, дата та час введення інформації. При обробці розрахункових документів про сплату платежів до бюджету в автоматичному режимі з використанням даних електронного реєстру розрахункових документів відповідальною особою, яка проводить їх обробку, за зовнішніми ознаками перевіряються дані заповнення реквізиту «Призначення платежу» на відповідність необхідним вимогам та на його паперовій копії проставляється дата та підпис відповідальної особи.

З даних положень законодавства слідує, що операції в особових рахунках проводяться в хронологічному порядку, але на підставі первинних документів платника податків та визначених в них призначень платежів.

Згідно наданих позивачем податкових декларацій з ПДВ за серпень 2009р. сума ПДВ, яка підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету за підсумками поточного звітного періоду складає 39250,00 грн., а за вересень 2009р. 31897,00 грн. (а.с.51-54).

В той же час, дослідивши надані позивачем платіжні доручення, в яких містяться відповідні призначення платежів на оплату поточних зобовязань протягом перевірених періодів, суд встановив, що висновки про порушення граничних строків та розрахунок штрафних санкцій зроблено відповідачем на підставі виключно даних особового рахунку позивача, який ведеться в автоматичному режимі.

Вказане не заперечувалось і самим відповідачем по суті, який в письмових запереченнях пояснив, що на підставі п 7.7 ст. 7 Закону №2181 здійснював погашення податкового боргу в порядку календарної черговості його виникнення, не звертаючи уваги на призначення платежу, вказане позивачем у платіжних дорученнях при сплаті поточних зобовязань, що і призвело до нарахування спірних штрафних санкцій (а.с.46-47).

Суд вважає, що такі дії та висновки суперечать положенням чинного законодавства України, з огляду на таке.

Пункт 3 частини 1 статті 9 Закону України «Про систему оподаткування» визначає, що платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановлені законами терміни.

При цьому, ч. 4 ст. 9 Закону України «Про систему оподаткування» обумовлено, що обовязок юридичної і фізичної особи по сплаті податків і зборів (обовязкових платежів) припиняється у звязку зі сплатою податку, збору (обовязкового платежу).

Стаття 1 Закону України №2181 також визначає, що обовязок погашати податковий борг покладено на платника податків.

Таким чином, доказом самостійної сплати податкового боргу платником податку може бути лише його документи (в т.ч. платіжні доручення) з відповідним призначенням платежу.

Самостійне ж розпорядження ДПІ коштами платника і направлення їх на погашення податкового боргу, всупереч визначеному платником призначення платежу, є недопустимим.

Згідно до п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону №2181 податкове зобов'язання платника податків, нараховане контролюючим органом відповідно до пунктів 4.2 та 4.3 статті 4 цього Закону, вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення, за винятком випадків, визначених підпунктом 5.2.2 цього пункту.

Крім того, серед прав органів державної податкової служби, передбачених ст.11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» немає права самостійно, без згоди на те платника податків або відповідного рішення суду, визначати призначення платежу. Орган державної податкової служби має право лише вимагати від платника податків, діяльність яких перевіряється, усунення виявлених порушень податкового законодавства, а також стягувати в судовому порядку суми податкового боргу, штрафу, пені.

Відповідно до п.п. 7.1.1 п. 7.1 ст. 7 Закону №2181 джерелами самостійної сплати податкових зобовязань або погашення податкового боргу платника податку є будь-які власні грошові кошти, в тому числі отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна тощо.

Активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду. В інших випадках платники податків самостійно визначають черговість та форми задоволення претензій кредиторів за рахунок активів, вільних від заставних зобов'язань забезпечення боргу (п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону №2181).

Крім того, п. 11 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» наділяє органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, правом застосовувати до платників податків фінансові (штрафні) санкції, стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми недоїмки, пені у випадках, порядку та розмірах, встановлених законами України, але не наділяє їх правом самостійно розпоряджатись коштами платника податків на свій розсуд.

За таких обставин суд вважає, що положення п.7.7 ст.7 Закону №2181, яким встановлена рівність бюджетних інтересів та передбачено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, розповсюджуються виключно на платника податків, адже обовязок по сплаті податкових зобовязань та податкового боргу згідно з вимогами податкового законодавства покладено саме на платників податків, а не на контролюючий орган і п. 7.7 ст. 7 Закону №2181 не дає права податковим органам направляти кошти підприємства на свій розсуд.

Судом встановлено, що позивачем було подано за серпень-вересень 2009р. декларації по податку на додану вартість, відповідно до яких позивачем було самостійно визначено податкові зобовязання по ПДВ у розмірі 39250,00 грн. та 31897,00 грн. відповідно (а.с.51-54).

Судом встановлена своєчасна сплата позивачем податкових зобовязань з ПДВ за серпень-вересень 2009р. згідно наданих позивачем платіжних доручень:

№679 від 28.08.2009р. на суму 2000,00 грн., призначення платежу ПДВ за серпень 2009р.;

№702 від 02.09.2009р. на суму 7000,00 грн., призначення платежу ПДВ за серпень 2009р.;

№738 від 07.09.2009р. на суму 6000,00 грн., призначення платежу ПДВ за серпень 2009р.;

№775 від 22.09.2009р. на суму 25000,00 грн., призначення платежу ПДВ за серпень 2009р.;

№744 від 08.09.2009р. на суму 5000,00 грн., призначення платежу ПДВ за серпень 2009р.;

№3 від 28.09.2009р. на суму 12666,67 грн., призначення платежу ПДВ за вересень 2009р.;

№816 від 06.10.2009р. на суму 6500,00 грн., призначення платежу ПДВ за вересень 2009р.;

№831 від 09.10.2009р. на суму 2500,00 грн., призначення платежу ПДВ за вересень 2009р.;

№833 від 13.10.2009р. на суму 7000,00 грн., призначення платежу ПДВ за вересень 2009р.;

№864 від 23.10.2009р. на суму 2800,00 грн., призначення платежу ПДВ за вересень 2009р.

№873 від 29.10.2009р. на суму 2500,00 грн., призначення платежу ПДВ за вересень 2009р. (а.с.6-9, 55-56).

Таким чином, позивачем сплачено в рахунок ПДВ за серпень 2009р. суму у розмірі 45000,00 грн. при фактично узгоджених зобовязаннях зі сплати ПДВ у розмірі 39250,00 грн., отже за даними платника податків переплата за серпень 2009 року становить 5750,00 грн.

За вересень 2009р. позивачем сплачено в рахунок ПДВ суму у розмірі 33966,67 грн. при фактично узгоджених зобовязаннях зі сплати ПДВ у розмірі 31897,00 грн., отже за даними платника податків переплата за вересень 2009 року становить 2069,67 грн.

При цьому, з наданих платіжних доручень порушення граничних строків сплати ПДВ за серпень та вересень 2009 року судом не вбачається порушень п.п.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону №2181, отже суд дійшов висновку, що позивачем сплачено податкові зобовязання з ПДВ за серпень-вересень 2009 року у повному обсязі та граничні строки зі сплати ПДВ порушені не були.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач при визначенні суми штрафних санкцій виходив з того, що розмір заборгованості зі сплати самостійно узгодженого податкового зобовязання зі сплати ПДВ за серпень-вересень 2009р. складає 71147,00 грн., а розмір нарахованих штрафних санкцій складає 50% від простроченої суми податкових зобовязань у сумі 35573,50 грн.

Таким чином, відповідач вважає, що узгоджені суми по деклараціям за серпень-вересень 2009р., були погашені фактично з затримкою в строки та розмірах, встановлені в акті невиїзної документальної перевірки з питання своєчасної сплати узгодженого податкового зобовязання по податку на додану вартість Державного підприємства рудникової геології, промислових робіт і технічного буріння «Укрчорметгеологія» від 16.04.2009р. за №534/15-2/00193737.

З цієї причини, відповідач зробив висновок, що позивачем по справі порушено вимоги п.п. 5.3.1 ст. 5 Закону №2181 і на підставі п.п.17.1.7 ст. 17 цього Закону застосував до позивача штрафні санкції за несплату узгодженої суми податкового зобовязання протягом граничних строків, визначених законом.

Суд не може погодитися з позицією відповідача по справі з наступних підстав.

Згідно пункту 30.1 статті 30 розділу IV Закону України «Про платіжні системи і переказ грошей в Україні» №2346-III від 05.04.2001 року переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок одержувача.

Відповідно до ст. 41 Конституції України передбачено, що кожен направо володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (ст. 22). Конституція України має вищу юридичну силу (ст. 8).

Згідно ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обовязковість виконання яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно до ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 1 першого протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини від 20.03.1952 р., ратифікованого Україною 17.07.1997 р., передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого права, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. В ч. 2 цієї ж статті зазначено, що попередні положення ніяким чином не обмежують права держави запроваджувати такі закони, які, на її думку, необхідні для здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших зборів чи штрафів. Отже, зі змісту ч.2 ст.1 першого протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини вбачається, що будь-які обмеження з використання юридичною особою власного майна, зокрема перерахування коштів, можливе лише за згодою такого платника податків або за рішенням суду.

Пункт 3 статті 47 Господарського кодексу України передбачає, що держава гарантує недоторканість майна і забезпечує захист майнових прав підприємця.

Отже чинним законодавством також закріплено право власника вільно, за власною ініціативою та на свій розсуд володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном та гарантії недоторканості майна з боку держави.

У відповідності до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування та їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» посадові особи органів державної податкової служби зобовязані дотримуватися Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права. Серед прав органів державної податкової служби, передбачених ст.11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» немає права на самостійне без згоди на те платника податків або відповідного рішення суду визначення призначення платежу або зарахування платежу не за призначенням, зазначеним у платіжному документі. Орган державної податкової служби має право лише вимагати від платників податків, діяльність яких перевіряється, усунення виявлених порушень податкового законодавства.

Відповідач не навів суду жодної норми законодавства, яка б наділяла органи державної податкової служби повноваженнями по самостійному розпорядженню коштами платника податків на свій розсуд та всупереч волі платника.

До того ж, будь-яких доказів того, що відповідач направляв позивачеві повідомлення про направлення його коштів не за призначенням, суду не надано.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач діяв із значним перевищенням повноважень, передбачених Конституцією України та Законом України «Про державну податкову службу в Україні», оскільки не вправі був самостійно, без узгодження з платником податків або відповідного рішення суду, визначати призначення платежу та перераховувати платежі за поточними зобовязаннями на погашення податкового боргу, що виник раніше. Оскільки платник податків є власником своїх коштів, тобто має право вільно, на свій розсуд, володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном, у тому числі і визначати призначення платежів, суд вважає, що застосування п.17.1.7 п.17.1 ст.7 Закону №2181є безпідставним, а нарахування штрафних санкцій в автоматичному режимі чинним податковим законодавством не передбачено.

Згідно статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади , який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Для органів державної податкової служби таким доказом є акт перевірки, у якому факти виявлених порушень повинні викладатися чітко, об'єктивно та в повній мірі. Лише за умови дотримання контролюючим органом зазначених вимог щодо фіксування фактів виявлених порушень є підстави для прийняття відповідних рішень про донарахування податкових зобовязань, чи застосування штрафних санкцій.

При цьому суд виходить з того, що акт перевірки є основним джерелом фіксації та закріплення доказів правопорушення.

Згідно з ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, доказів правомірності і законності дій відповідача при проведенні перевірки та при зміні призначення платежів позивача, а також обґрунтованості спірних податкових повідомлень-рішень, відповідачем суду не надано.

Вказане свідчить про обґрунтованість позовних вимог позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Приймаючи до уваги, що суд задовольнив позовні вимоги, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача судовий збір в розмірі 3,40грн.

У звязку зі складністю справи, судом 09.11.2010р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови, а 12.11.2010р. постанова складена у повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Керчі №0001011502/0 від 22.04.2010р., №0001011502/1 від 14.05.2010р., №0001011502/2 від 22.06.2010р., №0001011502/3 від 27.07.2010р.

3.Стягнути з Державного бюджету України на користь Державного підприємства рудникової геології, промислових геологорозвідувальних робіт і технічного буріння «Укрчорметгеологія» (98309, м. Керч, Феодосійське шосе, 32, ЄДРПОУ 00193737) 3,40грн. судового збору.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Кушнова А.О.