Рішення № 122345765, 10.10.2024, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/346/24

Провадження № 2/369/3704/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.10.2024 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Фінагеєвої І. О.,

при секретарі Херенковій К.К.,

за участю:

відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні врежимі відеоконференціїв містіКиєві впорядку загальногопозовного провадженняцивільну справу№369/346/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Адміністрація Соборного району Дніпровської міської ради про позбавлення батьківських прав, -

ВСТАНОВИВ:

У січні 2024 року позивач ОСОБА_2 звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: Адміністрація Соборного району Дніпровської міської ради про позбавлення батьківських прав.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, посилається на те, що 05 жовтня 2007 року був зареєстрований шлюб між позивачем та відповідачем по справі - ОСОБА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_3 , про що в книзі реєстрації актів про народження зроблено запис № 1246 та видано свідоцтво серії НОМЕР_1 . 10 листопада 2015 року між позивачем та відповідачем був розірваний шлюб, що підтверджується рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинського Дніпропетровської області про розірвання шлюбу у справі № 208/6032/15-ц.

В подальшому, 17 травня 2023 року позивач зареєструвала шлюб з ОСОБА_4 та змінила прізвище з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_6 ».

Позивач зазначила, що протягом тривалого часу відповідач ОСОБА_1 не опікується утриманням сина ОСОБА_3 . Син проживає з позивачем та перебуває на її повному утриманні та вихованні.

Так, рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області у справі № 208/6136/15 від 13 жовтня 2020 року було стягнуто алміенти з відповідача на користь позивача. Разом з тим, відповідач рішення суду не виконував, в результаті чого утворилась заборгованість зі сплати аліментів.

На переконання позивача, вищевикладене свідчить про те, що ОСОБА_1 ухиляється від виконання батьківських обов`язків, а саме: аліменти не сплачує, з дитиною не спілкується, навчанням сина не цікавиться, про здоров`я сина не піклується.

У зв`язку із викладеним, позивач просив суд:

1.Позбавити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 батьківських прав, відносно сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 січня 2024 року провадження у цивільній справі було відкрито в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

17 квітня 2024 року відповідач направив на адресу суду відзив на позовну заяву. Зазначає, що відповідач жодним чином не ухиляється від виконання своїх обов`язків, а навпаки вчиняв і вчиняє всіх передбачених законодавством дій, спрямованих на збільшення відповідача участі в житті дитини. Зважаючи на викладене, вважає, що суд не має необхідності застосування до відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, а тому просять суд в задоволення позову відмовити у повному обсязі.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 травня 2024 року у справі закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку загального позовного провадження.

У судове засідання позивач не з`явився, надав через канцелярію суду заяву про розгляд справи у його відсутності, зазначив, що позовні вимоги повністю підтримує, позов просить задовольнити.

У судовому засіданні відповідач заперечував в повному обсязі щодо задоволення позовних вимог.

У судове засідання представник Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради не з`явився.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, заслухавши доводи сторін, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов такого висновку.

Відповідно до ч.1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Положеннями ч. 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розірвано на підставі заочного рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 10 листопада 2015 року по справі №208/6032/15-ц.

Від шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3 , що підтверджуються копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 14 грудня 2010 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Київського районного управління юстиції у м. Донецьку Донецької області (актовий запис від 14 грудня 2010 року №1246). Батьками особи вказані: Батько ОСОБА_1 , та мати ОСОБА_7 .

Відповідно до висновку про підтвердження місця проживання дитини від 29 липня 2021 року, встановлено, що дитина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 народжвення зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , проживає разом із позивачем за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до характеристики Дніпровського ліцею № 130 Дніпропетровської міської ради від 25 грудня 2023 року, учень 7-Г класу ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , характеризується позитивно. Мати ОСОБА_2 приділяє належну увагу розвитку та навчанню сину. Батько ОСОБА_8 , ОСОБА_1 у навчанні дитини участі не приймає, з класним керівником не спілкується, школу не відвідує.

Згідно з довідкою-розрахунком заборгованості зі сплати аліментам від 02 червня 2021 року №65083767 складеної державним виконавцем Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Хайдарі Р.Р. у ОСОБА_1 станом на 01 травня 2021 року існує заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 156375, 35 грн.

Згідно здовідкою-розрахункомзаборгованості зісплати аліментам №65083767 складеної державним виконавцем Вишневим відділом державної виконавчої служби у Бучанському районні Київської області Хайдарі Р.Р. у ОСОБА_1 станом на 01 січня 2024 року існує заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 276 508, 87 грн.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Наведеною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення / захисту в обраний спосіб.

Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права й охоронювані законом інтереси.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_2 просить суд позбавити батьківських прав ОСОБА_1 , оскільки останній тривалий час нехтує своїми батьківськими обов`язками, не приймаючи участь у вихованні та утриманні дитини ОСОБА_3 .

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Пунктами 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі Конвенція про права дитини), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

За правилами ст. 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України (далі СК України). Пунктом 2 ч. 1 ст. 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Зважаючи на те що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі№ 638/16622/17, від 16 грудня 2022 року у справі № 168/819/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.

Згідно з ч. 8 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

Частиною 4 ст. 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування.

Відповідно до ч. 5 ст. 19 СК України орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція прав людини) (пункт 47 рішення Європейського суду з прав людини (далі Європейський суд) у справі «Савіни проти України», пункт 49 рішення у справі «Хант проти України»).

Тобто, в цьому випадку вирішення питання про позбавлення відповідача батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції прав людини і є втручанням у їх право на повагу до свого сімейного життя, яке, у свою чергу, не є абсолютним.

Враховуючи особливості правовідносин, що склались між сторонами, суд, з однієї сторони, має розглянути правомірність втручання в право відповідача на повагу до сімейного життя, що гарантовано статтею 8 Конвенції прав людини. З іншої сторони, обов`язковому дослідженню підлягає питання щодо забезпечення права неповнолітньої дитини не розлучатися з батьками і врахування при цьому якнайкращих інтересів дитини (статті 1, 9 Конвенції про права дитини).

Статтею 8 Конвенції прав людини гарантовано кожному право на повагу до свого сімейного життя.

Втручання у право на повагу до сімейного життя не становить порушення статті 8 Конвенції прав людини, якщо воно здійснене «згідно із законом», відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей (пункт 50 рішення Європейського суду у справі «Хант проти України»).

Європейський суд у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).

У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд вказав, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів, та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися.

Разом з тим у рішенні Європейського суду у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

Таким чином, при оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню такі базові елементи: (а) погляди дитини, (б) індивідуальність дитини, (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин, (г) піклування, захист і безпека дитини, (ґ) вразливе положення, (д) право дитини на здоров`я, (е) право дитини на освіту.

Встановлені судом фактичні обставини справи не містять відомостей про те, що стосовно ОСОБА_1 застосовувалось попередження про необхідність зміни ставлення до виховання дитини, або що на орган опіки та піклування покладався обов`язок здійснювати контроль за виконанням ним батьківських обов`язків, водночас відповідач у судовому засіданні пояснив, що позивач перешкоджає йому у спілкуванні з сином.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи постановою Старшого державного виконавця Костянтинівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонально управління Міністерства юстиції (м. Харків) Камуз Вікторією Володимирівною від 23 липня 2021 року відкрито виконавче провадження ВП № 66181488 з виконання виконавчого листа № 233/4219/20 виданого 12 липня 2021 року Костянтинівським міськрайонний судом Донецької області про зобов`язання ОСОБА_9 ( ОСОБА_2 ) усунути перешкоди ОСОБА_1 у спілкуванні з сином ОСОБА_3 .

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на ОСОБА_1 , адже позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батька на краще неможливо, і лише за наявності вини в його діях, водночас докази у цій справі, а також сам факт заперечення відповідача проти задволення позовних вимог не дають підстав для однозначного висновку стосовно підтвердження цих обставин.

Позивачкою не надано достатніх доказів наявності умислу в діях відповідача щодо невиконання своїх батьківських обов`язків з виховання та утримання дитини.

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. При цьому в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи з об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з правовими висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 27 квітня 2022 року у справі № 221/9049/19 тощо.

Повно встановившиобставини справита перевірившиїх доказами,які оціненона предметналежності,допустимості,достовірності,достатності тавзаємного зв`язку,суд дійшоввисновку провідмову взадоволенні позовупро позбавлення ОСОБА_1 батьківськихправ щододитини ОСОБА_3 ,оскільки немаєоднозначних підстав вважати, що відповідач свідомо ухиляється від виховання дитини та її утримання.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 48, 51, 76, 81, 141, 258, 259, 263, 265, ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Адміністрація Соборного району Дніпровської міської ради про позбавлення батьківських прав.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Києво-Святошинський районний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний тест рішення складено 17 жовтня 2024 року.

Суддя: Інна ФІНАГЕЄВА