Рішення № 122319995, 16.10.2024, Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 211/3917/16-ц

Провадження № 2/211/60/24

Р і ш е н н я

і м е н е м У к р а ї н и

16 жовтня 2024 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Ткаченко С.В.,

при секретарі :Бірж Д.В.,

у відсутність сторін,

розглянувши в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів, визнання договору частково не дійсним,

ВСТАНОВИВ:

Позивач публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» ( правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»(далі АТ КБ«ПриватБанк», банк) звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що 05.03.2007АТ КБ«ПриватБанк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір KRKWGK00150673, за умовами якогоАТ КБ«ПриватБанк» зобов`язався надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 126250,00 гривень, строком до 04.03.2022, а ОСОБА_1 зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановленими кредитним договором. Банк свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме видав відповідачу кредит у розмірі 126250,00 гривень. Однак, відповідач свої зобов`язання за договором не виконав, а саме не здійснював погашення заборгованості за кредитом у встановленому договором порядку та строки, у зв`язку із чим станом на 16.08.2016 у нього наявна заборгованість у розмірі 493364,36 гривень, яка складається з: 111346,68 гривень заборгованість за кредитом; 153039,40 гривень заборгованість по відсоткам за користування кредитом;14897,50 гривень - заборгованість по комісії за користуванням кредитом; 214080,78 гривень пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором. Водночас, оскільки законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості, а кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом, позивач просить суд позов задовольнити та стягнути з відповідача на свою корить заборгованість, у розмірі 279283,83 гривні, яка складається з: 111346,68 гривень заборгованість за кредитом; 153039,40 гривень - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 14897,50 гривень заборгованість по комісії за користуванням кредитом.

Ухвалою суду від 11.10.2016 відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

04.04.2017 року від представника позивача до суду надійшли заперечення на позов. В задоволенні позовних вимог просила відмовити в повному обсязі, вважає його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

04.04.2017 року від представника відповідача ОСОБА_2 в інтерсах ОСОБА_1 до суду надійшла зустрічна позовна заява до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання кредитного договору в частині сплати винагороди недійсним. В обґрунтування позовних вимог остання зазначила, що05.03.2007АТ КБ«ПриватБанк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір KRKWGK00150673, за умовами якогоАТ КБ«ПриватБанк» зобов`язався надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 126250,00 гривень, строком до 04.03.2022. Згідно п. 7.1. кредитного договору позичальником щомісячно сплачується винагорода за надання : фінансового інструменту у розмірі суми 0,20% від суми виданого кредиту.

Позивач вважає, що кредитний договір не повністю відповідає вимогам чинного законодавства, містить несправедливі умови, а тому підлягає визнанню частково недійсним.

На підставі викладеного просила суд визнати недійсним п. 7.1 Кредитного договору № KRKWGK00150673від 05.03.2007 року, щодо сплати позичальником винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту в період сплати з моменту укладання договору.

Ухвалою судувід 04.04.2017року зустрічнийпозов ОСОБА_1 до Публічногоакціонерного товаристваКомерційний банк« ПриватБанк «про захистправ споживачів,визнання договоручастково недійсним прийнятидо свогопровадження таоб`єднано водне провадженняз позовомПублічного акціонерноготовариства Комерційнийбанк «ПриватБанк «до ОСОБА_1 про стягненнязаборгованості закредитним договором.

23.01.2018 року від представника відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_3 до суду надійшла заява про заперечення щодо зустрічних позовних вимог. Просив застосувати щодо зустрічних позовних вимог строк позовної давності. Позов просив розглянути без представника банку. Зазначив, що Банк не пропустив строк позовної давності, оскільки звертався до Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області про зверення стягнення на іпотеку ( справа 411/9162/12). Апеляційний суд Дніпропетровської області ухвалив рішення 05.11.2013 року, а банк подав позов в серпні 2016 року. Рішення про звернення стягнення не виконане. Врахувати суму, яка зазначена в рішенні ВСУ не дозволяє, так як іпотека не реалізована.

Ухвалою судувід 04.06.2018року зупиненопровадження поцивільній справі№ 211/3917/16-цза первіснимпозовом Публічногоакціонерноготовариства Комерційнийбанк«ПриватБанк»до ОСОБА_1 про стягненнязаборгованостізакредитним договором,зустрічнимпозовом ОСОБА_1 доПублічного акціонерноготоваристваКомерційнийбанк «ПриватБанк»прозахистправ споживачів,визнаннядоговоручастково недійснимдо набраннязаконноїсилисудовим рішеннямвцивільнійсправі №211/1578/13-ц за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ПриватБанк» про визнання кредитного договору недійсним, визнання незаконним збільшення процентної ставки за користування кредитом, визнання недійсною умову кредитного договору, зобов`язання відмінити та повернути до попереднього рівня процентну ставку.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 19.02.2019 року апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задоволено частково. Ухвалу Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04.06.2018 року скасовано і справу повернуто до суду першої інстанції для продовження розгляду.

31.10.2022 року через систему «Електронний суд» від представника відповідача за первісним позовом надійшло клопотання про застосування позовної давності щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором № KRKWGK00150673від 05.03.2007 року укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 .

У судове засідання представник АТ КБ«ПриватБанк»не з`явився, про день розгляду справи банк повідомлений .

Відповідач та його представник до суду вчергове не з"явилися, про день слухання справи повідомлялися.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Дослідивши та оцінивши докази по справі, суд приходить до наступного висновку:

Судом встановлено, що 05.03.2007 між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір KRKWGK00150673, за умовами якогоАТ КБ«ПриватБанк» зобов`язався надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 126250,00 гривень, строком до 04.03.2022, а ОСОБА_1 зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановленими кредитним договором.

Щомісяця в період сплати, а саме, з 05 по 09 число кожного місяця, ОСОБА_1 повинен надавати Банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 2133,50 гривень для погашення заборгованості за Кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії (п.7.1 Договору). Відповідач зобов`язався повернути Кредит згідно порядку та в строки, які вказані в п.7.1 Договору. Повне погашення кредиту повинно були проведено в останній день строку, вказаного в п.7.1 Договору.

Для виконання Договору банк відкрив відповідачу рахунок 290940535581075 для зарахування коштів, спрямованих на погашення заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди та ін. платежам.

За умовами п.7.3 Договору, забезпеченням виконання ОСОБА_1 зобов`язань за Договором виступає іпотека квартира розташована за адресою: АДРЕСА_1 , а також всі інші види застави, іпотеки, поруки й т.п., надані Банку, з метою забезпечення виконання зобов`язань за Договором.

В забезпечення виконання зобов`язань за договором ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 05 березня 2007 року уклали договір іпотеки квартири. Згідно Договору іпотеки відповідач надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: трьохкімнатну квартиру загальною площею 65,10 м2, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Майно належить відповідачу на праві власності на підставі договору купівлі-продажу. Обумовлена сторонами Договору іпотеки ціна предмету іпотеки дорівнює 138 195,58 грн.

Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28.07.2016 року, в рахунок погашення заборгованості по кредиту за кредитним договором № KRKWGK00150673 від 05 березня 2007 року в розмірі 149 276 (сто сорок дев`ять тисяч двісті сімдесят шість) гривень 07 копійок звернуто стягнення на предмет іпотеки нерухоме майно, а саме: трьохкімнатну квартиру, загальною площею 65,10 кв.м., житловою площею 38,70 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки квартири від 05 березня 2007 року) ПУБЛІЧНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, буд. 50, код ЄДРПОУ 14360570), з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПУБЛІЧНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки. Виселено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , уродженця м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, зареєстрованого: АДРЕСА_1 , з квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зі зняттям з реєстраційного обліку у органі МВС України в Дніпропетровській області, до повноважень якого входять питання громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого територіально поширюється на адресу вказаної квартири. Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , уродженця м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, зареєстрованого: АДРЕСА_1 , на користь ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна перемоги, 50, р/р НОМЕР_2 (для погашення заборгованості), р/р НОМЕР_3 (для відшкодування судових витрат), МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570) витрати по справі судовий збір у розмірі 1 600 (одна тисяча шістсот) гривень 06 копійок.

Рішенням Дніпровського апеляційного суду від 13.12.2016 року, рішенняДовгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 27 березня 2013 року змінено доповнивши другий абзац його резолютивної частинипісля слів "по кредитному договору № KRKWGK00150673 від 05 березня 2007 року в розмірі 149276,07 грн.", словами "з яких заборгованість за кредитом - 108978,62; заборгованість по відсоткам за користування кредитом - 24999,27 грн.; заборгованість по комісії за користування кредитом - 2525,00 грн; пеня- 5426,70 грн.; штаф (фіксована частина)- 250,00 грн.; штраф (процентна частина)- 7096,48 грн."та абзацем : "Вартість предмета іпотеки- трьохкімнатної квартири, загальною площею 65,10 кв.м, житловою площею 38,70 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 складає 138195,58 грн., для його подальшої реалізації. ".

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Водночас, згідно здолученим банком до позовної заяви розрахунку, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договоромKRKWGK00150673 від 05 березня 2007 року, яка підлягає до стягненнястаном на 16.08.2016 становить279283,58 гривень,з яких:111346,68 гривень - заборгованість за кредитом; 153039,40 гривень заборгованість за відсотками за користування кредитом, 14897,50 грн. - заборгованість з комісії.

Постановою Верховногосуду Українивід 18липня 2018року,визнано недійснимзбільшення в односторонньому порядку з 01 лютого 2009 року Закритим акціонерним товариством Комерційним банком «ПРИВАТБАНК» відсоткової ставки з 16, 08 % річних до 27, 25 % річних за користування кредитом згідно з кредитним договором від 05 березня 2007 року№ KRKWGK00150673, укладеним між Закритим акціонерним товариством Комерційним банком «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 .

Зобов`язано Публічне акціонерне товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» здійснити перерахунок суми заборгованості за кредитним договоромвід 05 березня 2007 року№ KRKWGK00150673, укладеним між Закритим акціонерним товариством Комерційним банком «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 із застосуванням відсоткової ставки 16, 08 % річних за користування кредитом згідно з умовами кредитного договорувід 05 березня 2007 року№ KRKWGK00150673.

Разом з тим, згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 у справі №310/11534/13-ц, визначила, що після звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту, незалежно від способу такого стягнення, змінюється порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

Звернувшись до суду першої інстанції в листопаді 2012 року з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, змінив строк виконання основного зобов`язання, а тому, починаючи з листопада 2012 року втратив право нараховувати передбачені договором проценти за кредитом.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема розрахунку заборгованості, останній платіж було проведено відповідачем 11.02.2013 в сумі 2790,00 гривень, що свідчить про переривання перебігу позовної давності.

Згідно з Постановою Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 по справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19) «Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України). Для цілей застосування частини третьої та четвертої статті 267 ЦК України поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач (частина перша статті 30 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій; частина перша статті 48 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 138)).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 07.11.2018 у справі № 575/476/16-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункт 73), від 28.11.2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 80), від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 61), №522/2201/15-ц (пункт 62) та №522/2110/15-ц (пункт 61), від 07.08.2019 у справі № 2004/1979/12 (пункт 71), від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18 (пункт 134), від 16.06.2020 у справі № 372/266/15-ц (пункт 51)).

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (частини перша та друга статті 264 ЦК України). Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (частина третя вказаної статті).»

Таким чином, здійснивши платіж 11.02.2013 в сумі 2790,00 гривень, відповідач фактично перервав перебіг строку позовної давності, а тому такий строк слід обчислювати саме з 11.02.2013.

Щодо посилання представника банку, що банк не пропустив строк позовної давності, оскільки звертався до Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу про звернення стягнення на іпотеку, Апеляційний суд ухвалив рішення 05.11.2013 року, а банк подав позов про стягнення заборгованості в серпні 2016 року суд відноситься критично.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відповідно до статті 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Тлумачення статті 20 ЦК України, з урахуванням принципу розумності свідчить, що здійснення права на захист на власний розсуд означає, що управнений суб`єкт:

має можливість вибору типу поведінки - реалізовувати чи не реалізовувати своє право на захист;

у випадку, якщо буде обрана реалізація права на захист - має можливість вибору форми захисту, тобто звернутися до юрисдикційного (судового чи іншого) чи неюрисдикційного захисту суб`єктивного цивільного права чи законного інтересу, а також можливість поєднання цих форм захисту;

самостійно обрати спосіб захисту в межах тієї чи іншої форми захисту, а також визначає доцільність поєднання способів захисту чи заміну одного способу захисту іншим.

Водночас така свобода захисту «на власний розсуд» має і зворотну сторону - обрання однієї форми чи певного засобу захисту жодним чином не перешкоджає настанню обставин, які можуть тим чи іншим чином нівелювати корисний ефект від звернення до іншої форми чи способу захисту.

Право на звернення до суду за захистом кореспондується зі статтею 256 ЦК України, яка встановлює для особи часові межі для звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу та називає їх позовною давністю.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності визначається в статті 261 ЦК України.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Натомість, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (абзац перший частини п`ятої статті 261 ЦК України).

Положення частини п`ятої статті 261 ЦК України не суперечать загальному правилу визначення моменту початку перебігу позовної давності, закріпленому у частині першій цієї статті, а лише конкретизує дату, погоджену сторонами при укладенні договору, з якої кредитор міг та повинен був довідатись про порушення свого права.

Отже, за змістом статті 261 ЦК України початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

З урахуванням наведеного, початок перебігу позовної давності за зобов`язаннями у договірних правовідносинах з визначеним строком виконання, починається зі спливом цього строку.

Підстави зупинення та переривання позовної давності визначені у статтях 263, 264 ЦК України.

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (стаття 264 ЦК України).

Підстави переривання позовної давності є вичерпними і розширеному тлумаченню не підлягають.

На підставі частини другої статті 264 ЦК України переривання позовної давності відбувається у разі подання до суду саме позову до належного відповідача з дотриманням процесуальних вимог щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції й інших вимог, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі.

Початок перебігу позовної давності, підстави зупинення та переривання перебігу позовної давності визначені законодавством у імперативних нормах матеріального права, проте частина п`ята статті 267 ЦК України надає суду право визнавати поважними причини пропуску позовної давності і захищати порушене право.

Таким чином, оскільки позивач звернувся до суду з позовом 31.08.2016 року, суд вважає, що позивач пропустив строк позовної давності.

Разом з тим, позивач вказує на поважність причин його пропуску, посилаючись на: ухвалення судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 554/9126/20 (постанова від 13 березня 2023 року) дійшов такого висновку, що тлумачення статей 18, 256, 261, 264, 267 ЦК України свідчить, що: початок перебігу позовної давності за позовами про стягнення заборгованості у зв`язку з невиконанням зобов`язань у договірних правовідносинах з визначеним строком виконання починається зі спливом цього строку. Тобто, цивільне право кредитора є порушеним з моменту невиконання зобов`язання; звернення до однієї форми (одного способу) захисту жодним чином не впливає на перебіг позовної давності, яка і є однією з тих обставин, що можуть перешкодити захисту в іншій формі чи іншим способом.

Аналогічний висновок викладений в Постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 607/3314/23 (постанова від 13 24 вересня 2024 року)

За змістом частини п`ятої статті 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

а зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами;2) висновками експертів;3) показаннями свідків.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом ч.ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Оскільки у задоволенні первісного позову відмовлено, у відповідності до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача за первісним позовом.

Щодо зустрічнихпозовних вимог ОСОБА_1 про визнання частково недійним (в частині сплати «винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі суми 0,20% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати») п. 7.1 Кредитного договору № KRKWGK00150673 від 05 березня 2007 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 , суд вказує наступне.

Згідно ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 627 ЦК передбачає, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів Цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, згідно ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Так, відповідно до матеріалів справи, умову про сплату Позичальником винагороди Банку, обумовленої п.7.1 Розділу «Особливі умови» Кредитного договору, а саме - «за надання фінансового інструменту у розмірі суми 0,20% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати» були узгоджені сторонами при його укладенні, тобто Позичальник погодився саме з таким видом та розміром винагороди, порядком надання кредиту та порядком його погашення.

Всі ці умови чітко прописані у Кредитному договорі та не можуть мати жодного подвійного розуміння та/або змісту.

До того ж, матеріалами справи встановлено, що позивач, на протязі дії Кредитного договору сплачував встановлений розмір винагороди (комісії) та не ставив питання щодо незгоди з цим пунктом - раніше.

Відповідно до абзацу 3 ч. 4 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

У розумінні ст. 1 «Визначення термінів» ЗУ «Про захист прав споживачів» -послуга це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

Таким чином, суд приходить до висновку, що законною буде не будь-яка комісія, яка передбачена в кредитному договорі, а лише та, що відповідає певним умовам, а саме: комісія повинна бути платою за конкретну послугу, тобто матеріальне або нематеріальне благо, яке надається банком Позичальнику за замовленням останнього; кредитний договір має містити чіткий розмір комісії, порядок ії нарахування та сплати.

Отже, всі ці умови саме передбачені в Кредитному договорі, на який посилається Позивач.

Пункт 2.4 глави 2 розділу II Правил бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України, затверджених постановою Правління Національного банку України віл 18.06.03 року № 255 (в подальшому - Правила № 255), визначає комісійні доходи і витраті: банку як операційні доходи й затрати за наданими або отриманими послугами, сума яка і обчислюється пропорційно сумі активу або зобов`язання чи вважається фіксованою.

Комісії, що отримуються під час надання послуг встановлені підпунктом б) пункт* 2.4 розділу II Правил № 255.

За смисловою ознакою, виходячи з вищезазначених законодавчих актів, комісія за надання та обслуговування кредиту - це плата заПОСЛУГИбанку, які надають споживачеві для задоволення його особистих потреб.

Зважаючи на це, правове регулювання такої умови в кредитному договорі, з урахуванням її відплатності, слід розглядати й оцінювати в розумінні поняття «послуга».

Норми, які встановлюють загальне положення про надання послуг, відокремлено в главу 63 ЦК України.

Зокрема, частиною 1 статті 901 зазначеної глави ЦК України закріплено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Зі змісту наведеного визначення вбачається, що в ньому розкривається змістовне навантаження словосполучення «надання послуг». Воно, зокрема, полягає у тому, що під послугою слід розуміти вчинення певних дій, які мають корисний ефект для послугоотримувача.

Фінансовий інструмент - будь-який контракт, результатом якого є створення фінансового активу одного суб`єкта господарювання і фінансового зобов`язання іншого суб`єкта господарювання.

Одним із фінансових інструментів є грошове зобов`язання Позичальника за договором кредиту або займу.

Тобто, позивач помилково та безпідставно вважає, що включення в Кредитний договір умов щодо сплати винагороди за надання фінансового інструменту не відповідає вимогам закону.

Враховуючи викладене, відсутня жодна правова підстава щодо визнання недійсною умови п.7.1 Кредитного Договору № KRKWGK00150673 від 05 березня 2007 року в частині сплати «винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0.20% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати.

Частиною першої статті 215 ЦК України передбачено, що підставою для недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою. п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Враховуючи, що відповідно до ч. 1 ст. 202, ч. З ст. 203 ЦК України головним елементом угоди (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, який підлягав встановленню судом є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні кредитного договору.

Тобтонедійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Отже, зміст Кредитного договору не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; при укладенні Кредитного договору була досягнута між сторонами згода з усіх істотних умов договору; Кредитний договір був укладений в встановленій законодавством формі письмовій; Кредитний договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; позичальник при укладенні Кредитного договору мав необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення Позичальника було вільним і відповідало його внутрішній волі.

Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містятьінформацію щодо предмета доказування.

Водночас, відповідно до частини 2 вказаної статті, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч. 1 та ч. 5 ст. 253 ЦК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи вищевикладене, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем заявлених позовних вимог, а відтак про відмову у задоволенні позову.

Щодо заяв представника відповідача про застосування строків позовної давності щодо позивних вимог, суд зазначає наступне.

Згідно зіст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Заст. 257 ЦК Українизагальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1ст. 261 ЦК України).

Відповідно до ч.ч.3, 4ст. 267 ЦК Українипозовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки наявні підстави для відмови у позові по суті вимог, судом питання про застосування строків позовної давності не розглядається.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимогст.141 ЦПК України, а тому оскільки у задоволенні позову відмовлено, при цьому, позивач звільнений від сплати судового збору, питання про відшкодування судового збору не підлягає вирішенню та покладається на рахунок держави.

На підставі наведеного та керуючись статтями4,12,76,77,78,80,81,141,247,258,259,263-265, 268354,355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволені первісного позову Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,відмовити.

Судові витрати понесені позивачемАкціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»покласти на позивача.

У задоволені зустрічного позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів, визнання договору частково не дійсним, відмовити.

Судовий збір компенсувати за рахунок держави.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: С. В. Ткаченко