Рішення № 122269139, 14.10.2024, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/12537/24

Провадження № 2-а/638/104/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 жовтня 2024 року м. Харків

Дзержинський районний суд міста Харкова у складі:

Головуючого судді - Теслікової І.І.,

за участю секретаря - Зубко А.В.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - Карпухіна Д.Ю.,

представника відповідача - Коваленко Л.І.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Харковi адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Шевченківського відділу у місті Харкові Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення про примусове повернення іноземця до країни походження або третьої країни,-

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до Шевченківського відділу у місті Харкові Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення з України.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на території України позивач почав проживати з перервами починаючи з 1990 років. Познайомився із громадянкою України ОСОБА_3 , з якою проживав у цивільному шлюбі весь час. Востаннє на територію України заїхав 12.03.2023 через КПП Краківець у зв`язку із поверненням із цивільною дружиною до України з Іспанії, куди виїхали через початок повномасштабного вторгнення в Україну військових сил рф. Позивач не мав змоги залишити Україну після закінчення законного терміну перебування у зв`язку із хворобою ОСОБА_3 07 червня 2024 року він був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 203 КУпАП за перевищення встановленого законом строку перебування в Україні більш ніж на 30 днів. Штраф ним оплачений. 07.06.2024 стосовно нього Шевченківським відділом у місті Харкові Головного управління ДМС України в Харківській області прийнято рішення про примусове повернення з України та встановлено строк для залишення території України до 06.07.2024. Також зазначив, що вважає порушеними свої права, оскільки будучи іноземцем не розумів тексту складеного українською мовою рішення про примусове повернення.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 15 липня 2024 року провадження по справі відкрито в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням сторін.

29 липня 2024 року від представника відповідача Шевченківський відділ у місті Харкові Головного управління ДМС України в Харківській області, надійшов відзив на позов, у якому просив у задоволенні позову відмовити з посиланням на норми чинного законодавства, що регулюють питання законності перебування іноземців на території України.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 вересня 2024 року до участі у справі залучено співвідповідачем Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області.

10 жовтня 2024 року представником ГУ ДМС у Харківській області подано до суду відзив на позов. В обґрунтування якого представник відповідача посилався на те, що позивач проживає на території України без будь-яких документів, що дають право на законне перебування, з перевищенням встановленого законом строку перебування в Україні. Вказані обставини, а також положення статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» в сукупності дають підстави вважати, що Шевченківським відділом у м. Харкові ГУДМС у Харківській області прийнято стосовно позивача законне рішення про примусове повернення до країни походження.

Позивач та представник позивача в судовому засіданні просили задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідачів в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала, просила суд відмовити у його задоволенні. Крім того, зазначила, що громадянин Грузії ОСОБА_1 мешкає в Україні з початкових 1990-х років. Востаннє прибув 12.03.2023 та з цього часу територію України не залишав. Для подальшого законного перебування позивач до підрозділів ГУДМС у Харківській області не звертався, заяви на отримання дозволу на імміграцію чи оформлення громадянства України не подавав, про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не звертався, та за продовженням терміну законного перебування на території України також не звертався. У копіях протоколу, постанови про накладення адміністративного стягнення, в рішенні про примусове повернення містяться особисті підписи позивача про ознайомлення зі змістом документів, відсутності будь-яких заперечень, а також особисті підписи позивача щодо відсутності потреби в послугах перекладача. Оскаржуване у даній справі рішення прийняте відповідно до вимог чинного законодавства, оскільки позивач є нелегальним мігрантом, тож відповідно до вимог статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» може бути примусово повернутий до країни походження.

Заслухавши учасників судового засідання, вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, докази, якими вони підтверджуються, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , який є громадянином Грузії, прибув до України 12 березня 2023 року через КПП Краківець , повертаючись із Іспанії, де лікувалась його цивільна дружина ОСОБА_3 . Після закінчення встановленого терміну перебування самостійно не міг виїхати з території України не змогла у зв`язку із доглядом за ОСОБА_3 , як про це пояснив позивач. Із письмових пояснень ОСОБА_1 , а також пояснень, наданих у судовому засіданні, вбачається, що йому відомо про те, що він перебуває на території України з порушенням строків перебування.

07.06.2024 року позивач звернувся особисто до Шевченківського відділу у м. Харкові ГУДМС у Харківській області з питання отримання допомоги в оформленні відповідних документів для виїзду без перешкод з території України, тому що він з 10.06.2023 перевищив встановлений законом строк перебування в Україні більш ніж на 30 днів.

Відповідно до постанови від 07.06.2024 про накладення адміністративного стягнення серії ПН МХК №004479 громадянин Грузії ОСОБА_1 був притягнутий до відповідальності за ч. 2 ст. 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення. На громадянина Грузії ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 3400 гривень. Постанова позивачем не оскаржувалась, виконана у повному обсязі, штраф сплачено 11.06.2024.

07.06.2024 Шевченківським відділом у м. Харкові Головного управління ДМС України в Харківській області прийнято рішення про примусове повернення з України громадянина Грузії ОСОБА_1 та зобов`язано його покинути територію України у термін до 06.07.2024 року. У вказаний термін позивач територію України не покинув.

Відповідно до ч.1. ст.26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», - іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Отже, іноземець або особа без громадянства підлягає примусовому поверненню в країну походження за рішенням уповноваженого на це органу виключно за умови наявності у їх діях ознак порушення законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Згідно ч. 3 ст. 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

Відповідно до п.п. 2) п. 2 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2012 р. № 150 (далі - Порядок), іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території: не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в`їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України.

Судом встановлено, що позивач прибув до України 12.03.2023 року, з цього часу територію України не покидав. Матеріалами справи встановлено, що до моменту прийняття відповідачем оскаржуваного рішення позивач із заявами про продовження строку перебування на території України, визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до відповідних органів не звертався.

Положеннями п.14 частини 1 ст.1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» встановлено, що нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.

Частиною другою статті 203 КУпАП передбачено, що «Перевищення іноземцем або особою без громадянства встановленого строку перебування в Україні більш як на 30 днів, а так само проживання на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні, за недійсними документами чи документами, термін дії яких закінчився, тягнуть за собою накладення штрафу від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян».

За порушення правил перебування іноземних громадян на території України позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 статті 203 КУпАП.

Суд приходить до висновку, що позивач перебуває на території України без законних підстав. У судовому засіданні позивач не повідомив відомостей стосовно наявних законних джерел існування, наявності підстав для оформлення дозволу на імміграцію чи документування посвідкою на тимчасове проживання.

Таким чином, позивачем порушено законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а саме встановлено порушення позивачем вимог ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», яка визначає підстави законного перебування іноземців та осіб без громадянства на території України.

Що стосується посилань позивача на те, що він не знав про оскаржуване рішення та не розумів його змісту, складеного українською мовою, то суд вважає такі доводи необґрунтованими з огляду на наявність особистого підпису громадянина ОСОБА_1 на оскаржуваному рішенні, ознайомленні з ним та відміткою щодо відсутності потреби в перекладачі.

Доказів того, що ОСОБА_1 під час винесення оскаржуваного рішення звертався щодо забезпечення його правом на захист та перекладача позивач не надав. Крім того, під час розгляду справи ОСОБА_1 пояснив, що він проживає на території України більше 30 років і розуміє українську мову.

Посилання позивача на те, що його дружина має тяжку хворобу, що унеможливлює виконати рішення про примусове повернення спростовується матеріалами справи. В матеріалах справи не міститься доказів перебування ОСОБА_1 у шлюбі з ОСОБА_3 та доказів тяжкої хвороби останньої.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами ч. 1ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справ

З урахуванням викладеного, перевіривши оскаржувані в даній справі дії та рішення Шевченківського відділу у місті Харкові Головного управління ДМС України в Харківській області, суд приходить до висновку про їх відповідність приписам чинного законодавства та дійсним обставинам справи, яка підтверджена відповідачем як суб`єктом владних повноважень за правилами ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, проаналізувавши наведене, суд вважає за необхідне вказати, що позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.242, 243-246, 288, 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Шевченківського відділу у місті Харкові Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення про примусове повернення іноземця до країни походження або третьої країни - залишити без задоволення.

Судові витрати віднести на рахунок держави.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття рішення судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну чистини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя І.І.Теслікова