Рішення № 12210711, 20.10.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 14/249т-45/199т20.10.10 За позовом: Відкритого акціонерного товариства «Реом»

До відповідача:Державного комітету України з державного матеріального резерву

За участю прокурора:Прокуратури міста Києва

Про:стягнення 2.325.480,00 грн.

Суддя Балац С.В.

Представники: Позивача:Бабін В.В., Дуднік М.В. Відповідача:Михайлець О.В.

Прокуратури: Карпенко Н.М. Суть спору: стягнення 2.325.480,00 грн. - вартості безпідставно набутого майна.

Позовні вимоги мотивовані тим, що в господарських судах розглядалася справа № 42/176т, в межах якої постановою Вищого господарського суду України від 27.01.2009 скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.10.2008 та рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2008 в частині відмови в позові про стягнення штрафних санкцій, та передано в скасованій частині на новий розгляд. А в решті вимог Вищим господарським судом України названі рішення залишено в силі. Так рішеннями у справі № 42/176т, які залишені в силі, позивача зобов’язано поставити Державному комітету України з державного матеріального резерву 77,7 т. прокату мідного, 0,001 т. стрічки сталевої холоднокатаної нержавіючої та 18,91 т. прокату латунного.

За твердженням позивача, вказані рішення судів були пов’язані з тим, що зі спливом строку зберігання та зміною технології виготовлення продукції, була виконана заміна латунної стрічки на спеціальну сталеву в кількості 27.071, кг., а мідний прокат було замінено резисторами в кількості 11103600 штук із збереженням балансової вартості матеріальних цінностей. Проте, за твердженням позивача, суди у справі 42/176т не взяли до уваги зазначені обставини та зобов’язали повернути до матеріального резерву замінені матеріальні цінності.

Позивач зазначає, що до винесення рішень у справі № 42/176т, Кабінетом Міністрів України розпорядженням від 13.07.2004 № 483-рт було розброньовано матеріальні цінності, які знаходились на зберіганні позивача, до складу яких входили резистори та спеціальна сталева стрічка, яка була закладена на заміну матеріальних цінностей і які згідно рішень судів у справі №42/176т підлягали поверненню до мобілізаційного резерву.

Позивач вказує, що 13.04.2006 відповідачу було відпущено резисторів в кількості 9165968 штук та стрічки сталевої в кількості 27071 на суму 232580,00 грн., а решта резисторів в кількості 1938632 штук закладено на зберігання в мобрезерв згідно розпорядження Кабінету Міністрів України № 483-рт.

Тому позивач вважає, що відповідач фактично привласнив майно позивача на суму 2325480,00 грн., чим заподіяв позивачеві збитки. Відповідно позивач просить вказану суму збитків стягнути з відповідача.

Відповідач проти задоволення позову заперечив та вказав, що позивачем не надано обґрунтованого розрахунку вартості позовних вимог. Також відповідач заявив про пропуск позивачем позовної давності за цими позовними вимогами.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.12.2009 № 14/249т позов задоволено.

Постановою Вищого господарського суду України від 29.07.2010 задоволено касаційне подання прокуратури міста Києва від 29.06.2010 та скасоване рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2009 № 14/249т, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно резолюції керівництва суду справу передано на розгляд судді Балац С.В.

Ухвалою від 13.08.2010 справу № 14/249т прийнято до провадження судді Балац С.В., присвоєно їй № 14/249т-45/199т та призначено до розгляду на 22.09.2010.

Під час нового розгляду справи позивач надав суду письмові пояснення, в яких зазначив що він дізнався про порушення своїх прав з постанови Вищого господарського суду України від 27.01.2009 у справі № 42/176т, а тому строк позовної давності не пропущено. Також позивач зазначив, що резистори є виробами спеціального військового призначення і вільному економічному (ринковому) обігу не підлягають, а тому їх вартість визначається за погодженням між виконавцем та замовником. Позивач зазначає, що ціни на вказане майно, визначені в наряді відповідача № 138/5 від 06.04.2006, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки відповідач не є замовником або виконавцем по вказаному майну.

Відповідач проти позову заперечив та вказав, що позивачем пропущено строк позовної давності, а тому в позові слід відмовити.

В судовому засіданні 22.09.2010 оголошено перерву до 06.10.2010, про що сторони повідомлені належним чином.

У судовому засіданні 06.10.2010 відповідач звернувся до суду із клопотанням про продовження строку вирішення справи. Ухвалою від 06.10.2010 вказане клопотання задоволено. В судовому засіданні 06.10.2010 оголошено перерву до 20.10.2010, про що сторони повідомлені належним чином.

В судовому засіданні 20.10.2010 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення прокурора, представників позивача, відповідача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд -

В С Т А Н О В И В:

На підставі номенклатури від 02.05.1988 затвердженої наказом Міністерства електронної промисловості СРСР № 4-2912т від 23.05.1988 та розпорядження Кабінету Міністрів України № 483-рт від 13.07.2004 позивач є зберігачем матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, зокрема, прокату мідного та латунного.

Протягом 1996 року позивач самовільно використав 18,91 т. прокату латунного та прокат мідний в кількості 77,7 т.

Вказані обставини підтверджуються рішенням Господарського суду міста Києва від 04.06.2008 № 42/176т, яке залишено в силі постановою Вищого господарського суду України, в частині вимог про повернення матеріальних цінностей до мобілізаційного резерву, між тими ж сторонами, актом контрольної перевірки наявності, якісного стану, умов зберігання, обліку та звітності матеріальних цінностей мобрезерву від 24.07.2003.

Позивач на підставі акту на закладку та відпуск від 14.10.1996 № 2 у зв’язку з введенням нової технології виробництва резисторів замість використаних цінностей заклав до мобілізаційного резерву резисторів 11104400 шт., та на підставі акту на закладку та відпуск від 23.01.2001 № 1 замість використаних цінностей заклав до мобілізаційного резерву 27,071 т. стрічки сталевої.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.07.2004 № 483-рт розброньовано майно, зокрема: резистори в кількості 9165968 штук, стрічку сталеву х/к нержавіючу в кількості 28,896 т.

Згідно наряду відповідача від 06.04.2006 № 138/5 позивач був зобов’язаний в порядку розбронювання відпустити ДП «Юрресурс»(ТОВ «Востоквнешторг»), зокрема, наступні цінності: резистори в кількості 9165968 штук, стрічку сталеву х/к нержавіючу в кількості 28,896 т.

Позивач на підставі накладної від 13.04.2006 №13, акту № 1 від 13.04.2006, довіреності від 06.04.2006 серія ЯЛХ № 534868 відпустив матеріальні цінності, зокрема, резистори в кількості 9165968 штук, стрічку сталеву х/к нержавіючу в кількості 28,896 т.

В наступному між відповідачем та позивачем виник спір, який розглядався в господарській справі № 42/176т. В межах вказаного спору Державний комітет України з державного матеріального резерву вимагав від ВАТ «Реом»повернути до мобілізаційного резерву самовільно використані цінності, зокрема, 77,7 т. прокату мідного, 0,001 т. стрічки сталевої холоднокатаної нержавіючої та 18,91 т. прокату латунного та стягнути з ВАТ «Реом»штрафні санкції.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.06.2008 № 42/176т, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.10.2008, позов Державного комітету України з державного матеріального резерву задоволено частково, ВАТ «Реом»зобов’язано повернути самовільно використані матеріальні цінності до мобілізаційного резерву, а в задоволенні вимог про стягнення штрафних санкцій відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 27.01.2009 № 42/176т постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.10.2008 та рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2008 в частині відмови в позові про стягнення штрафних санкцій скасовано, а справу в цій частині передано на новий розгляд.

В рішеннях судів, в частині залишеній без змін, суди дійшли висновку, що доводи ВАТ «Реом»щодо правомірності використання ним прокату мідного у зв’язку із закінченням строку його зберігання для виготовлення готової продукції, яка була закладена до державного резерву, а також недоцільності закладення і зберігання прокату латунного у зв’язку зі зміною технології виробництва продукції на його підприємстві не звільняють його від обов’язку повернути використані цінності.

Спір виник в наслідок того, що позивач вважає дії відповідача по розпорядженню резисторами та стрічкою сталевою холоднокатаною нержавіючою, які закладені замість самовільно використаного позивачем майна, привласненням такого майна, оскільки суди в межах справи № 42/176т не визнали такої заміни майна належною та зобов’язали ВАТ «Реом»повернути самовільне використане майно до мобілізаційного резерву.

Позивач передавши до мобілізаційного резерву резистори та стрічку сталеву холоднокатану нержавіючу вважав, що передав це майно у власність держави і зберігав це майно як майно державного резерву.

Більш того, Кабінет Міністрів України видавши розпорядження від 13.07.2004 № 483-рт, яким розбронював майно, зокрема: резистори в кількості 9165968 штук, стрічку сталеву х/к нержавіючу в кількості 28,896 т. здійснив повноваження власника, а саме повноваження розпорядження (ст. 317 Цивільного кодексу України).

Отже, позивач, відповідач та Кабінет Міністрів України на час розбронювання вищеназваних резисторів та стрічки сталевої х/к нержавіючої вважали, що це майно належить державі та є закладеним до мобілізаційного резерву (ст.ст. 1, 6, 8, 9 Закону України «Про державний матеріальний резерв»).

Виходячи з того, що рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2008 № 42/176т, яким зобов’язано повернути самовільно використані матеріальні цінності до державного резерву, було оскаржено в апеляційному порядку і набрало законної сили з винесенням постанови апеляційною інстанцією (24.10.2008), то саме з 24.10.2008 позивач дізнався про те, що закладення до державного резерву резисторів та стрічки сталевої холоднокатаної нержавіючої є неправомірним, а вказане майно не може вважатися таким, що було закладено позивачем до мобілізаційного резерву. Відповідно, виходячи з рішень судів у справі № 42/176т держава не набула право власності на резистори та стрічку сталеву х/к нержавіючу, яка була передана позивачем до мобілізаційного резерву, про що позивач дізнався 24.10.2008.

Тому, у позивача виникло право на позов саме 24.10.2008. Відповідно, позивачем не пропущено строк позовної давності, встановленого ст. 257 Цивільного кодексу України, позивачем не пропущено.

З викладеного також слідує, що майно, яке позивачем було передано до мобілізаційного резерву замість самовільновикористаного майна, не вибувало з його власності та не переходило у власність держави. Проте, відповідач, розпорядившись вказаним майном, діяв як представник власника та в інтересах власника.

Відповідно, відповідач вчинив дії, які передбачені ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Згідно ст.1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Нормою ст. 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Враховуючи те, що відповідач розпорядився цим майном на користь третьої особи, і відповідач вказаного майна в натурі немає, то позивач вправі вимагати від відповідача відшкодувати вартість вказаного майна.

Натомість суд позбавлений можливості провести оцінку майна в порядку передбаченому Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», оскільки майно яке підлягає оцінці не зберіглося у сторін спору та є невідомий стан такого майна на час відпуску цього майна за нарядом відповідача від 06.04.2006 № 138/5. Більш того, вказане майно в силу його специфіки є майном військового призначення та не перебуває у вільному економічному обігу.

Крім того, судом не може прийнята ціна вказаного майна, яка визначена у наряді відповідача від 06.04.2006 № 138/5, оскільки така ціна встановлена між відповідачем та третьою особою. При цьому позивач не був учасником відносин встановлення такої ціни. Очевидно, що на дійсну ціну майна, яким розпорядився відповідач, не має впливати домовленість відповідача з третьою особою. Отже, суд не може прийняти наряд відповідача від 06.04.2006 № 138/5, як документ, що встановлює вартість майна позивача, яким розпорядився відповідач.

Натомість суд приймає вартість майна встановлену при його виготовленні в протоколі № 46 погодження договірних цін на резистори та лист ВАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь»від 07.10.2005 № 23/93».

Щодо твердження відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності, то відповідно до ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З матеріалів справи вбачається, що позивач дізнався про порушення свого права 24.10.2008, з винесенням постанови Київським апеляційним господарським судом у справі №42/176т.

Згідно ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позивач звернувся до суду у 2009 році, тобто в межах строку позовної давності, а тому заява відповідача про застосування строку позовної давності є необґрунтованою та відхиляється судом.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 2.325.480,00 грн. - вартості безпідставно набутого майна є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню за розрахунком позивача, перевіреним судом.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85, 116-118 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного комітету України з державного матеріального резерву (01601, м. Київ вул. Пушкінська, 28 код ЄДРПОУ 00034016, з рахунку визначено Державним казначейством України) на користь Відкритого акціонерного товариства «Реом»(65003, м. Одеса, вул. Атамана Головатого, 84, код 14312105, на будь який його рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду) –2.325.480 (два мільйони триста двадцять п’ять тисяч чотириста вісімдесят) грн. 00 коп. –вартості безпідставно набутого майна, 23.254 (двадцять три тисячі двісті п’ятдесят чотири) грн. 80 коп. –витрат по оплаті державного мита, 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання повного тексту рішення, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Суддя                               С.Балац

Дата підписання: 03.11.2010