Рішення № 122074749, 04.10.2024, Новомиколаївський районний суд Запорізької області

НОВОМИКОЛАЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

смт Новомиколаївка

Іменем України

РІШЕННЯ

04 жовтня 2024 рокуСправа № 322/858/24

Новомиколаївський районний суд Запорізької області у складі головуючого судді Губанова Р.О., секретар судового засідання Блажко О.П., за участю позивача ОСОБА_1 , його представника адвоката Котова О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до поліцейського Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області сержанта поліції Лєонтьєва Олександра Григоровича (Відповідач 1), Головного управління Національної поліції в Запорізькій області (Відповідач 2)

про визнання незаконною та скасування постанови серії ЕНА №2101284 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не автоматичному режимі.

Короткий зміст позовних вимог, пояснення сторін, рух справи.

21.05.2024 до Новомиколаївського районного суду Запорізької області надійшов зазначений адміністративний позов, в якому представник Позивача просив визнати незаконною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серія ЕНА №2101284 від 08.05.2024, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП та накладення стягнення, у вигляді штрафу в сумі 340 гривень.

В обґрунтування позову зазначив, що постанова є не законною, оскільки інспектором поліції не були досліджені обставини адміністративного правопорушення а саме те, що Дорожня розмітка на ділянці проїзної частини, де Позивач здійснив маневр, дійсно має нечітке зображення, її місцями забруднено, що з далеку та враховуючи нічну пору доби на момент «порушення», виглядає як звичайна переривчаста лінія, а отже вона не відповідає ДСТУ і не може вважатися такою, що нанесена чи існує на законних підставах.

Позивач, здійснюючи поворот встановив, що розмітка нанесена на даній ділянці дороги не є суцільною, що свідчить про відсутність умислу у діях позивача.

При винесені постанови поліцейським не враховано доводи, заперечення та клопотання.

Вказує, що поліцейським не були роз`яснені йому права, що унеможливило скористатися юридичною допомогою.

Як підставу своїх вимог посилається на ст.ст.2, 72, 77, 160, 161, 172, 245, 286 КАС України, ст.ст.126, 245, 247, 268, 276, 280, 283, 287 КУпАП.

Також представник Позивача просив стягнути з Відповідача 2 судові витрати.

Ухвалою судді від 21.05.2024, відкрито провадження у справі, призначено судове засідання. В ухвалі про відкриття провадження по батькові Відповідача 1 помилково зазначено « ОСОБА_2 » (так як в позовній заяві), втім під час розгляду встановлено, що правильним по батькові Відповідача 2 є « ОСОБА_3 ».

Представником Відповідача 2 подано відзив на позовну заяву, до якою долучено рапорт Відповідача 1, фото ділянки дороги, DVD-R з відеозаписом.

Зі змісту відзиву випливає, що поліцейським у вказаний постанові час і місці виявлено перетин позивачем подвійної суцільної лінії, тобто не виконання вимог пункту 1.3 Дорожня розмітка ПДР України, що є порушення пункт 8.5.1 ПДР України. Вказаний факт дав підстави для винесення оскаржуваної постанови.

Також у відзиві зазначено про необґрунтованість заявленої суми витрат на правничу допомогу.

Просив відмовити у повному обсязі у задоволенні вимог до Відповідача 2.

В судовому засіданні 31.05.2024 заслухані вступні слова сторін. Досліджені наявні на той час докази.

Позивач і його представник визнали факт роз`яснення Позивачу прав під час розгляду справи і підписання ним постанови. Водночас не визналося, що маневр здійснений Позивачем у місці дорожньої розмітки 1.3 «подвійна суцільна лінія», наполягалось на тому, що маневр Позивачем був здійснений в місці де є переривчата лінія.

Відповідач 1 наполягав, що Позивач здійснив поворот в місці дорожньої розмітки 1.3 «подвійна суцільна лінія», одразу за пішохідним переходом (на фото місце де припаркований автомобіль «Славута»).

Представником Позивача заявлено про виклик і допит свідків. Відповідачі заперечували проти задоволення клопотання, зазначивши, що ці особи, які вочевидь є друзями Позивача і можуть бути суб`єктивно зацікавлені надавати показання на користь останнього.

В контексті вирішення згаданого клопотання суд прийняв до уваги те, що ОСОБА_1 під час розгляду справи Відповідачем 1 не заявляв такого клопотання. Так само не заявляв подібного клопотання його представник при подачі позову. Фактично воно заявлено після висвітлення позиції представника Відповідача 2 у відзиві, отже доводи відповідачів є переконливими, тому у задоволенні даного клопотання суд відмовив.

З огляду на уточнення доводів представника Позивача в контенті місця пересікання Позивачем зустрічної смуги руху, відповідно до ч.4 ст.77 КАС України запропоновано надати сторонам відповідні докази.

Представником Відповідача додані додаткові пояснення щодо обставин повідомлених представником Позивача про місце пересікання зустрічної смуги руху і додані додаткові докази, які долучені до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 11.07.2024 витребувана відповідна інформація щодо дорожньої розмітки у Новомиколаївської селищної ради Запорізького району Запорізької області.

У задоволенні повторного клопотання представника Позивача про виклик і допит свідків, відмовлено.

Долучено DVD-R з відеозаписом доданий представником Позивача.

В судовому засіданні Позивач і його представник підтримали позов просили його задовольнити і стягнути з Відповідача 2 судові витрати.

Фактичні обставини встановлені судом,

мотиви з яких виходив суд і застосовані норми права.

Згідно з оскаржуваною постановою до ОСОБА_1 застосовано адміністративне стягнення - штраф в сумі 340 гривень за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

У постанові вказані відомості про час і місце розгляду справи, посада, спеціальне звання, П.І.Б. особи, яка розглядала справу, відомості про особу, щодо якої розглядалася справа і документи, що посвідчують її особу та належність транспортного засобу, зазначені такі фактичні обставини правопорушення: «08.05.2024 о 21:50 год водій керував авто н.з.АРР0233ІВ не виконав вимогу вимог д.р. 1.3 подвійна суцільна лінія за адресою АДРЕСА_1 та перетнув її, чим порушив пункт 8.5.1 ПДР України». В п.7 Постанови зазначено: «відео бодікамери 00099 в архів ВнП №3 ЗРУП». Постанова підписана ОСОБА_1 і особою, яка винесла постанову (що визнається представником Позивача).

Вирішуючи питання про наявність підстав для задоволення позову, суд виходить з такого.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу (підстави звільнення від доказування).

Згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача . У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до ч.1 ст.78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Частина перша ст.122 КУпАП, за якою Позивача притягнуто до адміністративної відповідальності, встановлює відповідальність, зокрема за порушення вимог розмітки проїзної частини доріг.

Підпунктом 1.3 Горизонтальна розмітка розділу 34 Дорожня розмітка Правил дорожнього руху України затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 (далі ПДР), визначено, що горизонтальна розмітка поділяє транспортні потоки протилежних напрямків на дорогах, які мають чотири і більше смуг руху або на ділянках доріг з трьома (2 + 1) смугами. Лінію перетинати забороняється.

Підпунктом 8.5.1. Розділу 8 Регулювання дорожнього руху ПДР України визначено, що Горизонтальна дорожня розмітка встановлює певний режим і порядок руху. Наноситься на проїзній частині або по верху бордюру у вигляді ліній, стрілок, написів, символів тощо фарбою чи іншими матеріалами відповідного кольору згідно з пунктом 34.1 цих Правил.

Згідно зі ст.9КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до статті 245КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно зі ст.252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Статтею 280КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскаржувана постанова винесена Відповідачем 1 на підставі тих обставин очевидцем, яких безпосередньо був він сам.

Втім візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку (аналогічні за змістом висновків містяться в постановах Верховного Суду від 07.02.2019 у справі №161/11151/17, від 26.04.2018 у справі №338/1/17).

У вказаному випадку факт порушення зафіксований не був, адже відеозапис з бодікамери поліцейського, який проводив в подальшому розгляд справи, починається з моменту коли патрульний автомобіль зупинився біля автомобіля за кермом якого перебував Позивач, коли той був вже припаркований.

Під час судового розгляду Позивач заперечив факт перетину суцільної смуги, як то було зазначено в позовній заяві і вказав, що він розвернувся в дозволеному місці (як показано на долученому відеозаписі), після чого заїхав у кишеню.

Ці доводи наявними у справі доказами спростувати не можливо.

Суд відхиляє доводи представника Відповідача 2 про те, що у позовній заяві зазначалося саме про поворот, а не розворот, оскільки по-перше під час судового розгляду Позивач фактично відмовився від тієї версії події, а по-друге, навіть сам факт визнання особою вини у порушенні ПДР, не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів і не звільняє Відповідача від доведення правомірності свого рішення (такий висновок зроблений в постанові Верховного Суду від 18.02.2021 у справі №524/9827/16-а).

Отже наявними у справі доказами винуватість Позивача порушення пункту 8.5.1 ПДР не доведена поза розумним сумнівом.

У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачиться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи (відповідний правовий висновок викладено у п.39 постанови Верховного Суду від 08.07.2020 по справі №463/1352/16-а).

Відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Згідно з п.3 ч.3 ст.286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Позов заявлено до двох відповідачів.

Водночас згідно з п.5 ч.1 ст.213КУпАП справи про адміністративні правопорушення розглядаються органами Національної поліції, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те цим Кодексом.

За приписами ст.217 КУпАП, посадові особи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, можуть накладати адміністративні стягнення, передбачені цим Кодексом, у межах наданих їм повноважень і лише під час виконання службових обов`язків. Перелік посадових осіб, які від імені органів, згаданих у пунктах 2, 5статті 213 цього Кодексу, розглядають справи про адміністративні правопорушення, встановлюється законами України.

Відповідно до ч.2 ст.222 КУпАП, від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Згідно з п.3 ч.1ст.288 КУпАП, постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі може бути оскаржено у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, поліцейські певних взводів рот і батальйонів Управління патрульної поліції в Запорізькій області діють не як самостійний суб`єкт владних повноважень, а від імені Національної поліції. Отже, відповідні інспектори не можуть виступати самостійними відповідачами у таких справах, оскільки належним відповідачем є саме відповідний орган, на який, положеннями статті 222КУпАП покладено функціональний обов`язок розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, ч.1 ст.122 КУпАП.

Подібна за змістом позиція висвітлена в постановах Верховного Суду від 26.12.2019 у справі №724/716/16-а, від 18.03.2021 у справі №809/466/17, від 28.04.2021 у справі №2340/5048/18, від 09.07.2021 у справі 806/1129/16. Отже, відповідачем у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності, є орган державної влади - суб`єкт владних повноважень.

З огляду на вказане, належним відповідачем у даній справі є Головне управління Національної поліції в Запорізькій області, тому позовні вимоги до вказаного відповідача підлягають задоволенню, а у задоволенні позову до поліцейського Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області сержанта поліції ОСОБА_4 , слід відмовити.

Представник Позивача просив суд стягнути на користь Позивача судовий збір і витрати на правничу допомогу (в судових дебатах, з урахуванням більшої кількості судових засідань ніж було заплановано вказав суму 9000,00 грн).

Відповідно до статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

До позовної заяви додано квитанцію до платіжної інструкції про переказ готівки №29 від 17.05.2024, якою підтверджується сплата судового збору в сумі 605,60 грн, отже відповідна сума підлягає стягненню з ГУНП в Запорізькій області на користь Позивача.

Водночас суд частково погоджується з доводами представника Відповідача 2 про необґрунтованість розміру витрат понесених Позивачем на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини першої статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 КАС України).

За правилами частини третьої статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п`ята статті 134 КАС України).

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України).

Положеннями частини сьомої статті 134 КАС України визначено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

За правилами частини дев`ятої статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» №5076-VI від 05.07.2012, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016, встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23.02.2006, суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява №71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява №72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява №66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Lavents v. Latvia» (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

На підтвердження факту понесення витрат на професійну правничу допомогу адвоката представником Позивача надані:

1) договір про надання правової допомоги №44 від 09.05.2024 укладений між Позивачем та адвокатом Котовим О.С., відповідно до якого адвокат бере на себе зобов`язання надати Клієнтові правову допомогу в справі про оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення; розмір гонорару за договором зазначається в описі робіт, який є додатком до цього договору;

2) опис робіт від 17.05.2024: - аналіз правової позиції 500,00 грн; - підготовка та подача позовної заяви 3000, - представництво інтересів Позивача в суді 2000 грн за одне судове засідання, орієнтовна кількість засідань 2, всього 4000 грн; загальна вартість робіт складає 7500 грн.

3) розписка про отримання гонорару за надання правової допомоги від 17.05.2024 про отримання адвокатом Котовим О.С. від ОСОБА_1 гонорару у сумі 7500 грн у якій зазначено, що адвокат отримав гонорар 14.08.2023 (що вочевидь є опискою в даті отримання гонорару).

У постанові Верховного Суду від 15.06.2021 (справа №159/5837/19, провадження №61-10459св20) міститься правовий висновок про те, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.

У постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі №201/14495/16-ц міститься висновок про те, що розглядаючи питання стягнення витрат на правничу допомогу адвоката, суд має право самостійно визначати розмір таких витрат, виходячи з критерію розумної необхідності та співмірності, враховуючи характер виконуваної адвокатом роботи/послуг, складність виконуваної роботи/послуг, їх значимості, складності категорії справи тощо.

При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п.268).

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.

У постанові Верховного суду від 04.02.2020 у справі №280/1765/19, адміністративне провадження №К/9901/607/20) міститься правовий висновок про те, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

У постанові Верховного Суду від 15.04.2021 у справі №160/6899/20 містяться правові висновки: «Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо».

Суд констатує, що даний спір не належить до категорії справ значної складності; щодо вирішення вказаних спорів існує безліч судової практики, участь в процесі не була обов`язковою (особливо це стосується справ такої категорії), тому суд дійшов висновку про необхідність розумного обмеження розміру витрат на правничу допомогу адвоката до 1000,00 грн.

Керуючись ст.ст.241 - 246, 250, 255, 271, 286 КАС України, суд

вирішив:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до поліцейського Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області сержанта поліції Леонтьєва Олександра Григоровича, відмовити повністю.

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, задовольнити.

Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕНА №2101284 від 08.05.2024 винесену щодо ОСОБА_1 поліцейським сектору реагування патрульної поліції відділення поліції №3 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області сержантом поліції Леонтьєвим Олександром Григоровичем за ч.1 ст.122КУАП, про накладення штрафу в сумі 340,00 грн.

Закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП щодо ОСОБА_1 .

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, вул. Апухтіна Дмитра, 29, ідентифікаційний код 40108688) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) 605,60 грн (шістсот п`ять гривень 60 коп) по сплаті судового збору і витрати на правничу допомогу в сумі 1000,00 грн (одну тисячу гривень 00 коп).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скаргана рішеннясуду можебути поданапротягом десятиднів здня йогопроголошення безпосередньодо Третьогоапеляційного адміністративногосуду.

Суддя Р.О. Губанов