Рішення № 12201912, 01.11.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 39/24601.11.10 За позовом Телерадіокомпанія "Студія 1+1" у формі товариства з обмеженою відповідальністю до Товариства з обмеженою відповідальністю "Преміум С"

про стягнення 125744,43 грн.

Суддя Гумега О.В.

Представники :

Від позивача Зленко С.О. (довіреність № 10 від 19.05.2010 р.)

Від відповідача не з"явилися

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Студія 1+1" (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Преміум С" (відповідача) про стягнення заборгованості в розмірі 125744,43 грн. на підставі договору № р867 про розповсюдження реклами від 05.05.2008 р., з яких: 82983,75 грн. основного боргу, 24399,34 грн. пені, 8237,32 грн. 3% річних та 10124,02 грн. інфляційних нарахувань.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання вимог вказаного договору позивач надав відповідачу послуги з проведення рекламної кампанії в травні 2008 р., проте, відповідач в порушення умов договору зобов‘язання щодо оплати наданих послуг повністю не виконав. Позивач також просить покласти на відповідача судові витрати, пов‘язані з розглядом цієї справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.10.2010 р. порушено провадження у справі № 39/246 та призначено справу до розгляду на 25.10.2010 р. о 14:00 год.

Представник позивача в судовому засіданні, призначеному на 25.10.2010 р., подав суду письмові пояснення та документи на виконання вимог ухвали суду від 08.10.2010 р., в т.ч. копії Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи позивача (серія А00 № 034902) та Статуту позивача.

З огляду на вищенаведені Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи позивача та його Статут вбачається, що офіційним найменуванням позивача є Телерадіокомпанія "Студія 1+1" у формі товариства з обмеженою відповідальністю, а тому вказане найменування визначається судом у якості повного найменування позивача.

Представник відповідача в судове засідання 25.10.2010 р. не з’явився, відзив на позов з підтверджуючими документами не подав і не надіслав, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Поштове відправлення з ухвалою Господарського суду міста Києва № 39/246 від 08.10.2010 р. було направлене відповідачу за адресою, вказаною у позовній заяві (01021, м. Київ, вул. Грушевського, 28/2, кв. 43), яка відповідає адресі місцезнаходження відповідача згідно витягу з ЄДРПОУ № 21-21/3666-7 від 29.06.2010 р.

Вищенаведене поштові відправлення отримане уповноваженим представником відповідача 12.10.2010 р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, яке наявне в матеріалах справи.

За наведених обставин та з урахуванням приписів ст. 64 ГПК України, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі № 39/246 від 08.10.2010 р. вручена відповідачу належним чином.

За таких обставин, про час, дату та місце судового розгляду справи № 39/246 відповідач був повідомлений своєчасно та належним чином.

Письмових заяв, повідомлень суду щодо поважності причин відсутності відповідача в судовому засіданні 25.10.2010 р. від останнього до суду не надходило.

Приписами ст. 77 Господарського процесуального кодексу України визначений перелік обставин, за яких суд відкладає розгляд справи. Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 названої статті, у разі нез»явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу та, відповідно до п. 2 ч. 1 названої статті, у разі неподання витребуваних доказів. Однак стаття 77 ГПК України встановлює не обов'язок суду відкласти розгляд справи, а визначає лише право суду при наявності зазначених випадків.

За таких обставин суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутністю відповідача, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права.

Відповідно до ст. 75 ГПК України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, оскільки відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи відповідачем не подано.

Представник позивача в судовому засіданні 25.10.2010 р. надав усні пояснення, відповідно до яких позовні вимоги підтримав повністю.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 25.10.2010 р. було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

05.05.2008 р. між позивачем, визначеним як Студія, та відповідачем, визначеним як Рекламодавець, було укладено договір № р867 про розповсюдження реклами (надалі –Договір), предметом якого відповідно до п. 2.1 визначено надання Студією на умовах та в порядку, передбачених даним Договором та Додатками до нього, на замовлення Рекламодавця за плату Рекламних послуг (послуг з розміщення реклами в ефірі Студії).

Відповідно до п. 3.1.4 Договору Рекламодавець (відповідач) зобов’язався своєчасно, на умовах та в порядку, передбачених цим Договором та Додатками до нього, оплатити Рекламні послуги, що їх надає йому Студія (позивач).

Умовами Договору було передбачено, що по закінченню кожного календарного місяця, протягом якого відбувалось розміщення реклами в ефірі Студії, до 15 числа місяця, наступного за звітним, сторони підписують Ефірну довідку(п. 3.6 Договору), на підставі даних якої, до 20 числа місяця, наступного за звітним, сторони підписують Акт про надання послуг (п. 3.8 Договору).

На підставі п. 4.1 Договору сторони домовились, що вартість Рекламних послуг, що їх надає Рекламодавцеві (відповідачеві) Студія (позивач) за цим Договором, визначається сторонами шляхом підписання Додатку № 2 до Договору.

Пунктом 4.2 Договору було встановлено, що оплата Рекламних послуг здійснюється Рекламодавцем (відповідачем) шляхом попередньої оплати на рахунків, що їх виставляє Студія (позивач), та в терміни, зазначені у таких рахунках.

Згідно п. 7.1 Договору сторони погодили, що Договір набуває чинності від дати його підписання уповноваженими представниками сторін, тобто з 05.05.2008 р., та діє до 31.12.2008 року.

05.05.2008 р. між сторонами було підписано Додаток № 2 до Договору № р867 від 05.05.2008 р., відповідно до п. 1 якого загальна вартість рекламних послуг, зокрема, рекламної кампанії Рекламодаця (концерту Хуліо Іглесіаса) у травні 2008 року на телеканалі Студія «1+1»об»ємом 33,33 хвилин, згідно даного додатку склала 212983,75 грн. (надалі –Додаток № 2 до Договору).

Згідно п. 2 Додатку № 2 до Договору Рекламодавець (відповідач) зобов’язався сплатити зазначену суму протягом п`яти банківських днів з моменту надання рахунку.

Позивач на виконання умов Договору № р867 від 05.05.2008 р. та Додатку № 2 до нього надав відповідачу спірні рекламні послуги на загальну суму 212983,75 грн., що підтверджується підписаними сторонами Актом здачі-прийому виконаних робіт від 31.05.2008 р. на суму 181032,98 грн. та Актом здачі-прийому виконаних робіт від 30.06.2008 р. на суму 31950,77 грн. (копії наведених актів знаходяться в матеріалах справи).

З огляду на вищенаведене, позивач виставив відповідачу рахунок № рс867 від 05.05.2008 р. на загальну суму 212983,75 грн. (копія в матеріалах справи).

Проте, зобов‘язання по оплаті наданих позивачем послуг у вищенаведеній сумі відповідачем виконано лише частково, 02.10.2008 р. здійснено оплату 25000,00 грн., 10.10.2008 р. –25000,00 грн., 24.10.2008 р. –40000,00 грн., 06.03.2009 р. –40000,00 грн., а всього оплачено 130000,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Приписами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Як визначено частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов‘язків.

Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах.

По матеріалам справи встановлено, що між сторонами по справі укладений договір про надання послуг, а тому саме він та відповідні положення статей глави 63 ЦК України визначають права та обов`язки сторін зі здійснення передбачених договором послуг та їх оплати. Вищезазначений договір відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 11 ЦК України є підставою виникнення між сторонами цивільних прав і обов‘язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частина 1 ст. 903 ЦК України встановлює обов’язок замовника оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, встановлених у договорі, якщо останнім передбачено надання такої послуги за плату.

Зібрані у справі докази підтверджують, що відповідач отримав рекламні послуги, передбачені Додатком № 2 за Договором на загальну суму 212983,75 грн., але зобов‘язання по оплаті наданих послуг в порушення п.п. 3.1.4, 4.2 Договору та п. 2 Додатку № 2 до Договору повністю не виконав, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 82983,75 грн. (основний борг): 212983,75 грн. –130000,00 грн. = 82983,75 грн.

Згідно із ст. 14 ЦК України, цивільні обов‘язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов‘язання, в силу ст. 525 ЦК України, не допускається.

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, а також на те, що відповідач в судове засідання не з»явився, належних і допустимих доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 82983,75 грн. основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню повністю.

З огляду на порушення відповідачем грошового зобов»язання за Договором, позивачем заявлено також позовні вимоги про стягнення з останнього 24399,34 грн. пені, 8237,32 грн. 3% річних та 10124,02 грн. інфляційних нарахувань.

Приписами ч. 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов’язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як зазначалося, порядок оплати, було встановлено п. 2 Додатку № 2 до Договору, з дотриманням якого відповідач повинен був здійснити оплату рекламних послуг на суму 212983,75 грн. протягом 5 банківських днів після надання відповідного рахунку від 05.05.2008 р., а отже, до 13.05.2008 р. Таким чином, з 14.05.2008 р. слід обраховувати початок періоду прострочення зобов»язання по оплаті рекламних послуг у наведеній сумі.

Приписами ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Пунктом 1 ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов‘язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов‘язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Для пені, як різновиду неустойки, характерним є те, що вона обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення зобов’язання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов‘язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов‘язання мало бути виконано.

Закон України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР (надалі –Закон України) регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.

Статтею 1 вищезазначеного Закону України передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст. 3 Закону України, розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.

Пунктом 5.3 Договору передбачено, що у разі прострочення Рекламодавцем (відповідачем) зобов»язань, передбачених пунктами 3.1, 4.2 Договору прострочення виконання відповідачем зобов`язань, передбачених пунктами 3.1, 4.2 Договору, Рекламодавець повинен сплатити Студії (позивачу) пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення.

Враховуючи вказані правові норми, умови п. 3.1.4, 4.2, 5.3 Договору, п. 2 Додатку № 2 до Договору та здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку розміру пені, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у загальному розмірі 24399,34 грн. за період з 05.05.2008 р. по 04.11.2008 р. від несплаченої суми заборгованості за рахунком № рс867 від 05.05.2008 р. з урахуванням здійснених відповідачем вищенаведених часткових оплат, підлягають частковому задоволенню у розмірі 23142,39 грн. за період з 14.05.2008 р. по 04.11.2008 р. з огляду на невірно визначений позивачем початок періоду прострочення спірного грошового зобов»язання.

В іншій частині позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 1256,95 грн. (24399,34 грн. - 23142,39 грн. = 1256,95 грн.) позивачу належить відмовити.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи наведену правову норму та здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку розміру 3% річних, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних у загальному розмірі 8237,32 грн. за період з 05.05.2008 р. по 06.10.2010 р. від несплаченої суми заборгованості за рахунком № рс867 від 05.05.2008 р. з урахуванням здійснених відповідачем вищенаведених часткових оплат, підлягають частковому задоволенню у розмірі 8079,77 грн. за період з 14.05.2008 р. по 06.10.2010 р. з огляду на невірно визначений позивачем початок періоду прострочення спірного грошового зобов»язання.

В іншій частині позовних вимог щодо стягнення 3% річних у розмірі 157,55 грн. (8237,32 грн. - 8079,77 грн. = 157,55 грн.) позивачу належить відмовити.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку розміру інфляційних нарахувань, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача їх суми у розмірі 10124,02 грн. за період з 03.03.2009 р. по 06.10.2010 р. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ст. 44 ГПК України, до судових витрат віднесені державне мито, суми, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрати, пов`язані з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплата послуг перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов`язані з розглядом справи.

Відповідно до п. а ч. 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 р. № 7-93 «Про державне мито», державне мито стягується із заяв, що подаються до господарських судів із майнового характеру –1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподаткованих мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Загальна сума заявлених вимог позивача становить 125744,43 грн., отже позивач повинен був оплатити державне мито у розмірі 1257,44 грн. Платіжним дорученням № 459 від 14.06.2010 р. позивач перерахував державне мито на загальну суму 1270,22 грн.

Частина 1 ст. 47 ГПК України містить відсилочну норму, яка визначає, що державне мито підлягає поверненню у випадках і порядку, встановлених законодавством. Відповідно до ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю, зокрема, у випадку внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що на підставі статті 47 Господарського процесуального кодексу України позивачу підлягає повернення зайво сплачене державне мито в розмірі 12,78 грн. (1270,22 грн. –1257,44 грн. = 12,78 грн.).

Відповідно до ст. 49 ГПК України, при частковому задоволенні позову витрати по сплаті державного мита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу господарський суд покладає на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, витрати по сплаті державного мита в розмірі 1243,29 грн. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 233,35 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 11, 14, 202, 205, 525, 526, 530, 546, 549, 611, 625, 626, 901, 903 ЦК України, ст.ст. 193, 230, 232 ГК України, ст.ст. 22, 32 -34, 43, 44, 47, 49, 64, 75, 82-85, 116 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Преміум С" (01021, м. Київ, вул. М. Грушевського, буд. 28/2, кв. 43; ідентифікаційний код № 34881808; р/р 26005300003901 в ВАТ «Фінексбанк»; МФО 380311), а у разі відсутності грошових коштів - з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду на користь Телерадіокомпанії "Студія 1+1" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 7/11; ідентифікаційний код № 23729809; р/р 26001057003171 ПАТ Комерційний банк «Приватбанк»; МФО 305299) 82983,75 грн. (вісімдесят дві тисячі дев»ятсот вісімдесят три гривні 75 коп.) основного боргу, 23142,39 грн. (двадцять три тисячі сто сорок дві гривні 39 коп.) пені, 8079,77 грн. (вісім тисяч сімдесят дев»ять гривень 77 коп.) 3 % річних, 10124,02 грн. (десять тисяч сто двадцять чотири гривні 02 коп.) інфляційних нарахувань, 1243,29 грн. (одну тисячу двісті сорок три гривні 29 коп.) державного мита та 233,35 грн. (двісті тридцять три гривні 35 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Повернути Телерадіокомпанії "Студія 1+1" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 7/11; ідентифікаційний код № 23729809; р/р 26001057003171 ПАТ Комерційний банк «Приватбанк»; МФО 305299) з доходу Державного бюджету 12,78 грн. (дванадцять гривень 78 коп.) державного мита, перерахованого платіжним дорученням № 459 від 14.06.2010 р., оригінал якого залишити в матеріалах справи № 39/246.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Видати наказ.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги (ч. 1 ст. 93 ГПК України), якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Гумега О.В.

Дата підписання

повного рішення: 02.11.2010 р.