Рішення № 12201445, 27.10.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 50/49627.10.10

За позовом військового прокурора Дніпропетровського гарнізону в інтересах

держави в особі: 1) Міністерства транспорту та звязку України; 2) 194

понтонно-мостового загону Державної спеціальної служби транспорту

до товариства з обмеженою відповідальністю «БМК Планета-міст»в особі

філії «Будівельне управління «Дніпро-міст»

про стягнення 34912,65 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники:

Від прокуратури Лесько Г.Є. (дов. від 11.01.2010 № 20)

Від позивача-1 Галушка О.В. (дов. від 18.01.2010 №178/15/14-10)

Від позивача -2 Галушка О.В. (дов. від 18.01.2010 №178/15/14-10)

Від відповідача не прибув

В судовому засіданні 27.10.2010 на підставі ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані вимоги військового прокурора Дніпропетровського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства транспорту та звязку України та 194 понтонно-мостового загону Державної спеціальної служби транспорту до товариства з обмеженою відповідальністю «БМК Планета-міст»в особі філії «Будівельне управління «Дніпро-міст»про стягнення 34912,65 грн. заборгованості за договором надання послуг № 6 від 01.01.2009 та договором № 1211/0210/07 від 11.02.2010

Ухвалою господарського суду м. Києва від 13.09.2010 порушено провадження у справі № 50/496 та призначено її до розгляду на 11.10.2010.

Представник відповідача в судове засідання 11.10.2010 не зявився, витребувані судом докази не подав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

В судове засідання прибули представники прокуратури та позивачів та дали пояснення по справі.

В звязку з неявкою в судове засідання представника відповідача розгляд справи було відкладено на 27.10.2010.

В судове засідання 27.10.2010 прибули представники прокуратури та позивачів, подали додаткові докази та надали пояснення по справі, позовні вимоги підтримали у повному обсязі.

Відповідач не повідомив суд про поважні причини неявки в судове засідання повноважного представника, письмових доказів, відзив на позовну заяву не надав, позовну вимогу по суті у будь-який інший процесуальний спосіб не заперечив.

Особи, які беруть участь у розгляді справи, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (див. Роз'яснення Президії ВАСУ від 18.09.1997 № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

Відповідач клопотань про відкладення розгляду справи та наявності у нього поважних причин щодо неявки у судове засідання не повідомив, що дає підстави визначити причини його неявки до суду неповажними.

Представник прокуратури заявив клопотання, відповідно до ст.75 ГПК України, про розгляд справи у відсутності відповідача, посилаючись на неявку його до суду з метою ухилення від проведення розрахунків.

Керуючись ст. 75 ГПК України суд визнав клопотання позивача обґрунтованим, задовольнив його та вважає за можливе розглянути справу без участі представників відповідача за наявними у справі доказами та матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників прокуратури та позивачів, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

У відповідності до ст. 121 Конституції України на органи прокуратури покладені функції захисту інтересів держави, які реалізуються шляхом звернення до суду з відповідною позовною заявою.

Відповідно до резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року, прокурори вправі звертатись до господарського суду з позовами в інтересах держави в особі органів державної влади.

Відповідно до п. 1 Положення про Міністерство транспорту та зв'язку України, затвердженого Указом Президента України від 27 серпня 2004 року № 1009/2004, Міністерство транспорту та зв'язку України (Мінтрансзв'язку України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Мінтрансзв'язку України є головним (провідним) органом у системі Центральних органів виконавчої влади щодо забезпечення впровадження державної політики в галузі автомобільного, залізничного, морського і річкового транспорту (далі - галузь транспорту), у сферах навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, надання послуг поштового зв'язку, телекомунікації, інформатизації, користування радіочастотним ресурсом України. Як орган виконавчої влади Міністерство транспорту та зв'язку України є органом уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносини

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Державну спеціальну службу транспорту»від 5 лютого 2004 року Державна спеціальна служба транспорту України є спеціалізованим державним органом транспорту у складі Міністерства транспорту України, призначеним для забезпечення стійкого функціонування транспорту в мирний час та в умовах воєнного і надзвичайного стану, виконання Інших завдань, пов'язаних із забезпеченням ефективного функціонування національної транспортної системи України.

Статтею 5 вищевказаного закону визначено, що структурні підрозділи Державної спеціальної служби транспорту складаються з працівників і військовослужбовців.

Державна служба транспорту України це спеціальна державна структура, яка підпорядкована керівнику центрального органу виконавчої влади з питань транспорту та звязку Україна.

Відповідно до от. 17 Закону України «Про Державну спеціальну службу транспорту»фінансування Державної спеціальної служби транспорту здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України в межах обсягів бюджетних призначень.

Пунктом 1 Положення про Державну спеціальну службу транспорту, затвердженого Указом Президента України від 06.08.2004 № 873/2004 визначено, що Державна спеціальна служба транспорту є спеціалізованим державним органом транспорту у складі Міністерства транспорту та зв'язку України та призначена для забезпечення стійкого функціонування транспорту в мирний час та в умовах воєнного і надзвичайного стану, забезпечує реалізацію державної політики у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, запобігає цим ситуаціям та реагує на них, ліквідує їх наслідки,

Організаційно-структурні підрозділи Державної спеціальної служби транспорту складаються з об'єднаних загонів, загонів, окремих загонів, підрозділів охорони, органів забезпечення, органів управління Державною спеціальною службою транспорту та відповідних кафедр військової підготовки вищих навчальних закладів, Вони будуються на засадах централізованого керівництва, тобто підпорядкованості зверху до низу у відповідності з їх організаційною структурою відповідно до наведеного Закону.

Статтею 20 Закону України «Про Державну спеціальну службу транспорту»від 5 лютого 2004 року визначено, що господарська діяльність юридичних осіб, що входять до складу Державної спеціальної служби транспорту, здійснюється відповідно до законодавства України

З метою одержання додаткових джерел фінансування життєдіяльності підрозділів для підтримання на належному рівні їх бойової та мобілізаційної готовності державної спеціальної служби транспорту здійснюється господарська діяльність, яка є специфічною діяльністю цих підрозділів, закладів, установ та організацій, пов'язана із забезпеченням їх повсякденної життєдіяльності і яка передбачає ведення підсобного господарства, виробництво продукції, виконання робіт і надання послуг, передачу в оренду рухомого та нерухомого майна.

Судом встановлено, що 01.01.2009 та 11.02.2010 між 194 понтонно-мостовим загоном Державної спеціальної служби транспорту (далі-позивач, виконавець за договором) та товариством з обмеженою відповідальністю «БМК Планета-міст»в особі філії «Будівельне управління «Дніпро-міст»(далі - відповідач, замовник за договором) було укладено договір надання послуг № 6 та договір № 1211/0210/07 відповідно (далі-договори).

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не виконав своїх зобовязань за укладеними договорами щодо оплати наданих послуг, чим порушив норми чинного законодавства України та вимоги укладених договорів.

Відповідно до п. 1.1 договорів, замовник доручає, а виконавець забезпечує відповідно до умов договору надання послуг плашкоутом ПМ-70 (з технологічним обладнанням в кількості 1 комплект) для забезпечення переправи.

Згідно умов п.п. 2.1. договорів, за надання послуг замовник сплачує виконавцю кошти, розмір яких визначається відповідно до розрахунку використання плашкоута ПМ-70. Ціна робіт визначається на основі розрахунку, що є невідємною частиною договору і становить з розрахунку на місяць 5377,15 грн. (договір-1) та 5378,74 грн. (договір-2).

Плата за надані послуги сплачується замовником щомісячно не пізніше 5 банківських днів після підписання актів виконання робіт (п. 4.3. договорів).

У відповідності до положень п. 6.1. договорів сторони погодили порядок здачі та приймання робіт, відповідно до якого акти виконаних робіт щомісячно підписуються уповноваженими представниками сторін за даним договором.

Як встановлено судом, на виконання умов договорів, позивач, відповідно до актів приймання виконаних робіт за період з жовтня 2009 року по квітень 2010 року надав відповідачеві послуги згідно умов договору на загальну суму 34957,04 грн., що підтверджується підписаними сторонами актами приймання виконаних робіт:

-акт № 10 від 30.10.2009 за жовтень 2009 на суму 5377,15 грн.;

-акт № 11 від 30.11.2009 за листопад 2009 на суму 5377,15 грн.;

-акт № 12 від 30.12.2009 за грудень 2009 на суму 5377,15 грн.;

-акт № 1 від 30.04.2010 за квітень 2010 на суму 2689,37 грн.;

-акт № 2 від 30.07.2010 за липень 2010 на суму 5378,74 грн.;

-акт № 3 від 30.06.2010 за червень 2010 на суму 5378,74 грн.;

-акт від 30.05.2010 за травень 2010 на суму 5378,74 грн.;

Проте, відповідач, в порушення умов договору та вимог чинного законодавства України, не в повному обсязі виконав взяті на себе зобовязання по оплаті наданих послуг і станом на день розгляду справи його заборгованість перед позивачем становить 32262,90грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а також підписаним між сторонами актом звірки взаєморозрахунків.

Таким чином судом встановлено факт наявності порушень відповідачем взятих на себе господарських зобовязань.

Отже, внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обовязки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 173 ГК України один субєкт господарського зобовязання повинен вчинити певну дію на користь іншого субєкта, а інший субєкт має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України відповідно до яких зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Частиною 1 ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. А також в силу положень ч.1 ст.903 ЦК України замовник зобовязаний оплатити надану йому послуги в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 32262,90 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, а відтак, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 32262,90 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У звязку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь пеню в сумі 2649,75 грн. за період прострочення вказаний в розрахунку.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст. 549 ЦК України).

Згідно ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч.1 ст. 231 Господарського кодексу України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами договору (п.7.1) та Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань”, тому позовні вимоги в частині стягнення пені за період прострочення, вказаний в розрахунку, підлягають задоволенню згідно розрахунку позивача в сумі 2649,75грн.

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач відзиву, пояснень та доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, суду не надав.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості та штрафних санкцій за договорами № 6 від 01.01.2009 та № 1211/0210/07 від 11.02.2010 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України, державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, від сплати яких позивач звільнений у встановленому законом порядку, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись Цивільним Кодексом України, ст.ст. 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги прокурора задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «БМК Планета-міст»в особі філії «Будівельне управління «Дніпро-міст»(03151, м. Київ, вул. Причальна, 1; код ЄДРПОУ 33144497) з будь-якого рахунку (виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь 194 понтонно-мостового загону Державної спеціальної служби транспорту Міністерства транспорту та зв'язку України (51205, вул. Тургенєва, 18, м. Новомосковськ, Дніпропетровська обл.; код ЄДРПОУ 33125935) основний борг в сумі 32 262 (тридцять дві тисячі двісті шістдесят дві)грн. 90 коп. та пеню у сумі 2 649 (дві тисячі шістсот сорок девять) грн. 75 коп.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «БМК Планета-міст»в особі філії «Будівельне управління «Дніпро-міст»(03151, м. Київ, вул. Причальна, 1; код ЄДРПОУ 33144497) з будь-якого рахунку (виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) в дохід Державного бюджету України витрати по сплаті державного мита в сумі 349 (триста сорок девять) грн. 13 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржене в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

6. Копію рішення розіслати прокурору та сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.

Дата підписання рішення 01.11.2011