Рішення № 12201436, 25.10.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 50/48725.10.10

За позовом державного підприємства Міністерства оборони України "Київська

контора матеріально-технічного забезпечення"

до державного господарського об’єднання Міністерства Оборони України

консорціуму "Військово-будівельна індустрія"

про стягнення 10 760,00 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники:

Від позивача           Хоменко О.В. (дов. від 06.04.2010 №37/176)

Від відповідача не з’явився

В судовому засіданні 25.10.2010 на підставі ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані вимоги державного підприємства Міністерства оборони України "Київська контора матеріально-технічного забезпечення" до державного господарського об’єднання Міністерства Оборони України консорціуму "Військово-будівельна індустрія" про стягнення заборгованості в розмірі 10760,00 грн. за невиконання грошового зобов’язання за договором зворотної фінансової допомоги № 3/09-08/71 від 30.09.2008.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 08.09.2010 порушено провадження у справі № 50/487 та її призначено до розгляду на 04.10.2010.

Представник відповідача в судове засідання 04.10.2010 не з’явився, витребувані судом докази не подав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. В судове засідання прибув представник позивача та дав пояснення по справі.

В зв’язку з неявкою представника відповідача розгляд справи було відкладено на 25.10.2010.

В судове засідання 25.10.2010 з’явився представник позивача надав суду докази та дав пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач в судові засідання 04.10.2010 та 25.10.2010 не направив своїх повноважних представників, письмових доказів, відзив на позовну заяву не надав, позовну вимогу по суті у будь-який інший процесуальний спосіб не заперечив.

Особи, які беруть участь у розгляді справи, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (див. Роз'яснення Президії ВАСУ від 18.09.1997 № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

Відповідач клопотань про відкладення розгляду справи та наявності у нього поважних причин щодо неявки у судове засідання не повідомив, що дає підстави визначити причини його неявки до суду неповажними.

Представник позивача заявив клопотання, відповідно до ст.75 ГПК України, про розгляд справи у відсутності відповідача, посилаючись на неявку його до суду з метою ухилення від проведення розрахунків.

Керуючись ст. 75 ГПК України суд визнав клопотання позивача обґрунтованим, задовольнив його та вважає за можливе розглянути справу без участі представників відповідача за наявними у справі доказами та матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

30.09.2008 між державним підприємством Міністерства оборони України "Київська контора матеріально-технічного забезпечення" (далі –позивач, позикодавець за договором) та державним господарським об’єднанням Міністерства Оборони України консорціум "Військово-будівельна індустрія" (далі –відповідач, позичальник за договором) було укладено договір зворотної фінансової допомоги № 3/09-08/71.

Відповідно до умов п.п. 1.1. та 1.2. договору, позикодавець зобов’язався надати позичальнику зворотну безвідсоткову фінансову допомогу, а останній зобов’язався повернути її у визначений даним договором строк.

За даним договором сума допомоги становить 10000 (десять тисяч) грн. 00 коп.(п. 2 договору).

Згідно п. 3.2. договору, допомога надається у безготівковому порядку платіжним дорученням шляхом переказу необхідних коштів на розрахунковий рахунок позичальника.

Умовами розділу 4 договору передбачено, що строк надання допомоги позичальнику починається з 30 вересня 2008 і закінчується 30 вересня 2009. Строк договору може бути продовжений за згодою сторін.

Згідно з додатковою угодою № 1 від 29.09.2009 до договору, сторони погодили новий строк закінчення надання фінансової допомоги до 31 березня 2010.

Положеннями п. 5.1. договору встановлено, що по закінченні строку, вказаного в п. 4.1 договору, позичальник зобов’язався протягом 3-х робочих днів повернути суму допомоги.

Як встановлено судом, на виконання умов угоди позивачем було надано фінансову допомогу в розмірі 10000,00 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № 1450 від 03.10.2008.

Однак, відповідач в порушення умов договору та чинного законодавства, не виконав в взяті на себе зобов’язання, а саме на дату звернення позивача з позовом до суду не повернув позивачеві грошові кошти, які були надані йому в якості зворотної фінансової допомоги.

Таким чином, на дату звернення позивача з позовом до суду заборгованість відповідача за договором зворотної фінансової допомоги № 3/09-08/71 від 30.09.2008 становить 10 000,00 грн.

Ця заборгованість документально підтверджується матеріалами справи та поясненнями позивача.

З метою досудового врегулювання спору на адресу відповідача було направлено претензії № 137 від 09.03.2010 та № 156 від 22.03.2010 з вимогою терміново погасити існуючу заборгованість. Проте у відповідь на зазначені претензії відповідач надав лист-відповідь № 174/1 від 15.03.2010, відповідно до якого відповідач суму боргу визнав, але заявив про свою неспроможність її погасити у зв’язку з важким фінансово-економічним станом.

Судом встановлено факт наявності порушень відповідачем взятих на себе господарських зобов’язань.

Отже, внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов’язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 173 ГК України один суб’єкт господарського зобов’язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб’єкта, а інший суб’єкт має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Дослідивши зміст спірного договору суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором позики.

Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно положень ст. 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 10000,00 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, а відтак, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основної заборгованості за договором зворотної фінансової допомоги № 3/09-08/71 від 30.09.2008 в сумі 10000,00 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь пеню в розмірі 760,00 грн. за період прострочення вказаний в розрахунку.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст. 549 ЦК України).

Згідно ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч.1 ст. 231 Господарського кодексу України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Умовами розділу 8 договору встановлено, що у випадку несвоєчасного повернення позики позичальник оплати платить позикодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості, що сформована на кожен день прострочення.

Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами договору та Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, тому позовні вимоги в частині стягнення пені за період прострочення, вказаний в розрахунку, підлягають задоволенню згідно розрахунку позивача в сумі 760,00 грн.

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач відзиву, пояснень та доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, суду не надав.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 10760,00 грн. належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований, а відтак, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 10760,00 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у відповідності до наданого позивачем розрахунку.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті держмита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, статтями 15, 253, 254, 525, 526, 530, 549, 610, 611, 612 ЦК України, статтею 193 ГК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити в повному обсязі.

2. Стягнути з державного господарського об’єднання Міністерства Оборони України консорціуму "Військово-будівельна індустрія" (03168, м. Київ, пр.-т. Повітрофлотський, 6; код ЄДРПОУ 33629043) з будь-якого рахунку (виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь державного підприємства Міністерства оборони України "Київська контора матеріально-технічного забезпечення" (02093, м. Київ, вул. Поліська, 5; код ЄДРПОУ 07673802) основний борг в сумі 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп., пеню в сумі 760 (сімсот шістдесят) грн. 00 коп., державне мито в сумі 120 (сто двадцять) грн. 00 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп.

3. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття та може бути оскаржене в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя                                                                       Головатюк Л.Д.

Дата підписання рішення 01.11.2010