Рішення № 12200354, 25.10.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 39/19225.10.10 Справа № 39/19225.10.10 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Основа Папір" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Профіт Пак" про стягнення 39773,72 грн.

Суддя Гумега О.В.

Представники :

Від позивача Сулява О.Ф. –представник за довіреністю № 6 від 15.01.2010 р.

Від відповідача не з”явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Основа Папір" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Профіт Пак" (відповідача) про стягнення 39773,72 грн. заборгованості на підставі Договору поставки № 381 від 05.08.2009 р. та Договору від 29.07.2009 р. про переведення боргу за Договором № 348/К/ГФ від 05.03.2009 р., з яких: 32239,00 грн. основного боргу, 4398,51 грн. пені, 2483,60 грн. інфляційних збитків та 652,61 грн. 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання вимог вказаного Договору поставки № 381 від 05.08.2009 р. позивач поставив відповідачу товар, проте, відповідач в порушення умов договору, зобов‘язання по оплаті поставленого товару повністю не виконав. Крім того, відповідно до Договору від 29.07.2009 р. про переведення боргу за Договором № 348/К/ГФ від 05.03.2009 р. за відповідачем (як новим боржником) обраховується заборгованість перед позивачем (кредитором) за раніше поставлений товар за Договором № 348/К/ГФ від 05.03.2009 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.08.2010 р. порушено провадження у справі № 39/192 та призначено справу до розгляду на 20.09.2010 р. о 10:30 год.

Представники сторін в судове засідання 20.09.2010 р. не з"явились, вимоги ухвали суду від 30.08.2010 р. не виконали, письмових заяв, повідомлень суду щодо поважності причин відсутності в судовому засіданні 20.09.2010 р. від останніх до суду не надходило.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.09.2010 р. розгляд справи відкладено на 25.10.2010 р. о 9:30 год.

Представник позивача в судовому засіданні 25.10.2010 р. подав на виконання вимог попередніх ухвал суду довідку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців серії АЕ № 032666 стосовно відповідача станом на 18.08.2010 р.

Відповідач в судове засідання, призначене на 25.10.2010 року, повторно не з’явився, вимоги ухвал суду від 30.08.2010 р. та від 20.09.2010 р. не виконав.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Поштові відправлення з ухвалами Господарського суду міста Києва № 39/192 від 30.08.2010 р. та від 20.09.2010 р. були направлені відповідачу за адресою, вказаною у позовній заяві (04077, м. Київ, вул. Дніпроводська, 1), яка відповідає адресі місцезнаходження відповідача, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців згідно довідки серії АЕ № 032666 станом на 18.08.2010 р.

На адресу суду повернулось поштове відправлення відповідачу з відміткою пошти «за закінченням терміну зберігання».

За наведених обставин та з урахуванням приписів ст. 64 ГПК України, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі № 39/192 від 30.08.2010 р. та ухвала суду від 20.09.2010 р. вручені відповідачу належним чином.

За таких обставин, про час, дату та місце судового розгляду справи № 39/192 відповідач був повідомлений своєчасно та належним чином.

Письмових заяв, повідомлень суду щодо поважності причин відсутності відповідача в судових засіданнях 20.09.2010 р. та 25.10.2010 р. від останнього до суду не надходило.

Приписами ст. 77 Господарського процесуального кодексу України визначений перелік обставин, за яких суд відкладає розгляд справи. Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 названої статті, у разі нез»явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу та, відповідно до п. 2 ч. 1 названої статті, у разі неподання витребуваних доказів. Однак стаття 77 ГПК України встановлює не обов'язок суду відкласти розгляд справи, а визначає лише право суду при наявності зазначених випадків.

За таких обставин суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутністю відповідача, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права.

Позивачем до позовній заяві було додано заяву про забезпечення позову, відповідно до якої позивач просить забезпечити позов шляхом накладення арешту на грошові кошти, які знаходяться на р/р № 26000287401 в АКБ «Інтеграл»м. Київ, МФО 320735, а також всіх інших рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю "Профіт Пак", які стануть відомі державному виконавцю, у розмірі 39773,72 грн.

Відповідно до п. 10 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову, подане разом із позовною заявою або викладене в цій заяві, може бути розглянуто під час підготовки справи до розгляду в порядку ст. 65 ГПК України, а також, і в процесі розгляду судом господарської справи, в тому числі за результатами судового засідання, в якому спір не вирішується по суті.

В судовому засіданні 25.10.2010 р. судом розглянута вищенаведена заява позивача про забезпечення позову.

Приписами ст. 66 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд за заявою сторони має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до п. 3 РозЧяснення президії Вищого арбітражного суду України від 23.08.94 р. № 02-5/611 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент предЧявлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Згідно п. 1.1 Роз’яснення Вищого господарського суду України від 12.12.2006 р. № 01-8/2776 «Про деякі питання практики застосування забезпечення позову»у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв’язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема чи спроможній такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв’язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Згідно вищезазначеного Роз’яснення від 12.12.2006 р. № 01-8/2776 у випадку звернення до суду з клопотанням про забезпечення позову заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог передбачених ст. 33 ГПК України, обов’язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов’язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Позивачем не було наведено суду жодних підстав, які б унеможливили захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів, не наведено суду належних доказів, також з матеріалів позовної заяви судом не встановлено обставин, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам, свободам та інтересам позивача, держави. Окрім того, позивачем не наведено доказів того, що невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Позивачем не представлено доказів, які б свідчили, що відповідач має намір відчужити майно (грошові кошти), на яке позивач просить накласти арешт.

Фактично позивач обґрунтовує необхідність вжиття заходів до забезпечення позову умисним і злісним порушенням відповідачем його договірних зобов’язань щодо оплати поставленого товару та власними ймовірними припущеннями про те, що майно (в тому числі грошові кошти), яке є у відповідача на момент пред»явлення позову до останнього, може зникнути або зменшитись на момент виконання рішення внаслідок дій посадових осіб відповідача по створенню мнимої неплатоспроможності підприємства.

Частиною 1 ст. 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову: з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні зазначеної відповідності суд враховує, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд також бере до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном може призвести до незворотних наслідків.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що накладення арешту на грошові кошти, які знаходяться на банківських рахунках відповідача, може унеможливити подальшу господарську діяльність даного господарюючого суб’єкта, а тому суд відмовляє в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

Представник позивача в судовому засіданні 25.10.2010 р. надав усні пояснення стосовно підстав заявленого позову, позовні вимоги підтримав повністю.

Згідно ст. 75 ГПК України, справа розглядалася за наявними в ній матеріалами, оскільки відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи відповідачем не подано.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 25.10.2010 р. було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

05.08.2009 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Основа Папір" (позивач) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Профіт Пак" (відповідач) був укладений Договір поставки № 381 (надалі –Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору позивач, визначений як постачальник, зобов'язується відповідно до умов даного Договору поставити та передати у власність відповідача, визначеного як покупець, Товар, а відповідач зобов'язується прийняти та оплатити Товар, визначений Специфікаціями та накладними, що є невід'ємними частинами даного Договору.

Згідно п. 1.2 Договору найменування, кількість, якість та ціна одиниці Товару, що включає вартість упаковки та маркування, вказуються у накладних до даного Договору. Умови поставки, місце та строки поставки, строки оплати кожної партії Товару вказуються у Специфікаціях до даного Договору.

У пункті 3.1 Договору сторони визначили, що оплата Товару здійснюється покупцем за кожну поставлену партію відповідно до Специфікації до Договору,           шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника.

Згідно п. 5 Специфікації № 1 (Додаток № 1 до Договору) порядок оплати визначений наступним чином: відтермінування платежу протягом 14 календарних днів з моменту відвантаження.

Вищенаведені умови Договору поставки № 381 від 05.08.2009 р. свідчать про те, що за своєю правовою природою вказаний договір є договором поставки, а тому саме він та відповідні положення статей параграфів 1, 3 глави 54 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України) та параграфа 1 глави 30 Господарського кодексу України (далі –ГК України) визначають права та обов‘язки сторін зі здійснення передбаченої договором поставки товару та її оплати.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні –покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Зібрані у справі докази свідчать, що позивач на виконання умов Договору, Специфікації № 1 поставив відповідачу Товар на загальну суму 298631,72 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними: №04947 від 09.08.2009 р.; № 05033 від 17.08.2009 р.; №05528 від 03.09.2009 р.; №05873 від 10.09.2009 р.; № 06084 від 24.09.2009 р.; №06386 від 05.10.2009 р.; №06484 від 08.10.2009 р.; № 07902 від 02.11.2009 р.; №07285 від 03.11.2009 р.; №07599 від 11.11.2009 р.; № 07903 від 14.11.2009 р.; №07567 від 23.11.2009 р.; №07997 від 04.12.2009 р.; № 08643 від 29.12.2009 р., копії яких додані до матеріалів справи.

Наведені видаткові накладні підписані уповноваженим представником відповідача на підставі довіреностей (копії наявні в матеріалах справи), а отже, приймається судом у якості належного доказу стосовно поставки позивачем Товару у сумі 298631,72 грн., а рівно отримання даного Товару відповідачем.

По матеріалам справи судом встановлено, що 29.07.2009 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Основа Папір" (позивач), визначеним як кредитор, Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма Ніка Трейд", визначеним як первісний боржник, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Профіт Пак" (відповідач), визначеним як новий боржник, був укладений Договір про переведення боргу за Договором № 348/К/ГФ від 05.03.2009 р. (надалі –Договір про переведення боргу).

Згідно п. 1.2 Договору про переведення боргу початкове сальдо (дебет) за раніше поставлений товар за Договором № 348/К/ГФ від 05.03.2009 р., складає 44005,11 грн., які відповідач, як новий боржник, зобов»язався сплатити позивачу (кредитору) до 20.08.2009 р.

За наведених обставин, загальна заборгованість відповідача перед позивачем за Договором поставки № 381 від 05.08.2009 р. та за Договором від 29.07.2009 р. про переведення боргу за Договором № 348/К/ГФ від 05.03.2009 р. становить 342 636,83 грн. (298631,72 грн. + 44005,11 грн. = 342 636,83 грн.).

Відповідач здійснив частково в сумі 310 397,83 грн. оплату вищенаведеної заборгованості, що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками. А тому, станом на час звернення позивача з позовом до суду, заборгованість відповідача перед позивачем дорівнює 32239,00 грн. (342 636,83 грн. - 310 397,83 грн. = 32239,00 грн.).

З матеріалів справи також вбачається, що 14.04.2010 р., позивачем було направлено відповідачу лист-вимогу 173/1 з вимогою про сплату вартості Товару, проте відповідач відповіді на наведений лист не надав, заборгованість не оплатив.

Згідно із ст. 14 ЦК України, цивільні обов‘язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов‘язання, в силу ст. 525 ЦК України, не допускається.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 692 ЦК України покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, а також на те, що відповідач в судові засідання не з»явився, належних і допустимих доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 32239,00 грн. основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню повністю.

З огляду на порушення відповідачем грошового зобов»язання за Договором та Договором про переведення боргу, позивачем заявлено також позовні вимоги про стягнення з останнього 4398,51 грн. пені, 2483,60 грн. інфляційних збитків та 652,61 грн. 3% річних.

Приписами ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 230 ГК України також передбачено, що порушення зобов’язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом (неустойка, штраф, пеня), іншими законами або договором.

Згідно з ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов»язання.

Для пені, як різновиду неустойки, характерним є те, що вона обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення зобов’язання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов‘язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов‘язання мало бути виконано.

Закон України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР (надалі –Закон України) регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.

Статтею 1 вищезазначеного Закону України передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст. 3 Закону України, розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.

Судом встановлено, що відповідно до п. 5.3 Договору сторони встановили, що покупець (відповідач) у разі прострочення строків оплати за поставлений товар зобов'язаний сплатити постачальнику (позивачу) пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, від простроченої суми за кожен день прострочення.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вказані норми ЦК України та ГК України, здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків розміру пені, інфляційних збитків та 3% річних, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 4398,51 грн. пені, 2483,60 грн. інфляційних збитків та 652,61 грн. 3% річних обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.

При цьому судом враховано, що остання поставка Товару по Договору була здійснена позивачем 29.12.2009 р. згідно видаткової накладної № 08643, а також враховано частковий характер здійснення відповідачем розрахунків за поставлений Товар (банківські виписки), а тому суд погоджується з доводами позивача про визначення ним початку періоду нарахування штрафних санкцій за прострочення оплати за Договором з 13.01.2010 р.

Згідно ст. 44 ГПК України, до судових витрат віднесені державне мито, суми, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрати, пов`язані з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплата послуг перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов`язані з розглядом справи.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, стороні на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує державне мито за рахунок другої сторони, а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

За таких обставин, витрати по сплаті державного мита в розмірі 397,73 грн. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 14, 525, 526, 549, 599, 611, 625, 655, 692, 712 ЦК України, ст. 230, 232, 265 ГК України, ст.ст. 22, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 64, 66, 75, 82-85, 116 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити повністю.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Профіт Пак" (04077, м. Київ, вул. Дніпроводська, 1, ідентифікаційний код 36251472, рахунок № 26000287401 в АКБ «Інтеграл»м. Київ, МФО 320735), а у разі відсутності коштів, з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Основа Папір" (01010, м. Київ, вул. Московська, буд. 29-А, ідентифікаційний код 33939476, рахунок № 26007050002463 в ПриватБанку м. Дніпропетровська, МФО 305299) 32239,00 грн. (тридцять дві тисячі двісті тридцять дев»ять гривень 00 коп.) основного боргу, 4398,51 грн. (чотири тисячі триста дев»яносто вісім гривень 51 коп.) пені, 2483,60 грн. (дві тисячі чотириста вісімдесят три гривні 60 коп.) інфляційних нарахувань, 652,61 грн. (шістсот п»ятдесят дві гривні 61 коп.) 3 % річних, 397,73 грн. (триста дев»яносто сім гривень 73 коп.) витрат по сплаті державного мита, 236,00 грн. (двісті тридцять шість гривень 00 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги (ч. 1 ст. 93 ГПК України), якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Гумега О. В.

Дата підписання

повного рішення: 27.10.2010 р.