Рішення № 12200209, 22.10.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 46/37922.10.10 За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Київ Ре»

про стягнення 112698,57 грн.

Суддя Омельченко Л.В.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_3представник за довіреністю від 18.03.2010 р.

Від відповідача: Воєвода В.О.представник за довіреністю від 10.09.2010 р.

У судовому засіданні 22.10.2010 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду Київської області передані вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Київ Ре»про стягнення заборгованості за невиконання грошового зобовязання за договорами добровільного страхування наземного транспорту № 2000-012/08-СТ від 18.11.2008 р. та № 2000-011/08-СТ від 18.11.2008 р. в розмірі 112698,57 грн., в тому числі, 98266,81 грн. страхового відшкодування, 4913,34 грн. пені, 7370,01 грн. інфляційної складової боргу та 2148,41 грн. 3% річних.

Провадження у справі за вказаними вимогами порушено ухвалою Господарського суду міста Києва № 46/379 від 17.08.2010 р., яку призначено до розгляду на 13.09.2010 р.

У судове засідання, призначене на 13.09.2010 р., зявились представники позивача та відповідача, надали пояснення у справі. Представник відповідача надав пояснення по суті справи, в яких заперечує проти заявлених позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

У судових засіданнях 13.09.2010 р. та 01.10.2010р. відповідно до ст. 77 ГПК України оголошувались перерви до 01.10.2010р. та 22.10.2010р. відповідно.

У судовому засіданні 01.10.2010 р. за заявою представника позивача продовжено строк розгляду спору на більш тривалий строк відповідно до ч.1 ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

22.10.2010 р. у судове засідання зявились представники сторін та надали пояснення по суті справи. У ході розгляду спору по суті представник позивача підтримав заявлені вимоги, посилаючись на порушення відповідачем обовязків за договорами добровільного страхування наземного транспорту № 2000-012/08-СТ від 18.11.2008 р. та № 2000-011/08-СТ від 18.11.2008 р.

Дослідивши матеріали справи, оглянувши оригінали копій документів, що знаходяться у матеріалах справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

18.11.2008 р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі позивач, страхувальник за договором) та Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Київ Ре»(далі відповідача, страховик за договором) були укладені договори добровільного страхування наземного транспорту № 2000-011/08-СТ від 18.11.2008 р. (далі договір-1) та № 2000-012/08-СТ від 18.11.2008р. (далі договір-2).

Предметом зазначених договорів страхування є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом та додатковим обладнанням, стаціонарно встановленим у такому транспортному засобі.

Так, відповідно за договором-1 предметом страхування є автомобіль МАН, 19.403, реєстраційний номер НОМЕР_3, 1998 року випуску (надалі - транспортний засіб), який належить Позивачу на праві приватної власності.

На виконання умов договору-1 позивачем на підставі виставлених рахунків відповідача були сплачені страхові платежі: 13.11.2008 р. у розмірі 3 420,00 грн. та 20.11.2008 р. у розмірі 420,00 грн., що разом становить 3 840,00 грн.

Відповідно до договору-2 предметом страхування є напівпричіп ROBUSTE, 1234, реєстраційний номер НОМЕР_4, 1999 року випуску (надалі - причіп), який належить Позивачу на праві приватної власності

Відповідно до додатку № 1 до договору-2 розмір страхового платежу становить 2 100,00 грн., дата сплати згідно п. 4.2. додатку № 1 до договору-2 - до 21.11.2008 р.

На виконання умов договору-2 позивачем на підставі виставленого рахунку відповідача 13.11.2008 р. був сплачений страховий платіж у розмірі 2 100,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками.

Пунктом 3.2.2. договору-1 та договору-2 визначений обовязок страхувальника сплачувати страхові платежі у розмірах і в порядку, визначених договором, а також згідно п. 3.1.1. страхувальник має право на отримання страхового відшкодування, передбаченого умовами даного договору.

Відповідно до додатку № 1 до договору-1, розмір страхового платежу становить 3 840,00 грн., дата сплати згідно п. 4.2. додатку № 1 до договору 1 - до 20.11.2008

Страхувальник зобовязаний протягом 2-х робочих днів з моменту отримання письмової заяви страхувальника про здійснення страхового відшкодування вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення виплати страхового відшкодування (п. 3.4.2 договорів 1 та 2).

Згідно п. 3.4.2 договорів 1 та 2, страховик зобовязався провести виплату страхового відшкодування в терміни, встановлені умовами договору. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхового відшкодування шляхом сплати страхувальнику пені у розмірі 0,1% простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше 5% від розміру простроченого платежу.

Відповідно до п. 4.3. додатку № 1 до договору-1 встановлений строк дії договору з 00 годин 00 хвилин 21.11.2008 року по 23 годину 59 хвилин 20.11.2009 року. Відповідно до п. 4.3 додатку № 1 до договору-2 встановлений строк дії договору з 00 годин 00 хвилин 22.11.2008 року по 23 годину 59 хвилин 21.11.2009 року. Страховий платіж підлягає сплаті згідно п. 4.2 додатків 1 до договорів 1 та 2 відповідно до 20.11.2008 року та 21.11.2008 року.

Як вбачається з довідки № 8488529 про дорожньо-транспортну пригоду відділу ВДАІ м. Сімферополя, 07.10.2009 р. о 16 год. 00 хв. у місті Сімферополь по вул. Бородина, 16 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля МАН 19.403 з причепом, номерний знакНОМЕР_3, що належить на праві власності ОСОБА_1. під керуванням ОСОБА_2Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіль МАН 19.403 був пошкоджений.

Згідно звіту SL 12054 від 08.10.2009 р., складеного експертною компанією “Укравтоекспертиза” вартість відновлювального ремонту транспортного засобу МАN 19.403, р.н. НОМЕР_3 складає 41 910,81 грн., а розмір страхового відшкодування з урахуванням безумовної франшизи - 41 310,81 грн.

Вартість відновлювального ремонту напівпричепу самоскида ROBUSTE S380, д.р.н.НОМЕР_4, відповідно до звіту SL 11932 від 08.10.2009 р., складеного експертною компанією «Укравтоекспертиза», складає 57 306,00 грн., а розмір страхового відшкодування з урахуванням безумовної франшизи 56 956,00 грн. гривень.

На доказ звернення Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Київ Ре»про здійснення виплати страхового відшкодування за договорами позивач надав копію листа-відповіді вих. № 01-05/831 від 30.12.2009 р. на звернення позивача, відповідно до якого відповідач повідомив про відмову у здійсненні страхового відшкодування за страховий випадок.

Судом встановлено, що в порушення умов договору та норм чинного законодавства, відповідач не виконав в взяті на себе зобовязання по виплаті страхового відшкодування.

Таким чином, на дату звернення позивача з позовом до суду заборгованість відповідача за договорами добровільного страхування наземного транспорту № 2000-012/08-СТ від 18.11.2008 р. та № 2000-011/08-СТ від 18.11.2008 р. становить 98266,81 грн. (56 956,00 + 41 310,81).

Судом встановлено факт наявності порушень відповідачем взятих на себе господарських зобовязань.

Отже, внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обовязки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 173 ГК України один субєкт господарського зобовязання повинен вчинити певну дію на користь іншого субєкта, а інший субєкт має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України відповідно до яких зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.1 статті 16 Закону України “Про страхування” договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Дана норма кореспондується із статтею 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно статті 20 Закону України “Про страхування”, страховик зобовязаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Статтею 9 Закону України "Про страхування" визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Відповідач у відзиві на позовну заяву звертає увагу суду, що договори добровільного страхування наземного транспорту № 2000-012/08-СТ від 18.11.2008 р. та № 2000-011/08-СТ від 18.11.2008 р. не набрали чинності і є неукладеними, що не тягне за собою правових наслідків для сторін, передбачених зазначеними договорами, оскільки згідно виписки з особового рахунку №НОМЕР_2ФОП ОСОБА_1від 13.11.2008 р. виданої Сімферопольською філією ВАТ АБ «Укргазбанк», ФОП ОСОБА_1 сплатив 13.11.2008 р. на користь відповідача 2 100 (дві тисячі сто) грн. 00 коп. за страхування згідно договору 1, а також відповідно до виписок по особовому рахунку № 26505001752472 за період з 18.11.2008 р. по 21.11.2008 р. страховий платіж по договору 2 на рахунки відповідача не надходив.

Суд не приймає до уваги твердження відповідача, в звязку з тим, що позивачем було здійснено перерахування грошових коштів на виконання договорів добровільного страхування наземного транспорту № 2000-012/08-СТ від 18.11.2008 р. та № 2000-011/08-СТ від 18.11.2008 р. на підставі виставлених рахунків відповідача від 13.11.2008 р. та 18.11.2008 р., що також підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками від 13.11.2008 р. та від 20.11.2008 р. В даних виписках зазначений договір № 2000-011/08-СТ від 18.11.2008 р., який співпадає з номером договору, який досліджується по даному спору.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договорами добровільного страхування наземного транспорту № 2000-011/08-СТ від 18.11.2008 р. та № 2000-012/08-СТ від 18.11.2008 р. у відповідача перед позивачем в сумі 98266,81 грн. належним чином доведений, документально підтверджений, тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу визнаються судом обґрунтовані та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача за порушення виконання грошового зобовязання 4913,34 грн. пені, 7370,01 грн. інфляційної складової боргу та 2148,41 грн. 3 % річних.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобовязання настають наслідки, передбачені договором або законом.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 231 Господарського кодексу України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Згідно ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням індексу інфляції, процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, 3 проценти річних та індекс інфляції входять до складу грошового зобовязання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобовязань.

З огляду на вищевикладене та наявність заборгованості у відповідача перед позивачем у розмірі 98266,81 грн., суд погоджується з розрахунком суми боргу, з урахуванням встановленого індексу інфляції в розмірі 7370,01 грн., з розрахунком 3% річних в розмірі 2148,41 грн. та пені в розмірі 4913,34 грн., наданим позивачем і вважає його обґрунтованим.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті держмита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Київ Ре»(01033, м. Київ, вул. Тарасівська, 38; ідентифікаційний код 33442139) з будь-якого рахунку (виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 АДРЕСА_1 ОКПОНОМЕР_1) основний борг в сумі 98 266 (девяносто вісім тисяч двісті шістдесят шість) грн. 81 коп., пеню в сумі 4 913 (чотири тисячі девятсот тринадцять) грн. 34 коп., збитки від інфляції в сумі 7 370 (сім тисяч триста сімдесят) грн. 01 коп., 3 % річних в сумі 2 148 (дві тисячі сто сорок вісім) грн. 41 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 1 128 (одна тисяча сто двадцять вісім) грн. 00 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Омельченко Л.В.

Повне рішення складено: 27.10.10