Постанова № 12197761, 16.08.2010, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №2.19.8

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 серпня 2010 року Справа № 2а-4343/10/1270 Луганський окружний адміністративний суд у складі:

судді: Твердохліба Р.С.,

при секретарі: Чукіній А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Луганську адміністративну справу за позовом Підприємства Краснолуцької виправної колонії №19 Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Луганській області до Управління Пенсійного фонду України у м. Красний Луч Луганської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Луганській області про визнання неправомірними дій, зобовязання зарахувати поточні суми страхових внесків у відповідності з призначенням платежу, скасування неправомірно нарахованих штрафних санкцій, -

ВСТАНОВИВ:

02 червня 2010 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Підприємства Краснолуцької виправної колонії №19 Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Луганській області до Управління Пенсійного фонду України у м. Красний Луч Луганської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Луганській області про визнання неправомірними дій, зобовязання зарахувати поточні суми страхових внесків у відповідності з призначенням платежу, скасування неправомірно нарахованих штрафних санкцій.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ним було здійснено перерахування страхових внесків за січень, лютий, березень, квітень, червень, липень, вересень, жовтень та листопад 2009 року на рахунок відповідача на загальну суму 80219,86 грн. Зазначені грошові кошти повинні були бути зараховані у відповідності до призначення платежу, вказаному у платіжному дорученні, а саме в якості збору на пенсійне страхування, утриманого з заробітної плати вільнонайманих працівників та атестованого складу за січень, лютий, березень, квітень, червень, липень, вересень, жовтень та листопад 2009 року. Однак, відповідачем самостійно змінено призначення платежу та зараховано перераховані кошти виключно на розсуд працівників відповідача, а саме в рахунок сплати недоїмки, пені та фінансових санкцій. Таким чином, змінивши призначення платежу, та зарахувавши перераховані грошові кошти на свій розсуд, відповідач незаконно втрутився у господарську діяльність позивача.

Позивач просив суд визнати неправомірними дії УПФУ у м. Красний Луч Луганської області стосовно зарахування поточних сум страхових внесків за рахунок погашення недоїмки, пені та штрафних санкцій, зобовязати УПФУ у м. Красний Луч Луганської області зарахувати поточні суми страхових внесків у відповідності з призначенням платежу та скасувати неправомірно нараховані штрафні санкції.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеному у позові.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, зазначив, що 26.03.2009 та 14.12.2009 УПФУ у м. Красний Луч Луганської області до позивача були застосовані фінансові санкції та нараховано пеню за несвоєчасне перерахування страхових внесків. Рішення УПФУ у м. Красний Луч Луганської області №180 від 26.03.2009 та №467 від 14.12.2009 було особисто отримано головним бухгалтером підприємства. Зазначені рішення у строки, встановлені ч.13 ст.106 Закону №1058 оскаржені не були. Крім того зазначив, що станом на 01.03.2009 за підприємством Краснолуцька виправна колонія №19 Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Луганській області обліковувалась заборгованість по страхових внесках в сумі 471057,35 грн., вважав, що позовні вимоги позивача ґрунтуються на помилковому розумінні норм Закону України №1058. Просив відмовити у задоволенні позову.

Представник третьої особи Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Луганській області у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази та матеріали справи, суд прийшов до висновку, що даний позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, підприємство Краснолуцької виправної колонії №19 Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Луганській області зареєстровано виконавчим комітетом Краснолуцької міської ради Луганської області 21.07.1995, ідентифікаційний номер 08680342 (а.с. 11).

В судовому засіданні встановлено, що підприємство Краснолуцької виправної колонії №19 Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Луганській області зареєстровано в Управлінні Пенсійного фонду України в м. Красний Луч Луганської області та є платником збору на пенсійне державне страхування.

Платіжними дорученнями позивач сплатив внески на загальнообовязкове державне пенсійне страхування у наступних розмірах:

Відповідно до довідки УПФУ в м. Красний Луч Луганської області №3845/09-13 від 21.06.2010, кошти, що надійшли до УПФУ в м. Красний Луч Луганської області, від підприємства Краснолуцької виправної колонії №19 Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Луганській області за платіжними дорученнями №13,14 від 05.03.2009; №22,23 від 03.04.2009; №32,33 від 17.04.2009; №88,89 від 27.08.2009; №98,99 від 04.09.2009; №105,106 від 23.09.2009; №120,121 від 03.11.2009; №135,136 від 18.11.2009; №144,145 від 26.11.2009; №166,167 від 15.12.2009 на загальну суму 80120,16 грн., зараховані в рахунок сплати недоїмки із страхових внесків відповідно до п.5 ст.106 Закону України „Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування” №1058 в порядку календарної черговості її виникнення з травня 2007 року (а.с.12-36).

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообовязкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування».

Згідно ст. 1 Закону України «Про збір на обовязкове державне пенсійне страхування», платниками збору на обовязкове державне пенсійне страхування є субєкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх обєднання, бюджетні, громадські та інші установи та організації, обєднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи субєкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників.

У відповідності до пунктів 4, 6 статті 20 вище Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів з Пенсійного фонду, страхувальники зобовязані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж 20 календарних днів з дня закінчення цього періоду.

Згідно до пункту 2 статті 106 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 закону, у тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною 3 статті 20 цього закону вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків та стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.

Частиною 5 статті 106 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», якою встановлено відповідальність страхувальників, передбачено, що у разі, коли страхувальник має несплачену недоїмку, пеню та фінансові санкції і здійснює сплату поточних сум страхових внесків, ці суми зараховуються в рахунок сплати недоїмки, пені та фінансових санкцій.

Таким чином, нормою спеціального закону прямо встановлено зарахування поточних платежів у випадках, коли страхувальник має несплачену недоїмку в рахунок її сплати.

Відповідно до частини 2 статті 1 Цивільного кодексу України, статті 4 Господарського кодексу України до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також податкових, бюджетних відносин цивільне та господарське законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

У спірних відносинах Управління Пенсійного фонду України у м.Красний Луч виступає, як орган наділений владними повноваженнями щодо контролю за надходженням страхових внесків з обовязкового державного пенсійного страхування.

За таких обставин, посилання позивача на те, що він як власник коштів, що перераховані на рахунки Пенсійного фонду України, має право самостійно визначати призначення платежу, суд вважає необґрунтованим з огляду на відсутність між сторонами цивільно-правових відносин.

Необґрунтованими також вважає суд посилання позивача в обґрунтування позовних вимог на Закон України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» з огляду на таке.

По-перше, відповідно до статті 5 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-I «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» цей Закон регулює відносини, що виникають між субєктами системи загальнообовязкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи і структура системи загальнообовязкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообовязковому державному пенсійному страхуванню; перелік платників страхових внесків, їх права та обовязки; порядок нарахування, обчислення і сплати страхових внесків, стягнення заборгованості за цими внесками.

По-друге, згідно із статтею 18 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-I «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» страхові внески є цільовим загальнообовязковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом. Страхові внески не включаються до складу податків, інших обовязкових платежів, що складають систему оподаткування. На ці внески не поширюється податкове законодавство. Страхові внески не можуть зараховуватися до Державного бюджету України, бюджетів інших рівнів, не підлягають вилученню з Пенсійного фонду або з накопичувального фонду і не можуть використовуватися на цілі, не передбачені цим Законом. Законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.

Таким чином, суд приходить до висновку, що платіжними дорученнями №13,14 від 05.03.2009; №22,23 від 03.04.2009; №88,89 від 27.08.2009; №98,99 від 04.09.2009; №105,106 від 23.09.2009; №120,121 від 03.11.2009; №135,136 від 18.11.2009; №144,145 від 26.11.2009; №166,167 від 15.12.2009 позивач сплатив поточні платежі за січень, лютий, березень, квітень, червень, липень, вересень, жовтень та листопад 2009 року на загальну суму 80120,16 грн., маючи несплачену недоїмку, тому в силу частини 5 статті 106 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» ці платежі відповідачем правомірно зараховані у рахунок погашення недоїмки.

За таких обставин, суд приходить до висновку про правомірність винесення відповідачем рішень №180 від 26.03.2009 та №467 від 14.12.2009 про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду.

З приписів ст.ст.71, 86 КАС України вбачається, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні.

Частиною 2 ст. 71 КАС України, встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Представником відповідача в судовому засіданні надані обґрунтовані пояснення та відповідні докази в їх підтвердження щодо спростування вимог позивача, натомість останнім не доведено належними засобами доказування правомірності заявленого позову, у звязку з чим в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

За змістом ст.94 КАС України розподіл судових витрат залежить від того на чию користь ухвалене рішення. Враховуючи, що суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову сторони, яка не є субєктом владних повноважень в повному обсязі, то присудження здійснених нею документально підтверджених витрат з Державного бютжету України не проводиться.

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 16 серпня 2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено на 21 серпня 2010 року, про що згідно вимог частини 2 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2,17,18, 87, 94, 159, 160, 161, 163, 167 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позовних вимог підприємства Краснолуцької виправної колонії №19 Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Луганській до Управління Пенсійного фонду України в м.Красний Луч Луганської області про визнання неправомірними дій, зобовязання зарахувати поточні суми страхових внесків у відповідності з призначенням платежу, скасування неправомірно нарахованих штрафних санкцій - відмовити у повному обсязі.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо субєкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови складено 21 серпня 2010 року.

Суддя Р.С. Твердохліб