Рішення № 12189232, 26.10.2010, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

26 жовтня 2010 року справа № 5020-3/135

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю „Пром-Агро-Сервіс”

(99011, м. Севастополь, вул. Керченська, 48, кв. 25)

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

(99058, АДРЕСА_2)

про стягнення 114604,86 грн.,

Суддя Головко В.О.,

Представники сторін:

позивач (ТОВ „Пром-Агро-Сервіс”) Багушевська О.В., фінансовий директор, довіреність №385 від 20.11.2009, дійсна до 20.11.2010;

відповідач (ФОП ОСОБА_1) не зявилась.

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Пром-Агро-Сервіс” (далі Позивач) звернулося до господарського суду міста Севастополя з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі Відповідач) про стягнення 114604,86 грн., з яких: 108616,00 грн. сума основної заборгованості, 5097,25 грн. пеня, 891,61 грн. 3% річних.

Позов обґрунтований неналежним виконанням з боку відповідача умов договору поставки нафтопродуктів №15/06/10 від 15.06.2010 у частині оплати отриманого товару.

Відповідач не скористалась своїм процесуальним правом, передбаченим статтею 59 Господарського процесуального кодексу України: відзив на позовну заяву та документи, що підтверджують заперечення проти позову, не надала; в чергове засідання суду, призначене на 26.10.2010, не зявилась, явку свого уповноваженого представника не забезпечила; до початку судового засідання надала суду клопотання про відкладення розгляду справи у звязку зі смертю матері чоловіка /арк. с. 38-39/.

Представник позивача проти відкладення розгляду справи заперечувала.

Розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, заслухавши думку представника позивача, суд визнав можливим розглянути справу за відсутності відповідача, зважаючи на таке.

Відповідно до частини другої статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони, серед іншого, мають право на участь в засіданнях господарського суду.

Проте, частина третя вказаної статті зобовязує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони.

Оскільки явка в судове засідання представників сторін це право, а не обовязок, справа може розглядатись без їх участі, якщо незявлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Водночас, згідно зі статтею 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” обовязковим для господарського суду є застосування при розгляді справ Конвенції та практики Європейського суду з прав людини.

Стаття 6 Європейської конвенції з прав людини передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обовязків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Розумний строк це найкоротший строк розгляду і вирішення спору, достатній для надання своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів в господарських правовідносинах.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду із позовом, що розглядається, 20.09.2010.

Ухвалою від 22.09.2010 розгляд справи в судовому засіданні був призначений на 12.10.2010.

Відповідач отримала зазначену ухвалу 27.09.2010, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення /арк. с. 12/, тобто за два тижні до судового засідання. Проте, в засідання суду не зявилась, явку свого уповноваженого представника не забезпечила; відзиву на позов та будь-яких інших документів, які б підтверджували заперечення проти позову, не надала, хоча мала достатньо часу на вчинення відповідних дій.

Через неявку відповідача та невиконання нею вимог суду, викладених в ухвалі від 22.09.2010, з метою забезпечення дотримання принципів рівності сторін та змагальності судового процесу, створення належних умов для встановлення дійсних обставин справи, суд ухвалою від 12.10.2010 відкладав розгляд справи на 26.10.2010 /арк. с. 35-36/.

Ця ухвала отримана відповідачем 19.10.2010 /арк. с. 37/, однак знову будь-яких дій, спрямованих на захист своїх прав, відповідач так і не вчинила.

За викладених обставин, суд приходить до висновку, що відповідач мала достатньо часу на висловлення своєї позиції по суті позовних вимог та надання відповідних доказів в її обґрунтування. Натомість, не скористалася цими процесуальними правами.

Втім, чергове відкладення розгляду справи шкодить інтересам позивача і порушує його право на розгляд справи упродовж розумного строку.

Крім того, матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, явка відповідача обовязковою не визнавалась, а тому відсутність відповідача чи її представника не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи вищевикладене та зважаючи на заперечення представника позивача проти відкладення розгляду справи, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності відповідача за наявними у справі матеріалами (у порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України).

В судовому засіданні представник позивача виклала суду позовні вимоги, на позовних вимогах наполягала, просила суд позов задовольнити в повному обсязі на підставах, викладених в позовній заяві.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

15.06.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю „Пром-Агро-Сервіс” (Постачальник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Покупець) був укладений договір постачання нафтопродуктів №15/06/10 (далі Договір) /арк. с. 10/.

Предметом даного Договору є зобовязання Постачальника передати Покупцю дизельне пальне в обємі 32650 л (Товар) згідно з накладною, яка є невідємною частиною Договору.

Відповідно до пункту 2.1 Договору, номенклатура, ціна та кількість Товару, що поставляється, зазначається у накладній.

За умовами пункту 3.2 Договору, розрахунки за Товар, який поставляється, здійснюються банківським переводом на поточний рахунок Постачальника, згідно з виставленим рахунком не пізніше 25.06.2010.

Здача-приймання Товару здійснюється за участю представників Постачальника та Покупця відповідно до Інструкцій П-6 та П-7 (пункт 6.1 Договору).

Згідно з пунктом 9.1 Договору, він набирає чинності з моменту підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобовязань.

Зобовязання щодо передачі Товару позивачем виконані належним чином, що підтверджується накладною №663 від 15.06.2010 на суму 198616,00 грн. /арк. с. 11/.

Натомість, відповідач умови Договору порушила, за отриманий товар розрахувалася лише частково в сумі 90000,00 грн., що підтверджується виписками за особовим рахунком ТОВ „Пром-Агро-Сервіс” за 15.06.2010 на суму 10000,00 грн. /арк. с. 42/, за 21.06.2010 на суму 30000,00 грн. /арк. с. 43/, за 29.07.2010 на суму 30000,00 грн. /арк. с. 45/, за 30.07.2010 на суму 10000,00 грн. /арк. с. 44/, за 31.08.2010 на суму 10000,00 грн. /арк. с. 46/, наданими позивачем у копіях та долучених судом до матеріалів справи.

Таким чином, несплаченим залишився Товар на суму 108616,00 грн. (198616,00 90000,00 = 108616,00).

Несвоєчасна та не в повному обсязі оплата Покупцем поставленого товару і стала причиною звернення позивача до суду з даним позовом.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Правовідносини сторін виникли з приводу виконання господарського договору.

Так, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованості щодо оплати отриманого за вказаним договором товару, а також пені та 3% річних за несвоєчасну його оплату. Тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню відповідні норми Господарського кодексу України №436-ІV від 16.01.2003 (з наступними змінами і доповненнями), Цивільного кодексу України №435-ІV від 16.01.2003 (з наступними змінами і доповненнями), які регулюють загальні положення про зобовязання, питання виконання зобовязань та відповідальності за порушення зобовязань.

Частина перша статті 265 Господарського кодексу України, частина перша статті 712 Цивільного кодексу України встановлюють, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки, згідно з частиною другою статті 712 Цивільного кодексу України, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Судом встановлено, що позивач поставив відповідачеві товар в обємі 32560 л на суму 198616,00 грн. (накладна №663 від 16.06.2010 /арк. с. 11/).

За правилами пункту 3.2 Договору, оплата за поставлений товар має бути здійснена Покупцем не пізніше 25.06.2010.

Покупець частково розрахувався за поставлений товар в загальній сумі 90000,00 грн.

Отже, несплаченим залишився товар на суму 108616,00 грн.

Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічне положення стосовно господарських зобовязань міститься в частині першій статті 193 Господарського кодексу України.

В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Як свідчать матеріали справи, відповідач у встановлений строк (до 25.06.2010) розрахувався лише частково: 15.06.2010 сплатив 10000,00 грн., 21.06.2010 30000,00 грн., тобто станом на 26.06.2010 заборгованість відповідача за поставлений товар зменшилась до 158616,00 грн., але подальші оплати відповідача йшли з простроченням.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про те, що у встановлені Договором строки відповідач взяті на себе зобовязання щодо оплати отриманого товару в повному обсязі не виконав, тобто є таким, що прострочив виконання зобовязання.

Станом на день прийняття рішення у справі, сума основаного боргу відповідача перед позивачем складає 108616,00 грн.; доказів погашення вказаної заборгованості відповідачем не надано.

За викладених обставин, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача основного боргу в сумі 108616,00 грн. є обґрунтованими, підтверджені наявними у справі доказами, тому підлягають задоволенню.

Позивач просить стягнути з відповідача 3% річних від суми боргу в сумі 891,61 грн. /арк. с. 8/.

З цього приводу суд зауважує на наступному.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналогічне положення щодо сплати процентів міститься і в частині третій статті 692 Цивільного кодексу України.

Пунктом 7.4 Договору передбачено, що у випадку, якщо прострочення платежу буде продовжуватися більше 30 календарних днів, Постачальник має право, крім суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та пені, додатково стягнути з Покупця 3% річних від простроченої суми за весь період прострочення.

Судом встановлено, а матеріалами справи підтверджено, що відповідач прострочив виконання зобовязання, визначеного пунктом 3.2 Договору, щодо оплати поставленого товару і прострочка перевищує 30 календарних днів (з 26.06.2010 по 16.09.2010 93 дні). Отже, нарахування 3% річних є правомірним.

При перевірці судом розрахунку 3% річних, який наданий Позивачем /арк. с. 8-9/, виявлено, що 3% річних підлягають стягненню з Відповідача у більшому розмірі (908,64 грн.), ніж заявлено Позивачем (891,61 грн.).

Такого висновку суд дійшов, виходячи з наступних розрахунків:

Прострочка платежу з 26.06.2010 по 29.07.2010 34 дні

158616,00*3%/365*34 = 443,26 грн.

Прострочка платежу з 30.07.2010 по 30.07.2010 1 день

128616,00*3%/365*1 = 10,57 грн.

Прострочка платежу з 31.07.2010 по 31.08.2010 32 дні

118616,00*3%/365*32 = 311,98 грн.

Прострочка платежу з 01.09.2010 по 16.09.2010 16 днів

108616,00*3%/365*16 = 142,84 грн.

Таким чином, загальний розмір 3% річних за розрахунком суду становить 908,65 грн. (443,26+10,57+311,98+142,84).

Відповідно до статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Такого клопотання Позивачем не заявлено.

Отже, позовні вимоги щодо стягнення 3% річних в розмірі 891,61 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо вимоги про стягнення пені суд зазначає наступне.

В силу частини другої статті 20 Господарського кодексу України, захист прав і законних інтересів субєктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.

Частиною другою статті 193 Господарського кодексу України унормовано, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно зі статтею 610, частиною третьою статті 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання); у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною другою статті 217 Господарського кодексу України встановлено, що у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Згідно зі статтями 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” від 22.11.1996 №543/96-ВР (з наступними змінами і доповненнями), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За умовами пункту 7.3 Договору, у випадку затримки оплати Товару Покупець на вимогу Постачальника сплачує йому суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення платежу а також пеню, нараховану на несплачену суму за кожен день прострочення платежу за подвійною обліковою ставкою НБУ, яка діяла у період прострочення.

Позивачем за договором №15/06/10 від 15.06.2010 нарахована пеня в розмірі 5097,25 грн.

Суд перевірив розрахунок пені, наданий позивачем /арк. с. 8/, та зазначає, що в цілому він є правильним, проте позивач невірно визначив початок періоду прострочки. Оскільки за умовами Договору останній день виконання зобовязання щодо оплати отриманого товару 25.06.2010, то період прострочення починається із 26.06.2010, а не з 25.06.2010 як зазначено позивачем.

За розрахунком суду пеня, яка підлягає стягненню з відповідача, становить 5074,60 грн., а саме:

Прострочка платежу з 26.06.2010 по 07.07.2010 12 днів

158616,00*2*9,5%/365*12 = 990,81 грн.

Прострочка платежу з 08.07.2010 по 29.07.2010 22 дні

158616,00*2*8,5%/365*22 = 1625,27 грн.

Прострочка платежу з 30.07.2010 по 30.07.2010 1 день

128616,00*2*8,5%/365*1 = 59,90 грн.

Прострочка платежу з 31.07.2010 по 09.08.2010 10 днів

118616,00*2*8,5%/365*10 = 552,46 грн.

Прострочка платежу з 10.08.2010 по 31.08.2010 22 дні

118616,00*2*7,75%/365*22 = 1108,17 грн.

Прострочка платежу з 01.09.2010 по 16.09.2010 16 днів

108616,00*2*7,75%/365*16 = 737,99 грн.

Таким чином, загальний розмір пені за розрахунком суду становить 5074,60 грн. (990,81+1625,27+59,90+552,46+1108,17+737,99).

За викладених обставин, позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню частково: в сумі 5074,60 грн.; в частині стягнення пені в сумі 22,65 грн. (5097,25-5074,60) позовні вимоги задоволенню не підлягають як необґрунтовані.

Підсумовуючи викладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума основного боргу у розмірі 108616,00 грн., 3% річних 891,61 грн., сума пені 5074,60 грн.; а разом 114582,21 грн.

Враховуючи, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, суд, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладає на нього судові витрати, а саме: державне мито в сумі 1145,82 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 235,95 грн.

Беручи до уваги вищевикладене, керуючись статтями 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, АДРЕСА_2, 99058, відомості про рахунки в установах банку в матеріалах справи відсутні) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Пром-Агро-Сервіс” (ідентифікаційний код 32897823, вул. Керченська 48, кв. 25, м. Севастополь, 99011, п/р 26007035661900, п/р 26104035661900 в ПАТ “УкрСиббанк”, МФО 351005) 114582,21 грн. (сто чотирнадцять тисяч пятсот вісімдесят дві грн. 21 коп.), в тому числі: основний борг у розмірі 108616,00 грн., пеня 5074,60 грн.; 3% річних 891,61 грн., а також витрати по сплаті державного мита в сумі 1145,82 грн. (одна тисяча сто сорок пять грн. 82 коп.), витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 235,95 грн. (двісті тридцять пять грн. 95 коп.)

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3.В частині стягнення пені в сумі 22,65 грн. в позові відмовити.

Суддя В.О. Головко

Повне рішення в порядку

статті 84 ГПК України

оформлено і підписано

01.11.2010.