Рішення № 121888604, 26.09.2024, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/14102/23

№ 2/183/1436/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 вересня 2024 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області, у складі:

головуючої судді Сороки О.В.,

секретаря судового засідання Аніськової А.В.,

розглянувши, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в :

У грудні 2023 року ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути заборгованість за кредитним договором № Z62.00403.005027566 від 15 березня 2019 року, в розмірі 144 827,55 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що 15 березня 2019 року ОСОБА_1 уклала із Акціонерним товариством «Ідея Банк» кредитний договір № Z62.00403.005027566.

07 липня 2023 року між АТ «Ідея Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 07072023, відповідно до умов якого право грошової вимоги за кредитним договором № Z62.00403.005027566 від 15 березня 2019 року.

Відповідно до Реєстру боржників № 2 до Договору факторингу ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № Z62.00403.005027566 від 15 березня 2019 року, в сумі 144 827,55 грн., з яких:

- 61 748,17 грн. заборгованість за основним боргом;

- 27 471,08 грн. заборгованість за відсотками;

- 55 608,30 грн. заборгованість за комісіями.

З моменту отримання права вимоги до відповідача, позивачем не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій.

Ухвалою суду від 24 січня 2024 року відкрито спрощене позовне провадження у справі (а.с. 37).

У призначене судове засідання представник позивача не з`явився, в прохальній частині позовної заяви, просив здійснювати розгляд справи за його відсутність, позовні вимоги підтримав, наполягав на їх повному задоволенні.

Відповідач відзив на позов не подала, в судове засідання повторно не з`явилась, була повідомлена належним чином, шляхом направлення судових повісток за зареєстрованим місцем проживання, причина неявки суду не відома, а тому у відповідності до ст. 280 ЦПК України, суд з погодження позивача, провів заочний розгляд справи, за наявними у справі доказами.

Згідно з ч.4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

На підставі ч.2 ст.247ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи.

Суд, дослідивши подані докази, з точки зору належності та допустимості, а у своїй сукупності з точки зору достатності, дійшов до наступного висновку.

15.03.2019 року між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством «Ідея Банк» укладено кредитний договір № Z62.00403.005027566, за умовами якого банк надав позичальнику кредит на поточні потреби строком на 36місяців, в сумі 80475,00 грн., включаючи витрати на страховий платіж, а позичальник зобов`язалася одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами: процентами у розмірі 15% річних та платою за обслуговування кредитної заборгованості (а.с. 6-7).

Також, із паспорту споживчого кредиту встановлено, що плата за обслуговування кредитної заборгованості становить 2,50 % щомісячно від початкової суми кредиту (а.с. 11).

07 липня 2023 року між Акціонерним товариством «Ідея Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 07072023, відповідно до положень якого АТ «Ідея Банк» відступило ТОВ «ФК «ЄАПБ», а ТОВ «ФК «ЄАПБ» прийняло права вимоги та в їх оплату зобов`язалося передати грошові кошти в розпорядження АТ «Ідея Банк». Права вимоги які АТ «Ідея Банк» відступає ТОВ «ФК «ЄАПБ» за цим договором відступаються в розмірі заборгованості боржників перед банком та визначені в Реєстрах боржників (а.с. 18-19).

Перехід права вимоги до ТОВ «ФК «ЄАПБ», останнім підтверджено наданим до матеріалів справи витягом з Реєстру боржників № 2 до договору факторингу № 07072023від 07 липня 2023 року в сумі 144 827,55 гривень, з яких:

- 61 748,17 грн. заборгованість за основним боргом;

- 27 471,08 грн. заборгованість за відсотками;

- 55 608,30 грн. заборгованість з комісії (а.с. 20).

Однак, у якості єдиного доказу на підтвердження розміру заборгованості заявленої до стягнення, позивачем надано розрахунок, проведений ТОВ «ФК «ЄАПБ» за період з 07.07.2023 року по 30.11.2023 року, вже після закінчення строку дії договору, в якому повністю відсутня будь-яка інформація стосовно порядку нарахування суми заборгованості, періоду утворення заборгованості, відсоткової ставки, нарахування комісії, тощо (а.с. 17).

До правовідносин, що виникли між сторонами суд вважає за необхідне застосовувати наступні норми права.

Згідно ст.1077ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

У відповідності до ч.2 ст.1083ЦК України якщо договором факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, воно здійснюється відповідно до положень цієї глави.

Так у відповідності до ст. 509 ЦК України, 1. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. 2. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. 3. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності справедливості.

Згідно до ст. 11 ЦК України, підставою для виникнення цивільних прав і обов`язків є договори.

Відповідно до статті 509 ЦК України між сторонами виникло зобов`язання - правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статей 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Згідно зі статтями 610, 629 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням вимог, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України, договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

10 червня 2017 року набув чинностіЗакон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим уЗаконі України «Про захист прав споживачів»текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечитьЗакону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятоїстатті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»з набуття чинностіЗакону України «Про споживче кредитування»залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини першоїстатті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другоюстатті 8 Закону України «Про споживче кредитування»до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже,Закон України «Про споживче кредитування»передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті1та частини другої статті8 Закону України «Про споживче кредитування»Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією жпостановоювизнано такою, що втратила чинність,постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимогЗакону України «Про споживче кредитування»та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування»розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частини першоїстатті 11 Закону України «Про споживче кредитування»після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятоюстатті 12 Закону України «Про споживче кредитування»умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинностіЗаконом України «Про споживче кредитування»щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті11, частини п`ятої статті12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другоюстатті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті11, частини п`ятої статті12 Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до п. 1.10 кредитного договору, до переліку послуг банку з обслуговування кредиту входять:

- надання інформації по рахункам позичальника з використанням телефонних каналів зв`язку, а саме зі стаціонарних телефонів по Україні, в Контакт-центі, шляхом направлення СМС-повідомлень щодо суми платежу за цим договором, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо;

- надання інформації по рахунку позичальника із використанням засобів електронного зв`язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти позичальника;

- опрацювання запитів позичальника, що направлені банку позичальником із використанням різних каналів зв`язку тощо.

Паспортом споживчого кредиту визначено, що плата за обслуговування кредитної заборгованості становить 2,50% щомісячно від початкової суми кредиту.

Між тим, не дивлячись на наведений вище перелік послуг, за які банк бере на себе повноваження стягувати додаткову плату у вигляді комісійної винагороди, позивачем не надано жодних доказів що б свідчили про отримання відповідачем зазначеного вище переліку послуг.

Заявляючи вимогу про стягнення з відповідача на свою користь комісії, позивачем не доведено правомірності нарахування вищевказаної суми комісії, оскільки комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинностіЗаконом України «Про споживче кредитування»(10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої, другої статі11, частини п`ятої статті12 Закону України «Про споживче кредитування». При цьому суд ураховує висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, яка відступила від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 583/3343/19, постанові Верховного Суду від 15 березня 2021 року в справі № 361/392/20.

Ураховуючи, що позивачем не доведено правомірність нарахування комісії, суд дійшов висновку, що у стягнені з відповідача комісії в сумі 55 608,30 гривень слід відмовити.

Крім того, суд, також, бере до уваги позицію, висвітлену в постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі №200/564/18 й звертає увагу на те, що доказами які підтверджують наявність заборгованості та підтверджують її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з вказаними положеннями Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Виписка по рахунку може бути належним доказом наведених у позові обставин, яка досліджується судом у сукупності з іншими доказами.

Представником позивача на підтвердження позовних вимог до позову додано лише розрахунок заборгованості за кредитним договором № Z62.00403.005027566 від 15 березня 2019 року, виконані за період з 07.07.2023 року по 30.11.2023 року, без виписки про рух коштів по рахунку та квитанції про зарахування кредитних коштів позичальникові, тобто жодних доказів, які б свідчили про розмір заборгованості допущеної позичальником станом на момент закінчення дії кредитного договору, а також про додержання кредитором порядку нарахування відсотків за користування кредитними коштами, встановленими договором й узгоджених позивачем.

Сам по собі наданий розрахунок заборгованості, який виконувався працівником позивача, не може слугувати доказом виникнення та існування між первісним кредитором та відповідачем кредитних відносин. У зв`язку із чим, суд позбавлений можливості встановити фактичний розмір заборгованості відповідача перед кредитором та його відповідність розміру заборгованості заявленої позивачем до стягнення.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З огляду на обставини справи, (зокрема, розмір кредиту та процентів), розмір комісійної винагороди вносить істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу, що в сукупності свідчить про те, що умови кредитного договору є несправедливими. До того ж, наданий представником позивача розрахунок заборгованості за кредитним договором не підтверджено жодними первинними документами, що оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Збирати такі докази з власної ініціативи суд не має права з огляду на принципи диспозитивності, змагальності та верховенства права.

А отже, давши мотивовану оцінку кожному аргументу, наведеному представником позивача в позовній заяві, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором в сумі 144 827,55 гривень не підлягають задоволенню.

У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 76-82, 89, 141, 212, 263, 265, 274 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» у задоволенні позову до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування сторін:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», код ЄДРПОУ 35625014, адреса: вул. Симона Петлюри, буд. 30, м. Київ, 01032;

відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Суддя Сорока О.В.