Рішення № 12187726, 04.10.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 46/32804.10.10

За позовомЗаступника військового прокурора Військово-морських сил України в інтересах держави в особі

1.Міністерства оборони України,

2.Військової частини А 4515

До 1.Товариства з обмеженою відповідальністю “Міжнародний аеропорт “Херсонес”,

2.Севастопольської міської державної адміністрації

Провизнання права користування земельною ділянкою

Суддя Омельченко Л.В.

Представники:

Від позивача-1Порайко А.М. представник за довіреністю від 13.11.2009 р.

Від позивача-2Порва О.О. представник за довіреністю від 16.09.2010 р.

Від відповідача-1 не зявився

Від відповідача-2не зявився

Від прокуратуриХруленко О.В. старший прокурор

04.10.2010 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Відповідно до ухвали Господарського суду міста Севастополь від 20.07.2010 р. до Господарського суду міста Києва за підсудністю було передано справу № 5020-6/034 за позовом Заступника військового прокурора Військово-морських сил України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Військової частини А 4515 до Товариства з обмеженою відповідальністю “Міжнародний аеропорт “Херсонес” та Севастопольської міської державної адміністрації про визнання права користування земельними ділянками площею 9,4534 га та 14,0506 га військового містечка № 5 відповідно до державного акту на право постійного землекористування 11-КМ № 002441, виданого Севастопольською міською державною адміністрацією 27.12.2001 р.

Після надходження матеріалів справи № 5020-6/034 до Господарського суду міста Києва її було прийнято до свого провадження суддею Омельченком Л.В., присвоєно № 46/328 та призначено до розгляду на 26.08.2010 р.

20.08.2010 р. від позивача-2 до суду надійшли письмові пояснення по справі № 828 від 16.08.2010 р. (доповнення до позову), в яких Військова частина А 4515 повідомляє про відсутність фінансування та просить розглянути спір за відсутності своїх представників у судовому засіданні, а також просить задовольнити заявлений заступником військового прокурора позов, посилаючись на те, що на спірних земельних ділянках знаходиться його майно, можливість розміщення якого в іншому місці відсутня. До пояснень позивачем-2 приєднані копії реєстраційних документів, довідка про рахунки.

Від Військової прокурори Військово-морських сил України 20.08.2010 р. надійшов супровідний лист з доказами направлення відповідачеві-2 копії позову з додатками.

25.08.2010 р. від Військової прокурори Військово-морських сил України судом були отримані письмові пояснення № 3/307вих-10 від 18.08.2010 р., в яких повідомляється про відсутність в провадженні уповноважених органів справи зі спору між тими ж сторонами, що є учасниками провадження у справі № 46/328 та судового рішення з заявленого спору, а також про викладення нормативного обґрунтування заявлених вимог у позовній заяві. До вказаних пояснень прокуратурою надано копії витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та судової практики (копія рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2010 р. у справі № 32/677-32/682).

16.09.2010 р. від позивача-2 до суду надійшло доповнення № 2 до позову з вимогою про розгляд справи за відсутності представника, до якого було приєднано копію плану зовнішніх меж землекористування спірної земельної ділянки, витяг з державного акту на право постійного користування.

У судове засідання, призначене на 17.09.2010 р., прокурор та відповідачі уповноважених представників не направили, витребувані судом документи не подали. Зважаючи на неявку в засідання представників відповідачів та прокурора, а також враховуючи неподання витребуваних судом документів, розгляд справи було відкладено на 04.10.2010 р.

04.10.2010 р. в судове засідання прибули представник позивача-1 та прокурор, які підтримали позовні вимоги, викладені у позові.

Відповідачі уповноважених представників в судове засідання не направили, про причини їх неявки суд не повідомили, витребувані судом документі і докази на підтвердження можливих заперечень проти позову не надали, заявлені вимоги не оспорили.

Дослідивши матеріали справи, оглянувши оригінали копій документів, що знаходяться у матеріалах справи, заслухавши пояснення представників, всебічно і повно зясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

17.02.2009 р. між Севастопольською міською державною адміністрацією, що іменується “власник” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Міжнародний аеропорт “Херсонес” в якості суперфіціарію укладено договір про встановлення обмеженого речового права права користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), посвідчений приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Будзіновською З.О.

Відповідно до вказаного договору власник передає суперфіціарію право користування земельною ділянкою для обслуговування будівель і споруд, використання мереж комунікацій, будівництва та реконструкції обєктів підприємств транспорту, на які у останнього виникає право власності (суперфіційне право) в межах каталогу меж землекористування.

Виходячи з п. 1.2 та п. 1.3 договору відповідно до розробленої технічної документації земельні ділянки, що передаються відповідачем-1 відповідачу-2 мають площу 9,4534 га та 14,0506 га, розташовані на території аеропорту “Бельбек” за межами населеного пункту Севастополь На вказані земельні ділянки має право постійного користування військова частина № 4515.

Згідно з п. 2.1 договору передача суперфіційного права відбувається платно відповідно до Закону України “Про плату за землю”, але не менш 1000,00 грн. на місяць.

Відповідно до п. 2.2 договору суперфіційне право за договором встановлюється на 47 років.

Відповідно до п. 5.3 договору невідємною його частиною є каталог меж землекористування і відомість обчислення площі та акт приймання-передачі речового права на користування чужою земельною ділянкою для забудови.

Оцінюючи подані до суду докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Нормами ст. 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 1 та ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

Частиною 1 ст. 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель (суперфіцій). Таке право виникає на підставі договору або заповіту (ч. 1 ст. 413 ЦК України).

Нормою ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України передбачено, що надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

В ході розгляду справи встановлено, що на момент підписання відповідачами зазначеного вище договору, земельна ділянка, щодо якої останнім встановлювалось обмежене право користування, відповідно до державного акту на право постійного землекористування ІІ-КМ № 002441, виданого Севастопольською міською державною адміністрацією 27.12.2001 р., була надана в у постійне користування Військовій частині А-4515 Міністерства оборони України та належить до земель оборони.

Зазначеним державним актом у постійне користування позивачу-2 надано 370.0348 га землі для розміщення та постійної діяльності військової частини без права використання для підсобного господарства та іншої діяльності, з віднесенням до земель оборони відповідно до рішення виконавчого комітету Севастопольської міської ради народних депутатів від 15.11.1994 р. № 4/86.

Державний акт ІІ-КМ № 002441 від 27.12.2001 р. зареєстрований в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 1206.

З поданих до суду письмових доказів, а саме: планів зовнішніх меж землекористування вбачається, що відповідачами укладено договір про встановлення обмеженого речового права права користування чужою земельною ділянко для забудови щодо земельних ділянок, що перебувають у позивача-2 на праві постійного користування.

Позивач-2 не повідомлявся відповідачами про вчинення правочину, що стосується його права користування земельними ділянками з чітко визначеним цільовим призначенням.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

У ст. 92 Земельного кодексу України встановлено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації; релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.

Матеріалами справи встановлено, а відповідачами не спростовано, що земельні ділянки площею 9,4534 га та 14,0506 га, розташовані на території аеропорту “Бельбек” за межами населеного пункту Севастополь перебувають у користуванні позивача-2 згідно з державним актом на право постійного землекористування ІІ-КМ № 002441, виданого Севастопольською міською державною адміністрацією 27.12.2001 р., надані у користування Військовій частині А-4515 Міністерства оборони України.

Згідно з ч. 2 ст. 95 Земельного кодексу України порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України одними із способів захисту прав та інтересів є: визнання права; визнання правочину недійсним; відновлення становища, яке існувало до порушення.

З урахуванням викладеного, суд вважає правомірними вимоги щодо визнання за Міністерством оборони України в особі Військової частини А-4515 права постійного користування земельною ділянкою площею 9,4534 га та 14,0506 га, яке проігнороване відповідачами, шляхом укладення договору суперфіцію від 17.02.2009 р.

Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є законними, обґрунтованими, доведеними належними доказами, та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно зі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідачів.

Керуючись ст.ст. 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Визнати за Міністерством оборони України в особі Військової частини А4515 (99013, Автономна республіка Крим, м. Севастополь - 13, ідентифікаційний код 07945732) право постійного користування земельними ділянками площею 9,4534 га та 14,0506 га, що розташовані на території аеропорту “Бельбек” за межами населеного пункту Севастополь.

3.Стягнути з Севастопольської міської державної адміністрації (99011, Автономна республіка Крим, м. Севастополь, вул. Леніна, 2, ідентифікаційний код 04055587) в доход Державного бюджету України 42 (сорок дві) грн. 50 коп. державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Міжнародний аеропорт “Херсонес” (95000, Автономна республіка Крим, м. Сімферополь, вул. Бархатової, 92, ідентифікаційний код 35941047) до Державного бюджету України 42 (сорок дві) грн. 50 коп. державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Л.В. Омельченко

Повне рішення складено: 11.10.2010 р.