Рішення № 12187657, 08.10.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 46/33308.10.10

За позовомПрокурора Соломянського району м. Києва в інтересах держави в особі

Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ"

До Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестлайн"

Простягнення 1387242,82 грн.

За зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестлайн"

До Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ"

Провизнання договору недійсним

Суддя Омельченко Л.В.

Представники за первісним позовом:

Від позивачаМолодюк А.Л. представник за довіреністю від 03.09.2010 р.

Від відповідачаПоліщук Р.М. представник за довіреністю від 25.08.2010 р., Лозянко О.О. представник за довіреністю від 25.08.2010 р.

Від прокуратуриДжурик О.М. помічник прокурора

08.10.2010 р. у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Прокурор Соломянського району м. Києва в інтересах держави в особі Публічного акціонерного товариства “Акціонерний комерційний банк “Київ” звернувся до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Інвестлайн” 850000,00 грн. заборгованості з простроченого кредиту за договором про відкриття відкличної кредитної лінії № 102/04 від 27.12.2004 р., 420705,90 грн. заборгованості по сплаті процентів за користування кредитом, 80202,75 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту та 36334,17 грн. пені за несвоєчасне повернення процентів.

Провадження у справі за вказаними вимогами порушено ухвалою Господарського суду міста Києва № 46/333 від 03.08.2010 р., яку призначено до розгляду на 27.08.2010 р.

Відповідач проти позову заперечив, про що зазначив у своєму відзиві та просив суд припинити провадження у справі та залишити позов без розгляду, з підстав того, що порушуючи провадження у справі, суд не перевірив повноважень особи на наявність права на підписання позовної заяви.

Відповідно до доповнення до відзиву на позовну заяву, відповідач також зазначив, що позивачем був пропущений строк для предявлення вимоги про стягнення пені.

27.08.2010 р. від відповідача надійшла зустрічна позовна заява, відповідно до якої Товариство з обмеженою відповідальністю “Інвестлайн” просить визнати недійсним договір про відкриття відкличної кредитної лінії № 102/04 від 27.12.2004 р.

Представники позивача та прокуратури проти зустрічного позову заперечили, про що зазначили у своїх відзивах.

Ухвалою суду від 01.09.2010 р. прийнято зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестлайн"до Публічного акціонерного товариства “Акціонерний комерційний банк “Київ” про визнання договору недійсним до спільного розгляду з позовом у справі № 46/335.

В судових засіданнях 27.08.2010 р., 17.09.2010 р., 01.10.2010 р. оголошувались перерви.

17.09.2010 р. від помічника прокурора надійшло клопотання про залучення у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Міністерства фінансів України.

Розглянувши заявлене клопотання, суд вважає за доцільне відхилити його як безпідставне, оскільки помічник прокурора не довів суду достатньо підстав стверджувати, що наслідки вирішення спору у справі за заявленими первісним та зустрічним позовами, що виникли з правовідносин двох самостійних господарюючих субєктів за кредитним договором, вплинуть на права та інтереси органу виконавчої влади - Міністерства фінансів України.

У судове засідання, призначене на 08.10.2010 р., зявились представник сторін, які надали пояснення по справі.

Під час розгляду спору по суті представники Публічного акціонерного товариства “Акціонерний комерційний банк “Київ” та прокуратури позов підтримали та просили його задовольнити, посилаючись в обґрунтування заявлених вимог, на невиконанням відповідачем своїх зобовязань за кредитним договором, разом з тим просили суд відмовити у задоволенні зустрічного позову. Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестлайн" просив суд відмовити у задоволенні первісного позову та задовольнити позовні вимоги за зустрічним позовом, посилаючись в обґрунтування заявлених вимог на те, що договір про відкриття відкличної кредитної лінії № 102/04 від 27.12.2004 р. не містить істотних умов, передбачених ст. 345 Господарського кодексу України, а саме: у ньому відсутні істотні умови, що передбачають відповідальність банку.

Дослідивши матеріали справи, оглянувши оригінали копій документів, що знаходяться у матеріалах справи, заслухавши пояснення представників, всебічно і повно зясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

27.12.2004 р. між Публічним акціонерним товариством “Акціонерний комерційний банк “Київ” (Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестлайн" (Позичальник) було укладено договір про відкриття відкличної кредитної лінії № 102/04 (Кредитний договір), відповідно до якого Банк надав Позичальнику кредит у сумі 5350 000,00 грн. зі строком користування до 15.12.2009 р. при цьому у період з 28.12.2004 р. зі сплатою 24 % річних, а у період з 01.08.2006 р. зі сплатою 22 % річних (додаткова угода № 9 від 15.12.2008 р.).

Пунктом 6.2 Кредитного договору передбачено, що строк дії цього Договору з моменту його підписання до повного виконання сторонами всіх передбачених в ньому зобовязань.

Відповідно до частини 2 статті 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Пунктами 8, 9 частини 1 статті 6 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” передбачено, що фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб'єктами підприємницької діяльності на підставі договору. Договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити, зокрема, порядок зміни і припинення дії договору, а також права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестлайн"посилаючись на вказані норми вважає, що Кредитний договір підлягає визнанню недійсним на підставі частин 1 статей 203 та 215 ЦК України, оскільки у Кредитному договорі не містяться положення щодо відповідальності відповідача за невиконання або неналежне виконання умов цього договору.

Проте, відсутність у Кредитному договорі вказаних положень не може бути підставою для визнання цього договору недійсним.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 2 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»від 06.11.2009 р. № 9, судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

В силу положень ст. 4 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори). Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору (як дво- або багатостороннього правочину) становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Отже, виходячи з даної норми у зміст договору, крім погоджених сторонами умов, входять і ті положен ня (умови), які приймаються ними як обов'язкові в силу чинного цивільного законодавства. Тобто в договорі немає потреби дублювати положення, які є загальними для даного виду договору і передбачені у відповідних нормативних актах, оскільки сторони повинні керуватися ними незалежно від того, включені вони в договір чи ні.

Згідно зі статтями 1054, 1055 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі.

Умови про відповідальність сторін за порушення зобовязань (їх невиконання або виконання з порушенням умов) передбачені, наприклад, у главі 51 Цивільного кодексу України.

Так, згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Таким чином, у статті 203 Цивільного кодексу України мова йде про відповідність закону саме змісту правочину, а не його форми. Тому визнавати кредитний договір недійсним на тих підставах, що він не містить певних умов, зокрема, умов про відповідальність банку, не можна.

Суд також зазначає, що відповідно до частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 180 Господарського кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з частиною 3 статті 180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Таким чином, істотними умовами є ті умови, без наявності яких договір не може існувати. Ці умови повинні визначатися законом саме як істотні, бути такими виходячи із правової природи даного виду договору, або якщо одна із сторін заявить, що має бути досягнуто згоди щодо певної умови.

Умови наведені в частині 2 статті 345 Господарського кодексу України (зокрема, мета кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту) не є істотними умовами кредитного договору.

Структурно-системний аналіз положень Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України свідчить, що законодавець прямо зазначає перелік істотних умов того чи іншого виду господарського договору.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що істотними умовами кредитного договору як господарського договору відповідно до закону є умови про предмет, ціну, строк його дії, а також усі інші умови, щодо яких за заявою хоча б однією із сторін має бути досягнуто згоди.

Правомочність вказаних правових висновків підтверджується і Верховним Судом України (у постанові від 05.02.2008 р. у справі № 22/268) і Національним банком України (у листі від 18.08.2004 р. № 18-111/3249-8378 “Про деякі питання застосування Цивільного кодексу України в банківській діяльності).

Крім того, судом також враховано, що відповідно до статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони були вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Тобто Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестлайн"мало можливість відмовитися від підписання Кредитного договору взагалі, зважаючи на те, що у ньому відсутні положення щодо відповідальності Банку.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновків про те, що позивачем за зустрічним позовом в порядку ст. 33 Господарського процесуального кодексу України не доведено обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а тому зустрічний позов є необґрунтованим.

Зважаючи на встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання оспорюваного договору недійсним.

Позовні вимоги за зустрічним позовом є незаконними та необґрунтованими, а тому вони не підлягають задоволенню.

Разом з тим, первісні позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як зазначалося вище, 27.12.2004 р. між Публічним акціонерним товариством “Акціонерний комерційний банк “Київ” (Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестлайн" (Позичальник) було укладено договір про відкриття відкличної кредитної лінії № 102/04 (Кредитний договір), відповідно до якого Банк надав Позичальнику кредит у сумі 5350 000,00 грн. зі строком користування до 15.12.2009 р. при цьому у період з 28.12.2004 р. зі сплатою 24 % річних, а у період з 01.08.2006 р. зі сплатою 22 % річних (додаткова угода № 9 від 15.12.2008 р.).

Позичальник зобовязався забезпечити своєчасне повернення кредиту та сплату процентів за користування кредитом (п. п. 4.4.1, 4.4.2 Кредитного договору).

Пунктом 2.4 Кредитного договору визначено, що проценти за користування кредитом нараховуються щоквартально за період фактичного користування кредитними ресурсами з дати перерахування кредитних ресурсів з позичкового рахунку № 20731000687701 по дату фактичного повернення кредиту.

На виконання умов Кредитного договору Банк перерахував на відкритий відповідачем за первісним позовом рахунок кошти у розмірі 5350 000,00 грн., що підтверджується наданими суду платіжними дорученнями (в матеріалах справи).

Таким чином, відповідач за первісним позовом зобовязався до 15.12.2009 повернути кредит та сплатити нараховані Банком проценти за користування кредитом з урахуванням п. п. п. 4.4.1, 4.4.2 Кредитного договору.

Проте, Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестлайн" у встановлений Кредитним договором строк свого зобовязання щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом належним чином не виконав. Заборгованість Позичальника за Кредитним договором станом на 31.05.2010 становить 850000,00 грн. заборгованості за кредитом та 420705,90 грн. заборгованості по процентах за користування кредитом.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 536 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобовязаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 1056-1 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина 1). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2). Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань (частина 7).

Аналогічні положення містяться і у статтях 525, 526 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що Позичальник у порушення зазначених норм та умов Кредитного договору свого зобовязання щодо своєчасного повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом не виконав.

Факт наявності у відповідача заборгованості за кредитом у сумі 850000,00 грн., 265740,95 грн. заборгованості по процентах за користування кредитом позивачем за первісним позовом належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований.

Відтак, позовні вимоги за первісним позовом щодо стягнення з відповідача 557911,00 грн. заборгованості за кредитом, 420705,90 грн. заборгованості за процентами є законними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 2 статті 193 ГК України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Частиною 2 статті 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (статті 1046-1053), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною 1 статті 1050 Цивільного кодексу України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до статей 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 5.1 Кредитного договору передбачено, що при порушенні строку повернення кредиту та перерахування процентів за його користування Позичальник сплачує Кредитору пеню за кожен день прострочення у розмірі 0,1% від суми простроченого платежу, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано. Судом встановлено, що сторонами визначено інший порядок нарахування штрафних санкцій.

В той же час, ст. 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно зі статтею 3 вказаного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Аналогічні положення закріплені й у частині 2 статті 343 Господарського кодексу України, відповідно до якої платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, позивач правомірно просить стягнути з відповідача пеню за прострочення строку повернення кредиту (за період з 15.12.2009 р. до 31.05.2010 р.) та пеню за прострочення сплати процентів за користування кредитом (за період з 15.12.2009 р. до 31.05.2010 р.) з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ.

Відповідно до доповнення до відзиву на позовну заяву, відповідач за первісним позовом зазначив, що позивачем був пропущений строк для предявлення вимоги про стягнення пені.

Суд не погоджується з даним твердженням відповідача за первісним позовом, виходячи з наступного.

Додатковою угодою № 9 від 15.12.2008 р. до договору про відкриття відкличної кредитної лінії № 102/04 від 27.12.2004 р. визначено, що кредитор зобов'язується відкрити Позичальнику відкличну кредитну лінію на інвестування будівництва квартир та машиномісць в офісно-житловому комплексі з підземними гаражами за адресою: вул. Русанівська набережна, 10-Б у Дніпровському районі м. Києва з лімітом 850 000,00 грн. на строк з 27 грудня 2004 року по 31 липня 2006 року зі сплатою 24 % річних, а з 01 серпня 2006 року по 15 грудня 2009 року (включно) - 22% річних.

Таким чином, сторони Кредитного договору вказаною додатковою угодою встановили термін дії кредиту з одночасним встановленням терміну сплати процентів за користування кредиту. Отже, строк виконання зобов'язання встановлений за цим договором - 15.12.2009 р. Тобто позовна заява, що була подана до суду 29.07.2010 р., подана в межах строку перебігу спеціальної позовної давності (1 рік відповідно до ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України) по стягненню неустойки (штрафу, пені).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, судом встановлено, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені за прострочення строку повернення кредиту у сумі 80202,75 грн. та пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом у сумі 36334,17 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При розгляді спору по суті судом враховано, що у відповідності до вимог п. 4 ст. 3 та п. 6 прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про акціонерні товариства" з 11.06.2009 р. Акціонерний комерційний банк "Київ" перейменований на Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний банк "Київ", яким зобов'язано акціонерні товариства внести зміни до статутів щодо свого типу та організаційно-правової форми і зазначити це в назві, підтвердженням цьому є свідоцтво про державну реєстрацію Банку “Київ”. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 10.06.2009 р. № 566 Банк “Київ” капіталізовано шляхом придбання 99,9% акцій державою в особі Міністерства фінансів України, у зв'язку з чим позов пред'явлено прокуратурою в інтересах Міністерства та зазначеного банку.

Судом також враховано, що порушення позичальниками кредитних зобов'язань призводить до погіршення платоспроможності банку та до збільшення невиконаних ним зобов'язань перед кредиторами, в тому числі перед державною в особі Національного банку України та може поглибити кризові явища в банківській сфері та в державі в цілому.

Одночасно, відсутність надходжень коштів за кредитними договорами перешкоджає Банку виконувати свої зобов'язання по виплаті вкладникам (фізичним та юридичним особам) банку нарахованих відсотків по депозитним вкладам, що призводить до порушення прав та інтересів останніх.

Конституцією України закріплений обовязок держави забезпечувати захист прав усіх субєктів права власності і господарювання (стаття 13), та передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом (стаття 55).

Зазначені положення Конституції України реалізовані у статті 15 Цивільного кодексу України, відповідно до якої кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також у статті 20 Господарського кодексу України, згідно з якою держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обовязку по відновленню порушеного права на порушника.

Таким чином, у разі порушення законних прав та інтересів осіб, суд зобовязаний їх захистити у спосіб, передбачений, зокрема, статтею 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України.

Так, пунктом 5 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обовязку в натурі.

Аналогічне положення міститься і у частині 2 статті 20 Господарського кодексу України, якою встановлено, що права та законні інтереси субєктів господарювання та споживачів захищається, зокрема, шляхом присудження до виконання обовязку в натурі.

Відповідно до пункту 6 статті 20 Закону України “Про прокуратуру” до повноважень прокурора у межах нагляду за додержанням і застосуванням законів належить повноваження звертатися до суду із заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а підприємств та інших юридичних осіб.

Відповідно до ст. 36-1 Закону України “Про прокуратуру” представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Відтак, виходячи з аналізу зазначених положень норм чинного законодавства, порушені права та інтереси позивача підлягають захисту шляхом присудження до виконання обовязку Позичальника за Договором.

Відповідно до вимоги відповідача за первісним позовом у своєму відзиві щодо припинення провадження у справі та залишення позову без розгляду, з підстав того, що порушуючи провадження у справі суд не перевірив повноважень особи на наявність права на підписання позовної заяви, посилаючись на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 20.07.2010 р. № 05-5-37/4888, якою залишено без розгляду апеляційне подання першого заступника прокурора Шевченківського району м. Києва стосовно можливості підписання останнім позовної заяви в інтересах держави в особі Міністерства фінансів України та Публічного акціонерного товариства “Акціонерний комерційний банк “Київ” про стягнення заборгованості за кредитними договорами, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо: спір не підлягає вирішенню в господарських судах України; відсутній предмет спору; є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав; позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом; сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду; підприємство чи організацію, які є сторонами, ліквідовано; сторони уклали мирову угоду і вона затверджена господарським судом.

Відповідно до ст. 81 Господарського процесуального кодексу України господарський суд залишає позов без розгляду, якщо: позовну заяву підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано; у провадженні господарського суду або іншого органу, який діє в межах своєї компетенції, є справа з господарського спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав; позивач не звертався до установи банку за одержанням з відповідача заборгованості, коли вона відповідно до законодавства мала бути одержана через банк; позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з'явився на виклик у засідання господарського суду і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору; громадянин відмовився від позову, який було подано у його інтересах прокурором.

Згідно ухвали Київського апеляційного господарського суду від 20.07.2010 р. № 05-5-37/4888 апеляційне подання першого заступника прокурора Шевченківського району м. Києва залишено без розгляду на підставі п. 5 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України (неподання витребуваних документів), а не за відсутністю повноважень на подання позову.

Крім того, з позовної заяви вбачається, що вона підписана прокурором Соломянського району.

Таким чином, виходячи до вищезазначеного відсутні підстави для припинення провадження у справі та залишення первісного позову без розгляду.

Згідно зі статтею 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог і заперечень, покладається на цю сторону.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестлайн"обставин, на які посилається позивач за первісним позовом в обґрунтування своїх позовних вимог не спростувало.

Виходячи з приписів ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по справі покладаються на відповідача за первісним позовом.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Первісний позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестлайн" (01030, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького/ Івана Франка, 31/27, ідентифікаційний код 33240447) на користь Публічного акціонерного товариства “Акціонерний комерційний банк “Київ” (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 16-22, ідентифікаційний код 14371869) 850 000 (вісімсот пятдесят тисяч) грн. боргу, 420705 (чотириста двадцять тисяч сімсот пять) грн. 90 коп. заборгованості з процентів за користування кредитом, 80 202 (вісімдесят тисяч двісті дві) грн. 75 коп. пені за несвоєчасну сплату заборгованості по кредиту, 36 334 (тридцять шість тисяч триста тридцять чотири) грн. 17 коп. пені за несвоєчасну сплату процентів за кредитом.

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестлайн" (01030, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького/ Івана Франка, 31/27, ідентифікаційний код 33240447) в доход Державного бюджету України 13872 (тринадцять тисяч вісімсот сімдесят дві) грн. 43 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4.У зустрічному позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Л.В. Омельченко

Повне рішення складено: 13.10.2010 р.