Рішення № 12182881, 04.10.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" жовтня 2010 р. Справа № 19/174-10

вх. № 6990/2-19

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - : ПАТ «Укрсоцбанк» м. Київ в особі ХОФ ПАТ «Укрсоцбанк» м. Харків в особі представника Демідрук В.І. дов. 02-04/671 від 09.12.2009р. відповідача - в особі представника Федоряка Н.Ф. дор. № 199 від 20.09.2010р.

розглянувши справу за позовом ПАТ "Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії ПАТ "Укрсоцбанк" м. Харків

до ТОВ Дружнє підприємство Технологічної групи "Екіпаж", м. Харків

про стягнення 518972,89 грн.

ВСТАНОВИВ:

02.08.2010 позивач звернувся до господарського суду з позовом до ТОВ Дружнє підприємство Технологічної групи «Екіпаж», м. Харків про стягнення заборгованості за договором кредиту № 805/6/18/8-004 від 18.01.08р. на суму 518972,89 грн. Також позивач просить суд стягнути з відповідача державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує невиконанням відповідачем зобов’язань по кредитному договору.

Ухвалою суду від 02.09.2010р. було прийнято зустрічну позовну заяву відповідача, в якої відповідач просить суд визнати договір відновлювальної кредитної лінії № 805/6/18/8-004, від 18.01.2008р. (далі - договір кредиту), що укладений між відповідачем та позивачем, недійсним.

У судовому засіданні 27.09.2010р.було оголошено перерва до 14-00 годин 04.10.2010р. Далі засідання суду було продовжено.

У наданому суду відзиві на позовну заяву відповідач по первісним позовом зазначив, що з позовом позивача не згоден, вважає його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. Заперечення проти позову відповідач обґрунтовує ненаданням позивачем належного розрахунку позовних вимог, відсутність в позовні заяві викладення обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відсутність посилання на законодавство, на підставі якого стягуються відсотки та комісія, відсутність доказів відсутності грошових коштів на р/рахунку відповідача з огляду на приписи п.2.11. договору кредиту.

24.09.2010р. представник позивача за первісним позовом надав через канцелярію господарського суду відзив на зустрічну позовну заяву відповідача за первісним позовом в який просить суд відмовити за зустрічним позовом в зв’язку з тим, що відповідачем не надано обґрунтованих доказів укладення кредитного договору з позивачем на вкрай невигідних для нього умовах та тяжких обставинах в яких він знаходився, що привело до порушення волевиявлення відповідача при укладенні кредитного договору.

У судовому засіданні представник позивача за первісним позовом підтримав заявлений позов та просив суд його задовольнити. Представник відповідача за первісним позовом підтримав доводи, викладені у відзиві на позовну заяву та просив суд у задоволенні позову відмовити повністю та задовольнити зустрічну позовну заяву про визнання договору відновлювальної кредитної лінії № 805/6/18/8-004 недійсним.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін суд встановив, що 12.12.2007р. між позивачем АКБ „Укрсоцбанк" правонаступник якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» ( надалі за текстом - Позивач) та відповідачем Товариством з обмеженою відповідальністю дружнє підприємство Технологічної Групи «Екіпаж» ( надалі – Відповідач), був укладений договір кредиту №805/6/18/8-004. Згідно умов цього договору позивач надав відповідачу у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в межах максимального ліміту заборгованості позичальника за кредитом в сумі 3 600 000,00 грн., але не більше 20 % від суми забезпечення, з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 17 січня 2011р. Надання кредиту здійснювалось окремими частинами (траншами) зі сплатою 15,5% річних, із щорічним переглядом у залежності від фінансового стану позичальника, обсягу грошових потоків, зміни вартості забезпечення за кредитом. Кредит був наданий відповідачу на поповнення обігових коштів, а саме : для будівництва житлового будинку №2, розташованого за адресою: м.Харків, вул.Комсомольське шоссе,55, буд.2.

В подальшому згідно додаткової угоди № 1 від 14.05.2008 року до кредитного договору № 805/6/18/8-004 від 18.01.2008 року відповідачу позивачем було збільшено максимальний ліміт заборгованості за кредитом до розміру 5 894 000,00 грн. Додатковою угодою № 2 від 04.07.2008 року до кредитного договору № 805/6/18/8-004 від 18.01.2008 року сторонами було встановлено 4 % комісію за використаний ліміту кредитної лінії відповідачем. Додатковою угодою № 3 від 24.09.2008 року до кредитного договору № 805/6/18/8-004 від 18.01.2008 року між сторонами було встановлено максимальний ліміт заборгованості за кредитом в сумі 5 793 600,00 грн.

Відповідно до умов кредитного договору (п.п. 3.3.7, 3.3.8), відповідач взяв на себе зобов'язання сплачувати позивачу проценти та комісію в строки, встановлені в п.2.4, 2.5 договору кредиту та погасити кредитору (позивачу) в повному обсязі кредит в строк, встановлений в п.п. 1.1.1, 3.3.15 договору кредиту (п.п.3.3.6 цього договору).

          Пунктами 2.4, 2.5, 2.6 кредитного договору передбачено, що сплата процентів за користування кредитом здійснюється у валюті наданого кредиту щомісячно не пізніше 5 числа місяця, наступного за місяцем, в якому нараховані проценти, а також в день повернення заборгованості за кредитом в повній сумі, у випадку, якщо день сплати процентів за користування кредитом припадає на неробочий день кредитора, то днем сплати процентів вважається попередній робочий день кредитора. Нарахування та сплата комісій за користування кредитом здійснюється на рахунок позивача в порядку, в сумі та в строки, що встановлені тарифами. Нарахування неустойки (пені) здійснюється в останній робочий день поточного місяця за період з дня виникнення простроченої заборгованості за кредитом та/або нарахованими процентами чи комісіями по передостанній робочий день поточного місяця.

Проте умови кредитного договору відповідачем за первісним позовом виконувались неналежним чином. У зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за кредитним договором позивачем відповідачу було нараховані відсотки (проценти) за користування кредитними коштами за період з 01.02.2010 р. по 16.07.2010 р. в сумі 411 992,40 грн. ( п. п.2.4. п.3.3.7 ) та суму комісії відповідно до умов додаткової угоди № 2 від 04.07.2008 року до кредитного договору № 805/6/18/8-004 від 18.01.2008 за період з 01.02.2010 р. по 16.07.2010 р. у розмірі 106 980,49 грн. Всього 518 972,89 грн. Правильність нарахування позивачем сум процентів та комісії за період з 01.02.2010 р. по 16.07.2010 р. підтверджується наданим до справи письмовим розрахунком заборгованості позивача (том.1 арк. справи 106-108).

Починаючи з 01.02.2010р. відповідач за первісним позовом порушив умови договору кредиту –припинив виконувати обов’язок щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами, у зв’язку з чим, позивачем відповідачу направлено листи - претензії (вих.. № 11.2.2-67-1684 від 15.04.2009 року, № 11.4.1-01/67-3682 від 10.08.2009р., № 11.4.1-01/67-6673 від 17.08.2010р.) про сплаті сум боргу, відсотків та комісії по кредиту. Проте зазначені вимоги залишилися без відповіді, відповідач заборгованості не сплатив.

У відповідності із ст.173 ГК України та ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб’єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконати її обов’язку.

          Господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

          Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

          Відповідно до ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 ЦК України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 345 ГК України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність. Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Згідно ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

У відповідності до п. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

За користування кредитом сторонами договору кредиту були встановлені проценти у розмірі 15,5 процентів річних, із щорічним переглядом у залежності від фінансового стану позичальника, обсягу грошових потоків, зміни вартості забезпечення за кредитом.

Окрім того, додатковою угодою № 2 від 04.07.2008 року до кредитного договору № 805/6/18/8-004 від 18.01.2008 року боржнику встановлено 4 % комісії за використаний ліміт кредитної лінії.

Відповідно до ч.1 ст. 1050 ЦК України, передбачено якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Як свідчать матеріали справи відповідач за первісним позовом систематично порушував умови договору кредиту щодо сплати відсотків за користування кредитом, а також не сплачував передбачену додатковою угодою № 2 до кредитного договору комісію, на листи-претензії що були надіслані позивачем не відповідав. У відповідності до розрахунку заборгованої що наданий позивачем за первісним позовом за період з 0102.1010р. по 16.07.2010р. сума заборгованості відповідача за відсотками складає 411 992,40 грн., за комісією – 106980,49 грн. Всього 518972,89 грн.

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України встановлено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Ст. 525 ЦК України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Цивільне законодавство базується на принципі обов’язкового виконання сторонами зобов’язань за договором. За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодо сторін, якщо інше не встановлено законом або договором.

Частиною 1 статті 188 ГК України та ст. 525 ЦК України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.

Пунктом 3.2.7 кредитного договору передбачено право кредитора у разі порушення позичальником зобов'язань, зазначених у п.п.3.3.3 - 3.3.19 договору за письмовим повідомленням до Позичальника в односторонньому порядку розірвання договору кредиту, що має наслідком дострокове протягом 20 календарних днів від дня отримання Позичальником відповідної письмової вимоги Кредитора, виконання Позичальником всіх своїх зобов'язань за договором, а саме: повернення кредиту сплати процентів, комісій, а також сплати можливої неустойки та відшкодування збитків, завданих простроченням виконання. Після погашення зазначених вимог цей Договір вважається розірваним.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач за первісним позовом на сплати борг за кредитом у зв’язку з чим, у позивача на підставі умов договору, виникли підстави вимагати виконання всіх зобов’язань за договором, а саме: сплати процентів та комісій.

З зазначеного вбачається, що банк (позивач за первісним позовом) правомірно пред’явив вимогу до відповідача за первісним позовом щодо сплаті сум процентів, комісії.

Твердження представника відповідача про відсутність належного розрахунку позовних вимог, відсутність викладення позивачем обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відсутність посилання позивача на законодавство, на підставі якого стягуються відсотки та комісія є необґрунтованими та не підтверджуються наданими суду доказами.

Крім того посилання відповідача за первісним позовом на те, що рішенням Господарського суду Харківської області від 23.07.2010 р. (справа № 56/276-09) було звернено стягнення на предмет іпотеки: майнові права на 63 квартири, що будуються за адресою: м.Харків, Комсомольське шосе,55 за іпотечним договором №805/13/18-5/8-031 від 18.01.2008 р., наслідком чого є те, що після винесення рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки позивач втрачає право на стягнення з відповідача відсотків та комісії не ґрунтується на вимогах закону на підставі наступного

Згідно ст. 546 ЦК України, виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Відповідно до ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Іпотекою, в числу ч. 1 ст. 575 ЦК України, є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Згідно частини 1 статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека визначається як вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника.

У відповідності до ст..593 ЦК України передбачено, що право застави припиняється в разі припинення зобов’язання, забезпеченого заставою, втрати предмета застави, реалізації предмета застави, набуття заставодержателем право власності на предмет застави. Натомість рішенням Господарського суду Харківської області від 23.07.2010 р. (справа № 56/276-09), відповідно до якого було звернено стягнення на предмет іпотеки, не вступило у закону силу, про свідчить ухвала Харківського апеляційного господарського суду від 06.09.2010р. у справі № 56/276-09 про прийняття апеляційної скарги до провадження та призначення скарги відповідача до розгляду в судовому засіданні на 11.10.2010р., а як наслідок у позивача є всі підстави вимагати подальшого виконання зобов’язань відповідачем у повному обсязі згідно умов кредитного договору.

Що стосується зустрічної позовної заяви, в якій Товариство обмеженою відповідальністю дружне підприємство Технологічна група "Екіпаж" (відповідач за первісним позовом)) просить суд визнати договір відновлювальної кредитної лінії № 805/6/18/8-004 від 18.01.2008р. недійсним з огляду на те, що його зміст суперечить приписам статей 5 Закону України “Про іпотеку”, ч.2.ст.1054 ЦК України, та порушує вільне волевиявлення учасника правочину, а також суперечить ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 7 статті 179 ГК України майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

          Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

У відповідності до статті 3 ЦК України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості..

          Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

          Відповідно до ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 ЦК України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.          

Статтею 204 ЦК України закріплена презумпція правомірності правочину, за якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.

Судовий захист майнових інтересів осіб відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 20 Господарського України здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема, за позовами про визнання правочину недійсним.

Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено,що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Пленум Верховного Суду України в п. 7 Постанови від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що угода може бути визнана недійсною лише на підставі та з наслідками, передбаченими законом. При цьому суд повинен встановити наявність тих обставин, з яті обставини, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною, та настання визначених юридичних наслідків.

Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків: відповідність угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно з Роз'ясненням ВАСУ №02-5/111 від 12.03.1999 року "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними", вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно до ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Судом перевірено повноваження представників сторін спірного кредитного договору № 805/6/18/8-004 від 18.01.2008р на його підписання: від імені кредитора (позивача за первісним позовом) підписано керуючим Харківською обласною філією АКБ СР “Укрсоцбанк” Калініченко Ігорем Івановичем, що діяв не підставі довіреності.

Зі сторони відповідача (позичальника) кредитний договір № 805/6/18/8-004 підписаний директором ТОВ дружнє підприємство технологічної групи "Екіпаж" Василько В’ячеславом Васильовичем, який діяв на підставі Статуту.

Відповідно до частини 1 статті 92 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

На підставі вказаного, суд дійшов висновку про підписання кредитного договору № 805/6/18/8-004 від 18.01.2008 року належним чином уповноваженими на це особами.

Відповідно до п. 2 ст. 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Судом також встановлено, що на спірному договорі міститься відбитки печаток і кредитора, і позичальника .

Відповідно до ст.ст. 1054, 1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі.

Як було встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, банк (позивач за первісним позовом) повністю виконав взяті на себе зобов’язання за договором кредиту, надавши відповідачеві за первісним позовом кредит, проте відповідач (позивач за зустрічним позовом) в порушення умов договору відсотки, комісію не сплатив.

Відповідно до ч. 3 ст. 5 ГК України суб’єкти господарювання, інші учасники відносин у сфері господарювання мають здійснювати свою діяльність у межах встановленого господарського правопорядку, додержуючись визначених законодавством вимог.

Згідно зі статтею 66 ГК України майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства, частиною 2 зазначеної статті передбачено, що джерелами формування майна підприємства є, зокрема, кредити банків та інших кредиторів.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Iстотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано позивачем за зустрічним позовом, спірний договір кредиту (з урахуванням усіх умов та додатків до договору), був укладений сторонами у відповідності до ст.ст.626, 627, 628, 638 ЦК України, без будь-яких застережень стосовно умов, на яких вони укладались. Тому, не заслуговує на увагу суду посилання позивача за зустрічним позовом щодо нав’язування йому умов договору.

Крім того суд не дійшов висновку щодо обґрунтованості посилання позивача за зустрічним позовом на пункт 3 статті 203 ЦК, яка зазначає, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі, як на підставу для визнання договору недійсним. Позивачем за зустрічним позовом не зазначено, які саме фактори вплинули на його волевиявлення та не надано доказів на підтвердження своїх посилань.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона по справі зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В порушення наведеної норми, заявляючи вимогу про визнання недійсним кредитного договору, позивач за зустрічним позовом не надав доказів порушення його вільного волевиявлення при укладання цього договору.

Що стосується посилання позивача за зустрічним позовом на факт укладення ним спірного договору під впливом тяжких обставин та залежного стану позивача від відповідача (банку) як управителя фонду, суд, дослідивши матеріали справи, приходить висновку, що позивачем за зустрічним позовом не доведено, під впливом яких саме тяжких обставин і на яких вкрай невигідних умовах було укладено спірний договір та додаткові угоди до нього, та яким чином управитель фонду (банк) створював підстави неможливості виконання позивачем за зустрічним позовом умов договору і, як це могло вплинути на права та обов’язки позивача за зустрічним позовом.

Відповідно до ч. 3 ст. 5 ГК України суб’єкти господарювання, інші учасники відносин у сфері господарювання мають здійснювати свою діяльність у межах встановленого господарського правопорядку, додержуючись визначених законодавством вимог.

При цьому, суд зазначає, що ризик погіршення умов господарювання є нормальним явищем. Ризик є однією із ознак підприємництва (згідно ст.42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку). Більш того принцип комерційного розрахунку та власного комерційного ризику є одним із принципів господарської діяльності (ст. 44 ГК України). Отже складнощі, які виникли у позивача за зустрічним позовом із виконанням спірного кредитного договору охоплюються його (позивача) підприємницьким ризиком. Тому у суду немає правових підстав перекладати комерційний ризик позивача за зустрічним позовом на відповідача за зустрічним позовом шляхом звільнення позивача від виконання прийнятих на себе обов’язків за договором кредиту.

При цьому суд враховує також, що кредитним договором передбачено право позивача за зустрічним позовом відмовитись від одержання кредиту в повному обсязі та дострокове повернення кредиту. Проте позивач таким правом не скористався – кредит не повернув, проценти за його користування не сплатив.

Крім того, позивачем за зустрічним позовом не доведено факт збігу тяжких для нього обставин і наявність їх безпосереднього зв’язку із його волевиявленням вчинити правочин (укласти кредитний договір) на вкрай невигідних для нього умовах.

Щодо посилання позивача за зустрічним позовом про те, що він тривалий час знаходиться у скрутному фінансовому становищі та є неплатоспроможним спростовується Постановами ВГСУ від 25.03.2009р. у справі Б-39/180-08, та від 15.09.2010р. № Б-50/164-09, на підставі яких були скасовані Постанови господарського суду Харківської області про визнання ТОВ Дружнє підприємство Технологичної групи «Екіпаж» банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.

З огляду на вищенаведене, суд приходиться до висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову по справі.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 16, 525, 546, 590, 598, 599, 610, 611, 612, 626, 628, 629, 1054 ЦК України, статтями 174,179,193, Господарського кодексу України, ст.22 Закону України “Про судоустрій”, статтями 1, 4, 12, 22, 33, 43, 47-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства „Укрсоцбанк” в особі Харківської обласної філії задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю дружнє підприємство Технологічної групи «Екіпаж» (61064, м. Харків, вул.. Камська, 1, кімн. 148, код ЄДРПОУ 31149121) на користь Публічного акціонерного товариства “Укрсоцбанк”, в особі Харківської обласної філії (код ЄДРПОУ 00039019, м. Київ, вул. Ковпака, 29, к/р 32008152402 в головному Управлінні НБУ по м. Києву та Київській області, МФО 321024) борг за відсотками - 411 992,40 грн., за комісією – 106980,49 грн., суму державного мита - 5189,73 грн. та 236 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили

4. У задоволенні зустрічного позову ТОВ ДП ТГ „ Екіпаж відмовити повністю.

Суддя

Повний текст рішення підписано 06.10. 2010 року