Рішення № 12180667, 18.10.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 17/37418.10.10 За позовом                    Товариства з обмеженою відповідальністю «Проумоторська компанія «Еліт - Боксінг»

До відповідача           Подільської районної у місті Києві ради

Про                               визнання частково недійсним рішення

                                                                                 Суддя Удалова О.Г.

Представники сторін:

Від позивача           Андрєєва О.Ю. (за дов.)

Від відповідача           не з’явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

          До Господарського суду міста Києва звернулося товариство з обмеженою відповідальністю «Промоутерська компанія «Еліт-Боксінг» з позовом до Подільської районної у місті Києві ради про визнання недійсним підпункту 1.2. пункту 1 рішення Подільської районної у місті Києві ради № 767 від 29.07.2010 р. «Про внесення змін до рішення ХХV сесії Подільської районної у місті Києві ради від 20.05.2010 р. № 698 «Про затвердження переліку об’єктів комунальної власності Подільського району міста Києва, що підлягають приватизації»в частині виключення в додатку 1 рішення Подільської районної у місті Києві ради від 20.05.2010 р. № 698 позиції 18.

          Позовні вимоги мотивовані тим, що спірним рішенням відповідач порушив переважне право позивача на придбання індивідуально визначеного майна.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.09.2010 р. порушено провадження у справі № 17/374 та призначено її до розгляду на 11.10.2010 р..

Відповідач у судове засідання своїх повноважних представників не направив, відзиву на позовну заяву та витребуваних судом документів не надав, повноважних представників не направив, про причини неявки суд не повідомив. Про час та місце розгляду справи відповідач належним чином повідомлений судом.

          Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.10.2010 р. розгляд справи відкладався на 18.10.2010 р..

У судове засідання 18.10.2010 р. відповідач своїх повноважних представників не направив, письмових заперечень по суті спору та клопотань про відкладення розгляду справи не надав. Про день та час проведення судових засідань сторона була повідомлена належним чином.

          За таких обставин, відповідно до статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши надані позивачем документи та матеріали, повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

22.01.2009 р. між комунальним підприємством «Оренда»(орендодавцем) та товариством з обмеженою відповідальністю «Промоутерська компанія «Еліт-Боксінг»(орендарем) було укладено договір оренди нерухомого майна (нежилих будівель, споруд, приміщень) комунальної власності територіальної громади Подільського району міста Києва № 835/09 (далі - Договір).

Відповідно до умов вказаного Договору орендодавець на підставі розпорядження Подільської районної у місті Києві державної адміністрації від 22.01.2009 р. № 33 передає, а позивач орендар (позивач) приймає в оренду приміщення 1-го поверху (будівлю, споруду), площею 259,3 кв. м., вартість якого визначена експертним шляхом, за адресою: м. Київ, вул. Костянтинівська, буд. 37 літ. А для розміщення боксерського клубу.

Пунктом 1.2. Договору передбачено, що приміщення (будівлі, споруда) передається позивачеві згідно з актом приймання-передачі, що додається до цього Договору та є його невід’ємною частиною.

Пунктом 1.4. Договору визначено, що за користування орендованим приміщенням позивач сплачує орендодавцю орендну плату, місячний розмір якої встановлений відповідності до Методики розрахунку орендної плати, затвердженої рішенням Подільської районної у місті Києві ради від 22.06.2006 р. № 31, та згідно з розрахунком орендної плати, що є невід’ємною частиною цього Договору, на момент початку дії Договору становить 10106,96 грн., крім того ПДВ - 2021,39 грн., разом -12128,35 грн.

Згідно з пунктом 6.2. Договору строк дії останнього встановлений з 22.01.2009 р. по 21.01.2012 р..

22.01.2009 р. орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування об'єкт оренди на підставі акту прийому-передачі приміщення (будинку) по вул. Костянтинівській, 37, літера А.

Як встановлено судом, рішенням Подільської районної у місті Києві ради № 698 від 20.05.2010 р. «Про затвердження переліку об'єктів комунальної власності Подільського району м. Києва, що підлягають приватизації»затверджено перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади Подільського району, що підлягають викупу орендарем згідно з додатком № 1.

До вказаного рішення складено додаток 1 «Перелік об’єктів комунальної власності територіальної громади Подільського району, що підлягають приватизації шляхом викупу», в підпункті 18 якого зазначено нежиле приміщення товариства з обмеженою відповідальністю «Промоутерська компанія «Еліт-Боксінг», розташоване за адресою: м. Київ, вул. Костянтинівська, 37, літера А.

11.06.2010 р. Головним управлінням комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) видано свідоцтво серії № 923147, яким посвідчено, що нежилі приміщення з № 1 по № 11 (групи приміщень № 50), загальною площею 261,50 кв. м., які розташовані в місті Києві по вул. Костянтинівська, № 37 (літера А) належать територіальній громаді Подільського району міста Києва в особі Подільської районної у місті Києві ради.

29.07.2010 р. Подільською районною у місті Києві радою прийнято рішення № 767 «Про внесення змін до рішення XXV сесії Подільської районної у місті Києві ради від 20.05.2010 № 698 «Про затвердження переліку об'єктів комунальної власності Подільського району м. Києва, що підлягають приватизації».

Згідно з пунктом 1 вказаного рішення відповідач вирішив внести зміни та доповнення до додатку 1 до рішення XXV сесії Подільської районної у місті Києві ради V скликання від 20.05.2010 № 698 «Перелік об'єктів комунальної власності Подільського району м. Києва, що підлягають приватизації шляхом викупу»та згідно з підпунктом 1.2. пункту 1 цього рішення виключив позицію 18.

Спір виник внаслідок того, що, на думку позивача, прийняттям спірного рішення відповідач порушив переважне право позивача на придбання індивідуально визначеного майна.

Відповідно до статті 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»приватизація об'єкта оренди здійснюється відповідно до чинного законодавства.

Спеціальним законодавством, відповідно до якого здійснюється приватизація в Україні є Закони України «Про приватизацію державного майна»та «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».

Відповідно до статті 3 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)»приватизація об'єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу або продажу на аукціоні, за конкурсом.

Як встановлено судом, позивач є орендарем індивідуально визначеного майна, орендодавцем якого є комунальне підприємство «Оренда», про що свідчить договір оренди № 835/09 від 22.01.2010 р..

18.05.2000 р. Верховною Радою України прийнято Закон України № 1723-111, яким затверджено Державну програму приватизації на 2000-2002 роки, що діє до затвердження чергової Державної програми приватизації. Оскільки чергова Державна програма приватизації на даний час Верховною Радою України не затверджена, основні цілі, пріоритети та способи приватизації визначаються Державною програмою приватизації на 2000-2002 рр.

Відповідно до статті 48 Закону України «Про Державну програму приватизації»продаж об'єктів групи А здійснюється відповідно до Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».

Відповідно до пункту 3 статті 7 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)»включення об'єктів малої приватизації до відповідних переліків здійснюється відповідно до Державної та місцевих програм приватизації або з ініціативи відповідних органів приватизації чи покупців.

Частиною 2 статті 777 Цивільного кодексу України визначено, що наймач, який належно виконує свої обов'язки за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк, а у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання.

Відповідно до статті 53 Закону України «Про Державну програму приватизації»у разі, якщо державний орган приватизації звертається до орендаря з пропозицією приватизувати орендоване майно, а орендар не погоджується на викуп такого майна, державний орган приватизації може запропонувати зазначене майно для продажу на конкурентних засадах.

Як вбачається з матеріалів справи, протягом дії Договору оренди спірного приміщення позивач належним чином виконував взяті на себе зобов’язання та сплачував орендні платежі, що підтверджується платіжними дорученнями від 10.09.2009 р., від 23.11.2009 р., від 22.12.2009 р., від 21.01.2010 р., від 26.02.2010 р., від 23.03.2010 р., від 26.04.2010 р., від 31.05.2010 р., від 01.07.2010 р., від 26.07.2010 р., належним чином засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи.

На думку позивача, він має переважне право па придбання індивідуально визначеного майна, однак таке право було порушене внаслідок прийняття спірного рішення відповідачем.

Рішенням Конституційного Суду України № 31-рп/2009 від 10.12.2009 р. у справі № 1-46/2009 щодо офіційного тлумачення положень статей 177, 760, частини другої статті 777 Цивільного кодексу України було офіційно розтлумачено положення закону про переважне право наймача на придбання майна.

Згідно зі статтею 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.

Так, у зазначеному рішенні Конституційний Суд України вказує на те, що у статті 777 Цивільного Кодексу визначено два переважних права наймача, який належно виконує свої обов'язки за договором найму, перед іншими особами, а саме: на укладення договору найму на новий строк та на придбання майна у разі його продажу.

Обмеження законодавцем права власника майна, переданого у найм (оренду), щодо розпорядження цим майном ґрунтується на розумних та справедливих критеріях. Це відповідає і позиції Європейського суду з прав людини, викладеній в рішенні у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства, заява № 8793/79»від 21 лютого 1986 року. За його змістом національний законодавець з метою підтримання соціальної справедливості у суспільстві як складової публічного інтересу може допустити захист інтересів орендарів майна, встановивши обмеження права його власників щодо визначення ними умов продажу орендованого майна.

Конституційний Суд України виходить з того, що держава при управлінні належним їй майном повноважна допускати цивільно-правові обтяження такого майна з метою залучення коштів до суспільних фондів (наприклад, передавати майно в заставу для отримання кредитів, в оренду для одержання орендних платежів тощо) або утримуватися від цього. Проте, встановлюючи відповідні обтяження, вона має враховувати, що у майбутньому право відчуження відповідного майна може бути обмежене цими обтяженнями.

Конституційний Суд України вважає, що положення частини другої статті 777 Цивільного кодексу України щодо переважного права наймача на придбання майна у разі його продажу не порушує майнових прав власників.

Статтею 28 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»встановлено, що орендареві забезпечується захист його права на майно, одержане ним за договором оренди, нарівні з захистом, встановленим законодавством щодо захисту права власності.

Конституція України встановлює право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю (ч. 1 статті 41), а також рівність суб'єктів права власності перед законом (ч. 4 статті 13).

Згідно з частиною другою статті 2, статтею 318 Цивільного кодексу України держава є учасником цивільних відносин та одним із суб'єктів права власності. У державній власності перебуває майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади (ч.ч. 1, 2 ст. 326 Цивільного кодексу України).

Відповідно до пункту 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть вирішувати питання щодо їхнього відчуження.

Статтею 41 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»визначаються особливості повноважень районних у містах рад та їх виконавчих органів, а стаття 60 вказаного Закону присвячена питанням здійснення права комунальної власності. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні»визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правовою статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування і не належить до спеціальних законів з питань приватизації.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (п. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Рішенням Конституційного Суду України від 16.04.2009 р. № 7-рп/2009 у справі № 1-9/2009 за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»(справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) вирішено, що орган місцевого самоврядування має право приймати рішення, вносити до них зміни та/чи скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У вказаному рішенні зазначено, що до нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Конституційний Суд України зазначив, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є гарантією стабільності суспільних відносин між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

Відповідно до пункту 2 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів»від 26.01.2000 р. № 02-5/35 підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення, у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та коронованих законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем при прийнятті рішення № 767 від 29.07.2010 р. не було дотримано вимог як спеціального законодавства про приватизацію, а саме: Закону України «Про приватизацію державного майна»та Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», так і Закону України «Про місцеве самоврядування в України», оскільки оспорюване рішення хоч і прийняте в межах компетенції відповідача, проте не у спосіб, визначений законодавством.

Суд враховує те, що відповідно до наведених норм, відповідач має право приймати рішення та визначати спосіб приватизації майна, що є у комунальній власності, проте повинен це робити лише відповідно до норм чинного законодавства.

Згідно з листом від 27.05.2010 р. № 354 комунального підприємства «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Подільського району»Подільської районної у місті Києві ради повідомлено, що нежитлові приміщення загальною площею 261,5 кв. м., які орендує позивач за адресою: м. Київ, вул. Костянтинівська, 37, літера А знаходяться на балансі комунального підприємства «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Подільського району»Подільської районної у місті Києві ради та станом на 01.05.2010 р. має залишкову балансову вартість 65628,27 грн. Нежитлові приміщення не продані, не передані, не подаровані, не обтяжені, спору у т.ч. судового щодо вказаних приміщень немає.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановлено підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Беручи до уваги, що позивачем доведено обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги про визнання частково недійсним рішення відповідача, та враховуючи те, що позивачем доведено порушення спірним рішенням його переважного на придбання індивідуально визначеного майна, а саме: нежитлового приміщення площею 259,3 кв. м. за адресою: м. Київ, вул. Костянтинівська, буд. 37, літера А, і відповідачем будь-яких доказів на спростування таких тверджень позивача не надано, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.

Зокрема, з останнього підлягає стягненню 85 грн. витрат по оплаті державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 49, 78, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним підпункт 1.2 пункту 1 рішення Подільської районної у місті Києві ради № 767 від 29.07.2010 р. «Про внесення змін до рішення XXV сесії Подільської районної у місті Києві ради від 20.05.2010 № 698 «Про затвердження переліку об'єктів комунальної власності Подільського району міста Києва, що підлягають приватизації»в частині виключення в додатку 1 рішення Подільської районної у місті Києві ради від 20.05.2010 р. № 698 позиції 18.

Стягнути з Подільської районної у місті Києві ради (04070, м. Київ, Контрактова площа, 2) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Промоутерська компанія «Еліт-Боксінг»(01024, м. Київ, вул. Академіка Богомольця, 6, рахунок 2600200560366 в ПАТКБ «Правекс-Банк»м. Київ, МФО 321983, код 33831407) 85 грн. витрат по оплаті державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

СуддяО.Г. Удалова