Рішення № 12180369, 12.10.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2/21912.10.10 За позовом          Комунального підприємства з утримання та експлуатації

житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд»

до                     Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Агроінтер

Холдінг»

про                     стягнення 3253,07 грн.

Суддя Домнічева І.О.

Представники:

Від позивача не з’явився

Від відповідачів Василенко Н.О.

Обставини справи:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Агроінтер Холдінг»про стягнення з відповідача збитків та неустойки за користування житловим приміщенням поза строком дії договору, всього в сумі 3253,07 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.08.2010р. порушено провадження у справі.

Представником позивача в судовому засіданні 07.09.10р. було подано Заяву про зміну підстав позову, відповідно до якої позивач змінює підстави позову, та просить стягнути з відповідача (замість збитків) плату за фактичне користування житловим приміщенням поза строком дії Договору оренди від 01.12.2007р. № 4487 та неустойку за неповернення приміщення. Суму позовних вимог, згідно заяви, позивач не змінив та просить стягнути з відповідача: 1084,47 грн. плати за фактичне користування та 2168,60 грн. неустойки, а всього –3253,07.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 № 02-5/289 із змінами “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року”(пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

З матеріалів справи вбачається, що ухвали суду надсилались сторонам за адресами, зазначеними в позовній заяві та документах, доданих до матеріалів справи.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Сторони були належним чином повідомлені про призначення справи до розгляду в засіданні суду, про час і місце його проведення.

Представники Позивача у судових засіданнях підтримували викладені у позові обставини, та просили позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, з врахуванням Заяви про зміну підстав позову від 07.09.10р.

Представники Відповідача у судових засіданнях проти позову заперечували, проте письмового відзиву на позов на подали.

Відповідно до ст. 28 ГПК України, справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації.

Представники Позивача в призначене судове засідання 12.10.10р. не з`явились. Про поважні причини неявки цих представників в судове засідання суд не повідомлений. Клопотань про відкладення судового засідання не надходило.

Сторони завчасно та належним чином повідомлені судом про оголошення перерви на 12.10.10р. –а саме в судовому засіданні 05.10.10р. було оголошено перерву на 12.10.10р. о 10 год. 40 хв., про що зроблено відповідний запис в протоколі судового засідання, та про що представники сторін розпилися в «Розписці про оголошення перерви».

Позивачем не надано суду доказів, що він був позбавлений можливості направити свого повноважного представника в судове засідання, в тому числі свого керівника, зважаючи на що судове засідання 12.10.10р. проводилось за відсутності повноважних представників позивача.

В судовому засіданні 12.10.10р. судом було оголошено вступну і резолютивну частини рішення у справі.

Дослідивши матеріали справи та надані сторонами письмові пояснення, заслухавши усні пояснення присутніх представників сторін, оглянувши надані сторонами оригінали документів, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, та копії яких долучені до матеріалів справи, суд —

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд»(Позивач) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Агроінтер Холдінг»(Відповідач) уклали Договір оренди житлового приміщення від 01.12.2007 № 4487 (Договір).

Договір було укладено на строк з 01.12.2007 до 31.05.2008.

Приміщення було передано Позивачем Відповідачу за актом прийому-передачі приміщення (Додаток №1 до Договору).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», термін договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Термін дії Договору закінчувався 31.05.2008р.

Оскільки відповідної заяви про припинення Договору від сторін не надходило (в матеріалах справи відсутні докази протилежного), то даний Договір пролонговувався на той же самий строк і на тих же самих умовах наступним чином: з 01.06.08р. до 30.11.08., з 01.12.08р. до 02.06.09р.

Факт пролонгації Договору також встановлено постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.10.2009р. №35/153 (за позовом Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Агроінтер Холдінг»про стягнення заборгованості та штрафних санкцій по Договору оренди житлового приміщення від 01.12.2007 № 4487), та у відповідності до ст. 35 ГПК України є встановленим та не потребує повторного доведення.

Відповідач письмових заперечень на позов на надав, проте усно зазначав, що він не підписував Договір оренди житлового приміщення від 01.12.2007 № 4487.

Проте постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.10.2009р. по справі №35/153, яка набрала законної сили та є чинною, встановлено, що між Позивачем та Відповідачем укладався Договір №4487 від 01.12.2007р. на оренду жилого приміщення, а тому усні заперечення Відповідача судом відхиляються.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»(далі - Закон) орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»(далі - Закон) орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Відповідно до: п. 2.1. Договору, за користування приміщенням Орендар щомісячно сплачує Орендодавцю орендні платежі згідно з умовами цього Договору; п. 2.2. Договору, встановлюється плата за оренду приміщення, що складає на місяць - 183,81 грн., у т.ч. з ПДВ; п. 2.3. Договору, орендні платежі сплачуються Орендарем Орендодавцю щомісячно до 10 числа поточного місяця; п. 2.5. Договору, орендні платежі сплачуються Орендарем Орендодавцю, починаючи з моменту підписання Сторонами цього Договору; п. 2.7. Договору, орендні платежі сплачуються Орендарем по день фактичної передачі Орендодавцю приміщення за актом прийому-передачі.

За умовами ст. 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Згідно з вимогами ст. 193 Господарського кодексу України та ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином у відповідності з умовами договору; одностороння відмова від виконання зобов’язання і одностороння зміна умов не допускається.

Відповідно до п. 3.2.5. Договору, Орендар зобов’язується, зокрема, після закінчення терміну дії Договору звільнити приміщення та повернути його Орендодавцю (Позивачу) за актом приймання-передачі.

Як було встановлено вище, дія Договору була продовжена, зокрема остання пролонгація вбулась з 01.12.08р. до 02.06.09р.

Оскільки строк дії договору закінчився 02.06.09р., Позивачем було направлено Відповідачу засобами поштового зв’язку Заяву про припинення строку дії Договору за вих. від 02.06.09р. №044/24-2256 (повідомлення про вручення поштового відправлення від 24.06.09р. №07163380).

В матеріалах справи відсутній акт прийому –передачі при поверненні орендованого за Договором приміщення від Відповідача Позивачу як того вимагають умови Договору; Відповідачем також не надано суду інших належних доказів щодо звільнення ним орендованого за Договором приміщення та повернення його Позивачеві.

Отже, Відповідач зобов'язаний сплачувати Позивачу плату за фактичне користування житловим приміщенням поза строком дії Договору.

Позивач просить стягнути з Відповідача 1084,47 грн. - плати за фактичне користування житловим приміщенням поза строком дії Договору.

Суд погоджується з розрахунком Позивача заборгованості Відповідача з плати за фактичне користування приміщенням за період: з 03.06.2009 по 30.11.09р. поза строком дії Договору, а саме позивач просить сягнути з відповідача:

- частину орендної плати за червень 2009 року в розмірі –165,42 грн.;

- з 01.07.09р. по 30.11.09р. –183,81 * 5 місяців = 919,05 грн.;

разом –1084,47 грн.

В матеріалах справи відсутні докази сплати Відповідачем суми заборгованості –1084,47 грн., а тому, зважаючи на все вищенаведене, суд вважає обґрунтованими вимоги про стягнення з Відповідача суми заборгованості з плати за фактичне користування приміщенням поза строком дії Договору - 1084,47 грн.

Ст. 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»(далі - Закон) у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених в договорі оренди.

Відповідно до п. 3.2.5. Договору, Орендар зобов’язується, зокрема, після закінчення терміну дії Договору звільнити приміщення та повернути його Орендодавцю (Позивачу) за актом приймання-передачі.

В силу ст. 29 Закону за невиконання зобов'язань за договором оренди, в тому числі за зміну або розірвання договору в односторонньому порядку, сторони несуть відповідальність, встановлену законодавчими актами України та договором.

Згідно з ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді сплати неустойки.

Цивільним кодексом України, статтею 785, встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Як вбачається з матеріалів справи, після закінчення строку дії Договору, Відповідач, всупереч вимогам закону та умовам Договору, житлове приміщення, орендоване ним за Договором, не звільняв та Позивачу не повертав; в матеріалах справи відсутні докази протилежного.

Законом, а саме Цивільним кодексом України прямо передбачено спеціальний вид неустойки, що застосовується до правовідносин з оренди, і як встановлено в ст. 785 ЦК України підставою застосування даного виду неустойки є невиконання орендарем (наймачем) за договором оренди свого обов’язку щодо повернення речі, переданої в найм (оренду).

Отже, Відповідач був зобов'язаний сплатити Позивачу неустойку у відповідності до ст. 785 ЦК України.

Позивач просить стягнути з Відповідача 2168,60 грн. неустойки за неповернення орендованого за Договором приміщення за період користування приміщенням поза строком дії Договору з 03.06.2009 по 30.11.09р.

Суд погоджується з розрахунком Позивача, у відповідності до якого розмір неустойки, що її повинен був сплатити Відповідач у відповідності до ст. 785 ЦК України складає 2168,60 грн. В матеріалах справи відсутні докази сплати Відповідачем вищенаведеної суми неустойки –2168,60 грн.

Натомість відповідачем 07.09.10р. через Відділ діловодства Господарського суду подано заяву про застосування позовної давності до вимог про стягнення пені (ч. 2 ст. 258 ЦК України).

Відповідно до ст. 223 ГК України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.

Строки позовної давності по стягненню неустойки (штрафу, пені) Господарським кодексом України не встановлені, таким чином потрібно застосовувати строки позовної давності, які вставлені ч. 2 ст. 258 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України, спеціальна позовна давність в один рік застосовується до стягнення неустойки (штрафу, пені).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, Позивач дізнався про порушення свого права Відповідачем в день, коли Відповідач повинен був повернути приміщення з оренди після закінчення строку дії Договору, але приміщення не повернув – 02.06.09р., тобто перебіг строку позовної давності до вимоги про стягнення неустойки на підставі ст. 785 ЦК України за неповернення орендованого приміщення почався 02.06.09р. та у відповідності до ч. 2 ст. 258 ЦК України закінчився через рік.

Відповідно до п. 5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Зважаючи на вищенаведене, суд прийшов до висновку, що строк позовної давності по вимозі про стягнення неустойки за неповернення Відповідачем приміщення з оренди сплив –02.06.10р., а Позивач подав до суду позовну заяву з вимогами про стягнення неустойки відповідно до вхідного штампу Відділу діловодства Господарського суду міста Києва 02.08.10р., а отже в частині вимог про стягнення неустойки позовна заява подана з порушенням строку позовної давності.

Позивачем не надано суду доказів та обґрунтованих пояснень щодо поважності пропущення строку позовної давності в частині вимог про стягнення неустойки.

Відповідно до ч. 3 і 4 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення і сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про застосування позовної давності по позовним вимогам про стягнення неустойки, в зв’язку з чим відмовляє в задоволенні позовних вимог в цій частині. Позовні вимоги про стягнення з Відповідача плати за фактичне користування приміщенням поза строком дії Договору за період з 03.06.09р. по 30.11.2009р. в розмірі 1084,47 суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно ст. 49 ГПК України, з Відповідача на користь Позивача стягуються суми витрат по сплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу, пропорційно до суми задоволених позовних вимог. В іншій частині витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відносяться на Позивача та йому не відшкодовуються.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 16, 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Агроінтер Холдінг»(м. Київ, вул. Терещенківська, 13, кв. 99; ідентифікаційний код 19071698) на користь Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд»(04071, м. Київ, вул. Оболонська, 34; код ЄДРПОУ 31454734) 1 084 (одна тисяча вісімдесят чотири) грн. 47 коп. заборгованості, 34 (тридцять чотири) грн. державного мита та 78 (сімдесят вісім) грн. 68 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя І.О.Домнічева

Повне рішення складено 21.10.10р.