Рішення № 121658279, 02.09.2024, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.09.2024 Справа № 910/5551/24

За позовом: ОСОБА_1 ;

до: публічного акціонерного товариства "УКPНAФТА";

про: стягнення 2 907 518,44 грн.

Суддя Сергій Балац

секретар судового засідання Вознюк К.Р.

Представники:

позивача: Кологойда Олександра В`ячеславівна

відповідача: Михалевич Михайло Михайлович

С У Т Ь С П О Р У:

ОСОБА_1 звернувся до господарського суду міста Києва із позовом до публічного акціонерного товариства "УКPНAФТА" про стягнення 2 907 518,44 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем не здійснено виплату дивідендів за 2018 рік та частини чистого прибутку за 2020 рік на підставі рішення загальних зборів відповідача, оформлених протоколом від 18.05.2021 № 31, що призвело до звернення позивача до господарського суду з вимогами про стягнення з відповідача 2 907 518,44 грн., з яких:

- 666 094,00 грн. - дивіденди за 2018 рік, 48 216,50 грн. - 3 % річних, 236 463,37 грн. - інфляційні втрати;

- 1 324 979,15 - частина чистого прибутку за 2020 рік, 111 048,61 грн. - 3 % річних, 520 716,81 грн. - інфляційні втрати.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.05.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/5551/24 та вирішено розгляд справи здійснювати в порядку (за правилами) загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 10.06.2024.

У відзиві на позовну заяву відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує з огляду на те, що загальними зборами ПАТ «УКРНАФТА» не приймалося рішення про виплату дивідендів за 2018 рік частками, а з огляду на те, що дивіденди за своєю суттю є частиною чистого прибутку, той підстав для стягнення відповідних коштів на підставі рішення суду не виникає. Також відповідач переконаний, що порядок діяльності ПАТ «УКРНАФТА», його правовий статус, права та обов`язки акціонерів визначаються виключно Законом України «Про акціонерні товариства». Поміж іншого, ні Закон України «Про державний бюджет України на 2021 рік», ні Закон України «Про акціонерні товариства не містять порядку виплати частини чистого прибутку акціонерам, жодних виплат, окрім дивідендів, за результатами розподілу чистого прибутку товариства чинним законодавством на користь акціонерів не передбачено та не врегульовано, а тому здійснення такої виплати відповідачем не вбачається за можливе.

Позивач у відповіді на відзив на позовну заяву проти доводів відповідача заперечує та вказує на те, що зобов`язання відповідача з виплати акціонерам частини чистого прибуток за 2020 рік виникло на підставі ст. 21 Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» та рішення загальних зборів акціонерів ПАТ «Укрнафта» від 18.05.2021, оформленого протоколом №31.

В підготовчому засіданні 15.07.2024 суд на місці ухвалив: закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 05.08.2024.

В судовому засіданні 29.07.2024 оголошено перерву до 02.09.2024.

В судовому засіданні 02.09.2024 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а також заперечення проти таких вимог, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

В С Т А Н О В И В :

Відкрите акціонерне товариство «Укрнафта» засноване відповідно до наказу Державного Комітету України по нафті і газу від 23.02.1994 №57 шляхом перетворення державного підприємства «Виробниче об`єднання «Укрнафта» у відкрите акціонерне товариство відповідно до Указу Президента України «Про корпоратизацію підприємств» від 15.06.1993 №210/93.

Товариство є правонаступником державного підприємства - Виробничого об`єднання «Укрнафта».

Відповідно до рішення загальних зборів акціонерів від 22.03.2011 змінено тип та назву Товариства з Відкритого акціонерного товариства «Укрнафта» на Публічне акціонерне товариство «Укрнафта», Організаційно-правовою формою Товариства є акціонерне товариство. Товариство за типом є публічним акціонерним товариством.

Акціонерами ПАТ «Укрнафта» є юридичні та фізичні особи, що набули право власності на акції відповідно до положень Статуту та вимог чинного законодавства України.

Статутний капітал ПАТ «Укрнафта» становить 13 557 127,50 грн. і поділений на 54 228 510 шт. простих іменних акцій.

Відповідно до загальнодоступних джерел, що не заперечується відповідачем, Акціонерному товариству «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (частка держави у статутному капіталі якого становить 100%) належить 27 114 256 акцій відповідача ПАТ «Укрнафта», тобто 50% плюс 1 акція.

Тобто, відповідач входить до числа господарських товариств, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких знаходяться у статутних капіталах господарських товариств, частка держави яких становить 100%.

18.05.2021 відбулися загальні збори акціонерів ПАТ «Укрнафта», скликані відповідно до рішення його наглядової ради від 25.03.2021.

Прийняті загальними зборами акціонерів ПАТ «Укрнафта» рішення були оформлені протоколом № 31, належним чином засвідчена копія якого міститься в матеріалах справи.

Так, згідно протоколу № 31 від 18.05.2021, зокрема, було прийнято рішення: «Затвердити такий розмір та порядок розподілу прибутку Товариства за 2018 рік: на виконання ч.5 ст. 11 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» направити на виплату дивідендів за простими акціями частину чистого прибутку в сумі 1 931 619 526, 20 грн, що складає 30% чистого прибутку Товариства за 2018 рік за даними річної фінансової звітності, підтвердженої аудиторським висновком. Решту чистого прибутку Товариства за 2018 рік в сумі 4 506 581 473, 80 грн, що складає 70% чистого прибутку, направити на покриття накопиченого збитку.

27.05.2021 року відбулось засідання наглядової ради ПАТ «Укрнафта», рішення якої було оформлене протоколом №9/21 від 27.05.2021, згідно з Додатком № 1 до якого визначено дату, розмір, порядок та строк виплати дивідендів, особам, які мають право на отримання дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності ПАТ «Укрнафта» у 2018 році

Так, визначено дату складення переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів за підсумками 2018 року - 11.06.2021.

Розмір нарахованих дивідендів (загальний розмір), що підлягають виплаті відповідно до рішення Загальних зборів акціонерів Товариства від 18.05.2021 - 1 931 619 526,20 грн (один мільярд дев`ятсот тридцять один мільйон шістсот дев`ятнадцять тисяч п`ятсот двадцять шість гривень 20 копійок).

Нараховані за результатами 2018 року дивіденди, що припадають на 1 (одну) просту акцію - 35,62 грн.

Строк виплати дивідендів за підсумками 2018 року: дата початку строку виплати дивідендів - 15.06.2021; дата закінчення строку виплати дивідендів - 17.11.2021.

Спосіб виплати дивідендів - виплата дивідендів здійснюється через депозитарну систему України.

Порядок виплати дивідендів: виплата дивідендів власникам акцій одного типу та класу відбувається пропорційно до кількості належних їм цінних паперів, а умови виплати дивідендів (зокрема щодо строків, способу та суми дивідендів) однакові для всіх власників акцій одного типу та класу; - дивіденди виплачуються виключно грошовими коштами; виплата дивідендів здійснюється шляхом виплати всієї суми дивідендів у повному обсязі або кількома частками пропорційно всім особам, які мають право на отримання дивідендів, по мірі надходження коштів на рахунок ПАТ «Укрнафта» у межах встановленого строку виплати дивідендів; витрати, які виникають через необхідність перерахування дивідендів (сплата податків, зборів, тощо), проводяться за рахунок суми нарахованих дивідендів, призначених до виплати відповідній особі, яка має право на їх отримання; для отримання дивідендів кожний акціонер ПАТ «Укрнафта» повинен звернутись до своєї депозитарної установи, де він має рахунок у цінних паперах по акціях ПАТ «Укрнафта» станом на 11.06.2021 та заключити з цією депозитарною установою договір про обслуговування рахунка в цінних паперах (у разі відсутності договору); відповідальність за укладення договорів з депозитарною установою, своєчасність, достовірність та повноту наданих депозитарній установі банківських реквізитів, за вчинення необхідних дій для отримання дивідендів, передбачених відповідним договором та/або внутрішніми документами депозитарної установи, тощо, покладається на акціонера; дивіденди, нараховані на акції AT «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (код 20077720), виплатити в порядку, встановленому Законом України «Про управління об`єктами державної власності».

До переліку осіб, що мають право на отримання дивідендів за результатами 2018 року станом на 11.06.2021 року належить Позивач, як особа, що володіє акціями відповідача у кількості 20000 шт., що підтверджується виписками про стан рахунку в цінних паперах від 01.05.2021, 18.05.2021, 11.06.2021 та не заперечується відповідачем.

Як зазначає позивач, станом на день подання позову граничний строк для виплати дивідендів за 2018 рік (17.11.2021 року) та частини чистого прибутку за 2020 рік (01.07.2021) минув, але позивач не отримав дивіденди за 2018 рік та частину чистого прибутку за 2020 рік.

Як вбачається з матеріалів справи, листом № 53/09-2 від 28.01.2022 ПАТ «Національний депозитарій України» повідомив представника позивача, що через депозитарну систему України не здійснювалася виплата акціонерам ПАТ «Укрнафта» дивідендів за 2018 рік та за 2020 рік, як це передбачено п. 5 р. 1 Порядку виплати акціонерним товариством дивідендів, затвердженим рішенням НКЦПФР від 12.04.2016 № 391.

Відповідач листом від 29.04.2024 №01/01/07/07/01-02/01/85 повідомив позивача, що за даними ПАТ «Укрнафта» позивач наявний в переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів, складеному станом на 11.06.2021. Сума ПДФО, нарахована до сплати на суму дивідендів, належних до виплати ОСОБА_1 складає 35 620,00 грн., сума воєнного збору 10 686,00грн. Проте існує правова колізія, що не дає відповідачу можливості здійснювати виплату акціонерам дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2018 році.

Отже, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначає, що відповідач в порушення норм законодавства не виконав належним чином зобов`язання з виплати позивачу, як акціонеру Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» дивідендів за 2018 рік та частини чистого прибутку за 2020 рік.

Відповідач, в свою чергу, визнав факт невиплати дивідендів за 2018 рік, але проти позову заперечив з посиланням на те, що він не порушував та не оспорював права та законні інтереси своїх акціонерів, а вживав всіх можливих заходів для забезпечення виплати акціонерам дивідендів за 2018 рік. Так, відповідач зазначив, що на виконання рішення акціонерів Товариства від 18.05.2021 та наглядової ради Товариства від 27.05.2021 направляв 23.12.2021, 29.12.2021 та 11.02.2022 до ПАТ «Національний депозитарій України» розпорядження про виплату доходів/сум погашення за цінними паперами в розрізі депозитарних установ з одночасним перерахуванням грошових коштів для здійснення виплати дивідендів, втім ПАТ «Національний депозитарій України» розпорядження не виконав та повернув грошові кошти на користь Товариства.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Частиною 1 статті 30 Закону України "Про акціонерні товариства" визначено, що дивіденд - частина чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або класу. За акціями одного типу та класу нараховується однаковий розмір дивідендів. Виплата дивідендів власникам акцій одного типу та класу має відбуватися пропорційно до кількості належних їм цінних паперів, а умови виплати дивідендів (зокрема щодо строків, способу та суми дивідендів) мають бути однакові для всіх власників акцій одного типу та класу. Товариство виплачує дивіденди виключно грошовими коштами.

Відповідно до абз.1 ч. 2 ст. 30 Закону України "Про акціонерні товариства", виплата дивідендів за простими акціями здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку на підставі рішення загальних зборів акціонерного товариства у строк, що не перевищує шість місяців з дня прийняття загальними зборами рішення про виплату дивідендів.

Із наведеної норми слідує, що у разі прийняття загальними зборами товариства рішення про виплату дивідендів у такого товариства виникає обов`язок виплатити акціонеру дивіденди у строк, що не перевищує шість місяців з дня прийняття такого рішення, чи у строк, визначений загальними зборами.

Згідно ч. 1 ст. 32 Закону України "Про акціонерні товариства" загальні збори є вищим органом акціонерного товариства.

Пунктами 12, 15, 27 частини 2 статті 33 Закону України "Про акціонерні товариства" передбачено, що до виключної компетенції загальних зборів належить, зокрема, розподіл прибутку і збитків товариства з урахуванням вимог, передбачених законом; затвердження розміру річних дивідендів з урахуванням вимог, передбачених законом; вирішення інших питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів згідно із законом та/або статутом товариства.

Пунктом 6.18 Статуту визначено, що дивіденди виплачуються за підсумками календарного року виключно грошовими коштами. Дивіденди виплачуються на акції, звіт про результати розміщення яких зареєстровано у встановленому законодавством порядку. Рішення про виплату дивідендів приймається загальними зборами, якщо інше не встановлено законом. Виплата дивідендів власникам акцій одного типу та класу має відбуватись пропорційно до кількості належних їм цінних паперів, а умови виплати дивідендів (зокрема щодо строків, способу та суми дивідендів) мають бути однакові для всіх власників акцій одного типу та класу.

Для кожної виплати дивідендів наглядова рада товариства встановлює дату складення переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів, порядок і строк їх виплати. Дата складення переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів за простими акціями, визначається рішенням наглядової ради товариства, передбаченим першим реченням цього пункту, але не раніше ніж через 10 робочих днів після дня прийняття такого рішення наглядовою радою товариства (п.6.20 статуту).

Товариство в порядку, встановленому наглядовою радою товариства, повідомляє осіб, які мають право на отримання дивідендів, про дату, розмір, порядок і строк їх виплати (п.6.21 статуту).

Виходячи зі змісту рішення Загальних зборів акціонерів відповідача, які містяться у протоколі №31 від 18.05.2021, Публічне акціонерне товариство «Укрнафта» прийняло на себе грошове зобов`язання здійснити виплату акціонерам дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності товариства у 2018 році у визначених наглядовою радою відповідача порядку та строки, тобто щодо виплати дивідендів за 2018 в розмірі 35,62 грн на 1 (одну) акцію у строк до 17.11.2021.

При цьому, з прийняттям товариством рішення про виплату дивідендів та встановленням у такому рішенні строків проведення розрахунків з учасником (акціонером) у товариства виникає обов`язок виплати дивідендів без будь-яких додаткових умов у встановлений у рішенні загальних зборів строк. Акціонер не зобов`язаний звертатись до товариства із заявою про виплату дивідендів, оскільки положеннями чинного законодавства такого обов`язку не встановлено.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18.11.2020 у справі №910/15324/19 та від 17 січня 2018 року у справі № 910/11316/17.

Таким чином, позивач, як акціонер ПАТ «Укрнафта», виходячи з кількості належних йому акцій, має право на виплату дивідендів за 2018 рік у розмірі 666 094 грн. (20000 акцій х 35, 62 грн. - 35 620 грн (5% ПДФО) - 10 686 грн. (1,5% військовий збір).

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 ГК України).

Суд зазначає, що сплата акціонеру дивідендів, щодо виплати яких було прийнято рішення загальними зборами відповідача, надає акціонеру, на користь якого таке рішення прийняте, "законне очікування", що йому будуть такі дивіденди виплачені. Невиплата товариством таких дивідендів акціонеру прирівнюється до порушення права останнього на мирне володіння майном (рішення ЄСПЛ у справах "Брумареску проти Румунії" (п. 74), "Пономарьов проти України" (п. 43), "Агрокомплекс проти України" (п. 166)).

Проте, у даному випадку, як встановлено судом, не зважаючи на наявний у відповідача обов`язок, згідно рішення загальних зборів акціонерів ПАТ "Укрнафта", оформленого протоколом № 31 від 18.05.2021, із виплати дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2018 році у строк з 15.06.2021 по 17.11.2021 виконано не було, доказів зворотнього суду під час розгляду справи не надано.

У той час, як невиконання відповідачем обов`язку з виплати акціонерам дивідендів за 2018 рік, у визначених рішенням загальних зборів акціонерів від 18.05.2021 розмірі та статтею 30 Закону України «Про акціонерні товариства» строк свідчить про порушення прав акціонерів ПАТ "Укрнафта" на отримання прибутку акціонерного товариства.

З огляду на встановлені вище обставини справи, суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача 666 094 грн. дивідендів за 2018 рік.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 324 979, 15 грн частини чистого прибутку за 2020 рік, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом вище, 18.05.2021 відбулися загальні збори акціонерів ПАТ «Укрнафта», скликані відповідно до рішення його наглядової ради від 25.03.2021.

Прийняті загальними зборами акціонерів ПАТ «Укрнафта» рішення були оформлені протоколом № 31.

За результатами цих загальних зборів вирішено, зокрема, питання № 13 порядку денного: «Розподіл прибутку і збитків Товариства за підсумками 2020 року. Прийняття рішення про виплату дивідендів та затвердження розміру річних дивідендів Товариства». По питанню №13 порядку денного загальними зборами простою більшістю голосів акціонерів, що склала 99,963% від кворуму, прийнято рішення: «Оскільки Товариством не прийнято рішення про виплату дивідендів до 1 травня 2021 року, дивіденди не нараховувати, прибуток розподілити відповідно до вимог статті 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік».

Позивач є акціонером ПАТ «Укрнафта» та власником 20000 простих іменних акцій ПАТ «Укрнафта», що підтверджується обмеженими виписками про стан рахунків в цінних паперах станом на 01.05.2021,18.05.2021,11.06.2021.

Відповідно до абз. 2 ст. 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» господарські товариства, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, та господарські товариства, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких належать господарським товариствам, частка держави в яких становить 100 відсотків (крім тих, що визначені частиною першою цієї статті), які не прийняли рішення про нарахування дивідендів до 1 травня року, що настає за звітним, сплачують до державного бюджету та іншим учасникам господарського товариства пропорційно розміру їх акцій (часток) у статутному капіталі господарського товариства частину чистого прибутку в розмірі, визначеному за базовими нормативами відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, установленими на відповідний рік, але не менше 90 відсотків, до 1 липня року, що настає за звітним.

На суму несвоєчасно сплачених коштів (частини чистого прибутку) до державного бюджету контролюючими органами нараховується пеня, яка сплачується до загального фонду Державного бюджету України з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України від суми недоплати, розрахованої за кожний день прострочення платежу, починаючи з наступного дня після настання строку платежу і по день сплати включно.

Таким чином, вказаним законом України передбачено, що господарські товариства, які не прийняли рішення про нарахування дивідендів до 1 травня року, що настає за звітним, сплачують до державного бюджету та іншим учасникам господарського товариства пропорційно розміру їх акцій (часток) у статутному капіталі господарського товариства частину чистого прибутку.

Відповідач не заперечував, що рішення про нарахування дивідендів до 1 травня року, що настає за звітним, не приймалося.

Таким чином, право вимагати сплати частини чистого прибутку мають акціонери (учасники) господарського товариства, які обліковуються в реєстрі акціонерів (учасників) станом на кінець робочого дня 1 липня.

При цьому, рішенням загальних зборів ПАТ «Укрнафта», оформленого протоколом № 13 від 18.05.2021 чітко вирішено по питанню № 13 порядку денного, що оскільки Товариством не прийнято рішення про виплату дивідендів до 01.05.2021, дивіденди не нараховувати, прибуток розподілити відповідно до вимог ст.21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік».

Суд звертає увагу на те, що реалізація конституційних прав та свобод фізичними та юридичними особами здійснюється в порядку, встановленому положеннями спеціального законодавства, яке регулює конкретну сферу правовідносин у суспільстві.

У даному випадку саме Закону України «Про акціонерні товариства» містить спеціальні норми, які встановлюють спосіб та порядок здійснення акціонерами на управління акціонерним товариством, розподіл прибутку, отримання дивідендів тощо.

Відповідно до положень вказаного Закону реалізація акціонерами права на отримання дивідендів за простими акціями можлива лише в разі прийняття рішення загальними зборами акціонерів про їх виплату. Прийняття такого рішення є виключною компетенцією загальних зборів.

При цьому саме загальні збори ПАТ «Укрнафта» в межах наданих їм повноважень прийняли рішення від 18.05.2021, визначивши спосіб розпорядження прибутком цієї юридичної особи в порядку, встановленому статтею 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік».

З огляду на вказане, акціонери ПАТ «Укрнафта» мають право на частину чистого прибутку відповідно до кількості належних їм акцій, виходячи із суми коштів у розмірі 1 921 167 072, 00 грн., що розрахована відповідачем в рахунок погашення грошового зобов`язання по сплаті частини чистого прибутку за 2020 рік до державного бюджету на підставі абз. 2 ст. 21 Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік».

Зокрема, 26.05.2021 на підставі та на виконання рішення загальних зборів акціонерів від 18.05.2021 (протокол №31 від 18.05.2021) та рішення правління ПАТ «Укрнафта» від 20.05.2021 (протокол № 6/1 від 20.05.2021) позивач склав та направив поштовим повідомленням на адресу Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків розрахунок частини чистого прибутку (доходу), дивідендів на державну частку за 2020 рік, на підставі якого було задекларовано до сплати 1 921 167 072, 00 грн. частини чистого прибутку, розрахованого на пакет акцій НАК «Нафтогаз України» в статутному фонді ПАТ «Укрнафта».

Відтак, відповідач визначив частину чистого прибутку за 2020 рік, що підлягає сплаті на частку НАК «Нафтогаз України» до державного бюджету з розрахунку 90% чистого прибутку за 2020 рік (мінімальний розмір, визначений абз. 2 статті 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік»).

Таким чином, частка чистого прибутку за 2020 рік, належна до виплати на одну акцію, складає 70,8545 грн. (1 921 167 072, 00 грн./27 114 256 акцій, що належить НАК «Нафтогаз України» в статутному капіталі ПАТ «Укрнафта»).

Відповідно до абз. 2 ст. 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» частина чистого прибутку має бути сплачена до 1 липня року, що настає за звітним.

Доказів виплати позивачу, як акціонеру ПАТ «Укрнафта», частини чистого прибутку до 01.07.2021 матеріали справи не містять.

Посилання відповідача на те, що питання виплати акціонерам частини чистого прибутку не врегульовано законодавством, не може бути підставою для невиконання вимог Закону України та порушення прав позивача.

Відповідач з метою отримання роз`яснення щодо порядку та умов виконання ст. 21 Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» звертався до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку. В листі НКЦПФР №3439/1 від 02.08.2021 року до ПАТ «Укрнафта» зазначено «Таким чином, оскільки ПАТ «Укрнафта» не прийнято рішення про виплату дивідендів до 1 травня 2021 року, дивіденди товариством не нараховуються, прибуток має розподілятися відповідно до вимог ст. 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік». Сплата частини чистого прибутку відповідно до ст.21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» через депозитарну систему України не здійснюється.

Отже, з зазначеного листа не вбачається беззаперечний висновок про відсутність можливості здійснювати виплати, які передбачені «іншим акціонерам» в порядку виконання прямої норми абз. 2 п. 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік».

При цьому, як встановлено судом вище, обов`язок відповідача щодо сплати акціонерам заявленої суми прямо виникає із акта законодавства, а саме - абз. 2 п. 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік».

Відповідно до постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.08.2023 р. у справі №910/9326/22 (п. 5.22) доводи скаржника про те, що ні стаття 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", а ні інший закон, не врегульовує порядок виплати акціонерам частини чистого прибутку є необґрунтованими з огляду на те, що такий порядок встановлений рішенням загальних зборів від 18.05.2021 № 31 та статтею 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік».

З урахуванням викладеного суд погоджується із наданим позивачем розрахунком частини чистого прибутку за 2020 рік, що підлягає стягненню з ПАТ «Укрнафта» на користь позивача у розмірі 1 324 979,15 грн (20000 акцій * 70, 8545 грн. - 70 854,50 (5% ПДФО) - 21256,35 . (1,5 % військовий збір).

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання щодо виплати дивідендів за 2018 рік - з 18.11.2021 р. та частини чистого прибутку за 2020 рік починаючи з 02.07.2021 р. позивачем нараховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати у розмірі 757 180,18 грн. та 3% річних у розмірі 159 265,11 грн.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №910/12604/18 від 01.10.2019).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних суд дійшов висновку про їх обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, тому вимоги позивача в цих частинах підлягають задоволенню у заявлених розмірах.

За змістом ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписом ч. 1, ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції. Викладене вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.

Згідно з ст. 77 (допустимість доказів) ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до положень ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

З приводу висвітлення всіх доводів сторін суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

А отже решта доводів та доказів наданих сторонами на обґрунтування своїх вимог і заперечень судом відхиляються, як такі що не мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

За таких обставин, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог у заявленому позивачем розмірі.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Крім того, позивач просив суд покласти на відповідача витрати, пов`язані із правовою допомогою у розмірі 20 000, 00 грн.

Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи (аналогічний висновок міститься у п. 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц).

Згідно зі ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, за змістом ч. 3 ст. 237 ЦК України однією з підстав виникнення представництва є договір.

Як вбачається з матеріалів справи, в підтвердження понесених витрат на правову допомогу у розмірі 20 000,00 грн., позивачем надано Договір про надання правової допомоги № 260-АО/2024 від 03.04.2024 (далі - договір), додаток №1 до договору від № 260-АО/2024 від 03.04.2024 який містить тарифи за послуги з надання правової допомоги, розрахунок витрат на надання правової допомоги, що є актом приймання передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 15.08.2024, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю Серія КС №8077/10, ордер на надання правничої (правової)допомоги Серія АІ №1548591 від 04.04.2024.

Оцінивши подані докази, суд зазначає про наступне.

Відповідно до укладеного між позивачем (замовником) та адвокатським об`єднанням «Інтеракціо» (виконавцем) договору про надання правової допомоги № 260-АО/2024 від 03.04.2024 сторонами погоджено:

- виконавець зобов`язується надавати правову допомогу заявнику на підставах в порядку і обсязі, визначеному в договорі за погодженням сторін, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити її у встановленому цим договором порядку (п. 2.1 договору);

- правова допомога включає, але не обмежується: наданням правової інформації, консультацій і роз`яснень; збиранням доказів, в тому числі шляхом подання адвокатських запитів; складанням, підписанням та поданням претензії, позовної заяви, апеляційної та/або касаційної скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; захистом прав і представництвом інтересів заявника у господарських судах (п.2.3. договору).

- виконавець надає правову допомогу за цим договором оплатно відповідно до тарифів, зазначених в додатку №1 та розрахунках.

Розрахунком витрат на надання правової допомоги, що є актом приймання передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 15.08.2024 сторони договору погодили вартість послуг у розмірі 20 000,00 грн, а саме: за збір, аналіз та оцінку доказів по справі - 1000,00 грн.( 2 години); усну консультацію, визначення правової позиції по справі- 500,00 грн. (1 година); надання правової допомоги в складанні запиту позивача (акціонера) про отримання інформації (документів) - 500,00 грн. (1 документ); складання та подання претензії - 1000,00 грн. (1 документ); складання та подання позовної заяви - 5000,00 грн. (1 документ); складання та подання відповіді на відзив на позовну заяву, письмових пояснень -4 000,00 грн. (2 документа); складання та подання заяви про надання доказі понесених судових витрат та розрахунку - 2000,00 грн. (1 документ) а також участь в судових засіданнях - 6 000,00 грн. (3 судодня),

Таким чином, загальна сума надання правової допомоги складає 20 000,00 грн.

Частинами 1 та 2 ст. 30 Закону №5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Таким чином, згідно із зазначеною нормою гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону №5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у п. 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.

Відповідач у письмовому запереченні зазначив, що заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн. є неспівмірним та не в повній мірі обґрунтованим у зв`язку з чим просив суд зменшити їх розмір.

За положенням ч. 2 ст. 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Пункт 1 ч. 3 цієї статті визначає верховенство права однією із основних засад (принципів) господарського судочинства.

Так, ч. 3 ст. 126 ГПК України визначає, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Статтею 126 ГПК України також не передбачено, що відповідна сторона зобов`язана доводити неспівмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката одразу за всіма пунктами з переліку, визначеного частиною четвертою вказаної статті.

Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Разом з тим суд урахував, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).

Стосовно зазначеної в розрахунку витрат на надання правової допомоги, що є актом приймання передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 15.08.2024 такої послуги як складання та подання письмових пояснень, слід зазначити, що оскільки надання пояснень є правом учасника справи, тобто такі витрати не можна вважати неминучими. Зважаючи на те, що адвокат брала участь у судовому засіданні, у якому оголосила такі пояснення, при цьому вартість відшкодування послуг адвоката за участь у судових засіданнях суд вважає обґрунтованою у визначеному заявником розмірі 6 000,00 грн., стягнення окремо визначеної вартості послуги з підготовки письмових пояснень (2000 грн. за 1 документ) фактично покладе на іншу сторону обов`язок з подвійного відшкодування витрат на таку правничу допомогу.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).

Відповідно до положень ч. ч. 5 та 6 ст. 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. ч. 5 та 6 ст. 126 ГПК України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

В той же час, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Дослідивши надані позивачем докази понесених витрат на правничу допомогу, суд вважає, що розмір заявлених адвокатським об`єднанням витрат на професійну правничу допомогу відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, такі витрати мають характер необхідних і співрозмірні з виконаною роботою (розрахунок витрат на надання правової допомоги, що є актом приймання передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 15.08.2024), за виключенням надання такого виду правової допомоги, як складання та подання письмових поясненнь вартістю 2000 грн. за 1 документ.

Суд акцентує, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі №911/2737/17).

Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають до застосування у спірних правовідносинах, суд дійшов до висновку, що до стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 підлягає 18 000,00 грн витрат на правничу допомогу.

Керуючись статтями 74,76-79,80,129,236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з публічного акціонерного товариства "УКРНАФТА" (04053, місто КИЇВ, провулок Несторівський, будинок 3-5, ідентифікаційний код: 00135390) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) заборгованість з виплати дивідендів за 2018 рік в сумі 666 094 (шістсот шістдесят шість тисяч дев`яносто чотири) грн. 00 коп., частину чистого прибутку за 2020 рік в сумі 1 324 979 (один мільйон триста двадцять чотири тисячі дев`ятсот сімдесят дев`ять) грн. 15 коп., 3% річних в сумі 159 265 (сто п`ятдесят дев`ять тисяч двісті шістдесят п`ять) грн. 11 коп., інфляційні втрати в сумі 757 180 (сімсот п`ятдесят сім тисяч сто вісімдесят) грн. 18 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 34 890 (тридцять чотири тисячі вісімсот дев`яносто) грн. 22 коп. та витрати на надання професійної правничої допомоги в сумі 18 000 (вісімнадцять тисяч) грн. 00 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили та може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст. 241, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 16 вересня 2024 року

Суддя Сергій БАЛАЦ