Ухвала суду № 121596681, 10.09.2024, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 754/11076/24

Провадження № 2/752/6877/24

У Х В А Л А

10.09.2024 року суддя Голосіївського районного суду м. Києва Чекулаєв С.О., вивчивши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» про стягнення безпідставно отриманих коштів за виконавчим написом нотаріуса, збитків та стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ :

до Голосіївського районного суду м. Києва надійшов позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» з позовними вимогами про стягнення:

-безпідставно одержаних грошових коштів за виконавчим написом нотаріуса № 345 від 12.01.2018 в розмірі 456946,57 грн;

-3 % річних від суми безпідставно одержаних банком грошових коштів у розмірі 23788,93 грн;

-інфляційних втрат від суми безпідставно одержаних банком грошових коштів у розмірі 50718,70 грн;

-завданої моральної шкоди у розмірі 200000,00 грн;

-завданих збитків у розмірі 1000000,00 грн

Дослідивши матеріали позовної заяви, вважаю за необхідне залишити позов ОСОБА_1 без руху з наступних підстав.

Згідно частини першої статті третьої Закону України «Про судовий збір» (надалі такожЗакон №3674-VI), за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством справляється судовий збір.

Судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі (ч.1 ст.4 Закону № 3674-VI).

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 частини другої статті четвертої Закону № 3674-VI за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Суд встановив, що позивачем заявлені позовні вимоги майнового характеру на загальну суму (456 946,57 + 23 788,93 + 50 718,70 + 200 000,00 + 1 000 000,00) = 1731454,20 грн.

Таким чином, враховуючи положення підпункту 1 пункту 1 частини другої статті четвертої Закону № 3674-VI, позивач повинен сплатити судовий збір у розмірі 15140,00 грн за наступними реквізитами:

Отримувач коштів ГУК у м.Києві/Голосіїв.р-н/22030101

Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783

Банк отримувача Казначейство України (ел.адм.подат.)

Код банку отримувача (МФО) 899998

Рахунок отримувача UA488999980313131206000026002

Код класифікації доходів бюджету 22030101

Призначення платежу *;101;_____(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб,

реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичної особи або серія та номер паспорта громадянина України,

в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки

платника податків і має відповідну відмітку у паспорті);

Судовий збір, за позовом ______ (ПІБ чи назва установи, організації позивача),

Голосіївський районний суд міста Києва (назва суду, де розглядається справа).

Суд наголошує, що вимога про відшкодування моральної шкоди, визначена у грошовому вимірі, є майновою вимогою, а отже, судовий збір підлягає стягненню як за вимогу майнового характеру.

Розглядаючи заяву представника позивача ОСОБА_2 про відстрочення сплати судового збору подану одночасно із позовною заявою суд вказує наступне.

Згідно з частинами першою та третьою статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до оплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.

Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно зі статтею 12 ЦПК України, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.

Приписами статті восьмої Закону №3674-VI встановлено, що, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Нормами ЦПК України та Закону №3674-VI передбачено право суду, а не обов`язок щодо звільнення, відстрочення або розстрочення сплати судового збору.

Єдиною підставою для відстрочення або розстрочення сплати судового збору є врахування судом майнового стану сторони, тобто фізичної або юридичної особи (наприклад, довідка про доходи, про склад сім`ї, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім`ї, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків тощо). Клопотання про відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати може бути викладене в заяві чи скарзі, які подаються до суду, або окремим документом.

Тобто, підставою для звільнення від його сплати є такий, обумовлений виключними обставинами, майновий стан сторони, який об`єктивно унеможливлює сплату нею судового збору у відповідному розмірі.

Відповідно до приписів частини четвертої статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на національні суди покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і протоколи до неї, згоду на обов`язковість якої надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

У пункті 1 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014 № 10 роз`яснено, що судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя № R (81)7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14.05.1981, та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду.

Європейський суд з прав людини також вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду.

Положення пункту 1 статті шостої Конвенції про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (Рішення ЄСПЛ у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19.06.2001, пункт 59). Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред`явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (Рішення ЄСПЛ у справі «Шишков проти Росії» («Shishkov v. Russia») від 20.02.2014, пункт 111).

Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (Рішення ЄСПЛ «Kniat v. Poland» від 26.07.2005, пункт 44; Рішення ЄСПЛ «Jedamski and Jedamska v. Poland» від 26.07.2005, пункти 63-64).

У зв`язку з цим, при здійсненні правосуддя у цивільних справах суди повинні вирішувати питання, пов`язані з судовими витратами (зокрема, щодо відстрочення та розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх сплати), у чіткій відповідності до ЦПК України, Закону України «Про судовий збір», а також інших нормативно-правових актів України, забезпечуючи при цьому належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справ, з одного боку, та інтересами позивача (заявника) щодо можливості звернення до суду, з другого боку.

Відмова у звільненні від сплати судового збору, відстрочці або розстрочці його сплати не порушує положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (про право на справедливий суд), оскільки не перешкоджає вказаній особі у доступі до суду і не ускладнює його таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права. Судовий збір, його об`єкти та ставки, підстави і порядок сплати, а також умови звільнення від сплати встановлені законом, тобто справляння судового збору переслідує законну мету.

Згідно з частиною третьою статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У поданій до суду заяві про відстрочення сплати судового збору представник позивача адвокат Волошина Наталія Андріївна стверджує, що майновий стан ОСОБА_1 не дозволяє повністю та відразу сплатити судовий збір, оскільки вона отримує заробітну плату нижче мінімальної та інших джерел не має.

Як доказ майнового стану ОСОБА_1 , адвокат надала довідку за формою ОК-5 щодо своєї довірительки, в якій відображено, що за 18 років, а саме за період з 2005 по 2023 року, ОСОБА_3 , згідно інформації Пенсійного фонду України отримала дохід у розмірі 84983,28 грн.

З січня по травень 2024 року, ОСОБА_1 , згідно інформації наведеній у довідці за формою ОК-5 отримала дохід у розмірі 1123,64 грн, тобто значно менше встановленого прожиткового мінімуму.

Оцінюючи надані адвокатом Волошиною Наталією Андріївною докази, щодо майнового стану ОСОБА_1 , які покладені в основу заяви про відстрочення судового збору суд ставиться до них критично.

Прожитковий мінімум є вартісною величиною достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я, набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Відповідно до Державного бюджету України на 2024 рік, з 1 січня рівень прожиткового мінімуму для працездатної особи становить 3028,00 грн, а для особи, що втратили працездатність - 2361 грн.

Середній дохід ОСОБА_1 згідно наданої довідки за формою ОК-5 за період з січня по травень 2024 становив 407,20 грн на місяць, що є малоймовірно враховуючи життєві потреби людини.

Окрім цього, з червня по серпень 2024 року ОСОБА_3 взагалі не отримувала доходу.

Одночасно з позовом були надані докази, що підтверджують факт надання ОСОБА_4 правової допомоги, зокрема, копія Договору № 01/07 від 01.07.2024 про надання правової допомоги Товариством з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «БАРІСТОР».

Згідно наявного розрахунку гонорару (винагороди) за надання правничої допомоги по казаному вище договору ОСОБА_3 та уповноважений представник ТОВ «Юридична компанія «БАРІСТОР» узгодили вартість юридичних послуг, а саме вартість: консультації та узгодження правової позиції з клієнтом у розмірі 1000,00 грн; підготовки та подання позову у розмірі 10000,00 грн; підготовки інших процесуальних документів у розмірі 4000,00 грн; представництво інтересів позивача у судових засіданнях 25000,00 грн. Розрахунок гонорару (винагороди) за надання правничої допомоги підписаний ОСОБА_1 .

Укладення ОСОБА_1 вказаного вище Договору про надання правової допомоги із погодженням сплатити за надані послуги гонорар (винагороду) в загальному розмірі 40000,00 грн свідчить про те, що дохід ОСОБА_5 у 2024 році є явно вищим ніж її дохід, вказаний в довідці за формою ОК-5 у розмір 1123,64 грн.

Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно частини п`ятої статті 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Процесуальний інститут відстрочення та розстрочення судових витрат, передбачений статтею 136 ЦПК України, передбачений для людей, які перебуваючи у скрутному матеріальному стані потребують захисту судом своїх порушених, невизнаних чи оспорюваних прав.

Звернення до суду із заявою у порядку статті 136 ЦПК України без належних для цього підстав є недопустимим.

Враховуючи наведене, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність достатніх підстав для задоволення заяви представника позивача про відстрочення сплати судового збору.

Таким чином, позивачу необхідно сплатити судовий збір у порядку та розмірі, визначених Законом України «Про судовий збір».

Відповідно до частини першої статті 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

За таких обставин вважаю за необхідне позовну заяву ОСОБА_1 залишити без руху, надавши строк для усунення зазначених недоліків.

Керуючись статтями 175,177,184 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

1.У задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_2 про відстрочення сплати судового збору відмовити.

2. Позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» про стягнення безпідставно отриманих коштів за виконавчим написом нотаріуса, збитків та стягнення моральної шкоди залишити без руху, надавши позивачу строк для усунення недоліків, що не може перевищувати десяти днів з дня отримання копії ухвали.

3.У разі невиконання ухвали суду позовна заява буде повернута позивачу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя: С.О. Чекулаєв