Рішення № 121562437, 11.09.2024, Любешівський районний суд Волинської області

Справа № 162/1039/23

Провадження № 2/162/33/2024

ЛЮБЕШІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

11 вересня 2024 року селище Любешів

Любешівський районний суд Волинської області у складі

головуючого судді Цибень О.В.,

за участю секретаря судових засідань Пилипчук Р.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - виконавчий комітет Луцької міської ради про позбавлення батьківських прав

ВСТАНОВИВ:

Від представника позивача - адвоката Кобилинського А.О. 14.12.2023 року до суду надійшов вказаний позов.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем з 2015 року, який розірвано рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03.12.2018 року. У шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка ОСОБА_3 . Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20.12.2018 року з відповідача стягнуто аліменти на утримання дочки в розмірі 1626 гривень щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Відповідач ОСОБА_2 останній раз бачив дитину в серпні 2021 року. З того часу він дитиною не цікавився та не спілкувався. З огляду на вказане просить позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітньої ОСОБА_4 .

Ухвалою суду від 01.05.2024 року закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до розгляду по суті.

Позивач та її представник, кожен зокрема, у судовому засіданні 14.08.2024 року позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.

Зокрема позивач ОСОБА_1 суду пояснила, що вони з відповідачем розлучилися у 2018 році, та з моменту розлучення батько жодного разу не цікавився дитиною. Участь батька в житті дитини після розлучення звелася до привітання дитини на день народження, востаннє це відбулося в серпні 2021 року. Впродовж всього цього періоду вона самостійно виховує та піклується про добробут дочки ОСОБА_3 , повністю забезпечує її потреби матеріально, оплачує додаткові гуртки, лікування, відпочинок і.т.д. Впродовж трьох років відповідач не бере жодної участі у вихованні їх спільної дитини. Інформація про перебування відповідача за кордоном у Республіці Польща відома від його тітки, з якою вона час від часу спілкується. Відповідач часто змінює номери телефонів. Оскільки він сам не цікавиться дитиною, тому сприяти йому в цьому немає змісту. Позивач вказала, що їй не хочеться бути залежною від відповідача у питаннях дитини, наприклад отриманні дозволу на виїзд за кордон, при тому, що він не бере жодної участі у її вихованні, тому вона звернулась до суду про позбавлення його батьківських прав.

Представник позивача - адвокат Кобилинський А.О. підтримав позов у повному обсязі та звернув увагу суду на те, що відповідач фактично не виконує жодного обов`язку щодо виховання своєї дитини, і цей тягар знаходиться в повній мірі на матері дитини. Більше того, відповідач не проявляє жодної цікавості щодо обставин життя дитини. Позивач не створює жодних перешкод для спілкування дитини з батьком, про що вказує та обставина, що відповідач не звертався до відповідних органів з питанням усунення таких зі сторони позивача, а тому вважає, що наявні усі підстави для задоволення позову.

Свідок ОСОБА_5 у судовому засіданні 14.08.2024 року суду зазначила, що вони з позивачем близькі подруги та постійно спілкуються ще зі студентських років. Зауважила, що у них з ОСОБА_1 діти одного віку та відвідують одну школу, є однокласниками. Крім того, ОСОБА_3 являється її хресною дочкою. З відповідачем близьких відносин не підтримує, оскільки бачила його лише декілька разів на днях народження. Останніх п`ять років відповідача не бачила жодного разу. ОСОБА_3 ніколи при ній не згадувала про свого батька. Зі слів позивача знає, що відповідач не бере участі у вихованні дитини. ОСОБА_1 займається дочкою самостійно та повністю її утримує, дитина забезпечена всім необхідним, у цьому допомагають батьки ОСОБА_1 .

У судове засідання 11 вересня 2024 року, адвокат Кобилинський А.О. та позивач ОСОБА_1 не з`явилися, клопотали про розгляд справи у їх відсутності, проти ухвалення заочного рішення не заперечували, заяви про що містяться в матеріалах справи.

Поштові конверти із судовими повістками відповідачу поверталися до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (не проживає), тому ОСОБА_2 було викликано в судове засідання через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. Клопотання про відкладення розгляду справи, відзив на позов від відповідача на адресу суду впродовж усього розгляду справи, не надходили.

Представник третьої особи у судові засідання не з`являвся, в матеріалах справи наявне клопотання про проведення судового засідання без участі представника органу опіки та піклування Луцької міської ради.

Відповідно до п.1 ч. 3 ст. 223 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника), без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

За погодженням представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст. 280 ЦПК України.

Під час розгляду справи, заслухавши позивачку, представника позивача, свідка, дослідивши матеріали справи, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги у їх сукупності та взаємозв`язку, об`єктивно оцінивши усі наявні докази, які мають юридичне значення для розгляду справи по суті, суд приходить до наступного висновку.

Із доданого до позовної заяви рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області у справі №161/17159/18 від 20.12.2018 року вбачається що з ОСОБА_2 стягнуто на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 1626 гривень щомісячно, але не менше, ніж 50% прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку з 29.10.2018 року до досягнення дитиною повноліття.

Зі змісту характеристики ОСОБА_4 , виданої «Дошкільним навчальним закладом №3» Департаменту освіти Луцької міської ради 27.10.2022 року за №51 слідує, що за період відвідування закладу (з 01.09.2018 року до 31.08.2022 року) дитиною опікувалась мама, ОСОБА_1 , відвідувала батьківські збори, приймала активну участь у житті групи, постійно цікавилась умовами перебування дитини у садку та проводила всі фінансові витрати. Батько, ОСОБА_2 до закладу не з`являвся, життям та умовами перебування дитини не цікавився.

Відповідно до інформації щодо педагогічного спостереження та участі батьків у вихованні учениці Луцького ліцею №4 імені Модеста Левицького ОСОБА_4 . класовод дівчинки стверджує, що ОСОБА_1 Василівна постійно відвідує ліцей, цікавиться навчанням доньки та її шкільним життям, приходить на батьківські збори, забезпечує дитину всім необхідним для освітнього процесу. За час навчання ОСОБА_3 у ліцеї батько дівчинки з класоводом жодного разу не спілкувався.

Рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради від 13.03.2024 року №189-1 затверджено висновок служби у справах дітей від 05.03.2024 року №81 «Про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 », відповідно до якого після розірвання шлюбу дочка залишилася проживати з матір`ю за адресою АДРЕСА_1 , де створені належні умови для проживання ОСОБА_3 (акт обстеження умов проживання від 19.02.2024 року). Листом служби у справах дітей Камінь-Каширської міської ради від 09.02.2024 року повідомлено, що ОСОБА_2 за місцем реєстрації по АДРЕСА_2 , не проживає більше двох років, перебуває у Республіці Польща. Працівники цієї служби спілкувалися з ОСОБА_2 телефоном та останній повідомив, що матір ОСОБА_3 заблокувала його у всіх мережах зв`язку, тому він не може спілкуватися з дочкою, заперечує проти позбавлення його батьківських прав. 01.03.2024 року ОСОБА_2 надіслав за допомогою додатку «Вайбер» письмове пояснення про те, що він дійсно не цікавився дитиною, коли був за кордоном, і не намагався дізнатися номер її телефону. Також надіслав розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, виданий Любешівським ВДВС 26.02.2024 року ВП НОМЕР_4, згідно з яким станом на лютий 2024 року сума його заборгованості складала 1257 гривень. ОСОБА_2 у службу у справах дітей із заявами щодо перешкоджання матір`ю дитини його спілкуванню з Єлизаветою та визначення способу участі у вихованні дочки не звертався. На підставі викладеного, служба у справах дітей вважає за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої дочки ОСОБА_4 .

Надаючи правову оцінку позовним вимогам стосовно позбавлення батьківських прав, суд зазначає наступне.

Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи. Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, його фізичний, духовний та моральний розвиток.

Статтею 157 СК України закріплено обов`язок того із батьків, який проживає окремо, брати участь у вихованні дитини, окрім того законодавством зобов`язано батьків вирішувати всі питання виховання дитини спільно.

При цьому згідно ч.3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч. 1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною 7 ст. 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (ч. 1 ст.155 СК України).

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені ч.1 ст. 164 СК України. Зокрема, п. 2 ч.1 ст.164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків.

Разом з тим це насамперед є способом захисту прав та інтересів дитини, а тому при вирішенні цього питання перш за все необхідно виходити з інтересів дитини, з`ясувати та оцінити який - позитивний чи негативний наслідок для дитини матиме таке рішення .

Відповідно до ч.1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (п.п 57, 58).

У справі «Савіни проти України» (№ 39948/06 від 18 грудня 2008 року, п.п. 47-49) Європейський суд з прав людини вказує, що право батьків і дітей бути поряд одне з одним становить основоположний складник сімейного життя, а розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин.

У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (п. 100).

Пунктами 1, 2 ст. 3, ст. 9 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти (пункти 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав») (правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 23.11.2020 року, справа № 227/2272/18).

Верховний Суд у постанові від 06.05.2020 року, справа №753/2025/19, дійшов наступного висновку: «Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 січня 2018 року у справі № 204/1199/16-ц (провадження № 61-170св17) зроблено висновок, що не може свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків факт стягнення з батька аліментів на утримання дитини, оскільки таке є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання батька до надання дитині належного утримання. Наявність заборгованості по аліментам сама по собі не є підставою для позбавлення батька дитини батьківських прав.

Відповідно до п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 20 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» (далі - Постанова) позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Таким чином, позбавлення батьківських прав слід розглядати, як виключний і надзвичайний засіб впливу на недобросовісних батьків. Виходячи з характеру такого засобу, його не можна застосовувати тоді, коли це не викликано необхідністю.

Аналізуючи вищевикладене, суд визнає, що при вирішенні питань, які стосуються дитини, в тому числі і щодо позбавлення батьківських прав її батьків, в першу чергу мають бути враховані інтереси дитини.

Позбавлення батьківський прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов`язків по вихованню, а також встановити, що батько ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, і, такі засоби впливу виявилися безрезультатними.

За приписами ч. 1 ст. 76, ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України).

Так, умовою по ухиленню від обов`язків по вихованню дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, передбачена п. 2. ч.1 ст. 164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов`язками. Відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідача відносно дитини в матеріалах справи відсутні.

Згідно з ч. 4, 5 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Відповідно до ч. 6 ст. 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду (наприклад, постанова від 28.01.2021 у справі №753/6498/15-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.06.2018 у справі №500/6325/17, від 04.07.2018 у справі №496/4271/16-а (К/9901/29090/18)) висновок органу опіки та піклування не містить ознак рішення суб`єкта владних повноважень, оскільки не є нормативно-правовим актом чи правовим актом індивідуальної дії - він не породжує прямих юридичних наслідків для сторін та безпосередньо не впливає на їх права й обов`язки, тобто є фактично джерелом доказування при наявності цивільного спору, оскільки несе виключно інформативний характер і на відміну від рішень органу опіки та піклування має рекомендаційний характер.

Проаналізувавши наданий суду висновок про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача, суд вважає, що у ньому відсутні достатні дані про умисне ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківського обов`язку з утримання та виховання доньки ОСОБА_4 , не зазначено, чому саме позбавлення батьківських прав відповідача піде на користь інтересам дитини. Висновок здебільшого ґрунтується не на перевірках органу опіки та піклування, а на усних повідомленнях позивача та не підтверджених жодним чином поясненнях відповідача.

З наведених вище підстав, суд не бере до уваги вказаний висновок, оскільки він носить формальний характер, наданий без достатнього обґрунтування та складений при неповному з`ясуванні усіх обставин.

Позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 зазначає, що відповідач, проживаючи окремо від дитини та перебуваючи за кордоном, впродовж тривалого часу в повній мірі ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню та матеріальному утриманню дочки ОСОБА_4 , без поважних та обґрунтованих причин. Тобто, основним посиланням позивача щодо позбавлення батьківських прав відповідача являється те, що відповідач не бере участі у вихованні дочки та не надає належної матеріальної допомоги.

Позивач не довів та не надав суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення її батька по відношенню до неї батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків відносно дитини. Як вбачається з пояснень самої позивачки, її звернення до суду засноване на бажанні бути незалежною від відповідача в питаннях дитини, наприклад отриманні дозволу на виїзд за кордон іт.д., як про це вказала остання в судовому засіданні.

За викладеними обставинами в даній справі не доведено, що змінити поведінку батька у кращу сторону неможливо та необхідності для застосування такої виключної міри як позбавлення відповідача батьківських прав, а тому таке позбавлення не буде спрямоване на забезпечення реальних інтересів дитини.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав у даному випадку є недоцільним, так як являється крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, який за обставин, що були встановлені в судовому засіданні, застосовувати не можливо, а тому суд вважає за необхідне у позові відмовити.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, на підставі п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. 150, 155, 164, 165 СК України, ст. 4, 77-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 273, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - виконавчий комітет Луцької міської ради про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте Любешівським районним судом за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: ОСОБА_1 (адреса місця реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Представник позивача: адвокат Кобилинський Андрій Олексійович (просп. Волі, 21/3, м. Луцьк Волинської області, РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач: ОСОБА_2 (адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: виконавчий комітет Луцької міської ради (місцезнаходження: вул.. Богдана Хмельницького, 21, м. Луцьк Волинської області).

Суддя Любешівського районного суду Волинської області Ольга ЦИБЕНЬ