Ухвала суду № 12154147, 21.10.2010, Харківський апеляційний адміністративний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2010 р.Справа № 2-а-3608/10/1870

Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Філатов Ю.М.,

Суддя Водолажська Н.С., Суддя Гуцал М.І.

при секретарі Баглаєнко Я.В.

за участю:

представників позивача Кісіль А.В., Хижняков В.А.

представника відповідача Марченко О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції в м. Суми на постанову Сумського окружного адміністративного суду від06.05.2010р. по справі№2-а-3608/10/1870

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Плюс"

до Державної податкової інспекції в м. Суми

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ТОВ "Торговий дім "Плюс", звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив визнати нечинними податкові повідомлення-рішення ДПІ м. Суми від 22.03.10 р. № 0000182305/0/18782 про визначення податкового зобовязання по податку на прибуток в сумі 67102,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 33551,0 грн. і № 0000192305/0/18783 про визначення податкового зобовязання по ПДВ в сумі 53678,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 26839,0 грн.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 06.05.10 р. по справі № 2а-3608/10/1870 позов був задоволений в повному обсязі.

Відповідач не погодився з судовим рішенням та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 06.05.10 р. по справі № 2а-3608/10/1870, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального законодавства з підстав, наведених в апеляційній скарзі.

Позивач надав до суду письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких просить залишити без задоволення скаргу, а оскаржувану постанову без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду, дослідивши доводи апеляційної скарги та пояснення представників сторін, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено, що підставою для прийняття оскаржених податкових повідомлень-рішень є акт № 1542/235/34592926/15 від 09.03.10 р. планової виїзної перевірки підприємств позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.07 р. по 31.12.09 р. та іншого законодавства за період з 01.01.07 р. по 31.12.10 р., за результатами якої були виявлені порушення платником податків вимог п. 5.1, п. 5.2.1, п. 5.3.9 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та ч. 1 і ч. 2 ст. 228, ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України, що призвело до заниження податкового зобовязання по податку на прибуток в сумі 67102,0 грн., п. 7.4.4, п. 7.4.5 ст. 7 Закону України "Про ПДВ", що спричинило заниження податкового зобовязання по ПДВ в сумі 53678,0 грн.

Як вказано в акті перевірки, виявлені порушення повязані з тим, що позивачем були включені до складу валових витрат вартість посередницьких послуг на загальну суму 196741,63 грн., отриманих від контрагентів: СПД ФО ОСОБА_4, ТОВ "ГАРАНТ-ТЕХНОРЕСУРС", ТОВ "ПРІОРІС", ПП "Яндекс К", ТОВ "Торгстрім Плюс", тоді як факти надання посередницьких послуг доведено не було. За тих же підстав перевіряючими був зроблений висновок про те, що по вказаним операціям безпідставно був сформований податковий кредит по ПДВ в розмірі 39344,3 грн.

Крім того, перевіряючими були виявлені факти включення підприємством до складу валових витрат у II кварталі 2008 р. вартість орендної плати за складські приміщення в сумі 50000,0 грн. згідно договору оренди майна № 234-1 від 02.04.08 р., укладеному з ТОВ "Екссімторг", тоді як об'єкт оренди не використовувався позивачем в господарській діяльності, що відповідно унеможливлює віднесення даних витрат до складу валових витрат та суму ПДВ по цим операціям до податкового кредиту.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції послався на те, що згідно умов договорів між позивачем та ФОП ОСОБА_4, ТОВ «Гарант-Техноресурс», ТОВ "Приоріс", ПП "Яндекс К", ТОВ "Торгстрім Плюс" кожний з виконавців за дорученням позивача зобов'язується надати останньому послуги по пошуку суб'єктів підприємницької діяльності та підприємств, зацікавлених в придбанні солі та надати інформацію про них, а позивач зобов'язується прийняти надані послуги та сплатити їх. Виконавець для надання послуг по договору вивчає ринок попиту та пропозиції солі, виявляє потенційних покупців солі, проводить переговори з їх уповноваженими працівниками про можливість укладення договору купівлі-продажу із замовником.

З урахуванням положень ст. 295, ст. 297 та ст. 301 ГК України, де передбачено, що комерційне посередництво (агентська діяльність) є підприємницькою діяльністю, що полягає в наданні комерційним агентом послуг суб'єктам господарювання при здійсненні ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб'єкта, якого він представляє, і комерційним агентом може бути суб'єкт господарювання (громадянин або юридична особа), який за повноваженням, основаним на агентському договорі, здійснює комерційне посередництво; за агентським договором одна сторона (комерційний агент) зобов'язується надати послуги другій стороні (суб'єкту, якого представляє агент) в укладенні угод чи сприяти їх укладенню (надання фактичних послуг) від імені цього суб'єкта і за його рахунок і агентський договір повинен визначати сферу, характер і порядок виконання комерційним агентом посередницьких послуг, права та обов'язки сторін, умови і розмір винагороди комерційному агентові, строк дії договору, санкції у разі порушення сторонами умов договору, інші необхідні умови, визначені сторонами; відповідно до агентського договору комерційний агент одержує агентську винагороду за посередницькі операції, що здійснені ним в інтересах суб'єкта, якого він представляє, у розмірі, передбаченому договором, судом першої інстанції зроблений висновок про те, що вищевказані договори про надання послуг повністю відповідають агентській діяльності.

Крім того, суд першої інстанції, аналізуючи приписи ч. 3 п. 1.31 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», де встановлено, що продаж результатів робіт (послуг) це будь-які операції цивільно-правового характеру з надання результатів робіт (послуг), з надання права на користування або на розпоряджання товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими ніж товари, об'єктами власності за компенсацію, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг), дійшов до висновку, що надання посередницьких послуг за агентським договором є продажем результатів робіт (послуг) в розумінні Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а тому виплата винагороди комерційному агенту оподатковується за загальними правилами, визначеними податковим законодавством.

В обґрунтування висновків судового рішення суд першої інстанції також послався на приписи п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в якому надане поняття валових витрат виробництва та обігу як суми будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності, на п. 1.32 ст. 1 цього ж Закону, згідно якого господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою і зробив висновок про те, що перелік необхідних документів для включення витрат за посередницькі послуги до складу валових, обмежується документами, що підтверджує факт їх отримання. Тому суд першої інстанції погодився з думкою позивача, що такими документами є договори, акти виконаних робіт, рахунки, банківські виписки, що підтверджують факт надання посередницьких послуг виконавцями, а самі операції повязані з господарською діяльністю позивача.

Колегія суддів вважає необхідним вказати на те, що до матеріалів справи надані копії договорів про надання послуг, укладені позивачем з СПД ФО ОСОБА_4, № 1 від 02.01.07 р., № 01/08 від 01.08.07 р., № 01/10-1 від 01.10.07 р., № 01/10 від 01.10.07 р., № 01/12 від 01.12.07 р., № 01/02 від 01.02.08 р., № 01/03/08 від 01.03.08 р., № 05/05/08 від 05.05.08 р., № 02/06/08 від 02.07.08 р., № 05/08/08 від 05.08.08 р., № 22/09/08 від 22.09.08 р., № 01/04 від 01.04.09 р.

До матеріалів справи також надані договори про надання послуг № 28/11 від 28.11.08 р., укладений позивачем (замовник) з ТОВ «Гарант-Техноресурс»(виконавець), № 28/08/09 від 28.08.09 р. (строк дії до 31.12.09 р.), укладений з ТОВ "Торгстрім Плюс", предметом яких є надання послуг по пошуку субєктів підприємницької діяльності, підприємств, які зацікавлені в придбанні солі, та № 03/11/08 від 03.11.08 р., укладеному позивачем з ТОВ "Приоріс", його предметом визначені послуги по пошуку можливих покупців патоки.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції послався на те, що згідно умов вказаних договорів виконавці за дорученням замовника зобов'язуються надати останньому послуги по пошуку суб'єктів підприємницької діяльності, підприємств зацікавлених в придбанні солі та патоки та надати інформацію про них, а замовник зобов'язується прийняти надані послуги та сплатити їх. Виконавець для надання послуг по договору вивчає ринок попиту та пропозиції солі, виявляє потенційних покупців солі, проводить переговори з їх уповноваженими працівниками про можливість укладення договору купівлі-продажу із замовником.

Відповідно ст. 295 ГК України комерційне посередництво (агентська діяльність) є підприємницькою діяльністю, що полягає в наданні комерційним агентом послуг суб'єктам господарювання при здійсненні ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб'єкта, якого він представляє. Комерційним агентом може бути суб'єкт господарювання (громадянин або юридична особа), який за повноваженням, основаним на агентському договорі, здійснює комерційне посередництво. Згідно ст. 297 ГК України за агентським договором одна сторона (комерційний агент) зобов'язується надати послуги другій стороні (суб'єкту, якого представляє агент) в укладенні угод чи сприяти їх укладенню (надання фактичних послуг) від імені цього суб'єкта і за його рахунок. Агентський договір повинен визначати сферу, характер і порядок виконання комерційним агентом посередницьких послуг, права та обов'язки сторін, умови і розмір винагороди комерційному агентові, строк дії договору, санкції у разі порушення сторонами умов договору, інші необхідні умови, визначені сторонами. Згідно ч. 1 ст. 301 ГК України відповідно до агентського договору комерційний агент одержує агентську винагороду за посередницькі операції, що здійснені ним в інтересах суб'єкта, якого він представляє, у розмірі, передбаченому договором.

З урахуванням наведених положень судом першої інстанції зроблені висновки про те, що досліджені договори повністю відповідають агентській діяльності.

В свою чергу відповідно ч. 3 п. 1.31 ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” продаж результатів робіт (послуг) це будь-які операції цивільно-правового характеру з надання результатів робіт (послуг), з надання права на користування або на розпоряджання товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими ніж товари, об'єктами власності за компенсацію, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг), тобто надання посередницьких послуг за агентським договором є продажем результатів робіт (послуг) в розумінні Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, а тому виплата винагороди комерційному агенту оподатковується за загальними правилами, визначеними податковим законодавством.

Відповідно п. 5.1 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Визначення господарської діяльності міститься у п. 1.32 ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, згідно якого господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно п. 5.2.1 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті. Згідно п. 5.3.9 вказаної норми не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Тобто підставою для включення витрат, в тому числі витрат на сплату посередницьких послуг, до складу валових, є безпосередній зв'язок їх з господарською діяльністю та належне документальне оформлення відповідно до правил ведення податкового обліку.

Правила податкового обліку визначені статтею 11 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, згідно якої (п. 11.2.1) датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг). Також відповідно п. 11.2.3 вказаного Закону датою збільшення валових витрат платника податку при здійсненні ним операцій з особами, які звільненими від сплати цього податку, - є дата оприбуткування платником податку товарів (а при їх імпорті - також робіт (послуг), супутніх чи допоміжних такому імпорту товарів), а для робіт (послуг), - дата їх фактичного отримання від таких осіб, незалежно від наявності їх оплати (у тому числі часткової або авансової).

Аналізуючи приписи наведених норм, суд першої інстанції дійшов до висновку, що перелік необхідних документів для включення витрат за посередницькі послуги до складу валових витрат, обмежується документами, що підтверджує факт їх отримання. Оскільки у підтвердження отриманих послуг позивачем надані належним чином оформлені договори, акти виконаних робіт, рахунки, банківські виписки, що підтверджують факт надання посередницьких послуг виконавцями.

При цьому суд першої інстанції зауважив, що з усіма покупцями, знайденими посередниками, фактично було укладено угоди та здійснена поставка товарів на їх користь. В результаті укладання посередницьких договорів позивач отримав позитивний економічний ефект, що не спростовано відповідачем. Вказані обставини підтверджують безпосередній зв'язок отримання послуг за посередницькими договорами з господарською діяльністю позивача, а саме отриманими доходами в розмірі 4120654,76 грн. та прибутком в розмірі 355294,94 грн.

Крім того, в акті перевірки вказано, що у період, що перевірявся, та на час перевірки ОСОБА_4 працювала головним бухгалтером підприємства позивача, що підтверджується даними про її ідентифікаційний код і не спростовано позивачем. В той же самий період цією особою укладалися договори з підприємством, де вона обіймала посаду головного бухгалтера, про надання нею, як субєктом підприємницької діяльності, послуг і отримувала відповідну оплату.

Досліджуючи дані обставини, суд першої інстанції вказав на те, що ОСОБА_4, працюючи головним бухгалтером ТОВ “Плюс” за сумісництвом, зареєстрована суб'єктом підприємницької діяльності відповідно до діючого законодавства і жодних обмежень щодо господарських взаємовідносин з ТОВ “Плюс” законодавством не встановлено.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, оскільки будь-якого правового обґрунтування неможливості здійснювати посередницькі послуги вказаною особою відповідачем не наведено.

Враховуючи те, що податковий кредит по ПДВ по наведеним операціям був сформований у звязку з правомірним віднесенням вартості сплачених послуг до валових витрат, наявності належним чином оформлений податкових накладних, то висновки відповідача про завищення податкового кредиту та заниження податкового зобовязання по ПДВ є безпідставними.

Зважаючи на те, що проведені операції з вищевказаними контрагентами підтверджені належним чином оформленими документами, твердження відповідача про їх фіктивний або безтоварний характер документально не доведені, що свідчить про невиконання відповідачем приписів п. 2 ст. 71 КАС України.

В акті перевірки вказано, що порушення податкового законодавства були виявлені при дослідженні порядку оподаткування операцій за договорами оренди складських приміщень.

До матеріалів справи наданий договір оренди нерухомого майна № 234-1 від 02.04.08 р., укладений позивачем (орендар) з ТОВ "Екссімторг" (орендодавець). Предметом оренди за цим договором є приміщення складу № 1 літ. Ф, загальною площею 267,0 кв. м, розташоване за адресою: Україна, м. Київ, вул. Кіквідзе, буд. 9. Строк дії договору передбачений протягом 3 місяців з моменту підписання акту приймання-передачі. Акт прийому-передачі майна був підписаний 03.04.08 р., а тому строк його дії закінчувався 03.07.08 р., у звязку з чим актом прийому-передачі майна від 03.07.08 р. воно було повернуто власнику.

Також позивачем з ТОВ «Приоріс»був укладений договір № 141 від 26.07.08 р. оренди нерухомого майна, предметом якого є приміщення складу № 4 літ. Ф загальною площею 325,0 кв. м, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Кіквідзе, буд. 18. Сторони передбачили, що договір дії протягом місяця з моменту підписання акту прийому-передачі. Вказане майно було передане за актом прийому-передачі від 01.08.08 р. і орендар мав право користуватися ним до 01.09.08 р. У звязку з закінченням строку дії договору майно було повернуто власнику за актом прийому-передачі від 01.09.08 р.

За орендоване майно позивачем орендодавцям були виплачені кошти і віднесені до валових витрат та суми ПДВ до податкового кредиту відповідного звітного періоду.

За твердженням відповідача орендовані приміщення позивачем не використовувалися у власній господарській діяльності, а тому сплачені суми орендної плати не могли зменшувати податкові зобовязання по податку на прибуток та по ПДВ. Такі висновки були зроблені виключно на підставі пояснень директора ТОВ "ТД "Плюс", який вказував на те, що за перевіряємий період підприємство не мало місць зберігання товарів, а тому у 2008 р. мали намір працювати у м. Києві, для цього були укладені договори оренди складських приміщень № 141 від 26.07.08 р та № 234-1 від 02.04.08 р., але у зв'язку з недостатністю обігових коштів були змушені відмовитися від подальшої діяльності на орендованому майні. При цьому відповідач наполягав на порушені позивачем вимоги ст. 626 та ст. 629 ЦК України, оскільки договори оренди не спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків і не були виконані сторонами, а тому у відповідності до ст. 203, ст. 215, ст. 228 ЦК України вказані договори оренди є нікчемними і товариство неправомірно включило 14332,0 грн. ПДВ до складу податкового кредиту та 71667,0 грн. витрат до складу валових при сплаті орендної плати у звязку з нікчемністю правочинів.

Задовольняючи позов в цій частині, суд першої інстанції послався на положення ч. 1 ст. 203, ст. 204, ч. 2 ст. 215, ст. 219, ст. 220, ст. 221, ст. 224, ст. 228, ст. 234 ЦК України, і проаналізувавши вказані норми, дійшов до висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Між позивачем та орендодавцями було укладено договори оренди складських приміщень в м. Київ. Жодного факту нікчемності зазначених правочинів, передбачених ст. 219, ст. 220, ст. 221, ст. 224, ст. 228 ЦК України, які б дозволяли говорити про їх недійсність без звернення до суду, в акті перевірки не наведено.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, оскільки при укладанні вказаних договорів оренди сторони мали намір їх виконувати, а позивач використовувати у власній господарські діяльності, що відображено в тексті договорів. Дані обставини відповідачем не спростовані належними та допустимими доказами. Крім того позивачем було надано пояснення на ім'я заступника начальника ДПІ в м. Суми щодо фактичного використання орендованих приміщень за час оренди. Так в останніх зберігалися залишки ТМЦ, зокрема насоси, які було реалізовано підприємствам, розташованим в Київській та прилеглих областях.

Відповідно приписам п. 7.9.6 ст. 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” оподаткування операцій лізингу (оренди) здійснюється у такому порядку: передання майна в оперативний лізинг (оренду) не змінює податкових зобов'язань орендодавця та орендаря. При цьому орендодавець збільшує суму валових доходів, а орендар збільшує суму валових витрат на суму нарахованого лізингового платежу за наслідками податкового періоду, в якому здійснюється таке нарахування. У такому ж порядку здійснюється оподаткування операцій з оренди землі та жилих приміщень. З матеріалів справи вбачається, що включення до складу валових витрат орендних платежів позивачем відбувалось на підставі належним чином оформлених актів приймання-передачі за договорами оренди та відповідних платіжних документів, наявність яких відповідачем не заперечувалася, і інших документів для цього не передбачено.

Для формування по вказаним операціям податкового кредиту по ПДВ у позивача були в наявності належним чином оформлені податкові накладні, що відповідачем не спростовано.

За таких підстав висновки суду першої інстанції в цій частині відповідають положенням чинного законодавства та зроблені з урахуванням фактичних обставин.

Зважаючи на те, що постанова Сумського окружного адміністративного суду від 06.05.10 р. по справі № 2-а-3608/10/1870 прийнята з дотриманням вимог чинного матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів не виявила підстав для її скасування.

Керуючись ст. ст. 160, 165, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 КАС України колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Суми на постанову Сумського окружного адміністративного суду від06.05.2010р. по справі№2-а-3608/10/1870 - залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від06.05.2010р. по справі№2-а-3608/10/1870 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Плюс" до Державної податкової інспекції в м. Сумипро визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з моменту виготовлення повного тексту.

Головуючий Ю.М. Філатов

Судді Н.С. Водолажська

М.І. Гуцал

Повний текст ухвали виготовлений та підписаний 26.10.2010 року.