Постанова № 12152146, 04.10.2010, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Постанова

Іменем України

27 вересня 2010 року Справа № 2-29/1766.1-2010                     Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  Градової О.Г.,

суддів                                                                      Маслової З.Д.,

                                                                                          Остапової К.А.,

за участю представників сторін:

прокурор: Ковалевич Олег Михайлович, посвідчення № 631 від 01.02.10, прокурор відділу прокуратури міста Севастополя.;

позивача: не з'явився, Державна інспекція з контролю за використанням і охороною земель Автономної Республіки Крим;

відповідача: Маслива Людмила Вікторівна, довіреність № 02-17/613 від 20.10.09, Кореїзька селищна рада;

третьої особи: Цвілій Дмитро Вікторович, довіреність № б/н від 01.02.10, державне підприємство "Лівадія";

розглянувши апеляційне подання прокурора Автономної Республіки Крим на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Башилашвілі О.І.) від 20 травня 2010 року у справі №2-29/1766.1-2010

за позовом прокурора міста Ялти (вул. Кірова, 18, Ялта, 98600)

в особі Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель Автономної Республіки Крим (вул. Кечкеметська, 114, Сімферополь, 95038)

до Кореїзької селищної ради (Севастопольське шосе, 27, Кореїз, м. Ялта, 98670)

3-тя особа - державне підприємство "Лівадія" (вул. Виноградна, 2, Лівадія, м. Ялта, 98655)

про визнання недійсним рішення,

                                                            ВСТАНОВИВ:

                    Рішенням місцевого господарського суду відмовлено у позові про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування про припинення права постійного користування частиною земельної ділянки та про перевід цей частини земельної ділянки до земель лісу (а.с. 25-27 т.2).

          Судове рішення мотивовано тим, що вказана земельна ділянка надавалась землекористувачу рішенням органу місцевого самоврядування, тобто із земель населеного пункту, а тому така земельна ділянка не є державною власністю, якою має розпоряджуватися уповноважений державою орган, у тому числі щодо прийняття відмови від частини земельної ділянки.

                    Прокурор Автономної Республіки Крим звернувся з апеляційним поданням, в якому просить рішення скасувати, оскільки воно прийнято з порушенням норм процесуального та матеріального права (а.с. 34-36 т.2).

                     З відзиву на апеляційне подання слідує, що відповідач не згоден з апеляційним поданням тому, що селищна рада має права розпоряджуватися земельною ділянкою, тому що державне підприємство „Лівадія” не використовує цю земельну ділянку для сільськогосподарського призначення та добровільно відмовилося від неї. (а.с. 42-45 т.2).

          Від позивача та третій особи письмових відзивів не надійшло.

                    У судовому засіданні прокурор підтримав доводи апеляційного подання, відповідач підтримав доводи відзиву, третя особа не погодилася з апеляційним поданням тому, що земельна ділянка надавалася державному підприємству селищною радою, та державне підприємство добровільно відмовилося від частки цієї земельної ділянки через те, що не використовувала її за призначенням, на чому до наступного часу наполягає. Крім того, державне підприємство не підлягає приватизації, а тому селищна рада повноважна розпоряджуватися цією часткою земельної ділянки.

          Державна інспекція з контролю за використанням і охороною земель Автономної Республіки Крим не скористувалася правом на участь в судовому засіданні її представника. Про час та місто судового засідання вона повідомлена ухвалою суду, копії якої направлені на її адресу 02 вересня 2010 року рекомендованою кореспонденцією, ця кореспонденція поштою не повернута (а.с. 57-59 т.2). Заяв про відкладення розгляду справи не надійшло. Явка сторін не визнана судом обов’язковою. У справі достатньо доказів для розгляду. А тому судова колегія ухвалила –розглянути справу у відсутність особи, що не з’явилася у судове засідання.

          На підставі статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд витребував додаткові докази (а.с. 47-50 т. 2), встановив наступне:

          18 грудня 1999 року радгоспу –заводу «Лівадія»(правонаступником якого є державне підприємство «Лівадія»- а.с. 105-115 т.1) на підставі рішення Кореїзської селищної ради № 42 від 28 травня 1998 року (а.с. 47-48 т.2) був виданий Державний акт серії II-КМ № 002303 на право постійного користування земельною ділянкою площею 91,17 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

          Цей акт зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 41, але до Автоматизованої системи Державного земельно кадастру України цей державній акт не вносився через те, що на час його видачі такої системи не було (а.с. 104 т.1, 50 т.2).

16 листопада 2007 року державним підприємством «Лівадія»на звернення Кореїзської селищної ради про розгляд питання про відмову від частки земельної ділянки (а.с. 127 т.1) згідно зі статтею 142 Земельного кодексу України була надана Кореїзській селищній раді письмова згода на передачу до земель запасу місцевої ради земельної ділянки орієнтованою площею 9,00 га із земель, які знаходяться у цього підприємства в постійному користуванні відповідно до вказаного державного акту через те, що на цей частині земельної ділянки знаходиться лінія електропередач та несанкціоноване звалище побутового і будівельного сміття, ця ділянка обмежена для сільськогосподарського використання і в попередні роки не використовувалась як основний засіб сільськогосподарського виробництва (а.с. 103 чи 128 т.1).

          У 2008 році на підставі рішення Кореїзської селищної ради № 586 від 20 листопада 2007 року про дозвіл на складення технічної документації та листа державного підприємства «Лівадія»від 25 лютого 2008 року з проханням скласти технічну документацію (а.с. 157 т.1) товариством з обмеженою відповідальністю «Земельний кадастр»була розроблена технічна документація для припинення права постійного користування (а.с. 122-156 т.1).

          29 лютого 2008 року Кореїзської селищною радою було прийнято рішення № 709, яким було вирішено:

          пункт 1: затвердити технічну документацію із землеустрою на право постійного користування земельною ділянкою державним підприємством «Лівадія»для припинення права постійного користування через добровільну відмову передачі землі до земель запасу,

          пункт 2: припинити державному підприємству «Лівадія»право постійного користування земельною ділянкою площею 8,9560 га в смт. Кореїз, район Південобережного шосе;

          пункт 3: внести відповідні зміні до державного акту серії II-КМ №002303;

          пункт 4: вказану земельну ділянку площею 8,9560 га перевести до земель Кореїзської селищної ради в межах населеного пункту –землі, не передані у власність та не надані у користування, та числіть за угіддями «ліси»,

          пункт 5: Ялтинському міському управлінню земельних ресурсів внести відповідні зміни до державної статистичної звітності (форма 6-зем);

          пункт 6: контроль за виконанням покласти на постійну депутатську комісію з питань містобудування, управління комунальною власністю, екології та земельних ресурсів (а.с. 10 т.1).

          Станом на час прийняття вказаного рішення розмежування земель державної та комунальної власності у смт. Кореїз не здійснено, чого сторони не оспорюють та це підтверджується листом Ялтинського міського управління земельних ресурсів (а.с. 25 т.1).

          Зі Статуту державного підприємства „Лівадія” слідує, що це підприємство було створено за наказом Міністерства аграрної політики України, воно засновано на державній власності (а.с. 107-115 т.1).

          З пояснень представника цього підприємства, державне підприємство „Лівадія” ані на час прийняття рішення (що є предметом спору), ані на даний час не підлягало та не підлягає приватизації. Чого не оспорюють прокурор та третя особа.

          Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

          Згідно з частинами 3 та 4 статті 142 Земельного кодексу України (Закон України № 2768-III від 25 жовтня 2001 року станом на 29 лютого 2008 року –дату прийняття відповідачем рішення, яке є предметом спору) припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки, на підставі якої власник земельної ділянки заяви приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

          Статті 83 та 84 вказаного Кодексу встановлюють, які землі належать на праві власності територіальним громадам (комунальна власність) та які – державній власності.

          Так, частина 2 статті 83 Земельного кодексу України передбачає, що у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

          А частина 1 статті 84 цього Кодексу встановлювала, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Таке право, відповідно до частини 2 цієї статті набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

          При цьому, пункт „ж” частини 3 статті 84 Земельного кодексу України забороняв передачу до комунальної власності земель державної власності, на яких розташовані державні підприємства.

Стаття 17-1 Земельного кодексу України та стаття 18-1 Закону України „Про приватизацію державного майна” (в редакції Закону України N 89/97-ВР від 19 лютого 1997 року, з змінами на 29 лютого 2008 року) передбачали право державних органів приватизації здійснювати за договорами купівлі-продажу продаж земельних ділянок державної власності, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, та надання у довгострокову оренду земельних ділянок, що не підлягають продажу відповідно до Земельного кодексу України, з умовою - у разі зняття заборони на продаж зазначених ділянок орендар зобов’язаний їх придбати.

          Пункт 12 Розділу Х „Перехідні положення” цього Кодексу встановлював, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а державні органи приватизації здійснюють розпорядження землями, на яких розташовані державні підприємства, та продаж земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації.

Така зміна порядку розпорядження землями була здійснена Законами України від 20 грудня 2005 року N3235-IV,від 19грудня 2006 року N489-V,від 28 грудня 2007 року N 107-VI про Державні бюджети України на 2006, 2007, 2008 роки.

          Однак 22 травня 2008 року рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 року визнано неконституційними положення статті 67 розділу I, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II „Внесення змін до деяких законодавчих актів України„ Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” №107-VI від 28 грудня 2007 року.

          Підставою для визнання неконституційними цих положень Закону України №107-VI стало те, що не можна вносити бюджетним законом змін до спеціальних законів.

          Але 03 червня 2008 року був прийнятий спеціальний закон щодо земельних відносин –„Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” №309-VI, якій набрав чинності 04 червня 2008 року (з дня опублікування в газетах „Голос України” № 105, „Урядовий кур'єр” № 101). Цей Закон (також як Закон України №107-VI) передбачив право державних органів приватизації здійснювати продаж земельних ділянок чи надання їх в довгострокову оренду з обов’язком купівлі після зняття заборони на продаж), заборону на передачу земельних ділянок державної власності, на яких розташовані державні підприємства, до комунальної власності (пункт „ж” частина 3 статті 84 Земельного кодексу України), а також встановив тимчасовий порядок (до розмежування земель державної і комунальної власності) розпорядження земельними ділянками:

          - відповідні сільські, селищні, міські ради –землями в межах населених пунктів (абзац 1 пункту 12 розділу Х „Перехідні положення” Земельного кодексу),

          - державні органи приватизації - землями, на яких розташовані державні підприємства.

8 липня 2009 року постановою № 689 Кабінету Міністрів України був затверджений Порядок продажу об'єктів, що підлягають приватизації, разом із земельними ділянками державної власності, якій діє до наступного часу.

          Таким чином, станом на час прийняття селищною радою спірного рішення право розпорядження землями, на яких розташовані державні підприємства, було у державних органів приватизації, але пізніше це визнано неконституційним, у період з 22 травня по 3 травня 2008 року такі питання не були вирішені законодавчо та з 3 червня 2008 року Законом України № 309-VI право розпорядження земельними ділянками, на яких розташовані державні підприємства, тимчасово (до розмежування земель державної та комунальної власності) надано державним органам приватизації.

          Крім того, статті 13 та 16 Земельного кодексу України (на 29 лютого 2008 року та на даний час) передбачають повноваження Кабінету Міністрів України та Ради міністрів Автономної Республіки Крим у галузі земельних відносин, а саме ці органи мають право розпоряджуватися землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

          Частина 1 статті 78 Земельного кодексу України встановлює зміст права власності на землю –це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Таке право реалізується суб’єктами права власності на землю, в тому числі територіальними громадами, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності, що встановлено пунктами „б” та „в” статті 80 вказаного Кодексу.           А тому апеляційний господарський суд вважає, що станом на час прийняття відповідачем - селищною радою рішення про припинення державному підприємству права користування часткою земельної ділянки не здійснений розподіл земельних ділянок на державну та комунальну власність, але передбачений тимчасовий порядок розпорядження цими землями: в межах населеного пункту –відповідними селищними радами, але за виключенням земель, на яких розташовані державні підприємства, цими земельними ділянками мають право розпоряджуватися державні органи приватизації.

          У зв’язку з цим відповідач (орган місцевого самоврядування) прийняв рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою, на якій знаходиться державне підприємство (третя особа), з перевищенням повноважень.

          Посилання відповідача на те, що він діяв в межах своїх повноважень є помилковими через те, що з такого права селищної ради є виключення - крім земель, на яких розташовані державні підприємства, це повноваження державних органів приватизації.

          Також не є обґрунтованими доводи відповідача та третьої особи та висновки місцевого господарського суду про те, якщо селищна рада в 1999 році надавала цю земельну ділянку в постійне користування, то вона і має право на припинення такого права.

          Відповідно до статей 3-4, 7, 9 Земельного кодексу України (Закон України в редакції Закону України №2196-XII 13 березня 1992 року, зі змінами на час прийняття рішення селищною радою про передачу радгоспу-заводу „Лівадія” земельної ділянки) існували лише державна, колективна та приватна власність на землю, комунальної власності на землі не було; до компетенції селищних рад народних депутатів відносилось надання в постійне користування земельних ділянок в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності. З цього слідує, що селищна рада в 1999 році прийняла рішення про надання радгоспу-заводу „Лівадія” земельної ділянки в постійне користування не тому, що ця земельна ділянка була комунальною власністю, а тому що на той час існував такий порядок та повноваження селищної ради на надання земель державної власності в постійне користування.

Щодо зміни вказаним рішенням селищної ради категорії землі з сільськогосподарської (за якою земельна ділянка була надана державному підприємству „Лівадія”) на землі „лісу”, апеляційний господарський суд вважає наступне.

          Статті 18 та 19 Земельного кодексу України встановлюють, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, які мають особливий правовий режим, в тому числі, є такі категорії земель, як землі сільськогосподарського призначення (пункт „а” частини 1 статті 19), землі лісогосподарського призначення (пункт „е” частини 1 статті 19).           Частина 2 статті 20 вказаного Кодексу передбачає порядок зміни цільового призначення земель, яка провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об’єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Наслідками порушення порядку зміни цільового призначення земель є визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною, що встановлено статтею 21 Земельного кодексу України.

Тобто рішення про зміну категорії земельної ділянки є компетенцією органу, якій повноважний прийняти рішення про передачу земельної ділянки у власність чи користування.

          З вказаних вище обставин та законів слідує, що відповідач не мав права на розпорядження земельною ділянкою, на якій розташоване державне підприємство, а тому не мав і права змінювати категорію цієї земельної ділянки. А тому і у цій частині рішення (зміна категорії землі із сільськогосподарського призначення на землі лісогосподарського призначення) прийнято з перевищенням повноважень.

          Однак прокурор 26 лютого 2009 року (а.с. 2, 29 т.1) заявив позов в інтересах Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель Автономної Республіки Крим, яка 4 вересня 2009 року (на час розгляду справи місцевим господарським судом після скасування первісних судових рішень в касаційному порядку) втратила повноваження здійснювати державний контроль з охорони та використання земель, а саме на захист цих прав позивача прокурор заявив позов. До таких висновків апеляційний господарський суд прийшов на підставі наступного.

          Відповідно до Положення про Державну інспекцію з контролю за використанням і охороною земель, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1958 від 25 грудня 2002 року, яка втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 901 від 26 серпня 2009 року, ця Державна інспекція станом на час подачі позову та до 4 вересня 2009 року :

-          була урядовим органом державного управління, який діє у складі Держкомзему і йому підпорядковується (пункт 1 Положення),

-          її основними завданнями було в межах своєї компетенції реалізація державної політики у сфері земельних відносин, здійснення державного контролю за використанням і охороною земель (пункт 3),

-          її повноваженнями були організація і здійснення контролю за дотриманням:

а) органами місцевого самоврядування земельного законодавства,

б) встановленого порядку реалізації права на землю,

в) законодавства у процесі вилучення (викупу) земельних ділянок (підпункт 1 пункту 4),

- вона мала право в межах своїх повноважень звертатися до органів прокуратури з клопотанням про надання позову до суду щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився (пункт 5),

- ця Державна інспекція мала територіальні органи, в тому числі в Автономній Республіці Крим (пункт 10),

- Держземінспекція була юридичною особою (пункт 15).

Як слідує з письмових доказів, державна реєстрація юридичної особи - Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель в Автономної Республіці Крим (ідентифікаційний код 26331378), в інтересах якої заявлений прокурором позов, була здійснена 14 березня 2003 року з змінами 15 серпня 2008 року, ця юридична особа до наступного часу не виключена з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців, чого сторони не оспорюють.

          Але ця Державна інспекція з 4 вересня 2009 року втратила повноваження урядового органу державного управління зі здійснення державного контролю за використанням і охороною земель (в тому числі державній контроль за дотриманням органами місцевого самоврядування земельного законодавства) тому, що 26 серпня 2009 року Кабінетом Міністрів України прийнята постанова № 901, якою вирішено ліквідувати цю Державну інспекцію, внести змінити до Положення про Державній комітет України із земельних ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 224 від 19 березня 2008 року. Вказана постанова № 901 від 26 серпня 2009 року набрала чинності 4 вересня 2009 року, коли була опублікована у відомостях „Офіційний вісник України” № 65.

          Відповідно до цих змін, Держкомзем здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи (в тому числі, в Автономній Республіці Крим), повноваження щодо здійснення державного контролю за використанням та охороною земель Держкомзем здійснює через Держземінспекцію та її територіальні органи.

21 червня 2010 року постановою Кабінету Міністрів України №477 утворена нова Державна інспекція з контролю за використанням та охороною земель як урядовий органів системи Державного комітету із земельних ресурсів України, затверджено Положення про цю Державну інспекцію.

Відповідно до цього Положення нова Державна інспекція з контролю за використанням та охороною земель:

-          є урядовим органом, який діє у складі Держкомзему і йому підпорядковується (пункт 1 Положення),

-          її основними завданнями є реалізація державної політики у сфері земельних відносин, здійснення державного контролю за використанням і охороною земель в межах своєї компетенції (пункт 3),

-          її повноваженнями є організація і здійснення державного контролю за дотриманням:

а) органами місцевого самоврядування земельного законодавства,

б) встановленого порядку реалізації права на землю,

в) законодавства у процесі вилучення (викупу) земельних ділянок (підпункт 1 пункту 4),

- вносити в установленому порядку до органів місцевого самоврядування клопотання щодо приведення у відповідність до законодавства прийнятих ними рішень з питань регулювання земельних відносин, використання та охорони земель (підпункт 7 пункту 4),

- вона має в межах своїх повноважень звертатися до органів прокуратури з клопотанням про надання позову до суду щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився, відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання їх не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву без спеціального дозволу ( абзац 9 пункту 5),

- ця Державна інспекція має територіальні органи, в тому числі в Автономній Республіці Крим, які становлять єдину систему органів державного контролю за використанням та охороною земель; керівники зазначених територіальних органів є одночасно головними інспекторами з контролю за використанням та охороною земель, в тому числі Автономної Республіки Крим (пункт 10),

- Держземінспекція є юридичною особою (пункт 17).

          Такім чином, на час розгляду цієї справи місцевим господарським судом після скасування судових рішень судів першої та другої інстанцій, орган, в інтересах якого прокурор завив цей позов, вже втратив повноваження урядового органу державного управління, який діяв у складі Держкомзему, мав одне зі основних завдань - реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, здійснення державного контролю за використанням і охороною земель, в тому числі здійснення контролю за дотриманням органами місцевого самоврядування земельного законодавства.

          За вимогами статей 23-25 Господарського процесуального кодексу України залучення до участі у справі іншого позивача чи заміна неналежного позивача не передбачена, заміна позивача можлива лише у разі правонаступництва.

          Але знов створена Державна інспекція не є правонаступником ще не ліквідованої Державної інспекції, а тому у даній справі не має правонаступництва позивача.

          На стадії розгляду справи судом першої інстанції прокурор не змінив позивача, в тому числі на державний орган, повноваження якого (на думку прокурора) привласнила селищна рада, чи в інтересах іншого уповноваженого на даний час державою органу щодо здійснення контролю за використанням та охороною земель.

          А тому позовні вимоги прокурора в інтересах органу, що втратив повноваження, задоволенню не підлягають.

          На підставі вказаного, апеляційний господарський суд вважає, що позов задоволенню не підлягає та місцевим господарським судом правильно відмовлено в його задоволенні, однак апеляційний господарський суд вважає, що підстави для відмови у позові інші, про що вказано вище. Апеляційне подання задоволенню не підлягає.

          Керуючись статтями 101, 102, 103 (пункт 2), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

                    Апеляційне подання прокурора Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.

                    Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 20 травня 2010 року у справі №2-29/1766.1-2010 залишити без змін.

Головуючий суддя                                                  О.Г. Градова

Судді                                                                                З.Д. Маслова

                                                                                К.А. Остапова