Рішення № 121475015, 09.09.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2024 року Справа № 160/16979/24 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Юркова Е.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, третя особа Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

28.06.2024 ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , через систему "Електронний Суд" звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Державної казначейської служби України, третя особа Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, з вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо невиконання постанови від 22 листопада 2023 року Верховного Суду по справі № 200/18631/17 провадження № 61-15774св21;

- зобов`язати Державну казначейську службу України вчинити дії щодо виконання постанови від 22 листопада 2023 року Верховного Суду по справі № 200/18631/17 провадження № 61-15774св21 а саме виконавчого листа Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 27.12.2023 по справі №200/18631/17 протягом одного місяця з дня набрання рішення суду законної сили шляхом перерахування на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 200 000,00 грн. судового збору Зазначені кошти прошу перерахувати на наступні банківські реквізити код ЄДРПОУ НОМЕР_2 на р/р НОМЕР_3 АТ «ОТП Банк» м. Київ МФО 300528;

- зобов`язати Державну казначейську службу України відшкодувати ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 моральну шкоду в сумі 100 000,00 грн, завдану внаслідок тривалого невиконання виконавчого листа Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 27.12.2023 по справі №200/18631/17 Зазначені кошти прошу перерахувати на наступні банківські реквізити. Отримувач: БЛАГОДІЙНА ОРГАНІЗАЦІЯ "БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД "СВОЇ" Код ЄДРПОУ: 39293651IBAN: НОМЕР_4 в АТ КБ ПРИВАТБАНК.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановою від 22 листопада 2023 року по справі № 200/18631/17 провадження № 61-15774св21 ухвалив: Стягнути з Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 200 000,00 грн. судового збору за подання касаційної скарги. Заява про стягнення 200 000,00 грн. судового збору на користь ОСОБА_1 по справі №200/18631/17 знаходиться в черзі на виконання судових рішень за порядковим номером 264. Вказала, що вона не повинна чекати «у продовж більше чотирьох років Головним управлінням Державної казначейської служби в Дніпропетровській області не виконуються рішення» на виконання судового рішення по справі №200/18631/17.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.07.2024 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідачем 17.07.2024 подано до суду відзив на позов, в якому просив у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що виконавчий лист перебуває на виконанні безпосередньо у Головному управлінні Казначейства. Саме вказаний територіальний орган уповноважений на вчинення дій щодо виконання постанови суду у справі № 200/18631/17, а саме шляхом списання коштів із рахунків Ради. Казначейство не є органом виконання рішення у справі № 200/18631/17. Тобто виконання постанови суду у справі № 200/18631/17 може бути здійснено лише Головним управлінням Казначейства відповідно до Порядку № 845.

18.07.2024 представником третьої особи подано пояснення на позов в якому зазначено, що відповідно до п. 6 Порядку органами Казначейства отримані заяву щодо виконання рішення суду Бабушкінського районного суду про стягнення на користь ОСОБА_1 200 000 гривень на підстві виконавчого листа Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 27.12.2023 по справі № 200/18631/17. Заява про стягнення 200 000,00 грн. судового збору на користь ОСОБА_1 по справі №200/18631/17 знаходиться в черзі на виконання судових рішень за порядковим номером 264. Зазначене стягнення обліковувалось за Бюджетною програмою КПКВКМБ 0610180 «Інша діяльність у сфері державного управління», яка затверджена рішенням сесії Дніпровської міської ради від 24.11.2021 №19/12 «Про затвердження Бюджетної програми «Виконання судових рішень та виконавчих документів Дніпровською міською радою та її виконавчими органами» на 2022- 2026 роки по КЕКВ 2800. На виконання п. 31 Порядку Головним управлінням до Дніпровської міської ради було неодноразово направлено листи з вимогою щодо вжиття заходів для встановлення наявності коштів на рахунках, або здійснення інших дій, спрямованих на виконання судових рішень. Тобто Головним управлінням направлені всі відповідні запити до боржника - Дніпровської міської ради та щомісяця здійснюється отримання відповідей про здійсненні заходи. Вказана бюджетна програма Дніпровської міської ради та бюджетна програма, яка зазначена в Законі України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі Закон про гарантії) є двома різними бюджетними програми, оскільки за програмою міської ради, Головним розпорядником коштів є Дніпропетровська міська рада та фінансується вона з міського бюджету, а бюджетна програма, про яку зазначається в Законі про гарантії фінансується з державного бюджету та головним розпорядником коштів є Державна казначейська служба України. Відповідно до абз. 7 п. 31 Порядку Казначейство зберігає виконавчі документи до виконання їх у повному обсязі. Так, станом на 17.07.2024 документи знаходяться на виконанні в Головному управлінні.

30.07.2024 на адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій підтримано позицію, викладену в позовній заяві, зазначено посилання на практику ЄСПЛ та рішення Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду викладену у постанові від 30.08.2018 у справі № 916/4106/14 та вказано що відзив не спростовує доводи, викладені в позовній заяві, як підстави для задоволення позову.

Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

У зв`язку з перебуванням головуючого судді у період з 05.08.2024 по 06.09.2024 у щорічній відпустці, розгляд справи здійснено 09.09.2024.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановою від 22 листопада 2023 року по справі № 200/18631/17 провадження № 61-15774св21 ухвалив: Стягнути з Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 200 000,00 грн. судового збору за подання касаційної скарги.

На виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 затверджено "Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників" 22.01.2024 позивач надав до Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області заяву про стягнення судового збору з необхідними документами.

31.01.2024 (вхідний №10-2848) Головним управлінням Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області (далі - Головне управління ) отримано заяву про стягнення на користь ОСОБА_1 200 000,00 грн. судового збору з Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ 26510514) на підставі виконавчого листа Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 27.12.2023 по справі №200/18631/17.

На запит ОСОБА_1 від 19.02.2024 щодо стадії виконання виконавчого листа Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області повідомило листом № 04-11-11/3320 від 04.03.2024, що - «… 31.01.2024 (вхідний №10-2848) Головним управлінням отримано заяву про стягнення на користь ОСОБА_1 200 000,00 грн. судового збору з Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ 26510514) на підставі виконавчого листа Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 27.12.2023 по справі №200/18631/17 (далі виконавчий лист). Відповідно до п. 6 Порядку виконавчий лист по справі №200/18631/17 прийнятий Головним управлінням на виконання. Заява про стягнення 200 000,00 грн. судового збору на користь ОСОБА_1 по справі №200/18631/17 знаходиться в черзі на виконання судових рішень за порядковим номером 264. Зазначене стягнення обліковувалось за Бюджетною програмою КПКВКМБ 0610180 «Інша діяльність у сфері державного управління», яка затверджена. рішенням сесії Дніпровської міської ради від 24.11.2021 №19/12 «Про затвердження Бюджетної програми «Виконання судових рішень та виконавчих документів Дніпровською міською радою та її виконавчими органами» на 2022- 2026 роки» по КЕКВ 2800. Згідно п.25 Порядку у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою. При цьому положення пунктів 28 - 34 цього Порядку застосовуються лише щодо зазначеної бюджетної програми. На 2024 рік за КПКВК МБ 0110180 КЕКВ 2800 Боржником затверджувалися планові призначення у сумі 370 000,00 грн., однак кошти на рахунку були відсутні. У зв`язку з надходженням до Головного управління 19.02.2024 постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 07.02.2024 по справі №160/22628/23 щодо скасування рішення сесії Дніпровської міської ради VIII скликання від 24.11.2021 №19/12 «Про затвердження Бюджетної програми «Виконання судових рішень та виконавчих документів Дніпровською міською радою та її виконавчими органами на 2022-2026 роки», Головним управлінням направлено на ім`я Боржника лист про необхідність надання інформації про вжиття заходів щодо виконання виконавчих документів, які перебувають на обліку та потребують негайного виконання. Станом на 04.03.2024 Боржник відповіді не надав. На період встановлення необхідних даних та отримання відповідної інформації Головним управлінням не проводяться платежі за всіма рахунками та кодами класифікації видатків Боржника, крім платежів, зазначених у пункті 25 Порядку. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч.2 ст.19 Конституції України). Згідно до п.3 Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються виключно на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства. Таким чином, після визначення Дніпровською міською радою кодів класифікації видатків бюджету і рахунків, з яких необхідно проводити безспірне списання коштів, встановлення відкритих асигнувань та виконання виконавчих документів, які надійшли раніше, Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області здійснить заходи щодо перерахування коштів на користь ОСОБА_1 ».

Станом на час розгляду справи виконання постанови Верховного Суду від 22 листопада 2023 року по справі № 200/18631/17 на підставі виконавчого листа Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 27.12.2023 відсутнє.

ОСОБА_1 вважає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність при виконанні виконавчого листа, та звернулась до суду за захистом порушених прав.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з п.4 ч.1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Зазначеній нормі кореспондує повноваження суду, визначене п.4 ч. 2 ст. 245 КАС України, згідно якого у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

В свою чергу відповідно до ч.1 ст. 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави допустити негайне виконання рішення; 7) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

У п. 13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2020 по справі № 9901/393/19 визначено, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (такі висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 08 жовтня 2020 року у справі №9901/393/19 (пункт 28).

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2019 року у справі № 826/7380/15.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року по справі №925/642/19 вказано, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові, тому Велика Палата Верховного Суду не вбачає необхідності надавати оцінку іншим аргументам касаційної скарги (п. 54).

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі №826/4406/16 та у постанові від 15 серпня 2019 року у справі №1340/4630/18, від 22.04.2021 у справі №640/2291/20, від 13 квітня 2022 року у справі №620/3527/20.

В даній справі позивач заявив позовні вимоги про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання здійснити виконання виконавчого документу виданого судом відповідно до постанови Верховного Суду від 22 листопада 2023 року по справі № 200/18631/17 провадження № 61-15774св21.

Частиною 1 ст. 373 КАС України визначено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 431 Цивільного процесуального кодексу України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Згідно ч.1 ст. 327 Господарського процесуального кодексу України, виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Виконавчі документи, щодо яких позивач оскаржує бездіяльність відповідачів, видані до вимог відповідного процесуального законодавства і спрямовані на виконання відповідних судових рішень. Виконавчий документ по своїй суті є інструментом для забезпечення примусового виконання судового рішення, стосовно якого такий виконавчий документ видано. Єдиною метою його існування є забезпечення виконання рішення суду. Виконання виконавчого документа є виконанням відповідного рішення суду. Відповідно, позовна вимога про зобов`язання «здійснити виконання виконавчого документа» за своїм змістом є позовною вимогою про зобов`язання здійснити виконання рішення суду.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав у своїх рішеннях, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

На цій підставі суд зазначає, що невиконання судового рішення, яке набуло законної сили, або надання йому переоцінки суперечить принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності; суд, за загальним правилом, не повинен брати до уваги посилання сторони у справі в обґрунтування своєї позиції на фактичні обставини, виникнення яких стало наслідком невиконання такою стороною судового рішення, що набуло законної сили.

Аналогічний висновок сформульований Верховним Судом, зокрема, у постановах від 18 жовтня 2018 року у справі № 638/643/17, від 18 квітня 2019 року у справі № 808/2291/16, від 21 листопада 2019 року у справі № 344/8720/16-а, від 29 листопада 2019 року у справі № 805/5043/15-а, від 20 лютого 2020 року у справі № 15/6834/15 та від 18 лютого 2022 року у справі № 520/3601/19.

Згідно з положеннями частини першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною першою статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виходячи з системного аналізу викладених вище норм права вбачається, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно статті 382 КАС України визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, зокрема, до них належать: зобов`язання суб`єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення та інше.

Відповідно до вимог статті 383 КАС України особа-позивач на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.

Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду.

Вищезазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову про зобов`язання здійснити виконання виконавчого документу, що за змістом відповідає зобов`язанню здійснити виконання судового рішення.

Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.02.2022 по справі №9901/505/21 , від 16.01.2019 по справі № 686/23317/13-а, постановах Верховного суду від 20 вересня 2022 року по справі № 200/10196/20-а, від 16 вересня 2022 року по справі № 120/4339/20-а, від 08 вересня 2022 року по справі №817/153/18, від 01 вересня 2022 року по справі №320/2308/21, від 29 липня 2021 року по справі №460/350/19, від 27 липня 2022 року справа № 540/606/20.

У пункті 28 рішення Європейського суду з прав людини від в справі «Антонюк проти України» (заява № 17022/02) зазначено, що відповідальність держави за виконання судових рішень щодо приватних осіб зводиться до участі державних органів у виконавчому провадженні.

Цивільне та господарське процесуальне законодавство передбачають аналогічний за змістом порядок судового контролю за виконанням судового рішення, яке перебуває на примусовому виконанні Розділ VII Цивільного процесуального кодексу України, розділ VI Господарського процесуального кодексу.

Відповідно, після ухвалення судового рішення подання позову, який за змістом є позовом про зобов`язання виконати судове рішення, є неналежним способом захисту, що не може призвести до ефективного захисту прав позивача.

Таким чином, позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх прав, що є самостійною підставою для відмови в позові з огляду на те, що в судовому процесі відсутній будь-який сенс у розрізі питання щодо реальної можливості захисту прав позивача в обраний ним спосіб.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 26 липня 2022 року по справі 826/6664/17 (п. 58).

Ухвалення нового судового рішення про зобов`язання відповідача здійснити виконання виконавчого документу не може призвести до ефективного захисту права, оскільки обов`язковість відповідного судового рішення, на виконання якого видано вказаний позивачем виконавчий документ, не зміниться, в т.ч. не збільшиться.

В свою чергу вимога про визнання бездіяльності протиправною сама по собі не здатна призвести до ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, стосовно яких ним подано цю заяву.

Вищезазначене вбачається зі змісту п.4 ч.1 ст. 5, п.4 ч. 2 ст. 245 КАС України, відповідно до яких вимога про визнання діяння протиправним та вимога про зобов`язання вчинити певні дії є взаємопов`язаними та можуть існувати лише разом.

При цьому, бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це завжди пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 (зі змінами) затверджено "Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників".

Згідно матеріалів справи, відповідачем та третьою особою вчинялись дії відповідно до норм Порядку № 845, шляхом направлення вимог щодо необхідності вжиття заходів для встановлення наявності коштів на рахунках, або здійснення інших дій, спрямованих на виконання судового рішення у повному обсязі, виконавчий документ поставлено в чергу за бюджетною програмою, проведено листування з боржниками за виконавчим документом тощо.

Згідно зі ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені в адміністративному позові позовні вимоги є неналежними та не можуть призвести до ефективного захисту прав позивача.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Так як суд в цій справі приходить до висновку про обрання позивачем неналежного способу захисту, що є самостійною підставою для відмови у позові, оцінка іншим аргументам позовної заяви не надається, що відповідає правовій позиції, висловленій у п. 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 по справі №925/642/19.

Також суд вважає безпідставним посилання представника позивача на правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду викладену у постанові від 30.08.2018 у справі № 916/4106/14, тому що вказана позиція стосуються інших правовідносин ніж тих, які є предметом розгляду цієї справи.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд приходить до висновку про відсутність підстав для присудження і всіх здійснених позивачем документально підтверджених судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями2,9,77,78,90,139,241-246,262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ПН НОМЕР_1 ) до Державної казначейської служби України (вул. Бастіонна, буд. 6, м. Київ, 01601; ІК в ЄДРПОУ 37567646), третя особа Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області (вул. 93-ї Холодноярської Бригади, 1, м. Дніпро, Дніпропетровська обл., Дніпровський р-н,49000: ІК в ЄДРПОУ 37988155) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 09 вересня 2024 року.

Суддя Е.О. Юрков