Рішення № 121421763, 19.08.2024, Пустомитівський районний суд Львівської області

Справа № 450/4083/23 Провадження № 2/450/230/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" серпня 2024 р. Пустомитівський районний суд Львівської області у складі:

головуючого судді Добош Н.Б.

при секретарі Хамуляк Ю.В.

за участі позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

представника третьої особи ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Пустомити цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Служба у справах дітей Давидівської сільської ради Львівського району Львівської області про предмет позову : позбавлення відповідача батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_5 ,-

стислий виклад позиції позивача та відповідача :

підстава позову (позиція позивача): ОСОБА_1 звернувся до Пустомитівського районного суду Львівської області із позовною заявою до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав, та просить суд позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проживає за місцем реєстрації в с. Черепин Львівського району Львівської області разом з малолітнім братом ОСОБА_5 та дідусем ОСОБА_6 . Їхня мати ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , батько ОСОБА_3 більше ніж 5 років фактично проживає зі своєю ріднею в іншому місці, а саме по АДРЕСА_1 . Шлюб між батьками не був розірваний, проте фактичні шлюбні відносини припинені близько 5 років тому. З моменту переїзду до нового місця проживання, відповідач участі в утриманні та вихованні сина - малолітнього ОСОБА_5 не бере, їхнє помешкання не відвідує, їхньою долею не цікавиться. Після смерті матері відповідач добровільно відмовився від батьківських прав щодо малолітнього ОСОБА_5 . Таким чином, виховання та утримання малолітнього брата, тепер в повному обсязі покладено на позивача, оскільки ОСОБА_5 повністю позбавлений батьківського піклування, внаслідок смерті матері та відмови батька від батьківських прав. Дідусь, який проживає разом з ними, не в змозі виховувати та належним чином забезпечувати малолітнього ОСОБА_8 , зважаючи на свій похилий вік (71 рік), та малий розмір пенсії. При цьому, позивач, як рідний старший брат, здатен дбати про виховання малолітнього брата та про його матеріальне забезпечення, оскільки отримую щомісячний дохід, розмір якого достатній для оплати вартості комунальних послуг та утримання двох людей. На підставі наведеного, просить заявлені позовні вимоги задоволити.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги, з підстав, зазначених в позові.

Представник позивача - адвокат Карзов О.М. позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, зазначених у позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги визнав, вказав, що не працює та не має коштів, не може проживати за адресою проживання з дітьми, підписав нотаріальну засвідчену заяву про відмову від батьківських прав щодо малолітнього сина ОСОБА_5 , щодо причин відмови від батьківських прав вказав, що не може повідомити причини.

Представник третьої особи позовні вимоги підтримала, вказала, що на засіданні комісії відповідач ОСОБА_3 висловив чітку позицію , що не бажає виховувати дитину малолітнього ОСОБА_5 . Комісією було обстежено умови проживання дитини. З цього приводу було зроблено висновок про доцільність позбавлення батьківських прав відповідач ОСОБА_3 щодо малолітнього сина ОСОБА_5 та такий висновок було зроблено на підставі нотаріально засвідченої заяви ОСОБА_3 .

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 вказав, що являється дідусем ОСОБА_5 та проживають разом з ним та другим внуком ОСОБА_9 . З відповідачем ОСОБА_3 не контактує. Вказав, що у 2023 році раптово померла його дочка ОСОБА_7 , а її чоловік вже до того часу із сім`єю не проживав приблизно 7-8 років. Любомир має намір оформити опіку над братом ОСОБА_8 . Свідок вказав, що особисто не бачив ОСОБА_3 давно, чи приїжджав він до сина ОСОБА_8 не бачив. Відповідач ОСОБА_3 був на похороні своєї дружини.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 вказала, що ОСОБА_11 та ОСОБА_12 є її рідними братами, з якими у неї добрі відносити. З батьком ОСОБА_3 не спілкується. Їй відомо, що батько не займається ОСОБА_8 , а брат ОСОБА_12 хоче взяти собі опіку над братом. Сама свідок проживає окремо, та буває у братів 2-3 рази на місяць. Батько не проживає з братами приблизно 8 років. Їй відомо, що батько до братів не приходить, не телефонує. Старший брат усім забезпечує молодшого брата, купує продукти харчування, одяг, купив новий телефон, комунікує із школою, де навчається Дем`ян. Молодший брат не хоче проживати разом з батьком, вони взагалі не спілкуються. Батька ОСОБА_3 не було на похороні їхньої матері.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, покази свідків, заслухавши думку дитини, дослідивши надані докази, вважає позов таким, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

З копії свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 вбачається, що ОСОБА_3 та ОСОБА_7 зареєстрували шлюб 22 липня 1995р.

Як вбачається із свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є ОСОБА_3 та ОСОБА_7 .

Як вбачається із свідоцтва про народження серія НОМЕР_3 батьками ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 є ОСОБА_3 та ОСОБА_7 .

Згідно нотаріально засвідченої заяви ОСОБА_3 від 07.06.2023р. у зв`язку з тим, що він не має можливості приймати участь у вихованні свого сина, добровільно відмовляється від батьківських прав щодо свого малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

З акту обстеження житлово-побутових умов від 05.10.2023р. за адресою: АДРЕСА_2 , вбачається у розділі 6, що за цією адресою проживають ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_13 , ОСОБА_3 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_5 , ОСОБА_18 У розділі 7 «Додаткові дані про заявника та членів його сім`ї» зазначено, за даною адресою, ОСОБА_3 , ОСОБА_13 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_15 не проживають. Зі слів сусідів батько дитини ОСОБА_5 - ОСОБА_3 проживає з іншою сім`єю в ОСОБА_19 , участі у вихованні дитини не бере. Та зроблено висновок, що ОСОБА_1 постійно проживає та здійснює догляд за неповнолітнім братом ОСОБА_5 .

Даний акт не є належним доказом у справі, оскільки містить повідомлення, що батько ОСОБА_3 проживає з іншою сім`єю в ОСОБА_19 , участі у вихованні дитини не бере, внесених зі слів сусідів, які не були залучені у справі як свідки, показів з цього приводу не надали. Окрім того даний акт містить інформацію про проживання за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_10 , натомість дана інформація суперечить показам свідка ОСОБА_20 , яка повідомила, що проживає в с. Урич.

В акті обстеження умов проживання від 10.07.2023р. за адресою: АДРЕСА_2 зазначено, що у дитини наявне окреме спальне місце, дитина забезпечена засобами для дистанційного навчання, одягом відповідно до сезону, є письмовий стіл, шафа для зберігання одягу, наявні іграшки та дитячі книжки. За даною адресою проживають та мають постійне місце реєстрації: ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 . У графі: «Результат бесіди і ставлення членів сім`ї до рішення прийняти на виховання дитину» : на момент виїзду було встановлено, що батько дитини - ОСОБА_3 за місцем реєстрації відсутній. Зі слів ОСОБА_1 його батько відсутній на протязі тривалого часу, повідомив, що батько написав нотаріальну заяву від 07.06.2023р. про те, що він добровільно відмовляється від батьківських прав. Вихованням малолітнього ОСОБА_5 фактично займається його старший брат ОСОБА_1 , так як їх мати ОСОБА_7 померла. З даного акту вбачається, що дані щодо тривалої відсутності ОСОБА_3 за місцем реєстрації внесено зі слів позивача ОСОБА_1 .

Вимогами ст. 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року (далі - Конвенція про права дитини), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до пункту 1 статті 18 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до ст. 51 Конституції України визначено, що батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Законодавцем передбачено, що батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї (ст. 150 Сімейного кодексу України).

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).

Статтею 155 Сімейного кодексу України визначено, що здійснення батьками своїх прав та обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватись всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Окрім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов`язки щодо батьків (стаття 142 СК України), в тому числі, й на рівне виховання батьками.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

Положеннями ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки, або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батьки можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду зробив висновок у постанові від 29 липня 2021 року (справа № 686/16892/20), згідно якого позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування, слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Крім того, зазначені чинники, повинні мати систематичний та постійних характер.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав і інтересів дитини, направлений на позитивний результат у долі неповнолітньої дитини.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у Постанові від 30 березня 2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Пунктами 1, 3 статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

У частинах п`ятій, шостій статті 19 СК України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав стосовно малолітнього сина, має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду (частини 5,6 ст.19СК України), від його висновку суд має право мотивовано відступити, такий висновок є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом. Вказане узгоджується з правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19.

У висновку Давидівської сільської ради, як органу опіки та піклування, про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 щодо малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 вказано, що беручи до уваги нотаріальну заяву зареєстровану в реєстрі за № 476 про добровільну відмову ОСОБА_3 від виконання батьківських прав стосовно малолітнього ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 та заслухавши пояснення батька, відповідно до ст.164 Сімейного кодексу України, постанови КМУ від 24.09.2008р. № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов`язаних із захистом прав дитини», враховуючи рішення Комісії з питань захисту прав дитини сільської ради від 16.11.2023р. № 17, Давидівська сільська рада, як орган опіки та піклування, вважає за доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 стосовно малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки він ухилився від виконання батьківських обов`язків, не проявляє любові та заінтересованості щодо дитини, не цікавиться його здоров`ям, успіхами у навчанні, не підтримує морально та матеріально, не забезпечує його необхідного харчування, лікування, не займається вихованням сина, не проявляє батьківської любові та турботи до дитини.

Враховуючи, що висновок органу опіки та піклування № 3656/03.01-05 від 20.11.2023р. складений виключно на підставі заяви відповідача, що було підтверджено представником органу опіки та піклування у судовому засіданні, не містить даних, які об`єктивно характеризують відповідача як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків, органом опіки та піклування не надано оцінки можливим причинам ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, не оцінено умови проживання дитини, та не враховано, що дитина в такому випадку залишиться повністю позбавленою батьківського піклування, оскільки мати дитини померла, та яким чином при цьому враховані права та інтереси дитини.

Таким чином, вказаний висновок оцінений судом у сукупності з іншими доказам і сам по собі не є правовою підставою для застосування крайнього заходу - позбавлення батьківських прав, та є недостатньо мотивований в частині врахування найкращих інтересів дитини.

Щодо нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_3 від 07.06.2023р. суд зазначає наступне.

У частинах першій, четвертій статті 206 ЦПК України передбачено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Отже, в розумінні приписів статті 206 ЦПК України суд відмовляє у прийнятті визнання відповідачем позову, якщо це суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Відповідно до частин другої, третьої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що згода відповідача на позбавлення його батьківських прав, викладена у вищевказаній письмовій заяві, не може слугувати єдиною та достатньою підставою для позбавлення його батьківських прав відносно дитини, оскільки виключний перелік підстав для позбавлення батьківських прав визначено у ч. 1 ст. 164 СК України.

При цьому суд зазначає, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом. Тому відмова батька від батьківських прав на дитину є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини, оскільки відмовитися від батьківських прав особа добровільно не може. Позбавлення батьківських прав можливе лише за рішенням суду і тільки при наявності підстав передбачених Сімейним кодексом України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 10 листопада 2023 року по справі № 401/1944/22.

Відповідно до частин другої, третьої статті 171 СК України дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

В судовому засіданні малолітній ОСОБА_5 , в присутності представника служби у справах дітей та педагога пояснив суду, що проживає разом з братом ОСОБА_1 . Вказав, що у нього все гаразд. Зазначив, що ним піклується брат ОСОБА_12 , возить в школу, дає кошти, якщо такі необхідні. Не пам`ятає коли бачився востаннє з батьком. На свій день народження зазвичай запрошує друзів та сестру. На запитання чи надсилає кошти батько, відповів що ні. Телефону батька у своєму телефоні немає.

Озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки її думка не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї.

В силу вимог ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненнями фізичних та юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

Як на підставу пред`явлення даного позову, позивач ОСОБА_1 посилається на те, що тривалий час відповідач не цікавиться життям своїх дітей, не спілкується з ними, всі питання щодо виховання та утримання дитини вирішуються позивачем самостійно без участі та підтримки з боку відповідача.

Суд, аналізуючи в сукупності зібрані у справі докази, приходить до висновку, що наведені позивачем ОСОБА_1 обставини щодо неналежної участі відповідача в утриманні і вихованні дитини, не можуть бути достатніми підставами в розумінні ст.164 СК України для ухвалення рішення про позбавлення батьківських прав.

Виходячи з пріоритету якнайкращих інтересів дитини, враховуючи пояснення свідків, які були заслухані в судовому засіданні, та вказали, що спір спрямований на встановлення опіки старшим братом позивачем у справі ОСОБА_1 над молодшим братом ОСОБА_5 , неповнолітній ОСОБА_5 не висловив власної ствердної думки щодо необхідності позбавлення батьківських прав його батька, позивач не довів та не надав суду доказів, в чому полягає захист інтересів брата шляхом позбавлення батька ОСОБА_3 його батьківських прав, при розгляді даної справи судом не встановлено, що позбавлення відповідача батьківських прав щодо сина, ОСОБА_5 , необхідне в якнайкращих інтересах дитини. У якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із рідним батьком.

З огляду на встановлені обставини, суд дійшов висновку, що відсутні виключні обставини, які б свідчили про наявність передбачених законом підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, тому в задоволенні позовних вимог, слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 81, 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в :

в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ,- відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30 - денний строк з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного суду через Пустомитівський районний суд Львівської області або безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Позивач : ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 .

Відповідач : ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 .

Третя особа : Служба у справах дітей Давидівської сільської ради Львівського району Львівської області, ЄДРПОУ 04372187, Львівська область, Львівський район, с. Давидів, вул. Незалежності, 1а.

Повний текст рішення складено 29.08.2024 року.

СуддяН. Б. Добош