Рішення № 121392318, 24.07.2024, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/10011/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

24 липня 2024 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючої судді Лемак О.В.,

за участю секретаря судового засідання Сухан Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Ужгороді у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про розірвання договору та витребування майна,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області із позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору та витребування майна.

У позовній заяві позивач посилається на те, що 10 вересня 2019 року між нею та відповідачкою укладено договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки. Укладаючи дану угоду, сторони досягнули домовленості щодо подальшого розрахунку протягом одного року після нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу і проведення державної реєстрації права власності на вказане майно за відповідачем. Однак, відповідачка не розрахувався за дане майно і по сьогоднішній день, що змушує позивача звернутись до суду за захистом своїх прав.

На підставі вищевикладеного, просить суд:

- розірвати договір купівлі-продажу, укладений 10 вересня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Петрик Н.В., зареєстрований в реєстрі за №646;

- скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на житловий будинок, загальною площею 208,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (номер запису про реєстрацію права власності № 40109219, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2268722121101) та скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за кадастровий номер 2110100000:49:001:0305, площею 0,1 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (номер запису про право власності № 33162563, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 809740321101);

-визнати за ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) право власності на житловий будинок, загальною площею 208,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та право власності на земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:49:001:0305, площею 0,1 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Ухвалою суддіУжгородського міськрайонногосуду Закарпатськоїобласті від02.07.2024 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за вказаною позовною заявою, постановлено розгляд справи проводити у порядку загального позовного провадження з повідомленням сторін.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 08.07.2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання позивач не з`явилася, однак подала до суду заяву, в якій просила позовні вимоги задовольнити, проводити розгляд справи у її відсутності. Проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідачка у судове засідання не з`явилася, хоча про час там місце засідання була повідомленою належним чином, шляхом надіслання судової повістки про виклик рекомендованим поштовим відправленням, причини неявки суду не відомі, клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надходило, відзиву на позовну заяву не подавала.

У відповідності до ч. 4 ст.223ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Відтак, суд розглядає справу відповідно до ч. 4 ст.223ЦПК України заочно на підставі наявних у справі доказів, оскільки проти цього не заперечує позивач.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, виходячи з їх належності та допустимості, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 10 вересня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Петрик Н.В., зареєстрований в реєстрі за №646.

Згідно п. 1.1. вказаного Договору, за цим договором Продавець передає, а покупець приймає у власність незавершене будівництво житлового будинку, 80 відсотків готовності та земельну ділянку, загальною площею 0,1 га, кадастровий номер 2110100000:49:001:0305, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), на якій розташоване вищевказане нерухоме майно і зобов`язується сплатити Продавцю за зазначене нерухому майно гроші згідно з домовленістю, встановленою цим договором.

Відповідно до п. 1.2. Договору, місце розташування незавершеного будівництва, житлового будинку та земельної ділянки: АДРЕСА_2 .

Пунктом 2.1. Договору, продаж зазначеного нерухомого майна вчинено за погоджену Сторонами ціну 1545000 гривень.

В даному Договорі вказано, що ця сума повністю сплачена Покупцем готівкою і отримана Продавцем особисто до підписання цього договору.

Зі слів позивача встановлено, що укладаючи дану угоду, сторони досягнули домовленості щодо подальшого розрахунку. Згідно домовленості розрахунок за майно та земельну ділянку мав бути здійсненим протягом одного року після нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу і проведення державної реєстрації права власності на вказане майно за відповідачем. Однак, за наполяганням відповідача в договорі було вказано про повний розрахунок.

Разом з тим, відповідач не розрахувався за дане майно і по сьогоднішній день, що змусило позивача звернутись до суду за захистом своїх прав. Відповідач, в свою чергу, дані обставини не спростував.

Відповідно до частини першої статті 2ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з ч.1 ст.626ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст. ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно(товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі (ст. 657 ЦК України).

За положеннями ч.1ст.638ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згодиз усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Враховуючи викладене судом встановлено, що відповідач не виконав свого зобов`язання за договором щодо розрахунку за придбане майно.

Відповідно до ч. ч. 1, 2ст.651ЦК України зміна або розірванняд оговору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

За загальним правилом (частина перша статті 692 ЦК України) оплата товару за договором купівлі-продажу здійснюється після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно із частиною другою статті 692ЦК України покупець повинен виконати свій обов`язок щодо оплати одразу в повному обсязі, тобто сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Однак сторони можуть відійти від цього положення, застосувавши розстрочення платежу (частина друга статті 692 ЦК України).

У випадку, якщо договором купівлі-продажу передбачена оплата товару через певний час після його передачі покупцю, покупець повинен провести оплату в строк, передбачений договором.

Якщо покупець не виконує свого обов`язку щодо оплати переданого йому товару в установлений договором купівлі-продажу строк, продавець набуває право вимоги такої оплатита сплати процентів за користування чужими грошовими коштами(частина третя статті 692 ЦК України), або розірвання договору з підстав, передбачених статтею 651 ЦК України.

Однією з підстав розірвання договору є істотне порушення стороною цього договору.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (абзац другий частини другої статті 651 ЦК України).

Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.

Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення.Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Такий висновок зробив Верховний Суд України у постанові від 18 вересня 2013 року у справі № 6-75цс13.

Згідно зі статтею 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Частиною першою статті 611ЦКУкраїни визначено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до статті 16ЦК України розірвання порушеного договору є способом захисту цивільних прав, оскільки розірвання кредитором порушеного договору спрямоване на припинення правовідношення у такому договорі. Такий спосіб захисту (1) застосовується у відповідь на порушення боржником договору (2) застосовується з ініціативи кредитора (3) спрямований на захист прав кредитора та (4) позбавляє боржника певних суб`єктивних прав. У такому разі боржник позбавляється права вимагати виконання договору кредитором, оскільки розірвання договору тягне для боржника, який допустив порушення, цілком конкретний негативний наслідок - він позбавляється суб`єктивних прав, наданих йому договором.

Відповідно до статті 19ЦК України особа має право на самозахист свого цивільного права від порушень і протиправних посягань. Способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням. Способи самозахисту можуть обиратися самою особою чи встановлюватися договором або актами цивільного законодавства. Водночас частина друга статті 13ЦК України встановлює загальне правило, що при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Таким чином, частина друга статті 651ЦК України дозволяє розірвання договору лише тоді, коли порушення має істотний характер, оскільки має дотримуватися принцип пропорційності порушення і відповідальності.

Такий висновок зробив Верховний Суд у постанові від 09.12.2020 у справі № 199/3846/19.

Невиконання відповідачем умов договору купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: несплата грошових коштів за придбання майна, є істотним порушенням умов договору, що спричинило значну шкоду позивачу та виражається у неотриманні грошових коштів за проданий товар.

Таким чином, оскільки відповідач взятого на себе зобов`язання у зазначений договором строк не виконав договір купівлі-продажу підлягає розірванню через невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань, а саме не здійснення оплати за об`єкт нерухомого майна.

Відповідно до частини першої статті 317ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно із частиною першою статті 319ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Захист майнових прав здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах, визначених цивільним законодавством.

Відповідно до статті 392ЦК України вказано, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19),від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124Конституції України та статті 13Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб відповідно до викладеної у позові вимоги, який не суперечить закону.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Ураховуючи вищевикладене, особа, звертаючись із позовом до суду, має право пред`явити таку вимогу на захист свого цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення, і призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

Подібний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).

Судова практика визнання права власності на об`єкти нерухомості, розміщені у введених в експлуатацію будинках та спорудах, з огляду на відсутність у позивачів можливості оформити право власності у позасудовому порядку як ефективного способу захисту порушених прав підтримується й Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 03 квітня 2019 року у справі № 1609/6643/12 (провадження № 14-107цс 19), від 24 квітня 2019 року у справі № 1609/10810/12 (провадження №14-15цс19), від 29 травня 2019 року у справі № 1609/6645/12 (провадження № 14-220цс19), від 26 червня 2019 року у справі № 761/3428/15-ц (провадження № 14-268цс19), від 15 травня 2019 року у справі № 522/102/13-ц (провадження № 14-38цс19), Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постановах від 20 серпня 2020 року у справі № 638/18280/13-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 344/162-15/13-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 752/2151 /17-ц та від 15 квітня 2019 року у справі № 607/16852/15-ц.

Отже, позовні вимоги про розірвання договорукупівлі-продажу, скасування державної реєстрації права власності та, як наслідок, визнання за позивачем права власності на житловий будинок із земельною ділянкою підлягають задоволенню, оскільки позивач обрав ефективний спосіб захисту.

Тому, враховуючи загальні засади цивільного законодавства (ст.3 ЦК України) суд визнає, що позов у цій справі підлягає задоволенню у повному обсязі.

Слід також зазначити, що рішення суду, що набрало законної сили, про задоволення позову про визнання права власності на нерухоме майно є підставою для державної реєстрації права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (п.9 ч.1 ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

У відповідності до вимог ст.141ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення сплачений останньою судовий збір у розмірі 17562,40 грн.

На підставі викладеного, керуючись згаданими приписами норм матеріального права та ст.ст.4, 13, 89, 223, 258, 259, 263-265, 273, 280-284, 289, 354, 355 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити.

Розірвати договір купівлі-продажу, укладений 10 вересня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Петрик Н.В., зареєстрований в реєстрі за №646.

Скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на житловий будинок, загальною площею 208,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (номер запису про реєстрацію права власності № 40109219, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2268722121101) та скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за кадастровий номер 2110100000:49:001:0305, площею 0,1 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (номер запису про право власності № 33162563, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 809740321101).

Визнати за ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) право власності на житловий будинок, загальною площею 208,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та право власності на земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:49:001:0305, площею 0,1 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 17562,40 грн. сплаченого судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду О.В. Лемак