Рішення № 121276246, 29.08.2024, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

29 серпня 2024 року № 520/17101/23

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Сліденка А.В., розглянувши за правилами письмового провадження у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник) до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону (далі за текстом - відповідач, суб"єкт владних повноважень, владний суб"єкт, адміністративний орган, орган публічної адміністрації, орган прокуратури) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

установив:

Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправною бездіяльності Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону з приводу не розрахування грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб-військовослужбовців на виплачену суму одноразової грошової допомоги при звільненні; 2) визнання протиправною бездіяльності Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону з приводу нарахування військового збору на виплачену суму одноразової грошової допомоги при звільненні; 3) стягнення зі Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону грошову компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб у розмірі 6.504,63 грн. та військовий збір у розмірі 542,05грн.; 4) стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Аргументуючи заявлені вимоги зазначив, що на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.03.2021р. у справі №520/224/21 органами державної казначейської служби в примусовому порядку 15.12.2021 року стягнуто з відповідача як боржника суму в розмірі 29.090,13грн. (за відрахуванням податків і зборів) у якості наведеної одноразової грошової допомоги за 2 повні додаткові зараховані роки календарної вислуги. Стверджував, що як військовослужбовець, який залучений до проведення операції обєднаних сил, мав право на повернення утриманого із виплаченої суми податку на доходи фізичних осіб та не справляння військового збору. Наголошував на невідповідності закону управлінських волевиявлень субєкта владних повноважень з приводу утримання із суми одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби без подальшої грошової компенсації податку на доходи фізичних осіб та військового збору.

Відповідач із поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову, зазначив, що оскільки об`єктом оподаткування військовим збором є не грошове забезпечення військовослужбовця за період його безпосередньої участі в АТО та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії РФ у Донецькій та Луганській областях, що здійснюються шляхом проведення ООС, а компенсація за невикористані дні відпустки, то, такий дохід відповідно до .вимог чинного законодавства оподатковуються військовим збором за ставкою 1,5 відсотка. Крім того,р. №зауважив, що на час стягнення суми податку з доходів фізичних осіб у розмірі 6.504,63грн. (15.12.2021) позивач у статусі військовослужбовця не перебував, службові обов`язки під час несення служби не здійснював, безпосередню участь в АТО/ООС не приймав. Наголошував на відсутності підстави для стягнення з відповідача грошової компенсації у розмірі 6.504,63грн., утриманих з ОСОБА_1 як суми податку на доходи фізичних осіб. Окрім того, зазначав про недотримання строку звернення до суду.

29.08.2024р. позивач подав заяву про слухання справи без його участі.

Відповідач, який у розумінні ч.7 ч.1 ст.4 КАС України належить до кола суб"єктів владних повноважень, про дату, час та місце розгляду справи був сповіщений належно та завчасно, проте до суду уповноваженого представника не направив, про існування поважних причин неприбуття до суду не повідомляв, клопотання про розгляд справи у відсутність свого представника не подавав.

Тому згідно з ч.1 ст.205 КАС України та оскільки добуті судом докази повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин, відомі учасникам спору і у даному конкретному випадку відсутні будь-які перешкоди у наданні доказів відносно таких відомостей, строки подачі процесуальних документів збігли і сторони не заяви ані про намір на подачу відповідних процесуальних документів, ані про існування нездоланних перешкод у реалізації такого наміру, завдання адміністративного судочинства згідно з ч.1 ст.2 та ч.4 ст.242 КАС України полягає саме у захисті прав приватної особи від незаконних управлінських волевиявлень органу публічної адміністрації, то спір підлягає вирішенню на підставі наявних у справі доказів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

За матеріалами справи у період 01.09.2004р.-27.06.2008р. заявник навчався у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого у якості студента; у період 01.08.2008р.-13.06.2009р. заявник навчався на Військово-юридичному факультеті Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого у якості курсанта; Наказом Міністерства оборони України від 13.06.2009р. №457 із заявник після укладення контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України строком на 5 років був зарахований до списків особового складу Збройних Сил України та відряджений до Генеральної прокуратури України із залишенням на військовій службі; наказом Військового прокурора Центрального регіону України від 14.07.2009р. №15 о/с заявник був призначений на посаду помічника військового прокурора Харківського гарнізону Центрального регіону України, на якій проходив службу до 06.07.2011р.; наказом від 07.07.2011р. №46 о/с заявник був призначений на посаду старшого слідчого Військової прокуратури Харківського гарнізону, на якій проходив службу у період 07.07.2011р.-14.08.2012р.; наказом Міністерства оборони України від 26.07.2012р. №599 заявник з 26.07.2012р. був звільнений з військової служби; наказом від 13.08.2012р. №123к заявник був звільнений з посади старшого слідчого Військової прокуратури Харківського гарнізону; згідно з наказами від 13.02.2012р. №123к, від 19.02.2013р. №12 о/с, від 01.09.2014р. №195 о/с заявник у період часу 15.08.2012р.-23.02.2015р. проходив службу в органах прокуратури у штаті Харківської прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Центрального регіону України та Військової прокуратури Харківського гарнізону Центрального регіону України на посадах прокурора та старшого прокурора; наказом Міністра оборони України від 23.02.2015р. №111 був призваний на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу з 24.02.2015р.; згідно з наказами від 24.02.2015р. №208 о/с, від 06.07.2015р. 346 о/с, від 19.08.2015р. №9к заявник у період часу 23.02.2015р.-21.10.2018р. проходив службу в органах прокуратури у штаті Військової прокуратури Харківського гарнізону Центрального регіону України на посадах прокурора та старшого прокурора; згідно з наказом від 16.10.2018р. №323к заявник з 22.10.2018р. був призначений на посаду прокурора Військової прокуратури Луганського гарнізону; згідно з наказом Генерального штабу Збройних Сил України від 09.11.2018р. №92/ДСК заявник з 22.10.2018р. був залучений до складу сил і засобів обєднаних сил для здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій і Луганській областях; наказом Міністра оборони України від 04.01.2020р. №4 був звільнений з військової служби на підставі п.п. г п.2 ч.5 ст.26 Закону України Про військовий обовязок і військову службу (через скорочення штатів або проведення організаційних заходів); наказом виконуючого обовязки військового прокурора об`єднаних сил від 22.01.2020р. №67к був виключений із списків особового складу та звільнений з військової служби і посади з 28.01.2020р.

Після настання події припинення проходження як військової служби, так і публічної служби в органах прокуратури заявником була ініційована низка судових спорів, повязаних з отриманням винагороди за працю, зокрема, у межах справи №520/9821/2020, №520/224/21, №520/1625/21.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06.04.2021р. у справі №520/1625/21 були установлені обставини того, що час публічної служби заявника повинен оплачуватись за правилами оплати праці прокурорів.

Проте, постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 10.08.2021р. у справі №520/1625/21 було скасовано рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.04.2021р. у справі №520/1625/21 та установлені протилежні обставини того, що до відносин з проходження заявником публічної служби в органах прокуратури як відрядженого військовослужбовця повинні застосовуватись правила грошового забезпечення військовослужбовців.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.03.2021р. у справі №520/224/21 були встановлені обставини того, що до відносин з проходження заявником публічної служби в органах прокуратури як відрядженого військовослужбовця повинні застосовуватись правила грошового забезпечення військовослужбовців.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.11.2022р. у справі №520/9821/2020 були встановлені обставини того, що до відносин з проходження заявником публічної служби в органах прокуратури як відрядженого військовослужбовця повинні застосовуватись правила грошового забезпечення військовослужбовців.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.03.2021 року №520/224/21, що набрало законної сили 22.04.2021р., адміністративний позов ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у воєнній та оборонній сфері об`єднаних сил про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення одноразової грошової допомоги задоволено частково. Стягнуто зі Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил на користь ОСОБА_1 суму у розмірі 36136,81(тридцять шість тисяч сто тридцять шість) грн 81 коп. в якості одноразової грошової допомоги при звільненні.

Державною казначейською службою України на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.03.2021 у справі №520/224/21 зі Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил стягнута одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби за два календарні роки у розмірі 36.136,81 грн з відрахуванням із зазначеної суми податків на інших обов`язкових платежів, а саме: податку на доходи фізичних осіб у сумі - 6.504,63грн. та військового збору у сумі - 542,05 грн., при цьому компенсація суми податку на доходи фізичних осіб не була виплачена, що підтверджується наявними в матеріалах справи листом-відповіддю на запит про інформацію позивача УДКСУ у м. Краматорську Донецької області від 30.06.2023 р. №02-25/188 та листом-відповіддю на запит про інформацію Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону №14-103ВИХ-23 від 19.06.2023 та відповідними платіжними дорученнями.

Стверджуючи про невідповідність закону управлінських волевиявлень субєкта владних повноважень з приводу невиплати грошової компенсації утриманого з грошового забезпечення військовослужбовця податку на доходи фізичних осіб та справляння із грошового забезпечення військовослужбовця, залученого до проведення операції обєднаних сил, військового збору, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно з ч.2 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення військовослужбовця входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до ч.4 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Як то визначено ч.10 ст.6 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", військовослужбовці Збройних Сил України та інших військових формувань можуть бути відряджені до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних закладів освіти для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі. Перелік посад, що заміщуються військовослужбовцями у таких державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, а також державних та комунальних закладів освіти, затверджується Президентом України.

За приписами ст.46-1 Закону України від 05.11.1991р. №1789-ХІІ Про прокуратуру у редакції Закону України від 14.08.2014р. №1642-VII військовими прокурорами і слідчими призначаються громадяни з числа офіцерів, які проходять військову службу або перебувають у запасі і мають вищу юридичну освіту; В окремих випадках за наказом Генерального прокурора України на посади прокурорів та слідчих військових прокуратур можуть бути призначені особи, які не є військовослужбовцями і не перебувають у запасі та відповідають вимогам статті 46 цього Закону; Військовослужбовці військових прокуратур у своїй діяльності керуються Законом України "Про прокуратуру" і проходять військову службу відповідно до Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.

Відповідно до ч.9 ст.49 Закону України від 05.11.1991р. №1789-ХІІ Про прокуратуру у редакції Закону України від 14.08.2014р. №1642-VII на військовослужбовців військових прокуратур поширюються усі передбачені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та іншим законодавством про військову службу соціальні і правові гарантії.

Закон України від 05.11.1991р. №1789-ХІІ Про прокуратуру в цій частині діяв у часі до 15.07.2015р., коли набрав чинності Закон України від 14.10.2014р. №1697-VII "Про прокуратуру".

З 16.07.2015р. відповідно до ч.4 ст.27 Закону України від 14.10.2014р. №1697-VII "Про прокуратуру" в редакції Закону України від 02.07.2015р. №578-VIII військовими прокурорами призначаються громадяни з числа офіцерів, які проходять військову службу або перебувають у запасі і мають вищу юридичну освіту за умови укладення ними контракту про проходження служби осіб офіцерського складу у військовій прокуратурі; Порядок проходження військової служби громадянами України у військовій прокуратурі визначається відповідним положенням, яке затверджується Президентом України; В окремих випадках за наказом Генерального прокурора України на посади прокурорів та слідчих військової прокуратури можуть бути призначені особи, які не є військовослужбовцями і не перебувають у запасі та відповідають вимогам частин першої та п`ятої цієї статті; Військовослужбовці військової прокуратури у своїй діяльності керуються Законом України "Про прокуратуру" і проходять військову службу відповідно до Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України; Військові звання вищого офіцерського складу військовослужбовцям військової прокуратури присвоюються Президентом України, інші військові звання - відповідно до встановленого законодавством порядку проходження військової служби.

У силу ч.1 ст.81 від 14.10.2014р. №1697-VII Закону України "Про прокуратуру" заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ч.2 ст.81 Закону України від 14.10.2014р. №1697-VII "Про прокуратуру" у редакції Закону України від 02.07.2015р. №578-VIII заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

Відповідно до ч.8 ст.81 Закону України від 14.10.2014р. №1697-VII "Про прокуратуру" у редакції Закону України від 02.07.2015р. №578-VIII грошове забезпечення військовослужбовців, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, складається з посадового окладу та інших виплат, встановлених цим Законом.

Одночасно із цим, у ч.4 ст.83 від 14.10.2014р. №1697-VII Закону України "Про прокуратуру" залишилось положення, згідно з яким на військовослужбовців військової прокуратури поширюються усі передбачені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та іншими законодавчими актами про військову службу соціальні і правові гарантії.

Таким чином, з 16.07.2015р. законодавцем була створена правова колізія, за якою приписи ч.8 ст.81 Закону України від 14.10.2014р. №1697-VII "Про прокуратуру" у редакції Закону України від 02.07.2015р. №578-VIII почали суперечити приписам ч.4 ст.83 Закону України від 14.10.2014р. №1697-VII "Про прокуратуру".

Суд вважає, що ця колізія підлягає розв`язанню за критерієм набуття чинності останнім у часі рівнозначним однопредметним актом тобто Законом України від 02.07.2015р. №578-VIII.

Тому пріоритет у застосуванні належало б віддати положенням до ч.8 ст.81 від 14.10.2014р. №1697-VII Закону України "Про прокуратуру" у редакції Закону України від 02.07.2015р. №578-VIII, де указано, що грошове забезпечення військовослужбовців, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, складається з посадового окладу та інших виплат, встановлених цим Законом.

Згідно з ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.7 ст.78 КАС України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Суд вважає, що у даному конкретному випадку згідно з ч.4 ст.78 та ч.7 ст.78 КАС України пріоритет у застосуванні належить віддати обставинам, установленим постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 10.08.2021р. у справі №520/1625/21, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.03.2021р. у справі №520/224/21, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.11.2022р. у справі №520/9821/2020 у силу яких до відносин з проходження заявником публічної служби в органах прокуратури як відрядженого військовослужбовця повинні застосовуватись правила грошового забезпечення військовослужбовців.

Відповідно до положень ст.15 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст.9 Закону України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у кореспонденції з положеннями пунктів 1, 2 розділу XXXII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (затверджений наказом Міністра оборони України від 07.06.2018р. №260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197; далі за текстом Положення №260) заявник як військовослужбовець, відряджений для подальшого проходження військової служби до органів прокуратури України, набув право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.

У спірних правовідносинах право заявника на отримання цього виду грошового забезпечення військовослужбовця підтверджується п.3 наказу виконувача обовязків військового прокурора обєднаних сил від 22.01.2020р. №67к.

Відповідно до п. 168.5 ст.168 Податкового кодексу України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей членами сім`ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44 (далі за текстом - Порядок №44).

Згідно із пунктом 1 Порядку №44, цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).

Відповідно до пунктів 2-6 Порядку №44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Зазначена в абзаці першому цього пункту грошова компенсація також виплачується іноземцям та особам без громадянства, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця.

Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".

Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Територіальні органи Державного казначейства та установи банків провадять за платіжними документами видачу податковим агентам готівки для здійснення одночасно виплати грошового забезпечення та грошової компенсації із сплатою (перерахуванням) в установленому порядку податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Таким чином, грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, виплачується для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Втрата заявником статусу військовослужбовця на час виплати такого виду грошового забезпечення військовослужбовця як одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби під час примусового виконання рішення суду про зобов`язання провести виплату цього виду грошового забезпечення військовослужбовця вже після настання події припинення проходження особою військової служби у даному конкретному випадку не має жодного юридичного значення, бо не змінює правової природи грошового платежу суб`єкта владних повноважень на користь фізичної особи громадянина як виплати окремого виду грошового забезпечення військовослужбовця.

Продовжуючи розгляд справи, суд зазначає, що відповідно до пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Ставка військового збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту (підпункт 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 Розділу XX Податкового кодексу України ).

Згідно з абз. 2 підпункту 1.7 пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ тимчасово, на період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, що здійснюються шляхом проведення операції Об`єднаних сил (ООС), не підлягають оподаткуванню військовим збором доходи у вигляді грошового забезпечення працівників правоохоронних органів, військовослужбовців та працівників Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, осіб рядового, начальницького складу, військовослужбовців, працівників Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та інших осіб на період їх безпосередньої участі в антитерористичній операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, що здійснюються шляхом проведення операції Об`єднаних сил (ООС).

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2015р. №1161 "Про порядок підтвердження статусу осіб, які беруть безпосередню участь в антитерористичній операції, з метою застосування пільги з оподаткування військовим збором" відповідно до підпункту 1.7 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України Кабінет Міністрів України установлено, що підтвердження статусу осіб, які беруть безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, що здійснюються шляхом проведення операції Об`єднаних сил (ООС), з метою застосування пільги з оподаткування військовим збором здійснюється на підставі витягів з наказів Генерального штабу Збройних Сил України про залучення до здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, витягів з наказів Командувача об`єднаних сил, командирів оперативно-тактичних угруповань про прибуття (вибуття) до (з) районів здійснення таких заходів.

Судом встановлено, що відповідно до Наказу Генерального штабу Збройних Сил України Про залучення особового складу до сил і засобів здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях від 09.11.2018 № 92/ДСК, позивача майора юстиції ОСОБА_1 , прокурора військової прокуратури Луганського гарнізону, відповідно до статті 8 Закону України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" для забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, залучено з 22 жовтня 2018 року до складу сил і засобів об`єднаних сил для здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях.

За викладеними у позові твердженнями заявника, у складі сил і засобів об`єднаних сил для здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях позивач перебував по день звільнення 28.01.2020 року.

Субєкт владних повноважень даного твердження заявника не спростував.

За сформульованими у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21 критеріями доказування обставин справ суд у даному конкретному випадку вважає доведеною обставину залучення заявника до складу сил і засобів об`єднаних сил для здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях станом на дату звільнення з військової служби - 28.01.2020р., адже наказів про призначення заявника на іншу штатну посаду в організаційній структурі субєкта владних повноважень або наказу про відрядження для подальшого проходження військової служби до іншого місця поза межами території проведення операції об`єднаних сил для здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях матеріали справи не містять.

Отже, оскільки заявник на момент звільнення зі військової служби вважається таким, що брав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності у складі сил і засобів об`єднаних сил для здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, то відсутні правові підстави для утримання з окремого виду грошового забезпечення військовослужбовця у вигляді одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби військового збору.

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб"єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Суд відмічає, що у силу ч.4 ст.44, ч.2 ст.78, ч.3 ст.78, п.4 ч.5 ст.160, п.5 ч.5 ст.160, ч.4 ст.161, ч.4 ст.162 КАС України обовязок повідомлення суду усіх обставин справи та підтвердження доводів про існування цих обставин відповідними доказами покладений, насамперед на учасників справи сторони спору.

Окрім того, суд згідно з ч.4 ст.9 КАС України обтяжений законодавцем обовязком встановити обєктивну істину у кожному спорі за власною ініціативою безвідносно до стану виконання учасниками справи сторонами спору згаданого вище процесуального обовязку.

У силу правових висновків постанови Верховного Суду від 06.06.2024р. у справі №400/1217/23: 1) Обов`язок позивача доводити обставини, на які він посилається на обґрунтування своїх доводів, є ключовим аспектом принципу змагальності та рівності в судовому процесі; 2) Позивач не може будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, допоки інша сторона не надасть доказів на її спростування (концепція негативного доказу), оскільки такий підхід нівелює саму сутність принципу змагальності; 3) обов`язок доведення обставин, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, у рівній мірі покладається на обох сторін. Кожна сторона повинна довести факти, на які вона посилається. При цьому підставу позову повинен довести саме позивач. Позивач повинен подати докази, на яких ґрунтуються його вимоги разом з поданням позовної заяви. В разі неможливості самостійно представити такі докази, позивач повинен про це повідомити суд та зазначити причини, з яких доказ не може бути подано. Крім того, позивач вправі подати до суду клопотання про витребування доказів, із зазначенням причини неможливості самостійного їх представлення та наведенням вжитих ним для цього заходів.; 4) Посилання позивача на те, що в силу вимог частини другої статті 77 КАС України обов`язок доказування правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на відповідача, не заслуговують на увагу, оскільки визначений цією правовою нормою обов`язок відповідача не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Суд відзначає, що у межах даної справи між сторонами відсутній спір про будь-які факти обєктивної дійсності, бо ініційований заявником спір стосується суто питання про право.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оціненими в їх сукупності за правилами ст.ст.90 і 211 КАС України, суд констатує, що за наслідками розгляду справи слід визнати відсутніми підстави для справляння з такого виду грошового забезпечення військовослужбовця як одноразова грошова допомоги при звільненні з військової служби як податку з доходів фізичних осіб без подальшої грошової компенсації утриманої суми податку, так і військового збору.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, суд зважає, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18) обов`язковою умовою визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.

Визначаючись з приводу ефективного та дієвого способу захисту порушеного права (інтересу) заявника, суд зазначає, що згідно зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Тлумачення змісту ст.13 Конвенції наведено у низці рішень Європейського суду з прав людини, зокрема: у рішенні від 29.06.2006р. по справі "Пантелеєнко проти України" зазначено, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом; у рішенні від 31.07.2003р. по справі "Дорани проти Ірландії" указано, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів" наголошено, що ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними; у рішенні від 17.07.2008р. по справі "Каіч та інші проти Хорватії" визначено, що обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту, адже протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, для реального та найшвидшого відновлення суб`єктивного права громадянина на одержання грошового платежу в оплату праці (як у вигляді заробітної плати публічного службовця, так і у вигляді грошового забезпечення публічного службовця) у належному розмірі адміністративний орган повинен вчинити власне управлінське волевиявлення з приводу призначення платежу та негайно після настання цієї події ініціювати процедуру отримання від розпорядника публічних коштів вищого рівня додаткових асигнувань для виконання прийнятого рішення в частині проведення платежів.

У силу приписів ст.ст.6, 8, 19, 124, 129 Конституції України суд не повинен вдаватись до підміни собою адміністративного органу і втручатись у сферу виключної компетенції адміністративного органу.

Водночас із цим, у ході розгляду справи судом достеменно установлено, що постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 10.08.2021р. у справі №520/1625/21, якою захист праву заявника у подібних правовідносинах було надано у спосіб зобов`язання субєкта владних повноважень провести нарахування та виплату коштів досі не виконано.

Тому з огляду на приписи ст.ст.6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та зважаючи на незначні суми грошових платежів, котрі обєктивно не здатні завдати шкоди інтересам інших публічних службовців, котрі обіймають штатні посади в організацій структурі субєкта владних повноважень, суд доходить до переконання про необхідність надання праву заявника захисту у спосіб стягнення з субєкта владних повноважень сум коштів, як утриманої частини грошового забезпечення військовослужбовця.

Оскільки у даному конкретному випадку вимога про визнання протиправною бездіяльності субєкта владних повноважень з приводу невиплати грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, утриманих з грошового забезпечення військовослужбовця та вимога про визнання протиправними дій субєкта владних повноважень з приводу справляння з грошового забезпечення військовослужбовця (залученого до операції сил спеціальних операцій) військового збору не призведуть до реального відновлення прав на отримання утриманої частини грошового забезпечення військовослужбовця; не є обовязковою передумовою для застосування такого способу захисту порушеного права як стягнення коштів; не враховують специфіки спірних правовідносин, де утримання податку на доходи фізичних осіб та справляння військового збору фактично відбулось унаслідок владного управлінського волевиявлення територіального органу Державної казначейської служби України, а не субєкта владних повноважень органу прокуратури України, то позов за цими епізодами належить залишити без задоволення.

Стосовно обставин дотримання заявником строку на подачу позову або пропуску строку на подачу позову суд зазначає, що спірні правовідносини виникли на дату звільнення заявника з публічної служби 22.01.2020р., а тому на ці відносини не підлягають поширенню положення ст.233 Кодексу законів про працю України в редакції у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії), надав оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам справи, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін, виклав власні мотиви конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4-12, 90, 211, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов - задовольнити частково.

Стягнути із Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону (ідентифікаційний код 39969443) на користь ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. - НОМЕР_1 ; розрахунковий рахунок - IBAN НОМЕР_2 в АТ "Райфайзен Банк Аваль", код банку 300335, ідентифікаційний код банку - 14305909) 6.504 (шість тисяч пятсот чотири) грн. 63коп. у якості грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб.

Стягнути із Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону (ідентифікаційний код 39969443) на користь ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. - НОМЕР_1 ; розрахунковий рахунок - IBAN НОМЕР_2 в АТ "Райфайзен Банк Аваль", код банку 300335, ідентифікаційний код банку - 14305909) 542 (п`ятсот сорок дві) грн. 05 грн. у якості безпідставно утриманого військового збору.

Позов у решті вимог - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що судове рішення у повному обсязі складено (виготовлено) - 29.08.2024р.; набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).

Суддя А.В. Сліденко