Рішення № 12125229, 05.10.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 50/36705.10.10 За позовомКиївського транспортного прокурора в інтересах держави в особі:

1) Міністерства транспорту та зв’язку України;

2) Державного територіально-галузевого об’єднання "Південно-Західна залізниця"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "БМК ПЛАНЕТА МІСТ"

пророзірвання договору про надання послуг транспортними і механічними засобами № ПЗ/БМЕС-056008/НЮ від 16.11.2005 та стягнення 211 574,51 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники:

від прокуратуриКузьміна (пом. Київ. трансп. прок. посв. № 79)

від позивача 1Черкезюк Д.В. (дов. №91/15/14-10 від 12.01.2010)

від позивача 2Козій І.П. (дов. № 2.921-НЮ від 11.12.2009)

від відповідача Карачун І.О. (дов. №114 від 30.06.2010)

В судовому засіданні 05.10.2010 на підставі ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані вимоги Київського транспортного прокурора в інтересах держави в особі Міністерства транспорту та зв’язку України та Державного територіально-галузевого об’єднання "Південно-Західна залізниця" до товариства з обмеженою відповідальністю "БМК ПЛАНЕТА МІСТ" про стягнення заборгованості за невиконання грошового зобов’язання за договором про надання послуг транспортними і механічними засобами № ПЗ/БМЕС-056008/НЮ від 16.11.2005 в розмірі 211574,51 грн. та розірвання вказаного договору .

Ухвалою господарського суду м. Києва від 11.06.2010 порушено провадження у справі № 50/367 та призначено її до розгляду на 12.07.2010.

Представники позивача-1 та відповідача в судове засідання 12.07.2010 не з’явилися, витребувані судом докази не подали, причин неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

У судове засідання 12.07.2010 з’явилися представники прокуратури, позивача-2 та дали пояснення по справі.

У зв’язку з неявкою представників позивача-1 та відповідача розгляд справи було відкладено на 26.07.2010.

В судове засідання 26.07.2010 представники позивача-1 та відповідача повторно не з’явилися, всіх витребуваних доказів суду не надали, причин неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

У судове засідання з’явилися представники прокуратури та позивача-2 і дали пояснення по справі. Представник позивача-2 порушив перед судом клопотання про продовження строку розгляду справи на більш тривалий строк, ніж передбачено ч. 1 ст. 69 ГПК України. Суд задовольнив дане клопотання.

У зв’язку з неявкою представників позивача-1 та відповідача в судове засідання, розгляд справи було відкладено на 01.09.2010, а також продовжено строк вирішення спору.

В судове засідання 01.09.2010 з’явилися представники сторін, надали пояснення та додаткові докази по справі.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу в судовому засіданні 01.09.2010 було оголошено перерву до 05.10.2010.

В судове засідання 05.10.2010 прибули представники прокуратури та позивачача-2, подали додаткові докази та надали пояснення по справі, позовні вимоги підтримали у повному обсязі.

Незважаючи на належне повідомлення про час і місце розгляду справи, представник відповідача в судове засідання двічі не з’явився, витребувані судом докази не подав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Особи, які беруть участь у розгляді справи, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (див. Роз'яснення Президії ВАСУ від 18.09.1997 № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

Відповідач клопотань про відкладення розгляду справи та наявності у нього поважних причин щодо неявки у судове засідання не повідомив, що дає підстави визначити причини його неявки до суду неповажними.

Представник прокуратури заявив клопотання, відповідно до ст.75 ГПК України, про розгляд справи у відсутності відповідача, посилаючись на неявку його до суду з метою ухилення від проведення розрахунків.

Керуючись ст. 75 ГПК України суд визнав клопотання позивача обґрунтованим, задовольнив його та вважає за можливе розглянути справу без участі представників відповідача за наявними у справі доказами та матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників прокуратури та позивачів, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з пунктом 2 ст. 121 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Такі випадки передбачені, зокрема, ст. 2 ГПК України (господарський суд порушує справи за позовами прокурорів та їх заступників, які звертаються в інтересах держави). При цьому, прокурор в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Рішенням Конституційного суду України від 08.04.1999 року у справі № 1-1/99 щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 АПК України встановлено, що „інтереси держави", є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних чи інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Таким органом може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Цим же рішенням Конституційного Суду України визначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю або частково з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств із часткою державної власності у статутному фонді. Держава може вбачати свої інтереси, не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Згідно ст. 36 - 1 Закону України „Про прокуратуру" представництво інтересів або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави. Формою представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав юридичних осіб коли порушуються інтереси держави.

Державне територіально-галузеве об’єднання «Південно-Західна залізниця»- це створене на державній власності, відповідно до ст. ст. 1,4 Закону України «Про залізничний транспорт», статутне територіально-галузеве об'єднання, що належить до сфери управління Міністерства транспорту та зв'язку України - центрального органу виконавчої влади держави, яке виступає як орган управління майном, про що зазначено в Статуті.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про транспорт»державне управління в галузі транспорту здійснюють Міністерство транспорту України, місцеві Ради народних депутатів та інші спеціально уповноважені на те органі відповідно до їх компетенції.

Постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2006 № 789 затверджене Положення про Міністерство транспорту та зв'язку України, відповідно до якого міністерство є головним (провідним) органом виконавчої влади з питань реалізації державної політики в галузі залізничного транспорту (п.1) та здійснює державне управління в галузі транспорту (п.п.1 п. 4).

Оскільки власником і засновником Державного територіально-галузевого об’єднання «Південно-Західна залізниця»є держава в особі Міністерства транспорту та зв'язку України - центрального органу виконавчої влади держави, то несплата відповідачем коштів за надані послуги порушує інтереси держави в галузі залізничного транспорту.

Таким чином, суд вважає правомірним звернення прокуратури з даним позовом до суду.

16.11.2005 між Державним територіально-галузевим об’єднанням "Південно-Західна залізниця" (далі –позивач, виконавець за договорами) та товариством з обмеженою відповідальністю "БМК ПЛАНЕТА МІСТ" (далі –відповідач, замовник за договорами) було укладено договір про надання послуг транспортними і механічними засобами № ПЗ/БМЕС-056008/НЮ.

Відповідно до п. 1.1 договору, виконавець взяв на себе зобов'язання надавати послуги замовнику гусеничним краном Manitowoc 777 (181t), у відповідності з письмовою заявкою замовника, що погоджена виконавцем, а замовник зобов’язався оплатити надані послуги згідно порядку, який передбачений договором.

Ціна договору визначається в калькуляції, що є невід'ємною частиною даного договору. Ціна договору включає в себе вартість усіх наданих послуг, з розрахунку відпрацьованих машино-годин (п. 3.1. договору).

Згідно п. 3.2 договору оплата здійснюється за фактично відпрацьовані години, згідно Акту наданих послуг або талона замовника, товарно-транспортної накладної та інших документів, підтверджуючих надання послуг, за ціною, яка передбачена калькуляцією і узгоджена обома сторонами.

Положеннями п.п. 3.3. та 3.4. договору встановлено, що плата за надані послуги проводиться замовником не пізніше 5-ти банківських днів з моменту підписання документів, які підтверджують надання послуг, що підписуються сторонами щомісячно, але не пізніше 5-го числа наступного місяця.

Розрахунки між сторонами виконуються у безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на поточний розрахунковий рахунок виконавця (п. 3.5. договору).

Відповідно до умов п.5.4. договору, за невиконання чи неналежне виконання умов дійсного договору сторони несуть відповідальність у відповідності з діючим на території України законодавством.

Як встановлено судом, Державне територіально-галузеве об’єднання "Південно-Західна залізниця" виконало свої зобов’язання за договором шляхом надання послуг, що підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг):

- № ОУ - 400 від 05.10.2009 на суму 52 599,00 грн.;

- № ОУ - 414 від 05.11.2009 на суму 22 091,58 грн.;

- № ОУ - 424 від 05.12.2009 на суму 78 898,50 грн.;

- № ОУ- 431 від 05.01.2010 на суму 29 455,44 грн.

Відповідно до актів здачі-прийняття наданих послуг позивачем були виставлені рахунки на оплату послуг, а саме: рахунок-фактура № СФ-0000264 від 30.11.2009, рахунок-фактура № СФ-0000257 від 30.10.2009, рахунок-фактура № СФ-0000229 та рахунок-фактура № СФ-00310 від 30.12.2009.

Однак відповідач, в порушення умов договору та чинного законодавства, не виконав взяті на себе зобов’язання по оплаті отриманих послуг. Таким чином, на дату звернення позивача з позовом до суду заборгованість відповідача за договором про надання послуг транспортними і механічними засобами № ПЗ/БМЕС-056008/НЮ від 16.11.2005 становить 183044,52 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи та дослідженими в судовому процесі доказами.

Вищевказані акти прийняття-здачі робіт (надання послуг) та рахунки приймається судом у якості належного доказу виконання позивачем своїх зобов’язань перед відповідачем та прийняття їх останнім.

З метою досудового врегулювання даного спору 01.03.2010 позивачем на адресу відповідача було направлено претензію № НЮ-16-109/10п з пропозицією сплатити заборгованість. Однак зазначена претензія відповідачем залишена без відповіді та задоволення.

Таким чином судом встановлено факт наявності порушень відповідачем взятих на себе господарських зобов’язань.

Отже, внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов’язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 173 ГК України один суб’єкт господарського зобов’язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб’єкта, а інший суб’єкт має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Частиною 1 ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. А також в силу положень ч.1 ст. 903 ЦК України замовник зобов’язаний оплатити надану йому послуги в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 183044,52 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, а відтак, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 183044,52 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором, прокурор просить суд стягнути з відповідача на користь позивача пеню в сумі 15154,41 грн. за вказаний в розрахунку період прострочення .

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст. 549 ЦК України).

Згідно ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч.1 ст. 231 Господарського кодексу України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Умовами пункту 5.3 договору встановлено, що за порушення строків оплати наданих виконавцем по договору послуг, замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочки.

Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами договору (п.5.3) та Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, тому позовні вимоги в частині стягнення пені за період прострочення, вказаний в розрахунку, підлягають задоволенню згідно розрахунку позивача в сумі 15154,41 грн.

Також, у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором прокурор просить суд стягнути з останнього понесені позивачем витрати пов’язані з інфляцією в сумі 11097,34 грн. та 3% річних в розмірі 2278,24 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням індексу інфляції, процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов’язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань.

З огляду на вищевикладене та наявність заборгованості у відповідача перед позивачем у розмірі 183044,52 грн. суд погоджується з розрахунком суми боргу, з урахуванням встановленого індексу інфляції у розмірі 11097,34 грн., з розрахунком 3% річних у розмірі 2278,27 грн. та пені в розмірі 15154,41 грн. наданим позивачем і вважає його обґрунтованим.

В позовній заяві позивач також просить суд розірвати договір про надання послуг транспортними і механічними засобами № ПЗ/БМЕС-056008/НЮ від 16.11.2005 укладений між Державним територіально-галузевим об’єднанням "Південно-Західна залізниця" та товариством з обмеженою відповідальністю "БМК ПЛАНЕТА МІСТ".

Відповідно до умов п.п. 2.1.та 2.2., даний договір вступає в силу з моменту (дня) його підписання сторонами та діє до 31.12.2006. Якщо за 10 днів до закінчення строку дії договору сторони не повідомили письмово про припинення дії договору, то він вважається подовженим на той самий строк та на тих самих умовах.

Даний договір може бути розірваний за ініціативою однієї із сторін шляхом надіслання іншій стороні письмового повідомлення не менше ніж за 10 днів до дати розірвання договору (п. 2.3. договору).

Відповідно до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Цивільний кодекс України при регулюванні інституту розірвання договору містить норми, які стосуються різних питань, як то: підстави розірвання договору, порядок розірвання (за домовленістю сторін, одностороння відмова, за рішенням суду), наслідки розірвання договору тощо.

Господарський кодекс України в силу положень Преамбули, статей 1 та 4, є спеціальним законом порівняно з Цивільним кодексом України, а тому норми цього кодексу мають пріоритет перед аналогічними нормами Цивільного кодексу України. (аналогічна позиція міститься у постанові Вищого господарського суду України від 06.07.2006р. по справі №17/543)

Порядок розірвання договору визначений ст. 188 Господарського кодексу України. Відповідно до даної статті зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

На виконання приписів ст. 188 Господарського кодексу України, 02.03.2010 позивач звертався до відповідача з листом-претензією № ЦМБР-7-82 про дострокове розірвання договору в зв’язку з невиконанням останнім своїх зобов’язань за договором в частині оплати послуг. Однак зазначена претензія відповідачем залишена без відповіді та задоволення.

За наведених обставин, з урахуванням того, що відповідач не виконав у встановлений строк взяті на себе зобов’язання за договором про надання послуг транспортними і механічними засобами № ПЗ/БМЕС-056008/НЮ від 16.11.2005, що свідчить про істотне порушення умов договору зі сторони відповідача, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявленої позовної вимоги про розірвання договору про надання послуг транспортними і механічними засобами № ПЗ/БМЕС-056008/НЮ від 16.11.2005.

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач відзиву, пояснень та доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, суду не надав.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги щодо розірвання договору про надання послуг транспортними і механічними засобами № ПЗ/БМЕС-056008/НЮ від 16.11.2005 та стягнення з відповідача заборгованості та штрафних санкцій за вищевказаним договором є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України, державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, від сплати яких позивач звільнений у встановленому законом порядку, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись Цивільним Кодексом України, ст.ст. 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги прокурора задовольнити повністю.

2. Розірвати договір про надання послуг транспортними і механічними засобами № ПЗ/БМЕС-056008/НЮ від 16.11.2005, укладений між Державним територіально-галузевим об’єднанням "Південно-Західна залізниця" та товариством з обмеженою відповідальністю "БМК ПЛАНЕТА МІСТ".

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "БМК ПЛАНЕТА МІСТ" (03151, м. Київ, вул. Волинська, 60; код ЄДРПОУ 32846139) з будь-якого рахунку (виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Державного територіально-галузевого об’єднання "Південно-Західна залізниця" (01601, м. Київ, вул. Лисенка, 6, код ЄДРПОУ 04713033) основний борг в сумі 183 044 (сто вісімдесят три тисячі сорок чотири)грн. 52 коп., пеню в сумі 15 154 (п'ятнадцять тисяч сто п’ятдесят чотири) грн. 41 коп., 3 % річних в сумі 2 278 (дві тисячі двісті сімдесят вісім) грн. 24 коп. та витрати пов’язані з інфляційними процесами в сумі 11097 (одинадцять тисяч дев’яносто сім) грн. 34 коп.

4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "БМК ПЛАНЕТА МІСТ" (03151, м. Київ, вул. Волинська, 60; код ЄДРПОУ 32846139) з будь-якого рахунку (виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) в дохід Державного бюджету України витрати по сплаті державного мита в сумі 2 200 (дві тисячі двісті) грн. 76 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп.

5. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржене в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

7. Копію рішення розіслати прокурору та сторонам.

Суддя                                                                       Головатюк Л.Д.

Дата підписання рішення 11.10.2010