Рішення № 12125049, 05.10.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 32/42205.10.10 За позовом

доКиївської транспортної прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради

1. Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду міста Києва «Плесо»

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Растр-Альфа»

про визнання недійсним договору

Суддя Хрипун О.О.

Представники сторін:

від Прокуратури Кузьміна К.Г. пом.транс.прок.,

від Позивача Волоошенюк О.М., Тхорик С.М. предст.,

від Відповідача-1 Малюга В.М. предст.,

від Відповідача-2 Єрашов А.Є. предст.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Київська транспортна прокуратура (далі Прокуратура) звернулася до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради з позовом до комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду міста Києва «Плесо»(далі Відповідач-1) та товариства з обмеженою відповідальністю «Растр-Альфа»(далі Відповідач-2), в якому просить суд визнати недійсним договір № 11 про розміщення споруд та виконання робіт з утримання та ремонту обєкта благоустрою від 16.02.2009, укладеного між Відповідачем-1 та Відповідачем-2.

Позовні вимоги Прокуратура обґрунтовує тим, що на підставі договору № 11 про розміщення споруд та виконання робіт з утримання та ремонту обєкта благоустрою від 16.02.2010 Відповідач-1 фактично передав Відповідачу-2 в користування земельну ділянку водного фонду для розміщення тимчасових споруд, що є порушенням вимог ст. 59 ЗКУ України, ст. 85 Водного кодексу України та виключної компетенції Позивача передавати в оренду земельні ділянки, які знаходяться в комунальній власності.

Позивач в наданих до суду письмових поясненнях підтримав позовні вимоги та зазначив, що спірний договір був укладений з порушенням вимог водного та земельного законодавства.

Відповідач-1 письмового відзиву на позов до суду не надав.

Відповідач-2 надав суду відзив на позов, в якому зазначає про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог, мотивуючи це тим, що спірний договір був укладений з дотриманням вимог Водного кодексу України, Порядку користування землями водного фонду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.05.1996 № 502 та рішення Київської міської ради від 22.01.2009 № 38/1093 «Про використання земель водного фонду та прибережних захисних смуг у місті Києві».

Крім того, Відповідач-2 подав клопотання про припинення провадження у справі у звязку з відсутністю предмету спору. Дане клопотання обґрунтоване тим, що спірний договір є розірваним з 01.08.2010 на підставі угоди про розірвання договору, укладеної між Відповідачем-1 та Відповідачем-2.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників осіб, що беруть участь у справі, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

22.01.2009 Київська міська рада прийняла рішення № 38/1093 «Про використання земель водного фонду та прибережних захисних смуг у місті Києві», відповідно до якого вирішила: встановити, що функції водогосподарської спеціалізованої організації про утриманню водних обєктів з прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів та гідротехнічними спорудами здійснює Відповідач-1, який підпорядковується виконавчому органу Київської міської ради (п. 1 рішення); доручити Відповідачу-1 відповідно до вимог законодавства виконувати функції оператора щодо розміщення на водних обєктах стоянок плавзасобів та тимчасових споруд рекреаційного, культурно-оздоровчого, спортивного, туристичного та іншого призначення в межах прибережних захисних смуг (п. 3 рішення); облаштування стоянок плавзасобів на водних обєктах та розміщення тимчасових споруд в межах прибережних захисних смуг здійснювати згідно зі схемами, затвердженими розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (п. 5 рішення); якщо розміщення плавзасобів на водних обєктах та тимчасових споруд в прибережних захисних смугах не суперечить законодавству, то Відповідач-1 має право до затвердження зазначених вище схем укладати угоди на їх розміщення терміном до одного року (п. 6 рішення).

16.02.2009 між Відповідачем-1 та Відповідачем-2 був укладений договір № 11 про розміщення тимчасових споруд та виконання робіт з утримання та ремонту обєкту благоустрою (далі спірний договір), згідно з п. 2.1 якого виконавець (Відповідач-2) розміщує за адресою: м. Київ, Набережне шосе, в районі станції метро «Дніпро», тимчасові споруди рекреаційного, культурно-оздоровчого та іншого призначення у вигляді металево-карбонатної критої галереї, підсобних приміщень, обшитих металом; дюралюмінієві павільйони для охорони; подіуми для розміщення автомобілів та інших обєктів благоустрою, підтримує благоустрій на визначеній території та здійснює відповідно до п. 4 ст. 15 Закону України «Про благоустрій населених пунктів»заходи щодо утримання визначеної та прилеглої території на засадах пайової участі.

В додатку № 1 до спірного договору визначене місце розташування обєкту благоустрою, межі визначеної та прилеглої території.

Згідно з пунктами 2-3 додатку № 2 до спірного договору площа загально-визначеної території обєкту благоустрою, що передається Відповідачем-1 Відповідачу-2, складає 374 квадратних метри; площа прилеглої території складає 2055 квадратних метра, з яких на засадах пайової участі утримується 273,5 квадратних метри.

Відповідно до п. 5 додатку № 2 до спірного договору загальна сума щомісячної сплати пайової участі становить 13665,00 грн., включаючи ПДВ.

Згідно з п. 7.1 спірного договору даний договір діє протягом одинадцяти місяців з моменту його укладення.

15.01.2010 Відповідач-1 та Відповідач-2 уклали додаткову угоду до спірного договору, відповідно до якої сторони дійшли згоди продовжити дію договору до 25.12.2010 дію.

07.07.2010 між Відповідачем-1 та Відповідачем-2 була укладена угода про розірвання спірного договору, відповідно до п. 1 якої сторони дійшли згоди про те, що договір вважається розірваним з 01.08.2010.

За результатом дослідження встановлених обставин справи суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону України «Про благоустрій населених пунктів»до об'єктів благоустрою населених пунктів належать: території загального користування (парки (гідропарки, лугопарки, лісопарки, парки культури та відпочинку, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва, спортивні, дитячі, історичні, національні, меморіальні та інші), рекреаційні зони, сади, сквери та майданчики; пам'ятки культурної та історичної спадщини; майдани, площі, бульвари, проспекти; вулиці, дороги, провулки, узвози, проїзди, пішохідні та велосипедні доріжки; пляжі; кладовища; інші території загального користування; прибудинкові території; території будівель та споруд інженерного захисту територій; території підприємств, установ, організацій та закріплені за ними території на умовах договору.

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про благоустрій населених пунктів»до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить надання дозволу на розміщення на території об'єктів благоустрою будівель і споруд соціально-культурного, побутового, торговельного та іншого призначення, визначення обсягів пайової часті їх власників в утриманні об'єктів благоустрою.

Згідно з ч. 4 ст. 15 Закону України «Про благоустрій населених пунктів»на території об'єкта благоустрою відповідно до затвердженої містобудівної документації можуть бути розташовані будівлі та споруди торговельного, соціально-культурного, спортивного та іншого призначення. Власники цих будівель та споруд зобов'язані забезпечити належне утримання наданої їм у встановленому порядку земельної ділянки, а також можуть на умовах договору, укладеного з балансоутримувачем, забезпечувати належне утримання іншої закріпленої за ними території (прилеглої території) та/або брати пайову участь в утриманні об'єкта благоустрою.

З викладених норм Закону України «Про благоустрій населених пунктів», слідує, що право на розташування будівель та споруд на території обєкту благоустрою мають особи, які володіють в межах зазначеної території одержаними у встановленому порядку земельними ділянками. Саме такі особи можуть на умовах договору, укладеного з балансоутримувачем, забезпечувати належне утримання закріпленої за ними території (прилеглої території) та/або брати пайову участь в утриманні об'єкта благоустрою.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і звязку.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

В ч. 3 ст. 2 Водного кодексу України визначено, що земельні, гірничі, лісові відносини, а також відносини щодо використання та охорони рослинного і тваринного світу, територій та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря, виключної (морської) економічної зони та континентального шельфу України, що виникають під час користування водними об'єктами, регулюються відповідним законодавством України.

Відтак, порядок використання природних ресурсів, зокрема земельних, має визначатися виключно законами, при цьому, перевагу в регулюванні відносин, повязаних з користуванням земельними ресурсами, мають норми ЗК України.

Частиною 1 ст. 58 ЗК України визначено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті: а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними обєктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами, прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; б) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; в) береговими смугами водних шляхів.

Як вбачається з досліджених судом положень спірного договору, Відповідач-1 надав Відповідачу-2 право розміщувати на прибережній захисній смузі, що знаходиться за адресою: м. Київ, Набережне шосе, в районі станції метро «Дніпро»та межі якої визначені в додатках № 1 та № 2 до спірного договору, належні Відповідачу-2 тимчасові споруди.

Відповідно до ч. 2 ст. 83 ЗК України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані обєкти комунальної власності.

Частиною 4 ст. 59 ЗК України встановлено, що громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Згідно з п. (в) ч. 1 ст. 9 ЗК України до повноважень Київської та Севастопольської міських рад галузі земельних відносин на їх території належить, зокрема, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки- це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Статтею 125 ЗК Україниправо власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується представниками сторін, рішення щодо надання на умовах оренди Відповідачу-2 в користування земельної ділянки водного фонду для розміщення належних йому тимчасових споруд у встановленому законодавством порядку Позивачем не приймалося та не реєструвалося.

Доводи Відповідача-2 про те, що використання частини прибережної смуги здійснюється ним відповідно до вимог законодавства, оскільки Відповідач-1 був уповноважений Позивачем на надання земельних ділянок прибережної захисної смуги субєктам господарювання для розміщення обєктів благоустрою, є необґрунтованими.

Так згідно з ч. 3 ст. 59 ЗК Українидержавнимводогосподарським організаціям за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування землі водного фонду для догляду за водними обєктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами тощо.

Згідно з п. 3.1 Статуту Відповідача-1, затвердженого рішенням виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 03.07.1995 № 204, в редакції розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 08.04.2008 № 502, Відповідач-1 є комунальним підприємством, створеним як спеціалізована водогосподарська організація з метою охорони, утримання та експлуатації внутрішніх водойм та земель водного фонду міста Києва.

Суд звертає увагу на те, що наведена норма ст. 59 ЗК України передбачає можливість надання земель водного фонду в постійне користування за рішенням органів державної влади або місцевого самоврядування саме державним водогосподарським організаціям, а не комунальним, яким, зокрема, є Відповідач-1, що був уповноважений на підставі дослідженого вище рішення Київської міської ради виконувати функції водогосподарської спеціалізованої організації по утриманню водних обєктів з прибережними захисними смугами та надавати право на розміщення в межах зазначених територій плавзасобів та тимчасових споруд.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

Норми ЗК України не передбачають права субєктів господарювання розміщувати належні їм споруди та здійснювати господарську діяльність на земельних ділянках комунальної власності інакше, як на підставі прийнятого у встановленому ЗК України порядку рішення органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у користування чи одержання такої земельної ділянки у власність.

Таким чином, суд погоджується з доводами Прокуратури про те, що на підставі спірного договору в обхід встановленого нормами ЗК України порядку Відповідач-1 надав Відповідачу-2 в користування земельну ділянку водного фонду.

При цьому, як встановлено вище, Відповідач-1 не є тим субєктом, який відповідно до чинного законодавства уповноважений укладати договори, що передбачають передачу в користування субєктам господарювання земельних ділянок, які знаходяться в комунальній власності.

Згідно з п. (в) ч. 3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання угоди недійсною.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Оскільки судом встановлено, що зміст спірного договору суперечить вимогам чинного законодавства, позовні вимоги щодо визнання його недійсним підлягають задоволенню у повному обсязі.

Клопотання Відповідача-2 про припинення провадження у справі на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України у звязку з тим, що спірний договір був розірваний за взаємною згодою сторін, не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі за відсутності предмету спору.

Предметом спору у даній справі є дійсність договору № 11 про розміщення тимчасових споруд та виконання робіт з утримання та ремонту обєкту благоустрою від 16.02.2009, укладеного між Відповідачем-1 та Відповідачем-2.

Судом встановлено, що даний договір був розірваний на підставі укладеної між сторонами додаткової угоди від 07.07.2010, відповідно до якої спірний договір вважається розірваним з 01.08.2010.

Таким чином, на момент початку розгляду справи по суті дія спірного договору була припинена.

Водночас, нормами чинного законодавства передбачені різні правові наслідки розірвання договору та визнання його недійсним.

Так статтею 653 ЦК України передбачено, що у разі розірвання договору зобовязання сторін припиняються з моменту досягнення домовленості про розірвання, якщо інше не встановлене самим договором. При цьому, сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобовязаннями до моменту розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним є недійсним з моменту його вчинення.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (ч. 1 ст. 216 ЦК України).

Оскільки прокуратурою заявлена вимога про визнання недійсним спірного договору, а не про його припинення, має місце спір про дійсність спірного договору, який не може бути усуненим внаслідок розірвання такого договору.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір № 11 про розміщення тимчасових споруд та виконання робіт з утримання та ремонту обєкту благоустрою від 16.02.2009, укладений між комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду міста Києва «Плесо»(02002, м. Київ, вул. Микільсько-Слобідська, 7; код ЄДРПОУ 23505151; р/р 26005000117798 в ВАТ КБ «Хрещатик», МФО 300670) та товариством з обмеженою відповідальністю «Растр-Альфа» (01103, м. Київ, вул. Кіківідзе, 18-а; код ЄДРПОУ 20030428; р/р 260060004672 у ВАТ ТФБ «Контракт», м. Київ, МФО 322465).

Стягнути з комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду міста Києва «Плесо»(02002, м. Київ, вул. Микільсько-Слобідська, 7; код ЄДРПОУ 23505151; р/р 26005000117798 в ВАТ КБ «Хрещатик», МФО 300670) в дохід бюджету 42,50 грн. (сорок дві гривні 50 коп.) державного мита та 118,00 грн. (сто вісімнадцять гривень 00 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Растр-Альфа»(01103, м. Київ, вул. Кіківідзе, 18-а; код ЄДРПОУ 20030428; р/р 260060004672 у ВАТ ТФБ «Контракт», м. Київ, МФО 322465) в дохід бюджету 42,50 грн. (сорок дві гривні 50 коп.) державного мита та 118,00 грн. (сто вісімнадцять гривень 00 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання та може бути оскаржене у порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Суддя Хрипун О.О.

Дата підписання рішення: 14.10.2010