Постанова № 12123574, 20.10.2010, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

20.10.2010 р. Справа № 2а-3042/10/1470

Розглянувши в порядку письмового провадження справу:

за позовом: Миколаївської обласної Державної хлібної інспекції, м. Миколаїв

до відповідача: Державної інспекції з контролю за цінами в Миколаївській області, м. Миколаїв

Головуючий суддя Середа О.Ф.

Секретар судового засідання Чайкіна М.С.

Суть спору: про визнання нечинним рішення від 05.05.10 р. № 74.

Миколаївська обласна Державна хлібна інспекція (надалі - позивач) звернулась до суду із позовом про визнання нечинним у повному обсязі рішення від 05.05.10 р. № 74 прийнятого Державною інспекцією з контролю за цінами в Миколаївській області (надалі - відповідач) про вилучення в дохід державного бюджету необґрунтовано отриманої виручки в сумі 6910 грн. та стягнення штрафу у розмірі 13820 грн.

Відповідач позовні вимоги не визнає повністю з підстав, викладених у запереченні.

Від позивача по справі надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності та в порядку письмового провадження.

Відповідач, належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, без поважних причин не зявився, про причини неприбуття суд не повідомив. Суд вважає, що перешкод для розгляду справи не має, справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

В період з 11.01.10 р. по 29.04.10 р. відповідач по справі, відповідно до статті 13 Закону України ”Про ціни і ціноутворення” від 13.12.00 р. № 1819 (надалі - Закон № 1819), Положення про Державну інспекцію з контролю за цінами та пункту 2.1.6 Плану роботи держінспекції цін на I квартал 2010 р., провів планову перевірку підприємства позивача з питань дотримання державної дисципліни цін при наданні платних послуг та склав Акт від 29.04.10 р. № 62 (надалі - Акт перевірки).

Зокрема, в Акті перевірки відповідач зазначив про порушення державної дисципліни цін, шляхом недотримання нормативно-правових актів про їх невірне застосовування підприємством, а саме, порушення позивачем по справі пункту 2.4 наказу Держконтрольсільгоспроду Мінагрополітики України від 10.03.99 р. № 100 ”Про організацію проведення сертифікації продукції та послуг”, відповідно до якого визначення вартості робіт із сертифікації послуг зернового складу виконується на підставі постанови Кабінету міністрів України від 11.04.02 р. № 485 ”Про затвердження правил визначення вартості робіт з підтвердження відповідності у законодавчо регульованій сфері” (надалі постанова КМУ № 485).

За наслідками проведеної перевірки та складеному Акту відповідач прийняв рішення від 05.05.10 р. № 74 про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін із вилученням в дохід держави 6910 грн. та стягнення штрафу у розмірі 13820 грн.

Заслухавши представників сторін, дослідивши надані сторонами докази та заперечення, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані та доведені, виходячи з наступного.

Закон України ”Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності” від 05.04.07 р. № 877-V (надалі Закон № 877-V) визначає правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обовязки та відповідальність субєктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю).

Відповідно частини 2 статті 5 Закону № 877-V, орган державного нагляду (контролю) оприлюднює критерії та періодичність проведення планових заходів із здійснення державного нагляду (контролю) шляхом розміщення інформації в мережі Інтернет у порядку, визначеному законодавством. Судом встановлено, що докази розміщення інформації стосовно проведення планових заходів по відношенню до позивача в мережі Інтернет у відповідача відсутні.

Згідно з частиною 5 статті 5 Закону № 877-V строк здійснення планового заходу не може перевищувати пятнадцяти робочих днів, продовження строку здійснення планового заходу не допускається. Призупинення проведення планової перевірки цим Законом взагалі не передбачено. Судом зясовано, що в порушення норм даного закону відповідачем тричі перевірка призупинялася, що підтверджується актом перевірки.

Судом також встановлено, що акт перевірки, як первинний документ, на підставі якого приймається рішення про порушення державної дисципліни цін, містить помилки, неточності. При проведенні перевірки відповідачем не був належним чином зроблений аналіз нормативних актів, які підлягають застосуванню до позивача.

Постановою Кабінету міністрів України від 25.12.96 р. № 1548 ”Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)”, визначено повноваження відповідних органів у цій сфері та містить повний і вичерпний перелік товарів і послуг, ціни на які регулюються органами виконавчої влади і виконавчими органами міських рад.

Послуги, що надаються Державними хлібними інспекціями до зазначеного переліку не включені.

Постанова Кабінету міністрів України від 23.07.09 р. № 834 ”Про затвердження Порядку надання платних послуг державними хлібними інспекціями Автономної Республіки Крим та областей і використання коштів, що надходять як плата за їх надання, а також переліку та вартості таких послу”, набрала чинності з 01.01.10 р. До вказаної дати Кабінет міністрів України жодного нормативного акту щодо встановлення фіксованих цін на послуги Державних хлібних інспекцій не приймав.

Згідно із статтею 7 Закону № 1819 вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

Відповідно до статті 8 Закону № 1819 державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення: державних фіксованих цін (тарифів); граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів.

З викладеного можна зробити висновок, що на послуги, які надавались позивачем до 01.01.10 р. не було встановлено державне регулювання цін і тарифів, тобто на ці послуги застосовувались вільні ціни і тарифи.

Відповідно до статті 13 Закону № 1819 державний контроль за цінами здійснюється при встановленні і застосуванні державних фіксованих та регульованих цін і тарифів, а контроль за дотриманням державної дисципліни цін здійснюється органами, на які ці функції покладено урядом України.

Повноваження Державної інспекції з контролю за цінами по здійсненню перевірок дотримання державної дисципліни цін розповсюджується на місцеві органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, субєкти господарювання, які застосовують державні фіксовані та регульовані ціни та тарифи. Правила формування вільних цін на продукцію (товари, роботи, послуги) державному контролю не підлягають.

Застосування відповідачем положень постанови КМУ від 11.04.02 р. № 485 ”Про затвердження Правил визначення вартості робіт з підтвердження відповідності у законодавчо регульованій сфері” в обґрунтування висновків перевірки є помилковим виходячи з того, що вона була прийнята відповідно до Закону України ”Про підтвердження відповідності” (преамбула Постанови), стаття 19 якого передбачає можливість здійснення оплати робіт з підтвердження відповідності як в законодавчо регульованій сфері так і в законодавчо нерегульованій сфері. В останньому випадку така оплата здійснюється на договірних засадах.

Частиною 1 статті 9 Закону України ”Про підтвердження відповідності” від 17.05.01 р. № 2406-III (надалі Закон № 2406-III) встановлено, що процедура підтвердження відповідності в законодавчо регульованій сфері запроваджується технічними регламентами. Абзацом 15 статті 1 цього Закону технічний регламент визначено як закон України або нормативно-правовий акт, прийнятий Кабінетом Міністрів України, у якому визначені вимоги до послуг, дотримання яких є обовязковим. Отже, в разі відсутності такого технічного регламенту у відповідній сфері, підтвердження відповідності відноситься до законодавчо неврегульованої сфери, а оплата здійснюється на договірних засадах (частина 2 статті 19 цього Закону).

Враховуючи зазначене та у звязку з відсутністю технічного регламенту, який відповідає вказаним вимогам, питання підтвердження відповідності послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки у законодавчій сфері на теперішній час не врегульовано.

Однак, відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону № 2406-III до введення в дію відповідного технічного регламенту підтвердження відповідності продукції здійснюється згідно з вимогами Декрету Кабінету міністрів України ”Про стандартизацію і сертифікацію” від 10.05.93 р. № 46-93 (в частині положень про сертифікацію).

Вартість робіт із сертифікації послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки до набрання чинності постанови Кабінету міністрів України від 23.07.09 р. № 834 позивачем визначалась в договорі між замовником та виконавцем цих робіт відповідно до частини 3 статті 19 Декрету Кабінету міністрів України ”Про стандартизацію і сертифікацію”.

Таким чином, Правила визначення вартості робіт з підтвердження відповідності у законодавчо регульованій сфері, затверджені постановою № 485 не поширюються на відносини у сфері сертифікації послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки і застосування цих Правил в даному випадку є необґрунтованим.

Відповідач помилково ототожнює поняття державного технічного регулювання та державного цінового регулювання (введення технічного регулювання галузі не тягне за собою її цінового регулювання). Відповідно законодавства Міністерству агропромислової політики надані повноваження щодо державного технічного регулювання (перелік центральних органів виконавчої влади, на які покладається розроблення технічних регламентів затверджений постановою КМУ від 13.03.02 р. № 228 із змінами, внесеними постановою КМУ від 11.04.03 р. № 510, а не державного цінового регулювання.

Посилання відповідача на пункт 7.11 статті 7 Закону України ”Про оподаткування прибутку підприємств” щодо питання визначення вартості послуг Державної хлібної інспекції є хибним, оскільки цією статтею встановлюється перелік видів доходів неприбуткових організацій, які звільняються від оподаткування, тобто визначається саме порядок оподаткування, а не порядок формування вартості послуг, що надаються неприбутковими установами. Вказаний Закон не містить посилання на Закон України ”Про ціни і ціноутворення” як того вимагають положення статті 1 останнього, для застосування його у сфері ціноутворення.

Крім того, доходи неприбуткових організацій, визначених у абзаці ”а” підпункту 7.11.1, у тому числі доходи закладів і установ освіти, науки, культури, охорони здоровя, а також архівних установ та реабілітаційних установ для інвалідів та дітей-інвалідів, що мають відповідну ліцензію, які утримуються за рахунок бюджету, зараховуються до складу кошторисів (на спеціальний рахунок) на утримання таких неприбуткових організацій і використовуються виключно на фінансування видатків такого кошторису (включаючи фінансування господарської діяльності згідно з їх статутами), розрахованого та затвердженого у порядку, встановленому Кабінетом міністрів України (абзац другий підпункту 7.11.8 пункту 7.11 статті 7). Отже, Законом встановлено, що доходи використовуються на фінансування всіх видатків за кошторисом (затверджується у відповідності до Закону України ”Про державний бюджет України” на відповідний рік), а не лише на відшкодування вартості послуг, як це вказано в акті перевірки на сторінці 4.

Що стосується посилання відповідача на постанову Кабінету міністрів України ”Про затвердження переліку груп власних надходжень бюджетних установ, вимог щодо їх утворення та напрямів використання” від 17.05.02 р. № 659 (надалі постанова № 659), то слід зазначити, що зміст поняття напрями використання надходжень не співпадає з поняттям вимоги щодо їх утворення та не стосується визначення вартості послуг. Вимогою щодо утворення власних надходжень постановою № 659 визначено наявність цих послуг у переліку, затвердженому Кабінетом міністрів України для відповідної галузі (абзац 9 пункту 2 Додатку № 1 постанови). З наведеного можна зробити висновок, що постанова № 659 не регулює питання щодо формування, встановлення та застосування цін (тарифів).

Таким чином, викладені в акті перевірки висновки ґрунтуються на положеннях нормативних актів, які не можуть бути застосовані в даному випадку, тобто є помилковими.

Суд не може погодитись з висновком відповідача, який зазначений в акті перевірки про те, що наказом Держконтрольсільгосппроду Мінагрополітики України від 15.07.04 р. № 2 ”Про організацію проведення сертифікації послуг зернових складів із зберігання зерна та продуктів його переробки” (надалі наказ № 2) було встановлено державне регулювання цін на послуги Держхлібінспекції (розділ 2 акту перевірки), виходячи з наступного. Жодним із законодавчих та нормативно-правових актів, зазначених в акті перевірки не передбачені повноваження Держконтрольсільгосппроду здійснювати державне регулювання цін. Державне регулювання цін законодавством віднесено виключно до повноважень Кабінету міністрів України, який відповідних повноважень з цього питання Держконтрольсільгосппроду не надавав. Зазначений наказ є таким, що направлений на організацію здійснення галузевої діяльності та не здійснює державне цінове регулювання.

Отже, для притягнення до відповідальності за виконання наказу № 2 (органу, якому позивач підзвітний та підконтрольний), жодні законодавчі підстави відсутні.

Статтею 21 Закону України ”Про зерно та ринок зерна в Україні” від 04.07.02 р. № 37-IV передбачено, що сертифікат якості зерна та продуктів його переробки видається на платній основі територіальними органами спеціально уповноваженого державного органу у сфері державного контролю за якістю зерна та продуктів його переробки (тобто Держхлібінспекціями).

Відповідно пункту 6 постанови Кабінету міністрів України від 23.07.09 р. № 848 ”Про затвердження Порядку видачі сертифіката якості зерна та продуктів його переробки” зазначено, що сертифікат якості видається після проведення робіт з огляду (інспектування) зерна та продуктів його переробки. Тобто, інспектування є невідємною складовою видачі сертифіката якості, а послуги з інспектування зерна надаються позивачем на платній основі.

Крім того, при проведенні перевірки відповідачем не взято до уваги наявність наказу Міністерства агропромислового комплексу України від 18.01.99 р. № 9 ”Про затвердження Положення про порядок справляння і використання коштів, одержаних за виконання робіт, повязаних із сертифікацією зерна, продуктів його переробки, насіння олійних культур випробувальними лабораторіями державної хлібної інспекції Автономної Республіки Крим та обласних державних хлібних інспекцій” (надалі наказ № 9). Даним наказом визначено, що вартість послуг Державної хлібної інспекції з інспектування визначається на підставі укладеного договору із замовником, що свідчить про право застосування вільних цін (пункти 1.3, 3.1).

Згідно пункту 4.8 положення про Державну хлібну інспекцію Автономної Республіки Крим, обласну державну хлібну інспекцію, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України від 21.10.04 р. № 372 (надалі положення № 372) Держхлібінспекція має право надавати відповідно до законодавства на договірних умовах платні послуги підприємствам, установам та організаціям незалежно від форми власності та господарювання з визначення якості зерна та продуктів його переробки при експортно-імпортних операціях і переміщенні їх у межах країни та контролю кількісно-якісних показників у процесі збереження.

З наведеного можна зробити висновок, що чинним законодавством України прямо передбачено проведення інспектування зерна саме на платній основі. При цьому, замовник зобовязаний здійснити оплату послуг в повному обсязі, а законодавством не передбачено покриття затрат субєктів господарювання за рахунок державного бюджету при наданні послуг позивачем.

Таким чином, висновок відповідача про те, що позивач не мав підстав для стягнення плати за послуги з інспектування, суперечить чинному законодавству.

При дослідженні наданих сторонами матеріалів судом встановлено, що вартість послуг з інспектування та визначення якості зерна та продуктів його переробки стягувалась позивачем відповідно до тарифів, затверджених Держконтрольсільгосппродом, а не шляхом калькуляцій, розроблених ним самостійно, як то зазначено в акті перевірки.

Організація проведення робіт із сертифікації регулюється наказом Міністерства аграрної політики України від 20.07.04 р. № 258 ”Про організацію проведення сертифікації послуг зернових складів із зберігання зерна та продуктів його переробки” та ”Порядком видачі сертифіката відповідності послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки”, затвердженим постановою Кабінету міністрів України від 02.12.09 р. № 1294. Зазначеними документами встановлено, що для проведення робіт створюється відповідна комісія (пункти 3 та 13 відповідно).

Під час вирішення спору судом було зясовано, що у розрахунок вартості людино/години та людино/дня відповідачем був включений тільки фонд заробітної плати одного державного інспектора замість фонду середньої заробітної плати всіх членів комісії (сторінка 8 акту перевірки).

Вилучення із розрахунку фонду середньої заробітної плати інших членів комісії відповідачем обґрунтовується положеннями пункту 1.1 ”Правил визначення вартості робіт із сертифікації продукції та послуг”, затверджених наказом Держстандарту України від 10.03.99 р. № 100, згідно з яким усі фактично виконані роботи із сертифікації, крім тих, що виконуються відповідно до чинного законодавства за рахунок державного бюджету, оплачуються власними коштами підприємств, організацій, громадян, які звернулися із заявкою на проведення відповідних робіт, згідно з їх трудомісткістю, незалежно від прийнятих за їх результатами рішень.

Суд вважає, що зміст цього нормативного акту відповідачем тлумачиться невірно, виходячи з того, що державні інспектори також отримують заробітну плату за рахунок загального фонду бюджету, але їх із складу комісії відповідач не вилучив.

Правила, на які посилається відповідач, прийняті в 1999 р., а Закон України ”Про зерно та ринок зерна в Україні” від 04.06.02 р., згідно пункту 2 статті 83 якого до приведення законів України, інших нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону. Стаття 11 цього Закону зобовязує замовників здійснювати оплату вартості послуг із сертифікації зернових складів у повному обсязі та не містить будь-яких виключень щодо часткової оплати. Тобто, Інструкція в цій частині суперечить положенням Закону України ”Про зерно та ринок зерна в Україні” та не підлягає застосуванню.

Також, Законом України ”Про підтвердження відповідності” визначено, яким чином слід застосовувати пункт 1.1 зазначених Правил, а саме частина 3 статті 18 встановлює, що замовниками робіт у сфері підтвердження відповідності за кошти Державного бюджету України є центральні органи виконавчої влади, на які законодавством покладено технічне регулювання у визначених сферах діяльності. Тобто, законодавець визначив, що при наданні послуг із сертифікації за рахунок коштів державного бюджету слід розрізняти фінансування не за колом осіб, що надають послуги, а за належністю замовника цих послуг.

Свої висновки та розрахунки відповідач застосовує на всі надані позивачем послуги, в той час як їх фінансування за рахунок бюджету зазначеним наказом віднесено до виключення з правила. Факт надання позивачем послуг за рахунок бюджетних коштів відповідачем при проведенні перевірки не досліджувався.

Судом також встановлені і інші порушення відповідачем вимог законодавства. Відповідно пункту 7 статті 7 Закону № 877-V, на підставі акту перевірки, який складено за результатами здійснення планового заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, протягом пяти робочих днів з дня завершення заходу складається припис, розпорядження або інший розпорядчий документ про усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу. Розпорядження або інший розпорядчий документ повинен містити певний перелік відомостей, зокрема термін усунення порушень, а також прізвище, імя та по батькові його керівника чи уповноваженої ним особи субєкта господарювання.

Згідно приписів абзаців 3-5 пункту 1 частини 1 постанови Кабінету міністрів України від 21.05.09 р. № 502 ”Про тимчасові обмеження щодо здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності на період до 31 грудня 2010 року” передбачено органам державного нагляду (контролю) до 31.12.10 р.:

- видавати субєктові господарювання припис про усунення протягом 30 діб виявлених порушень, підготовлений на підставі акта про проведення перевірки, якщо інший строк не передбачено законом;

- приймати рішення про застосування до субєктів господарювання фінансових і адміністративних санкцій лише у разі невиконання ними протягом 30 діб від дня одержання приписів про усунення виявлених порушень (крім порушень, що неможливо усунути);

- не застосовувати санкції за порушення, які усунуті на виконання припису.

Як вбачається з матеріалів справи, в порушення вказаних вимог, припис, розпорядження або інший розпорядчий документ про усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу відповідачем складено не було. Відповідно, можливість добровільно усунути виявлені в установі позивача порушення, відповідачем надана не була.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що рішення відповідача від 05.05.10 р. № 74 не відповідає вимогам діючого законодавства, тому позов підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов Миколаївської обласної Державної хлібної інспекції - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення від 05.05.2010 р. № 74, прийняте Державною інспекцією з контролю за цінами в Миколаївській області.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Миколаївської обласної Державної хлібної інспекції (54055, м. Миколаїв, вул. 1-а Слобідська, 117, код ЄДРПОУ 00958252, р/р 31254272210392 в УДК в Миколаївській області, МФО 826013) судовий збір у розмірі 3 грн. 40 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Головуючий суддя О.Ф. Середа