Рішення № 121226418, 19.08.2024, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2024 року справа № 580/5905/24

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кульчицького С.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - відповідач-1) та Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - відповідач-2), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах № 232350007173 від 21.03.2024 Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області;

- визнати противоправною бездіяльність Головного Управління Пенсійного фонду України у Черкаській області щодо не врахування до пільгового стажу період роботи з 04.02.1993 до 04.04.2024 згідно з довідкою № 4/02-27 від 04.04.2024, виданої КНП «Черкаським обласним психоневрологічним диспансером Черкаської обласної ради»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Черкаській області зарахувати до пільгового стажу період роботи з 04.02.1993 до 04.04.2024 згідно з довідкою № 4/02-27 від 04.04.2024;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Черкаській області призначити пенсію за віком на пільгових умовах з дати звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України - 13.04.2024.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що маючи необхідний страховий та пільговий стаж роботи, досягнувши 52 років, звернулась 14.03.2024 до територіального органу Пенсійного фоду України із заявою про призначеня пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2. За результатами розгляду її заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято рішення від 21.03.2024 № 23235000173 про відмову у призначення пенсії за віком на пільгових умовах, у зв`язку із відсутністю необхідного пільгового стажу роботи 10 років та не досягненням 55 років. Також, позивач зазначає, що повторно звернулась до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії та надала нову довідку, яка містила всю необхідну інформацію про пільговий характер роботи. Проте, у відповідь на її звернення Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області направило лист від 21.05.2024 № 7270-6048/К-03/8-2300/24, у якому зазначено, що за результатами розгляду листа Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 19.04.2024 № 12860-12826/К-02/8-1500/24 повторно переглянуто документи електронної пенсійної справи. До пільгового стажу за Списком № 2 не зараховано період роботи у КНП «Черкаський обласний психоневрологічний диспансер Черкаської обласної ради» з 04.02.1993 до 11.03.2024, оскільки у наданій пільговій довідці від 11.03.2024 № 4/02-27 не зазначено розділ, підрозділ, пункт, найменуваня списків або їх номери, до яких включається цей період роботи. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській проведено зустрічну перевірку обґрунтованості довідки від 11.03.2024 № 4/02-27 та за результатом перевірки складено акт від 03.04.2024 № 2300-1102-1/1873, згідно з яким надана довідка не відповідає первинним кадровим документам, відсутня інформація про перебування у відпустках без збереження заробітної плати та у відпустках по догляду за дітьми. До заяви від 13.04.2024 надано нову пільгову довідку від 04.04.2024 № 4/02-27, видану КНП «Черкаським обласним психоневрологічним еркаської обласної ради» з урахуванням зауважень, виявлених Головним управлінням. Проте, для переляду рішення від 21.03.2024 № 23235000173 про відмову у призначення пенсії за віком на пільгових умовах підстави відсутні, оскільки позивач не досягла встановленого пенсійного віку (55 років). Позивач не погоджується з доводами, викладеними у листі Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 21.05.2024 № 7270-6048/К-03/8-2300/24 та у рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Одеськй області від 21.03.2024 № 23235000173 та вважає, що вони не відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки вона має необхідні страховий та пільговий стаж роботи, який підтверджено належним чином. Крім того, позивач зазначає, що пільговий вік для жінок для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 складає 50 років, а не 55 років, тому має право на призначення пенсії на пільгових умовах за Списком № 2. З огляду на зазначене позивач звернулась до суду з адміністративним позовом.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 18.06.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Відповідач 1 позов не визнав, надавши відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позовних вимог до нього відмовити в повному обсязі. В обґрунтування правової позиції зазначив, що позивач звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою від 14.03.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2. За принципом екстериторіальності зазначену заяву було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області. Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058 (далі - Закон № 1058) на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Під час розгляду поданих позивачем документів було встановлено, що її загальний страховий стаж складає 31 рік 08 місяців, пільговий стаж роботи за Списком № 2 - відсутній, вік заявниці - 52 роки 02 місяці. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 232350007173 від 21.03.2024 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв`язку з недосягненням пенсійного віку 55 років та відсутністю необхідного пільгового стажу у розмірі 10 років. Враховуючи те, що позивач не досягла встановленого законодавством пенсійного віку (55 років), у Головного управління були відсутні правові підстави для прийняття будь-якого іншого рішення, окрім як про відмову у призначенні пенсії. Під час розгляду наданих позивачем документів, до її пільгового стажу не зараховано період роботи з 04.02.1993 до 11.03.2024 згідно з уточнюючою довідкою № 4/02-27 від 11.03.2024, оскільки зазначена довідка не містить обов`язкових реквізитів, зазначених у додатку № 5 до Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Кабінетом Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637. Зокрема, у зазначеній довідці не вказано розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи. Відтак, за умови відсутності обов`язкових відомостей про характер роботи, а саме про відповідність роботи Позивача конкретному найменуванню посади/професії з чинного на період роботи Списку № 2, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області не мало правових підстав для зарахування періоду з 04.02.1993 по 11.03.2024 до пільгового стажу позивача за Списком № 2. При цьому, в обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на уточнюючу довідку № 4/02-27 від 04.04.2024, яка видана після прийнятого Головним управлінням рішення Пенсійного фонду України в Одеській області, а отже вочевидь не досліджувалася та не могла бути досліджена Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області в процесі розгляду заяви позивача про призначення пенсії та прийняття рішення від 21.03.2024. Враховуючи це, відповідач 1 вважає, що відсутні підстави для визнання протиправним та скасування рішення № 232350007173 від 21.03.2024 про відмову у призначенні пенсії.

Відповідач 2 також подав до суду відзив, в якому просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Крім того, зазначив, що право позивача на отримання пенсії не порушував, підстави для визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності Головного управління, а так само зобов`язання Головного управління здійснити призначення пенсії - відсутні. Позивач 14.03.2024 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області із заявою про призначення пенсії за віком. За принципом екстериторіальності виконавцем визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області та за розглядом заяви позивача 21.03.2024 прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії. Головним управлінням листом від 04.04.2024 № 2300-0204-8/23975 повідомлено позивача про результати розгляду її заяви. Отже, безпосередній розгляд матеріалів, доданих до заяви позивача про призначення пенсії та прийняття акту владно-розпорядчого характеру (результат) у формі рішення здійснило Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області.

Оцінивши доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд встановив таке.

Позивач, 14.01.1972 р.н, що підтверджується паспортом громадянина України НОМЕР_1 , у віці 52 роки, 14.03.2024 звернулась до відповідача 2 із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.

Відповідно до положень пункту 4.2. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 (зі змінами) після реєстрації заяви та сканування копій документів за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсію.

За результатами розгляду заяви з доданими до неї документами відповідачем 1 прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії від 21.03.2024 № 232350007173. За змістом цього рішення вік заявниці становить 52 роки 02 місяці. Страховий стаж особи становить 31 рік 08 місяців. До страхового стажу згідно наданих документів не зараховано періоди роботи з 26.06.1992 до 16.01.1992, згідно з записами трудової книжки НОМЕР_2 від 26.06.1990, оскільки відсутній підпис посадової особи при звільненні, що є порушенням вимог Інструкції ведення трудових книжок працівників. Пільговий стаж особи становить 00 років 00 місяців. До пільгового стажу не зараховано періоди з 04.02.1993 до 11.03.2024, згідно пільгової довідки № 4/02-27 від 11.03.2024, оскільки зазначена довідка не відповідає додатку 5 до Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637. У довідці не вказано розділ, підрозділ, пункт, найменуваня списків або їх номери, до яких включається цей період роботи. Враховуючи викладене, прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку необхідного пільгового стажу - 10 років та недосягненням віку - 55 років. Дата з якої особа матиме право на пенсійну виплату - 15.01.2035.

Про прийняте рішення відповідач 2 повідомив позивача листом від 04.04.2024 № 2300-0204-8/23975.

Крім того, що не заперечується сторонами, позивач звернулась до відповідача 1 із заявою від 13.04.2024.

Вказана заява, була розглянута відповідно до Закону України «Про звернення громаданя» відповідачем 2.

Листом від 21.05.2024 № 7270-6048/К-03/8-2300/24 відповідач 2, роз`яснив позивачу, що за результатами розгляду листа Головного управліня Пенсійного фонду України в Одеськй області від 19.04.2024 № 12860-12826/К-02/8-1500/24 повторно переглянуто документи електронної пенсійної справи. Страховий стаж, обчислений на підставі наданих документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу становить 31 рік 8 місяців, пільговий стаж за Списком № 2 відсутній. До пільгового стажу за Списком № 2 не зараховано період роботи у КНП «Черкаський обласний психоневрологічний диспансер Черкаської обласої ради» з 04.02.1993 до 11.03.2024, оскільки у наданій пільговій довідці від 11.03.2024 № 4/02-27 не зазначено розділ, підрозділ, пункт, найменуваня списків або їх номери, до яких включається цей період роботи. Крім того, зазначено, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 21.03.2024 № 232350007173 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 у зв`язку з відсутністю встановленого законодавством пенсійного віку (55 років) та необхідного пільгового стажу роботи. Також, повідомлено, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській проведено зустрічну перевірку обґрунтованості довідки від 11.03.2024 № 4/02-27 та за результатом перевірки складено акт від 03.04.2024 № 2300-1102-1/1873, згідно якого надана довідка не відповідає первинним кадровим документам, відсутня інформація про перебування у відпустках без збереження заробітної плати та у відпустках по догляду за дітьми. До заяви від 13.04.2024 надано нову пільгову довідку від 04.04.2024 № 4/02-27, видану КНП «Черкаським обласним психоневрологічним диспансером Черкаської обласної ради» з урахуванням зауважень, виявлених Головним управлінням. Проте, для перенляду рішення від 21.03.2024 № 23235000173 про відмову у призначення пенсії за віком на пільгових умовах підстави відсутні, оскільки позивач не досягла встановленого пенсійного віку (55 років).

Вважаючи рішення відповідача 1 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах та бездіяльність відповідача 2, протиправними, а свої права порушеними позивач звернулась з цим адміністративним позовом до суду.

Надаючи оцінку встановленим обставинам, суд врахував, що відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними.

За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Частиною 1 статті 4 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується наКонституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, цьогозакону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

3 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон № 2148-VIII, що доповнив Закон № 1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:

«На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком№ 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах».

За приписами статті 12 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XIІ) право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Натомість, згідно з пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Згідно зі статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

В пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 в справі «Щокін проти України» Європейський суд з справ людини як джерело права вказав, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. З посиланням на закріплений в законодавстві України принцип i dubio pro tributario, Європейський суд з прав людини зазначив, що органи державної влади повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянину тлумаченню національного законодавства.

Виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованогост. 8 Конституції України, така обов`язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як пенсійний вік, має застосовуватися в порядку, визначеному п. 3 резолютивної частиниРішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 року. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

Суд зазначає, що обрані відповідачем у даному спорі мотиви прийняття оскаржуваного рішення не враховують правила розв`язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на користь невладного суб`єкта - приватної особи, тобто на користь позивача.

Так, розглядаючи заяву позивача про призначення пенсії, відповідач віддав перевагу найменш сприятливому для позивача тлумаченню законодавства, у зв`язку з чим, дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для призначення пенсії.

При прийнятті рішення суд враховує постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у зразковій справі № 360/3611/20, висновки якої є обов`язковими для застосування судом у цій справі.

Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.

У зв`язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).

Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV- з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.

Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.

З урахуванням зазначеного, рішення відповідача 1 про відмову у призначенні пенсії з підстав недосягнення позивачкою необхідного віку суд вважає протиправним.

Крім того, як слідує зі змісту спірного рішення, підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії на пільгових умовах за Списком № 2 стала недостатність пільгового стажу, визначеного законом.

Відповідач-1 не зарахував до пільгового стажу позивача спірні періоди роботи, зазначивши, що пільгова довідка № 4/02-27 від 11.03.2024 не відповідає додатку 5 до Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637.

Надаючи оцінку вказаних доводам відповідача-1 щодо недостатності пільгового стажу, суд врахував таке.

Згідно зі статтею 62 Закону № 1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 10 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказ Міністерства праці та соціальної політики України 18.11.2005 року № 383 (далі Порядок № 383), встановлено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637).

Згідно з пунктом 1 Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Пунктом 20 Порядку № 637 визначено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).

У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту 23 Порядку № 637, документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності).

Відповідно до пункту 24 Порядку № 637, для підтвердження трудового стажу приймаються лише ті відомості про період роботи, які внесені в довідки на підставі документів.

Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі №234/13910/17, від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17, від 25.04.2019 у справі № 336/6112/16-а, від 31.10.2019 у справі № 688/4170/16-а, від 18.05.2021 у справі № 229/2330/17, від 24.06.2021 у справі № 758/15648/15-а та від 20.09.2022 у справі № 291/1321/17.

Адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб`єктом владних повноважень для доведення правомірності («виправдання») свого рішення.

Аналогічна правова позиція міститься у пункті 75 постанови Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 509/4156/15-а (адміністративне провадження №К/9901/7504/18).

Слід зазначити, що відповідно до Розділу ХХIV постанови Кабінету Міністрів СРСР від 26.01.1991 № 10, молодший медичний персонал, працюючий в лепрозоріях, психіатричних і психоневрологічних установах, туберкульозних і інфекційних установах, прозекторских і моргах, відноситься до посад з важкими умовами праці, робота в яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах за Списком №2.

Крім того, відповідно до Розділу XXIV «Установи охорони здоров`я і соціального забезпечення» постанови Кабінету Міністрів Укарїни від 11.03.1994 №162, молодший медичний персонал, працюючий у психіатричних (психоневрологічних) лікувально-профілактичних установах і відділеннях будинків дитини відноситься до посад, з важкими умовами праці, робота в яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах за Списком № 2.

До того ж, відповідно до Розділу XXIV «Охорона здоров`я та соціальна допомога» постанови Кабінету Міністрів Укарїни від 16.01.2003 № 36, молодші медичні сестри, молодші медичні сестри з догляду за хворити, сестри-господині, які працюють у психіатричних (психоневрологічних) лікувально-профілактичних закладах (відділеннях), будинках дитини відноситься до посад з важкими умовами праці, робота в яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах за Списком № 2.

Водночас, відповідно до Розділу XXIV "Охорона здоров`я та соціальна допомога» постанови Кабінету Міністрів Укарїни від 24.06.2016 № 461, працівники, які безпосередньо обслуговують хворих у психіатричних (психоневрологічних) лікувально-профілактичних закладах (відділеннях), будинках дитини - молодші спеціалісти з медичною освітою, молодші медичні сестри/молодші медичні брати, молодші медичні сестри/молодші медичні брати з догляду за хворими, сестри-господині/працівники з господарської діяльності закладу охорони здоров`я - відноситься до посад з важкими умовами праці, робота в яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах за Списком № 2.

Як вбачається із записів трудової книжки позивача, вона 04.02.1993 зарахована на роботу у Черкаський психоневрологічний диспансер на посаду санітарки палаткої. З 02.02.1998 посаду «санітарка палатна» змінено на молодшу медичну сестру палатну. Крім того, у трудовій книжці містяться записи про перейменування 21.10.2008 Черкаського психоневрологічного диспансеру на Комунальний заклад «Черкаський обласний психоневрологічний диспансер Черкаської обласної ради» та про реорганізацію шляхом перетворення Комунального закладу «Черкаський обласний психоневрологічний диспансер Черкаської обласної ради» у Комунальне некомерційне підприємство «Черкаський обласний психоневрологічний диспансер Черкаської обласної ради» з 04.01.2019.

Отже, професії (посади) позивача, за якими вона працювала у спірні періоди, відносяться до відповідного Списку чинного на період її роботи.

Таким чином, з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 520/15025/16-а, для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці позивачу необхідно було подати лише трудову книжку.

А отже, посилання відповідача 1 у спірному рішенні на те, що до пільгового стажу не зараховано періоди з 04.02.1993 до 11.03.2024, згідно пільгової довідки № 4/02-27 від 11.03.2024, оскільки зазначена довідка не відповідає додатку 5 до Порядку № 637 є протиправними, а рішення таким, що підлягає скасуванню.

Суд також наголошує, що на що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, та її ведення. Вказані відповідачем обставини, не можуть бути підставою для неврахування записів у трудовій книжці та виключення періодів роботи з трудового стажу позивача, оскільки працівник не може відповідати за неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки з вини адміністрації підприємства (установи) не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17, від 21.02.2018 у справі №687/975/17, від 18.11.2022 у справі № 560/3734/22, від 04.07.2023 у справі № 580/4012/19.

Щодо посилання позивача на лист від 21.05.2024 № 7270-6048/К-03/8-2300/24, як на підставу визнання противоправною бездіяльність відповідача 2 щодо не врахування до пільгового стажу період роботи з 04.02.1993 до 04.04.2024 згідно з довідкою № 4/02-27 від 04.04.2024, виданої КНП «Черкаським обласним психоневрологічним диспансером Черкаської обласної ради», суд зазначає наступне.

Як вбачається із змісту листа відповідача 2 від 21.05.2024 № 7270-6048/К-03/8-2300/24 він є відповіддю на заяву позивача, яка розглянута відповідно до Закону України «Про звернення громадян», а не рішенням про відмову у зарахуванні до пільгового стажу періодів роботи, тобто не є тим розпорядчими документами, з прийняттям якого виникають певні правові наслідки.

З огляду на встановлені у справі обставини, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 21.03.2024 № 232350007173, яким відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 ОСОБА_1 є протиправним, а тому належним способом захисту порушеного права позивача буде визнання протиправним та скасування вказаного рішення.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

На підставі частини 3, абзацу 2 частини 4 статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У ході розгляду даної справи було встановлено, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, рішенням якого позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.

Отже, дії зобов`язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення позивачу пенсії за віком, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області.

Така позиція суду грунтується на правовій позиції Верховного Суду від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23 та від 09.07.2024 у справі № 240/16372/23.

Для забезпечення виконання завдання адміністративного суду, вказаного у статті 2 КАС України щодо ефективного способу повного захисту порушеного права позивача, суд дійшов висновку зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до пільгового стажу за Списком 2 періоди роботи позивача з 04.02.1993 до 11.03.2024 у Комунальному некомерційному підприємстві «Черкаський обласний психоневрологічний диспансер Черкаської обласної ради» та повторно розглянути з дотриманням порядку, меж і способу дій, визначених законом, заяву позивача від 14.03.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням наведених обставин, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки наявних у матеріалах справи доказів в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та такими, що підлягають до часткового задоволення.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на правничу допомогу суд виходить з наступного.

Згідно зі статтею 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

За змістом статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України, від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12.10.2006 у справі Двойних проти України, від 30.03.2004 у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

На підтвердження факту понесення позивачем витрат на правничу допомогу нею надано Договір про надання правової допомоги/юридичних послуг від 08.06.2024 № 28032401 та акт прийняття-передачі наданих юридичних послуг від 08.06.2024.

Разом з цим, до позовної заяви не надано жодного платіжного (розрахункового) документа про перерахунок коштів Центру правової допомоги за надання правничої допомоги, згідно вимог чинного законодавства.

Сплата коштів підтверджується та має відповідати положенню про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого правлінням НБУ постановою від 29.12.2017 № 148, тобто затвердженій типовій формі та містити необхідні документи передбачені постановою.

Тому, з огляду на відсутність належним чином оформлених документів та доказів на підтвердження фактичного понесення позивачем витрат на правничу допомогу, суд приходить до висновку, що в задоволенні заявлених вимог про стягнення витрат на правову допомогу необхідно відмовити.

Щодо розподілу судових витрат зі сплати судового збору суд зазначає наступне.

Згідно з частиою 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Понесені позивачем судові витрати, підтверджені квитанцією від 12.06.2024 в сумі 1 211,20 грн про сплату судового збору за звернення до адміністративного суду із позовною заявою, підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, яким прийнято спірне рішення, пропорційно задоволеній частині позову - половина суми, тобто 605,60 грн.

Керуючись статтями 2-20, 72-90, 132-143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 21.03.2024 № 232350007173.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна 83, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 20987385) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до пільгового стажу за Списком 2 періоди роботи з 04.02.1993 до 11.03.2024 у Комунальному некомерційному підприємстві «Черкаський обласний психоневрологічний диспансер Черкаської обласної ради»;

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна 83, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 20987385) повторно розглянути з дотриманням порядку, меж і способу дій, визначених законом, заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) від 14.03.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна 83, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 20987385) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 605 (шістсот п`ять) гривень 60 копійок.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.

Суддя Сергій КУЛЬЧИЦЬКИЙ