Ухвала суду № 121194309, 23.08.2024, Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/4252/24

УХВАЛА

іменем України

"23" серпня 2024 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі головуючого - судді Вуїва О.В.,

за участю секретаря судового засідання Данилевич Т.О.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вм.Вознесенську Миколаївськоїобласті цивільнусправу заскаргою ОСОБА_1 на бездіяльність уповноважених осіб Першого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса),

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність уповноважених осіб Першого відділу ДВС у Вознесенському районі, в якій вказував, що 23 липня 2024 року, під час оформлення спадщини після смерті матері, заявник дізнався про те, що 11 квітня 2012 року головний державний виконавець відділу ДВС Вознесенського МРУЮ Кірєєв К.Е. в межах виконавчого провадження №32090320 виніс постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, згідно якої наклав арешт на усе нерухоме майно заявника.

Разом з тим ОСОБА_1 вказував на те, що на час подачі скарги він не є учасником будь-яких виконавчих проваджень (боржником), а тому відсутні підстави для збереження чинності арешту.

Зокрема, заявник вказував на те, що він був боржником лише у виконавчому провадженні №55274925, відкритому з метою примусового виконання рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 29 жовтня 2013 року у цивільній справі №1407/5484/2012 за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживача, визнання неправомірними дій та зобов`язання зробити перерахунок, однак вказане виконавче провадження завершене у зв`язку з повним фактичним виконанням рішення.

Крім цього, заявник вказував на те, що він мав статус боржника за укладеним з ПАТ КБ «ПриватБанк» Кредитним договором від 20 листопада 2007 року №NKVZAK13350052, проте вказана угода припинила свою дію у зв`язку з повним виконанням її умов сторонами.

Будь-які інші виконавчі провадження щодо нього, як боржника, на виконанні у відділі ДВС Вознесенського МРУЮ не перебували.

Враховуючи вказані обставини, а також те, що при завершенні виконавчого провадження державний виконавець не вчинив передбачених законом дій щодо зняття арешту з майна боржника, що призвело до порушення права власності заявника, а тому ОСОБА_1 просив зобов`язати посадових осіб Першого відділу ДВС у Вознесенському районі зняти арешт, накладений постановою від 11 квітня 2012 року.

В судове засідання заявник ОСОБА_1 не з`явився, проте надіслав через систему «Електронний суд» заяву про розгляд справи без його участі, скаргу підтримує.

Представниця Першого відділу ДВС у Вознесенському районі в судове засідання не з`явилася, проте надала суду заяву про розгляд справи без її участі, вирішення питання щодо задоволення скарги ОСОБА_1 залишила на розсуд суду.

Представник заінтересованої особи ПАТ КБ «ПриватБанк» в судове засідання не з`явився, причину неявки суду не повідомив.

Суд вважав можливим провести розгляд справи без особистої участі заявника та представників заінтересованих осіб, оскільки матеріали справи містять достатньо інформації для розгляду скарги.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного.

Зокрема суд встановив, що рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 лютого 2011 року у цивільній справі №1407/2-44/11 за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в солідарному порядку на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» стягнуто заборгованість за Кредитним договором від 23 вересня 2008 року №252204-cred в загальному розмірі 71600,28 грн, а також судові витрати.

11 квітня 2012 року головний державний виконавець відділу ДВС Вознесенського МРУЮ Кірєєв К.Е. на виконання судового рішення виніс постанову про відкриття виконавчого провадження №32090320.

11 квітня 2012 року головний державний виконавець відділу ДВС Вознесенського МРУЮ Кірєєв К.Е. в межах виконавчого провадження №32090320 виніс постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, згідно якої наклав арешт на усе нерухоме майно заявника.

27 травня 2015 року головний державний виконавець відділу ДВС Вознесенського МРУЮ Кірєєв К.Е. виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачу згідно п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року. При цьому заборгованість не була погашена, арешт з майна боржника не знято.

З моменту повернення виконавчого документа стягувачу виконавчий лист повторно не пред`являвся для примусового виконання.

Інші виконавчі провадження щодо виконання вказаного рішення або інших пов`язаних з ним виконавчих документів на примусовому виконанні відсутні.

Виконавче провадження було знищене у зв`язку із закінченням строку його зберігання.

Аналізуючи доводи скарги, суд виходить з наступного.

Примусове виконання судових рішень здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 52, ч.ч. 1, 2, 3 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року (в редакції, чинній на час відкриття виконавчого провадження та накладення арешту) державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Згідно п. 2 ч. 1, ч. 5 ст. 47, ч.ч 1, 2 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року (в редакції, чинній на час винесення постанови про повернення виконавчого листа стягувачу) виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.

У разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що підлягає примусовому виконанню.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 127/1541/14-ц, від03 лютого 2023 року усправі № 639/858/21.

У постанові Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 569/6234/22 зазначено про те, що як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться.

Застосування арешту майна боржника, як обмежувального заходу, не повинно призводити до порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права

Згідно з положеннями ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Указані норми визначають непорушність права власності (у тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

У постановах Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12, від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20, від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15-ц, від 26 січня 2022 року у справі № 127/1541/14-ц, від 18 січня 2023 року у справі № 127/1547/14-ц, від 09 січня 2023 року у справі № 2-3600/09сформульовано правовий висновок про те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про виконавче провадження від 21 квітня 1999 року у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення виконавчого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, - з моменту закінчення дії відповідної заборони.

Виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом (п. 2 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження від 21 квітня 1999 року).

Державний виконавець відмовляє у прийнятті до провадження виконавчого документа, строк пред`явлення для примусового виконання якого закінчився, про що виносить відповідну постанову. Стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутисяіз заявою про поновлення строку пред`явлення до суду, який видав виконавчий документ, або до суду за місцем виконання. Суд розглядає таку заяву в десятиденний строк, якщо інше не передбачено законом. Для інших виконавчих документів пропущений строк поновленню не підлягає (ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження від 21 квітня 1999 року).

Отже, строк пред`явлення до виконання виконавчого листа у цивільній справі №1407/2-44/11 за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором (в частині боржника ОСОБА_1 ) закінчився 27 травня 2016 року. Із заявою про поновлення цього строку стягувач не звертався.

З моменту завершення виконавчого провадження минуло більше 8 років, виконавче провадження було знищене у зв`язку із закінченням строку його зберігання, що підтверджується листом Першого відділу ДВС у Вознесенському районівід 23 серпня 2024 року, а матеріали справи не містять відомостей про те, що стягувач повторно пред`являв виконавчий лист до виконання.

Встановлені судом обставини вказують на обґрунтованість скарги ОСОБА_1 , який має право вимагати від виконавця зняття накладеного в межах виконавчого провадження арешту.

До аналогічних висновків прийшов й Верховний Суд у постанові від 07 серпня 2024 року у подібній справі №14-7238/2009.

Згідно ч. 1 ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав або свобод.

Пропущений зповажних причинстрок дляподання скаргиможе бутипоновлено судом (ст. 449 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду скарги, відповідний орган державної виконавчої служби, приватний виконавець повідомляють суд і заявника не пізніше ніж у десятиденний строк з дня її одержання (ст. 453 ЦПК України).

Суд вважає, що ОСОБА_1 обрано належний, передбачений законом спосіб поновлення свого права (оскарження бездіяльності уповноваженої особи державної виконавчої служби) з врахуванням висновків, висловлених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 904/51/19, Верховним Судом у складі Об`єднаної палати касаційного цивільного суду у постанові від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18, Верховним Судом в постановах від 22 квітня 2020 року у справі №544/394/18, від 01 грудня 2021 року у справі № 201/6486/20, від 08 вересня 2021 року у справі № 369/3757/20, від 29 вересня 2021 року у справі № 234/18525/19, та інших, а такожне пропущенострок наоскарження бездіяльностівиконавця,оскільки такепорушення єтриваючим (постановаВерховного Судувід 25березня 2020року усправі № 175/3995/17-ц).

За встановлених обставин, скарга ОСОБА_1 про зобов`язання посадової особи Першого відділу ДВС у Вознесенському районі зняти арешт, накладений постановою від 11 квітня 2012 року є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 258-260, 450-451, 453 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Скаргу ОСОБА_1 на бездіяльністьуповноважених осібПершого відділудержавної виконавчоїслужби уВознесенському районіМиколаївської областіПівденного міжрегіональногоуправління Міністерстваюстиції (м.Одеса) задовольнити повністю.

Зобов`язати відповідальнупосадову особуПершого відділудержавної виконавчоїслужби уВознесенському районіМиколаївської областіПівденного міжрегіональногоуправління Міністерстваюстиції (м.Одеса) зняти арешт з майна ОСОБА_1 , що накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в межах виконавчого провадження №32090320 (з виконання рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 лютого 2011 року у цивільній справі №1407/2-44/11 за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором): видавник постанови: Відділ державної виконавчої служби Вознесенського міськрайонного управління юстиції, головний державний виконавець Кірєєв К.Е.; реєстраційний номер обтяження у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна: №12445508 від 27 квітня 2012 року; номер запису про обтяження у Державному реєстрі речових прав: №27690041 від 27 квітня 2012 року).

Ухвала може бути оскаржена до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Суддя: О.В. Вуїв