Рішення № 121139756, 14.08.2024, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 203/6259/23

Провадження № 2/0203/1201/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.08.2024 року Кіровський районний суд міста Дніпропетровська у складі:

головуючого судді - Казака С.Ю.

при секретарі - Потаповій В.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого посилався на те, що 19.10.2020 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та відповідачкою було укладено кредитний договір №931480745. 28.11.2018 року між первісним кредитором та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» було укладено договір факторингу №28/1118-01, 31.12.2020 року додаткову угоду №26, відповідно до яких та реєстру боржників №134 від 18.05.2021 року до останнього перейшло право грошової вимоги за зазначеним вище кредитним договором. 20.10.2022 року між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір факторингу №20102022, згідно якого останнє на було право вимоги до відповідачки за кредитним договором в розмірі 85153 грн. 39 коп., що складається із заборгованості за основним боргом в сумі 19376 грн. 54 коп. та заборгованості по відсоткам в сумі 65776 грн. 85 коп. Посилаючись на вказані обставини, позивач просив стягнути з відповідачки вказану заборгованість та понесені по справі судові витрати.

У наданому відзиві та запереченнях на відповідь на відзив відповідачка просила відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на недоведеність позивачем належними доказами факту відступлення та набуття права вимоги за кредитним договором.

У відповідні на відзив представник позивача посилався на безпідставність заперечень відповідачки та підтвердження факту відступлення права вимоги первісним кредитором та набуття такого права вимоги позивачем відповідно до наданих доказів.

Ухвалою Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 05.12.2023 року було відкрито провадження по справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Заочним рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 05.03.2024 року позов було задоволено повністю.

Ухвалою Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 24.04.2024 року було залишено без руху заяву відповідачки про перегляд заочного рішення.

Ухвалою Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 06.05.2024 року заяву про перегляд заочного рішення було прийнято та призначено до розгляду в судовому засіданні.

Ухвалою Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 21.05.2024 року заяву відповідачки було задоволено, заочне рішення суду від 05.03.2024 року скасовано та справу призначено до нового розгляду в спрощеному позовному провадженні з повідомленням сторін.

В наданому клопотанні представник позивача просив розглядати справу без його участі, зазначивши про підтримання позову.

Відповідачка після скасування заочного рішення в призначені судові засідання не з`являлась, про причини своєї неявки не повідомляла, явку свого представника не забезпечила.

Враховуючи подане представником позивача клопотання, призначення справи до розгляду в спрощеному позовному провадженні, обізнаність відповідачки про наявність в провадженні суду розглядаємої справи та її повторну неявку в судове засідання, а також враховуючи подання нею відзиву та заперечень на відповідь на відзив, в яких висловлено її позицію щодо пред`явленого позову, суд у відповідності до ч.3 ст.211, п.п.1,2 ч.3 ст.223, ч.2 ст.247 ЦПК України визнав за можливе провести розгляд справи по суті за відсутності сторін, за наявними у справі матеріалами та без фіксації судового засіданні за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Перевіривши доводи, викладені сторонами в заявах по суті справи та дослідивши матеріали останньої, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

За змістом ст.ст.626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» №675-VIII від 03.09.2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

В ст.3 вказаного Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч.3 ст.11 Закону №675-VIII від 03.09.2015 року електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч.4 ст.11 Закону №675-VIII від 03.09.2015 року).

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ч.6 ст.11 Закону №675-VIII від 03.09.2015 року).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч.12 ст.11 Закону №675-VIII від 03.09.2015 року).

Статтею 12 Закону №675-VIII від 03.09.2015 року визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У ст.526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до положень ст.ст.512,514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, у тому числі внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). При цьому до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Визначення факторингу міститься у с.49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

У статті 1077 ЦК України зазначено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечувалось відповідачкою, 19.10.2020 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №931480745 у формі електронного документу з використанням електронного підпису.

Відповідно до умов п.1.1 вказаного кредитного договору відповідачці було видано кредит в сумі 19380 грн.

Пунктом 1.2 кредитного договору встановлено, що кредит надається строком на 30 днів від дати отримання кредиту.

Згідно п.1.3 кредитного договору, на період строку, визначеного п.1.2 договору, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за дисконтною процентною ставкою в розмірі 0,17 відсотків від суми кредиту за кожен день користування кредитом.

Пунктом 1.4 кредитного договору було передбачено, що у випадку користування кредитом понад строк, встановлений п.1.2 договору, умови щодо нарахування процентів за дисконтною процентною ставкою скасовуються і до взаємовідносин між сторонами застосовується базова процентна ставка в розмірі 1,70 відсотків від суми кредиту за кожен день користування кредитом, відповідно до чого позичальник зобов`язується сплатити товариству різницю між фактично сплаченими процентами за дисконтною та нарахованою базовою процентними ставками за весь строк користування кредитом (від дати отримання кредиту до фактичної дати його повернення).

В додатку №1 до кредитного договору сторонами було погоджено графік розрахунків, відповідно до якого 18.11.2020 року відповідачка зобов`язалась повернути 18.11.2020 року кредит в сумі 19380 грн. та передбачені п.1.2 договору проценти в сумі 988 грн. 50 коп., а всього 20368 грн. 50 коп.

18.11.2020 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду до договору №931480745 від 19.10.2020 року, відповідно до якої сторони дійшли згоди, у зв`язку із неможливістю виконання позичальником умов договору та на підставі звернення позичальника, продовжити строк, на який був наданий кредит, на тридцять днів.

Згідно п.п.2,3 додаткової угоди передбачено, що на дату її укладення позичальник сплачує фактично нараховані проценти за користування кредитом, а починаючи з 18.11.2020 року сплачує за користування кредитом 1,12 відсотків в день від суми кредиту за дисконтною ставкою згідно цієї додаткової угоди.

Всі інші умови договору, не змінені цією додатковою угодою, залишаються чинними (п.5 додаткової угоди).

З тих саме підстав неможливості виконання позичальником умов договору між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 укладались додаткові угоди від 18.12.2020 року, відповідно до якої, строк, на який було надано кредит було продовжено на тридцять днів, зі сплатою процентів з 18.12.2020 року в розмірі 0,89 відсотків в день від суми кредиту; від 17.10.2021 року, відповідно до якої, строк, на який було надано кредит було продовжено на тридцять днів, зі сплатою процентів з 17.01.2021 року в розмірі 0,56 відсотків в день від суми кредиту; від 19.02.2021 року, відповідно до якої, строк, на який було надано кредит було продовжено на тридцять днів, зі сплатою процентів з 16.02.2021 року в розмірі 0,56 відсотків в день від суми кредиту; від 21.03.2021 року, відповідно до якої, строк, на який було надано кредит було продовжено на тридцять днів, зі сплатою процентів з 18.03.2021 року в розмірі 0,56 відсотків в день від суми кредиту.

Також судом встановлено, що 28.11.2018 року між первісним кредитором та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» було укладено договір факторингу №28/1118-01, 31.12.2020 року додаткову угоду №26, відповідно до яких та реєстру боржників №134 від 18.05.2021 року, як зазначив позивач, до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» перейшло право грошової вимоги за зазначеним вище кредитним договором.

20.10.2022 року між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір факторингу №20102022, згідно якого останнє набуло право вимоги до відповідачки за кредитним договором в розмірі 85153 грн. 39 коп., що складається із заборгованості перед первісним кредитором на момент відступлення права вимоги за основним боргом в сумі 19376 грн. 54 коп. та заборгованості по відсоткам в сумі 65776 грн. 85 коп.

Перевіряючи заперечення відповідачки щодо фактичного відступлення права вимоги за кредитним договором, суд враховує наступне.

З матеріалів справи вбачається, що договір факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року позивачем в повному обсязі суду не представлено (лише перша та остання сторінка, що містить дані та реквізити сторін, п.1 договору - «Визначення термінів» та частково п.2 договору - «Предмет договору»), що позбавляє суд можливості перевірити умови договору на предмет порядку та моменту відступлення фактором та набуття прав вимоги клієнтом за цим договором.

Витяг з Реєстру прав вимоги №134 від 18.05.2021 року щодо відступлення права вимоги за кредитним договором №931480745 від 19.10.2020 року, свідчить, що його складено на виконання договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року, а не додаткової угоди №26 від 31.12.2020 року.

При цьому, вказаний реєстр є лише додатком до вказаного договору факторингу, що визначає перелік прав вимог до боржників, що відступається за цим договором та які існували на момент його укладання, а тому його складання 18.05.2021 року вже після укладення з відповідачкою кредитного договору, не свідчить про відступлення права вимоги згідно договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року, який було укладено майже за два роки до укладення кредитного договору №931480745 від 19.10.2020 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та відповідачкою.

Вказане свідчить, що предметом останнього на момент його укладення не могло бути право будь-якої вимоги за неіснуючим на той час кредитним договором №931480745 від 19.10.2020 року, що в свою чергу виключає відступлення та набуття відповідного права вимоги за кредитним договором ТОВ «Таліон Плюс» згідно додаткової угоди №26 від 31.12.2020 року та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» згідно договору факторингу №20102022 від 20.10.2022 року.

З урахуванням вищезазначеного, оскільки позивачем не надано належних та достатніх доказів щодо набуття у передбачений законом спосіб право вимоги за кредитним договором №931480745 від 19.10.2020 року, в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за цим договором з відповідачки слід відмовити в повному обсязі за недоведеністю.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Порядок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу здійснюється відповідно до ст.ст.134,137,141 ЦПК України.

Відповідно до ч.1 ст.134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Згідно ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявила клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частина 2 ст.141 ЦПК України передбачає, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч.8 ст.141 ЦПК України).

Витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачена стороною / третьою особою, чи тільки має бути сплачена (пункти 138, 139 постанови Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 23.09.2021 року у справі №904/1907/15).

Крім того, суд враховує, що при визначенні суми відшкодування слід виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 року усправі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 ч.1 ст.1 Закону №5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону №5076-VI).

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст.30 Закону №5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини (постанова Великої Палати Верховного Суду справа №755/9215/15-ц від 19.02.2020 року).

Так, відповідно до положень ч.6 ст.137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд під час вирішення питання про розподіл судових витрат може не тільки за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката, а і за власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч.3,5,9 ст.141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Аналогічна позиція відображена в п.119 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року №922/1964/21.

Також, у постанові Верховного Суду від 13.05.2021 року у справі №903/277/20 зазначено, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом послуг, складністю справи, беручи до уваги, зокрема критерії реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, співмірності, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.

Таким чином, в зв`язку із відмовою в задоволенні позовних вимог в повному обсязі понесені позивачем по справі судові витрати покладаються на останнього та з позивача на користь відповідачки підлягають понесені нею судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в сумі 605 грн. 60 коп. за подану та задоволену заяву про перегляд заочного рішення, а також понесені витрати на правову допомогу.

У відзиві на позов відповідачка просила стягнути з відповідача понесені витрати на правову допомогу в сумі 19500 грн.

На підтвердження понесення останніх відповідачкою надано договір про надання правової допомоги від 01.04.2024 року, укладений із адвокатським бюро «Кияненко та партнери» та акт прийому-передачі виконаних робіт від 24.05.2024 року.

Відповідно до вказаного акту обсяг наданих послуг за договором включає в себе: надання консультації - 1 година; підготовка до Дніпровського апеляційного суду апеляційної скарги на заочне рішення суду від 05.03.2024 року - 4 години; підготовка до Кіровського районного суду м.Дніпропетровська заяви про перегляд заочного рішення суду від 05.03.2024 року - 0,5 годин; підготовка до Кіровського районного суду м.Дніпропетровська відзиву на позовну заяву - 1 година.

Згідно п.3.1 договору про надання правової допомоги від 01.04.2024 року сторонами було погоджено винагороду за надання правової допомоги в розмірі 3000 грн. за годину роботи.

У відповіді на відзив представник позивача посилався на неспівмірність та недоведеність понесених відповідачкою витрат на правову допомогу.

Суд враховує, що відповідачкою доведено належними та допустимими доказами факт надання є правової допомоги, пов`язаної наданням консультацій та підготовкою процесуальних документів для подачі до суду в рамках розглядаємої цивільної справи.

За вказаних обставин, виходячи із положень ч.3 ст.141 ЦПК України, враховуючи співмірність складності справи та обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності та значимості таких дій у справі, виходячи з її конкретних обставин, суд вважає, що з позивача та користь відповідачки підлягають стягненню витрати на правову допомогу в розмірі 7500 грн., за виключенням витрат в сумі 12000 грн. (4 години х 3000 грн.) за підготовку до апеляційного суду апеляційної скарги на заочне рішення суду у справі.

Відмовляючи в стягненні вказаних витрат, суд враховує, що правова допомога надавалась відповідачці адвокатами, які були обізнані про порядок перегляду заочного рішення, відповідно до якого останнє може бути оскаржено в апеляційному порядку відповідачкою лише після подання та розгляду заяви про перегляд заочного рішення.

Таким чином, вказані витрати за складання апеляційної скарги не були вимушеними та спрямованими на реалізацію прав клієнта у визначений законом спосіб.

В зв`язку з цим, всього з позивача на користь відповідачки слід стягнути витрати в сумі 8105 грн. 60 коп., які складаються з витрат по сплаті судового збору в сумі 605 грн. 60 коп. та витрат на правову допомогу в сумі 7500 грн.

Керуючись ст.ст.3,11,12, Закону України «Про електронну комерцію», ст.ст.207,512,514,526,626,628,1048, 1049,1054,1077 ЦК України, ст.ст.2,4,5,10-13,76-81,133,134,137,141,211,223,247,258,259,263-268 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити повністю.

Понесені позивачем по справі судові витрати покласти на останнього.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (01032, м.Київ, вул.Симона Петлюри,30, код ЄДРПОУ 35625014) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати в сумі 8105 грн. 60 коп., які складаються з витрат по сплаті судового збору в сумі 605 грн. 60 коп. та витрат на правову допомогу в сумі 7500 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи до Дніпровського апеляційного суду через Кіровський районний суд м.Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 14 серпня 2024 року.

Суддя С.Ю.Казак