Рішення № 121114251, 08.08.2024, Личаківський районний суд м.Львова

Справа № 463/5584/22

Провадження № 2/463/557/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2024 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі:

головуючого суддя - Леньо С. І.

з участю секретаря - Станько Р.О.

представника позивача Вовк І.В.

представника відповідача ОСОБА_2

представника третьої особи Башти Г.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Львівської міської ради до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради про знесення об`єкта самочинного будівництва -

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, просить ухвалити рішення, яким зобов`язати ОСОБА_4 знести об`єкт самочинного будівництва - гараж площею 29 кв.м., що знаходиться між будинками АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 0,003га.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що за результатами проведеного обстеження земельної ділянки, яка розташована між будинками АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 встановлено, що відповідач ОСОБА_4 самовільно зайняла шляхом будівництва цегляного гаражу з розмірами 6,42 м х 4,50 м (площею 29кв.м) та фактично використовує земельну ділянку орієнтовною площею 0,0030га, для його обслуговування, який знаходиться між будинками АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 за відсутності відповідного рішення Львівської міської ради про надання її в користування (оренду) та за відсутності укладеного правочину щодо даної земельної ділянки. Також вказує, що містобудівні умови та обмеження на забудову вказаної земельної ділянки не затверджувалися. Розпоряджень Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради щодо експлуатації цегляних гаражів між будинками АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 за період з 1995 року по даний час не приймалось. Земельна ділянка між будинками АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 не передавалась у приватну власність та є комунальною землею. Відповідних рішень на пленарних засіданнях Львівської міської ради не приймалось, документи, які посвідчують право користування на земельну ділянку у відповідача відсутні. Тому просить позов задовольнити.

Відзиву на позовну заяву та інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Інформація про рух справи та процесуальні дії, вчинені судом в процесі її розгляду.

Ухвалою суду від 30 листопада 2023 року скасовано заочне рішення у даній справі та призначено підготовче засідання.

Справа розглядалась в порядку загального позовного провадження, і перед тим як розпочати розгляд справи по суті суд провів підготовче засідання, в межах якого були виконані завдання підготовчого провадження.

Підготовче провадження закрито ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 14 березня 2024 року.

Під час судового розгляду даної справи заслухано вступне слово представників сторін та третьої особи, досліджено матеріали даної цивільної справи, проведено судові дебати.

Сторони мали можливість надавати суду пояснення та докази, якими підтверджуються їхні вимоги чи заперечення. Про існування будь-яких інших доказів, які мають важливе значення і які не були долучені до справи сторони суду не повідомляли, при тому що в силу ч. ч. 2, 3, 4 ст. 83 ЦПК України, вони повинні були подати всі свої докази разом з позовом та відзивом та в цей же строк повідомити про існування доказів, які не можуть бути подані разом з першою заявою по суті справи.

Суд у відповідності до вимог ч. 7 ст. 81 ЦПК України розглянув можливість самостійно збирати докази і не знайшов підстав для реалізації такого свого права, оскільки ніщо не ставить під сумнів добросовісність здійснення учасниками справи своїх процесуальних прав та обов`язків.

Відтак, суд у відповідності до вимог ч.5 ст.12 ЦПК України та прецедентної практики ЄСПЛ створив для сторін рівні можливості відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Таким чином, враховуючи таку засаду цивільного судочинства як змагальність, а також те, що в даному процесі кожна сторона мала рівні можливості відстоювати свою позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом, дана справа буде вирішена на основі зібраних доказів з покладенням на сторін ризику настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням тієї чи іншої процесуальної дії. Обставини справи встановлюватимуться таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

В будь-якому випадку, право на справедливий судовий розгляд забезпечується, серед іншого, процедурою апеляційного перегляду судових рішень, де сторона не позбавлена можливості подання нових доказів якщо буде доведено поважність причин їх неподання в суді першої інстанції (ч. 3 ст. 367 ЦПК України). Тому, якщо у сторін наявні ті чи інші аргументи або докази, на які даним судовим рішенням не буде надано відповіді, така сторона вправі навести їх у апеляційній скарзі, одночасно вказавши причини неподання їх суду першої інстанції.

Узагальнена позиція учасників справи.

Представник позивача Львівської міської ради Вовк І.В. позовні вимоги підтримала, дала аналогічні пояснення наведеним у мотивах позову, просила позов задовольнити.

Представник відповідача - адвокат Куксов В.Г. проти задоволення позову заперечив, вказав, що позивачем не доведено будь-якого зв`язку між відповідачкою та об`єктом самочинного будівництва, зазначив, що близькість житла відповідачки до об`єкта самочинного будівництва не є належним та допустимим доказом здійснення нею самочинного будівництва, також вказав, що відповідачці не належить жодний транспортний засіб і потреби в цегляному гаражі в неї немає. Просив в задоволенні позову відмовити.

Представник третьої особи Башта Г.І. позовні вимоги підтримала з викладених в позові мотивів, вважає, що такі підлягають до задоволення.

Позиція суду.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані докази та ухвалюючи рішення у відповідності до вимог ст. 264 ЦПК України суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи.

З наявної в матеріалах справи Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (а.с.10-12), вбачається, що відповідач ОСОБА_4 є власником будинку на АДРЕСА_4 .

Листом від 13.05.2022, скерованого ОСОБА_9 та ОСОБА_8, Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради просила в термін до 18.05.2022 подати в районну адміністрацію документи, на підставі яких збудовано цегляні гаражі, за адресою: АДРЕСА_1 , якими вони користуються (а.с.7).

Відповідно до акту обстеження земельних ділянок комунальної власності між будинками АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 від 13 липня 2022 року №25 (а.с.13-18), в результаті проведеного обстеження посадовими особами Львівської міської ради встановлено, що ОСОБА_4 самовільно зайняла шляхом будівництва цегляного гаражу з розмірами 6,42м х4,50 м (площею 29 кв.м.) та фактично використовує земельну ділянку орієнтовною площею 0,0030 га для його обслуговування, який знаходиться між будинками АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 за відсутності відповідного рішення про надання її в користування (оренду) та відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки. Містобудівні умови та обмеження на забудову даної земельної ділянки не видавались. Розпоряджень Личаківської районної адміністрації щодо експлуатації цегляних гаражів між будинками АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 за період з 1995 по даний час не приймалось.

З наявної в матеріалах справи копії відповіді гр. « ОСОБА_5 , ОСОБА_6 » від 17.05.2022 на запит Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, останні повідомили, що гаражі вони купили (а.с.6).

З представлених суду відомостей з реєстру Львівської міської територіальної громади про кількість зареєстрованих осіб №151181 від 13.02.2024 (а.с.130), за адресою: АДРЕСА_4 зареєстровано 4 особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 .

Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України об`єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї з наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; немає належного дозволу на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил.

При цьому за положеннями частини четвертої цієї статті, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

За змістом частини сьомої статті 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил, суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Крім того, відповідно до положень статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованих об`єктів містобудування належить також відповідним інспекціям державного архітектурно-будівельного контролю. Такий позов може бути пред`явлено до суду у разі, якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимог, установлених у приписі про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису, та/або якщо перебудова об`єкта є неможливою.

Отже, системний аналіз зазначених положень дає підстави для висновків про те, що самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню, якщо: власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності за особою, яка здійснила таке будівництво; власник земельної ділянки не заперечує проти визнання права власності на самочинну забудову, однак така забудова порушує права інших осіб на зазначену земельну ділянку; самочинна забудова зведена на наданій земельній ділянці але з відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, що порушує права інших осіб, за умови, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовилась від здійснення перебудови.

З урахуванням змісту зазначеної норми у поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 ЦК України позивачами за такими вимогами можуть бути відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування та інші особи, право власності яких порушено самочинним будівництвом.

За змістом статті 376 ЦК України вимоги про знесення самочинного будівництва інші особи можуть заявляти за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою.

Знесення самочинного об`єкта нерухомості відповідно до статті 376 ЦК України є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.

Такий висновок застосування норм матеріального права викладено в постанові Верховного Суду України від 6 вересня 2017 року в справі № 6-1721цс16, з якою погодився Верховний Суд під час розгляду справи № 458/1173/14-ц (постанова від 16.01.2019).

При цьому, саме позивач повинен довести як факт порушення його прав самочинним будівництвом, так і факт вчинення цих дій відповідачем.

Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

За змістом частини першої та другої статті 13 ЦК України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша-четверта статті 12 ЦПК України).

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частин третя статті 13 ЦПК України).

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача).

Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Іншими словами, принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Отже, сторона самостійно повинна довести обставини, на які вона покликається як на підставу своїх вимог чи заперечень і саме така сторона повинна нести ризик настання наслідків, пов`язаних із не наданням доказів.

На думку суду, вказані вимоги закону позивачем не виконані.

Так, звертаючись до суду з цим позовом його підставою позивач визначив те, що відповідачка самовільно зайняла земельну ділянку шляхом будівництва цегляного гаражу за відсутності відповідного рішення Львівської міської ради.

Суд з такими доводами не погоджується.

Так, статтею 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частини першої статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Частиною четвертою вищевказаної статті визначено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Згідно з частиною першою статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Системний аналіз змісту наведених норм статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України дає підстави для висновку про однакову спрямованість їх положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені.

Під час розгляду цивільної справи № 693/598/13-ц (постанова від 10.10.2018р) Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду роз`яснив, що зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності відправа власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Таким чином, законодавцем визначено принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. Тобто особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду має правона відповіднучастину земельноїділянки на тих самих умовах, на яких воно належало попередньому власникові або користувачу, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Разом з тим, жодних доказів про будівництво відповідачкою зазначеного в позові цегляного гаражу позивач не надає, залишається незрозумілим, з яких підстав при обстеженні земельної ділянки, на якій збудований гараж відповідні посадові особи прийшли до висновку про протиправні дії саме відповідачки, оскільки ні фізична наближеність її житла, ні факт реєстрації місця проживання у такому жодним чином не підтверджує факту протиправних дій відповідачки.

Тому суд знаходить позов недоведеним і відмовляє в його задоволені в повному обсязі.

Щодо судових витрат.

У зв`язку з відмовою в позові понесені позивачем судові витрати не підлягають відшкодуванню.

Клопотання про компенсацію судових витрат, а також доказів про такі витрати відповідач не подавав. Крім того, відповідач не навела попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які він поніс або очікує понести в зв`язку із розглядом справи. Відповідно, суд не вбачає підстав для відшкодування таких витрат.

Аналогічною є позиція суду відносно третьої особи, які також не подали суду доказів про понесені ними судові витрати, та крім цього не повідомляли про їх попередній розмір.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 12,81,82,141,223,263-265,268 ЦПК України, ст.ст. 3, 11, 13, 15, 16, 317, 319, 321, 328, 376, 377 ЦК України, суд -

в и р і ш и в:

В позові Львівської міської ради (м. Львів, пл. Ринок, 1, ЄДРПОУ 04055896) до ОСОБА_4 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради (м. Львів, вул. К.Левицького, 67, ЄДРПОУ 04056109) про знесення об`єкта самочинного будівництва, а саме гаража площею 29 кв.м., що знаходиться між будинками АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 0,0030 га - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в порядку та строки передбачені ст. ст. 354, 355, пп.15.5 п. 15 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

Повний текст рішення суду складено 19.08.2024.

Суддя: Леньо С. І.