Рішення № 121110265, 20.08.2024, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №500/3843/24

20 серпня 2024 рокум. Тернопіль Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Мартиць О.І. розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, в якому, просить:

визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови в нарахуванні і виплаті ОСОБА_1 підвищення пенсії за пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано;

визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови ОСОБА_1 в зарахуванні часу перебування в засланні з 01.05.1950 по 17.02.1956, яка перебувала на спецпоселенні і згодом реабілітована, в потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити нарахування і виплату ОСОБА_1 підвищення пенсії в розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком згідно пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано, починаючи з 01.02.2024, та здійснити перерахунок стажу роботи згідно зі статтею 58 Закону України "Про пенсійне забезпечення", зі статтею 6 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" з 01.04.2024 як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час перебування у засланні з 01.05.1950 по 17.02.1956.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач отримує пенсію за віком згідно із Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Відповідно до посвідчення позивач має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні". Відповідно до архівної довідки МВС України в Тернопільській області від 03.04.2024 від №17-Х-1/2024 позивач - ОСОБА_2 , 1940 року народження, на підставі наказу Міністерства Державної Безпеки СРСР №00386 від 20.10.1948 рішенням позасудових органів в адміністративному порядку, як сім`ю кулака - націоналіста, 01.05.1950 було виселено із села Чорнокінці Чортківського району Тернопільської області на спецпоселення в Томську область з конфіскацією майна. Виселення затверджено Особливою Нарадою при МДБ СРСР від 31.05.1950, протокол №22. На поселенні під наглядом спецкомендатури позивач перебувала до 17.02.1956.

На підставі Закону України від 17.04.1991 "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" позивач реабілітована.

Позивач вважає, що на неї розповсюджується дія Закону №2325-VII і вона як особа, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, повинна отримувати підвищення до пенсії передбачене пунктом "г" статті 77 Закону №1788-XII у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком, а її стаж має обраховуватися у потрійному розмірі.

На звернення позивача до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області з вимогою щодо здійснення перерахунку пенсії та стажу, відповідач надав відмову. Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Ухвалою судді від 24.06.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до статей 162-164 КАС України встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.

03.07.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач позов не визнає, просить відмовити в задоволенні позовних вимог. Вказує, що у матеріалах пенсійної справи містяться дані про те, що позивач зазнала політичних репресій як член сім`ї, яку було примусово переселено. Позивачу виплачується підвищення до пенсії у розмірі 43,52 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадянам" №654 від 16.07.2008. Тому, проводити позивачу перерахунок пенсії як репресованій особі та згодом реабілітованій згідно з пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" немає підстав. Щодо зарахування до стажу роботи у потрійному розмірі відповідач вказує, що матеріалах пенсійної справи відсутні належні докази, які б підтверджували роботу позивача на спецпоселенні, тому у Головного управління Пенсійного фонду в Тернопільській області відсутні правові підстави для зарахування до стажу роботи у потрійному розмірі період перебування позивача на спецпоселенні.

Суд зазначає, що розгляд даної справи здійснено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін з урахуванням строку перебування головуючого судді в основній щорічній відпустці, в порядку черговості.

З`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, суд встановив таке.

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку у органах Пенсійного фонду України та отримує пенсію за віком згідно із Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Згідно архівної довідки МВС України в Тернопільській області від 03.04.2024 від №17-Х-1/2024 позивач - ОСОБА_2 , 1940 року народження, на підставі наказу Міністерства Державної Безпеки СРСР №00386 від 20.10.1948 рішенням позасудових органів в адміністративному порядку, як сім`ю кулака - націоналіста, 01.05.1950 було виселено із села Чорнокінці Чортківського району Тернопільської області на спецпоселення в Томську область з конфіскацією майна.

Виселення затверджено Особливою Нарадою при МДБ СРСР від 31.05.1950, протокол №22.

На поселенні під наглядом спецкомендатури позивач перебувала до 17.02.1956.

На підставі Закону України від 17.04.1991 "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" позивач та її батьки - реабілітовані УВС в Тернопільській області 21.01.1992.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 позивач має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні".

Позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою щодо проведення нарахування підвищення до її пенсії згідно з пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком та перерахунку стажу роботи згідно статті 58 Закону України "Про пенсійне забезпечення" як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час перебування у засланні на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" №2325-VIII від 13.03.2018.

Листом від 22.04.2024 відповідач відмовив позивачу в нарахуванні підвищення до її пенсії за пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком та перерахунку стажу роботи згідно статті 58 Закону України "Про пенсійне забезпечення" як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час перебування у засланні на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склалися між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу реабілітованих, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" від 17.04.1991 №962-XII (далі - Закон №962-XII), дія якого поширюється на осіб, необґрунтовано засуджених судами України або репресованих на території республіки іншими державними органами в будь-якій формі, включаючи позбавлення життя або волі, переселення в примусовому порядку, вислання і заслання за межі республіки, позбавлення громадянства, примусове поміщення до лікувальних закладів, позбавлення чи обмеження інших громадянських прав або свобод з мотивів політичного, соціального, класового, національного і релігійного характеру.

Статтею 1 Закону №962-XII (в редакції, чинній на час реабілітації позивача) встановлено, що реабілітованими є, зокрема, особи, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі "двійками", "трійками", особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.

Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами.

Статтями 3, 4 Закону №962-XII, у редакції до 05.05.2018, постановлено реабілітувати всіх громадян, засланих і висланих з постійного місця проживання та позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім`ями. Поновити реабілітованих в усіх громадських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.

Згідно із частиною першою статті 6 Закону №962-XII, у вказаній редакції, реабілітованим громадянам відповідно до статті 1 цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" №2325-VIII від 13.03.2018 внесено ряд суттєвих змін до Закону №962-ХІІ, а також викладено в новій редакції, зокрема, назву закону "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", преамбулу та статті 1, 3, 6 Закону №962-ХІІ.

Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги, передбачені Законом №962-ХІІ.

Із порівняльного аналізу редакцій статті 6 вказаного Закону слідує, що частина перша статті 6 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" із змінами внесеними Законом №2325-VIII передбачає надання пільг всім реабілітованим відповідно до цього Закону громадянам, без диференціації залежно від підстави, за якою особу було реабілітовано, як це було передбачено в редакції Закону, яка діяла до 05.05.2018.

Відповідно до статті 6 Закону №962-XII, реабілітованим, які мають право на передбачені цим Законом пільги, видається посвідчення єдиного зразка, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Видача цього посвідчення проводиться за місцем проживання виконавчими комітетами відповідних місцевих Рад народних депутатів.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачка має право на пільги і компенсації, встановлені Законом №962-XII.

Відповідно до пункту "г" частини першої статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 01.11.1991 №1788-XII, призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Пунктом 6 розділу XV Прикінцевих положень Закону №1058-IV визначено, що до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом №1788-ХІІ. Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Водночас, нормами підпункту 2 пункту 4 Постанови №654 установлено, що з 1 вересня 2008 року громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні.

Стаття 8 Конституції України гарантує, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону №1788-ХІІ, який має вищу юридичну силу, а не підпункту 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян" №654 від 16.07.2008, зважаючи на те, що остання звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.

Аналогічні правові висновки у подібних правовідносинах викладені Верховним Судом у постановах від 09.04.2020 у справі №446/1525/16-а, від 04.03.2020 у справі №446/1566/16-а, від 16.01.2020 у справі №446/1535/16-а, від 24.10.2019 у справі №446/1526/16-а, від 02.10.2019 у справі №446/1542/16-а.

Судом встановлено, що згідно архівної довідки МВС України в Тернопільській області від 03.04.2024 від №17-Х-1/2024 позивач - ОСОБА_2 , 1940 року народження, на підставі наказу Міністерства Державної Безпеки СРСР №00386 від 20.10.1948 рішенням позасудових органів в адміністративному порядку, як сім`ю кулака - націоналіста, 01.05.1950 було виселено із села Чорнокінці Чортківського району Тернопільської області на спецпоселення в Томську область з конфіскацією майна.

Виселення затверджено Особливою Нарадою при МДБ СРСР від 31.05.1950, протокол №22.

На поселенні під наглядом спецкомендатури позивач перебувала до 17.02.1956.

На підставі Закону України від 17.04.1991 "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" позивач та її батьки - реабілітовані УВС в Тернопільській області 21.01.1992.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 30.03.1992 позивач має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні".

Отже, позивач є репресованою особою, яку реабілітовано, що надає їй право на підвищення призначеної пенсії відповідно до вимог пункту "г" частини першої статті 77 Закону №1788-XII. Наявність такого права гарантується статтею 46 Конституції України.

При цьому суд зауважує, що позивача було визнано саме репресованою особою, яку в подальшому було реабілітовано, а не визнано членом сім`ї реабілітованої особи.

Позивач відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №654 від 16.07.2008 отримує підвищення до пенсії в сумі 43,52 грн, що підтверджується листом відповідача.

Оскільки з 05.05.2018 Законом №962-ХІІ розширено коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги, право на перерахунок підвищення до пенсії у позивача виникло з 05.05.2018.

Відтак, дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови у проведенні перерахунку підвищення пенсії в розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком, згідно пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" є протиправними, а тому право позивача на перерахунок підвищення пенсії в розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком підлягає відновленню шляхом зобов`язання відповідача здійснити відповідний перерахунок пенсії позивача.

Що стосується позовних вимог про визнання протиправними дії відповідача щодо відмови у проведенні перерахунку стажу роботи позивача як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій (заслання), у відповідності до статті 58 Закону №1788-XII та зобов`язати здійснити перерахунок стажу роботи у потрійному розмірі за час відбування покарання у засланні з 01.05.1950 до 17.02.1956, то суд зазначає наступне.

Відповідно до визначення, яке міститься у статті 1 Закону №962-XII, заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов`язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення.

Згідно із частиною першою статті 6 Закону №962-XII в редакції з 05.05.2018, реабілітованим громадянам відповідно до цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.

Також статтею 58 Закону №1788-XII в редакції з 05.05.2018 передбачено, що громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі.

Отже, законодавством передбачено зарахування стажу перебування в засланні особі, яка була виселена на спецпоселення і в подальшому реабілітована, в потрійному розмірі.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач в період з 01.05.1950 до 17.02.1956 перебувала на спецпоселенні на підставі рішення позасудових органів в адміністративному порядку.

За визначенням статті 1-1 Закону №962-XII, заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов`язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення.

На підставі встановленого, період перебування позивача на спецпоселенні 01.05.1950 до 17.02.1956 підлягає зарахуванню до стажу його роботи у потрійному розмірі, а відтак, відповідач протиправно відмовив позивачу у проведенні відповідного перерахунку стажу її роботи як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій (заслання).

Належним способом захисту прав позивача є визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у проведенні перерахунку стажу роботи позивача як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій (заслання), у відповідності до статті 58 Закону №1788-XII та зобов`язання відповідача здійснити позивачу перерахунок стажу роботи згідно статті 58 Закону №1788-XII із застосуванням пільги по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час відбування покарання у засланні з 01.05.1950 до 17.02.1956 на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного режиму 1917-1991 років" від 17.04.1991 №962-XII.

Щодо строку з якого слід здійснити перерахунок пенсії позивачу, то суд враховує частину четверту статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" відповідно до якої:

Перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною першою статті 35, частиною другою статті 38, частиною третьою статті 42 і частиною п`ятою статті 48 цього Закону, провадиться в такі строки:

- у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа.

Позивач звернулася до відповідача із заявою про перерахунок пенсії 05.04.2024.

З огляду на наведене, з 01.04.2024 у позивача виникло право на перерахунок та виплату їй пенсії з урахуванням передбаченого пунктом "г" статті 77 Закону №1788- XII підвищення, а також право на перерахунок стажу роботи згідно зі статтею 58 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та статтею 6 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" у потрійному розмірі за час перебування у засланні з 01.05.1950 до 17.02.1956.

Обраний спосіб захисту порушеного права є належним, достатнім та ефективним для його відновлення.

Перевіряючи дотримання критеріїв, яким має відповідати рішення, дії суб`єкта владних повноважень, визначених частиною другою статті 2 КАС України, суд вважає, що такі не дотримані, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що визначені законами України, не обґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для вчинення дій.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, а тому позов підлягає задоволенню.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позов підлягає до задоволення, на користь позивача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови в нарахуванні і виплаті підвищення до пенсії ОСОБА_1 згідно пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити нарахування і виплату ОСОБА_1 підвищення пенсії в розмірі 50% від мінімальної пенсії за віком згідно пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано, починаючи з 01.04.2024.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови зарахувати час перебування в засланні ОСОБА_1 з 01.05.1950 до 17.02.1956, яка перебувала на спецпоселенні і згодом реабілітована, в потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити з 01.04.2024 перерахунок підвищення пенсії ОСОБА_1 згідно зі статтею 58 Закону України "Про пенсійне забезпеченням", статтею 6 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час перебування у засланні з 01.05.1950 до 17.02.1956.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складено і підписано 20 серпня 2024 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 );

відповідач:

- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: майдан Волі, 3, м. Тернопіль, Тернопільська обл., Тернопільський р-н, 46001, код ЄДРПОУ: 14035769).

Головуючий суддяМартиць О.І.