Рішення № 121109166, 20.08.2024, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 серпня 2024 року справа №320/30372/23

Суддя Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

06.09.2023 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у місті Києві (далі - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління ДПС у місті Києві щодо неприйняття уточнюючої декларації про майновий стан і доходи за звітний (податковий) період 2018 рік ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління ДПС у місті Києві прийняти уточнюючу податкову декларацію про майновий стан і доходи за звітний (податковий) період 2018 рік ОСОБА_1 .

В якості підстави позову позивач зазначила, що відповідачем всупереч вимогам чинного законодавства безпідставно не прийнято уточнюючої податкової декларації про майновий стан і доходи за звітний (податковий) період 2018 року.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Київського окружного адміністративного суду від 06.09.2023 позовну заяву передано на розгляд судді Шевченко А.В.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.09.2023 (суддя Шевченко А.В.) відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

У зв`язку з перебуванням у відпустці судді Київського окружного адміністративного суду Шевченко А.В. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №320/30372/23 передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.04.2024 р. адміністративну справу №320/30372/23 прийнято до провадження судді Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С., ухвалено здійснювати розгляд справи спочатку за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

В матеріалах справи міститься поданий 11.10.2023 відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач заперечує проти вимог позову у повному обсязі, оскільки ОСОБА_1 було подано уточнюючу податкову декларацію про майновий стан і доходи за звітний (податковий) період 2018 року з порушенням строків, що визначені ст.102 ПК України. А тому, податковим органом правомірно відмовлено у прийнятті такої звітності, про що було повідомлено відповідними листами ДПІ у Дніпровському районі Головного управління ДПС у м. Києві від 26.06.2023 №21918/АП/26-15-53-05-03 та від 29.06.2023 №22328/АП/26-15-53-05-03.

Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

07.03.2018 ОСОБА_1 , як продавцем, було укладено договір купівлі-продажу квартири, за яким позивач продала належну їй на праві власності квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Договір було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рохмановою О.В.

Вартість квартири вищевказаним договором склала 673000,00 грн.

За результатом отримання доходу від продажу нерухомого майна позивачем мав бути сплачений податок на доходи фізичних осіб у розмірі 5% від вартості квартири, що становить 33650,00 грн., а також військовий збір в розмірі 1,5% від вартості квартири, що становить 10095,00 грн.

Приватним нотаріусом Рохмановою О.В. для сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору позивачу були надані банківські реквізити податкового органу в Шевченківському районі м. Києва (за місцем знаходження приватного нотаріуса як податкового агента).

Відтак, 07.03.2018 до нотаріального посвідчення договору позивач сплатила податок на доходи фізичних осіб в розмірі 33650, 00 грн. на р/р 33118341700011 та військовий збір в розмірі 10095,00 грн. на р/р 31119063700011, отримувач: УК у Шевченківському р-ні/11011000, код отримувача: 37995466, банк отримувача ГУ ДКСУ у м. Києві, що підтверджується квитанціями №265210016 та №265210018 від 07.03.2023.

15.03.2019 позивачем до контролюючого органу було подано податкову декларацію за 2018 рік, при заповненні якої було помилково зазначено, що суми податків (33 650, 00 грн. податкок на доходи фізичних осіб та 10 095, 00 грн. військового збору) підлягають сплаті самостійно платником податків замість правильного, що зазначені суми вже утримано податковим агентом (нотаріусом) до укладення договору.

20.06.2023 поштою позивач надіслала до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві та до ДПІ у Дніпровському районі ГУДПС у м. Києві податкову декларацію про майновий стан і доходи (уточнюючу) за 2018 рік.

Листами від 26.06.2023 р. №21918/АПП/26-15-53-05-03 та від 29.06.2023 р. №22328/АП/26-15-53-05-03 відповідачем повідомлено мене про те, що за результатами перевірки наявності та достовірності обов`язкових реквізитів (п. 48.1, п. 48.3, п. 48.4, п. 48.7 ст. 48 та п. 49.8 ст. 49 Кодексу) подана мною поштою уточнююча податкова декларація про майновий стан і доходи за звітний (податковий) період 2018 рік, яка була прийнята 23.06.2023 №1641 [29.06.2023 №1650] вважається неподаною у зв`язку з порушенням вимог нормативно-правових актів, а саме: недостовірне значення обов`язкового реквізиту - звітний (податковий) період, оскільки на підставі п. 102.1 ст. 102 Кодексу закінчився строк давності.

З метою захисту порушеного права позивач звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 №2755-VI (далі - ПК України).

Зокрема, цей Кодекс визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов?язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов?язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп. 16.1.3., 16.1.4. п.16.1 ст. 16 ПК України платник податків зобов?язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов?язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно з п. 35.1, п. 35.2. ст. 35 ПК України сплата податків та зборів здійснюється в грошовій формі у національній валюті України, крім випадків, передбачених цим Кодексом або законами з питань митної справи. Сплата податків та зборів здійснюється в готівковій або безготівковій формі (у тому числі з використанням електронних грошей), крім випадків, передбачених цим Кодексом або законами з питань митної справи. Для цілей цього Кодексу обов`язок платника податку щодо сплати податків та зборів на єдиний рахунок, визначений статтею 35-1 цього Кодексу, вважається виконаним з моменту, коли ініціювання переказу є завершеним для такого платника податків згідно із Законом України "Про платіжні послуги".

Відповідно до положень п. 36.1 ст. 36 ПК України податковим обов?язком визнається обов?язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Згідно з пп. 14.1.156 п.14.1 ст. 14 ПК України податкове зобов?язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до ст. 18 ПК України податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов?язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов?язки, встановлені цим Кодексом для платників податків.

Згідно з п. 38.1, п. 38.2 ст. 38 ПК України виконанням податкового обов?язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов?язань у встановлений податковим законодавством строк. Сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, - податковим агентом, або представником платника податку.

Порядок оподаткування операцій з продажу (обміну) об??єктів нерухомого майна визначено ст. 172 ПК України.

Так, відповідно до п. 172.1. ст. 172 ПК України дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) не частіше одного разу протягом звітного податкового року житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати, садового (дачного) будинку (включаючи земельну ділянку, на якій розташовані такі об?єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), а також земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначеної статтею 121 Земельного кодексу України залежно від її призначення, та за умови перебування такого майна у власності платника податку понад три роки, не оподатковується.

При цьому, відповідно до п. 172.2. ст. 172 ПК України дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш як одного з об?єктів нерухомості, зазначених у пункті 172.1. цієї статті, або від продажу об?єкта нерухомості, не зазначеного в пункті 172.1 цієї статті, підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 цього Кодексу.

Згідно з п. 172.4 ст. 172 ПК України під час проведення операцій з продажу (обміну) об?єктів нерухомості між фізичними особами нотаріус посвідчує відповідний договір за наявності оціночної вартості такого нерухомого майна та документа про сплату податку до бюджету стороною (сторонами) договору та щокварталу подає до контролюючого органу за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса інформацію про такий договір, включаючи інформацію про його вартість та суму сплаченого податку в порядку, встановленому цим розділом для податкового розрахунку.

Сума податку визначається та самостійно сплачується через банківські установи особою, яка продає або обмінює з іншою фізичною особою нерухомість, - до нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, міни (пп. а п. 172.5 ст. 172 ПК України).

Згідно з п.п. 168.4.5 п. 168.4 ст. 168 ПК України фізична особа, відповідальна згідно з вимогами цього розділу за нарахування та утримання податку, сплачує (перераховує) його до відповідного бюджету, зокрема, у разі нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу майна резидентами та нерезидентами, посвідчення договорів дарування чи видачі свідоцтв про право на спадщину нерезидентам - за місцем нотаріального посвідчення таких договорів (одержання свідоцтв).

Оскільки податок на доходи фізичних осіб та військовий збір сплачувались позивачем до посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна, то саме на приватного нотаріуса, як на податкового агента, було покладено обов?язок утримання таких податків, а тому вони мали бути сплачені за місцем нотаріального посвідчення відповідного договору.

Податок на доходи фізичних осіб та військовий збір були сплачені ОСОБА_1 у відповідності до вимог законодавства на банківські реквізити податкового органу в Шевченківському районі м. Києва, що підтверджується матеріалами справи.

Як було зазначено вище, 15.03.2019 позивачем до контролюючого органу було подано податкову декларацію за 2018 рік, при заповненні якої було помилково зазначено, що суми податків (33650, 00 грн. податку на доходи фізичних осіб та 10095,00 грн. військового збору) підлягають сплаті самостійно платником податків замість правильного, що зазначені суми вже утримано податковим агентом (нотаріусом) до укладення договору.

Відповідно до п. 50.1 ст. 50 ПК України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов?язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Виявивши відповідну помилку та виправивши її позивач подала податковому органу податкову декларацію про майновий стан і доходи (уточнюючу) за 2018 рік.

Відповідно до п. 49.8, п. 49.9 ст. 49 ПК України прийняття податкової декларації є обов`язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов`язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають. За умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом.

Згідно з п. 49.10 ст. 49 ПК України відмова посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від`ємного значення об`єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов`язань тощо) забороняється.

Відповідно до п. 49.12 ст. 49 ПК України у разі отримання відмови контролюючого органу у прийнятті податкової декларації платник податків має право оскаржити рішення контролюючого органу у порядку, передбаченому статтею 56 цього Кодексу.

Згідно з п. 49.13 ст. 49 ПК України у разі якщо в установленому законодавством порядку буде встановлено факт неправомірної відмови контролюючим органом (посадовою особою) у прийнятті податкової декларації, остання вважається прийнятою у день її фактичного отримання контролюючим органом.

Судом встановлено, що відмова відповідача у прийнятті уточнюючої декларації позивача мотивована закінченням строків давності, передбачених п. 102.1 ст. 102 ПК України, з приводу чого суд зазначає наступне.

Строки давності та їх застосування встановлюються статтею 102 ПК України.

Відповідно до п. 102.1 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов?язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня - у разі проведення перевірки операції відповідно до статей 39 і 392 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов?язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов?язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов?язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації або уточнюючої декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов?язань, в межах поданих уточнень, за такою податковою декларацією протягом 1095 днів (2555 дня - у разі проведення перевірки відповідно до статей 39 і 39-2 цього Кодексу) з дня подання уточнюючого розрахунку (декларації).

Судом встановлено, що податкова декларація за 2018 рік була подана позивачем до контролюючого органу 15.03.2019.

Відтак, керуючись положеннями п. 50.1 ст. 50 ПК України протягом 1095 днів, рахуючи від 15.03.2019, позивач мала право подати до податкового органу уточнюючу декларацію до 15.03.2022.

Разом з тим, на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), зупиняється перебіг строків давності, передбачених ст. 102 ПК України (абзац одинадцятий п. 52-2 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» ПК України (в редакції, чинній на момент подання уточнюючої податкової декларації).

Отже, платник податків, має право подати уточнюючий розрахунок до раніше поданої податкової звітності після закінчення строку давності, визначеного ст. 102 ПКУ, який припадає на період, починаючи з 18 березня 2020 року і по останній календарний день місяця карантина, оскільки строки давності, визначені ст. 102 ПК України, збільшуються на весь період дії карантину.

Вказане додатково підтверджується роз`ясненнями Державної податкової служби України «Строки давності для подання уточнюючої податкової звітності продовжуються на період карантину», розміщеними на cari https://nvp.tax.gov.ua/media-ark/news-ark/print- 493280.html.

Таким чином, позивач мала право подати уточнюючий розрахунок (уточнюючу податкову декларацію) до раніше поданої податкової декларації після закінчення строку давності, визначеного ст. 102 ПК України, який припав на період, починаючи з 18 березня 2020 року і по останній календарний день місяця карантину, оскільки строки давності, визначені ст. 102 ПК України, збільшуються на весь період дії карантину. А отже, право позивача на надання контролюючому органу уточнюючої податкової декларації не було втрачено.

Окрім того, відповідно до п. 102.9 ст. 102 ПК України, який був чинним станом на день подачі мною уточнюючої податкової декларації, на період дії правового режиму воєнного, надзвичайного стану, що вводиться в Україні, зупиняється перебіг строків, визначених цим Кодексом, іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Указом Президента України від 24.02.2022 р. №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, в Україні з 24.02.2022 р. запроваджено воєнний стан, який триває станом на поточну дату.

Відносно зупинення перебігу строку давності подання спірної уточнюючої декларації відповідачем жодних пояснень не надано.

За наведених обставин у сукупності суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо неприйняття у позивача уточнюючої податкової декларації про майновий стан і доходи за 2018 рік є протиправними та створюють додатковий тягар для платника податків з незалежних від нього обставин, з огляду на що, враховуючи межі повноважень суду, позовні вимоги підлягають задоволенню у обраний позивачем спосіб захисту.

Решта доводів та заперечень висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Суд звертає увагу, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування

Згідно із положеннями статті 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За наведених обставин у сукупності, позовні вимоги підлягають задоволенню у заявлений позивачем спосіб захисту, що на переконання суду, повністю призведе до відновлення його порушених прав та законних інтересів.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст.139 КАС України.

Позивачем під час розгляду справи було сплачено судовий збір на суму 2147,20 грн.

Враховуючи задоволення позовних вимог, на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2147,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2-10, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити;

Визнати протиправними дії Головного управління ДПС у місті Києві щодо неприйняття уточнюючої декларації про майновий стан і доходи за звітний (податковий) період 2018 рік ОСОБА_1 ;

Зобов`язати Головне управління ДПС у місті Києві прийняти уточнюючу податкову декларацію про майновий стан і доходи за звітний (податковий) період 2018 рік ОСОБА_1 ;

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати по сплаті судового збору у сумі 2147,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головне управління ДПС у місті Києві.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Парненко В.С.