Рішення № 121092256, 20.08.2024, Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 212/2159/24

2/212/1543/24

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 серпня 2024 року м. Кривий Ріг

Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Дехти Р.В., за участю секретаря судового засідання Зюркевич В.В., у відсутності учасників справи, без здійснення фіксування судового процесу, за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ст.247 ЦПК України, розглянувши в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом КОМУНАЛЬНОГО НЕКОМЕРЦІЙНОГО ПІДПРИЄМСТВА «КРИВОРІЗЬКА МІСЬКА ЛІКАРНЯ №16» криворізької міської ради до ОСОБА_1 ; треті особи: ВИКОНАВЧИЙ КОМІТЕТ ПОКРОВСЬКОЇ У МІСТІ РАДИ, ДЕПАРТАМЕНТ РОЗВИТКУ ІНФРАСТРУКТУРИ МІСТА ВИКОНКОМУ КРИВОРІЗЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ про втрату права користування службовою квартирою, виселення та зняття з реєстрації місця проживання,

встановив:

26 лютого 2024 року позивач КОМУНАЛЬНЕ НЕКОМЕРЦІЙНЕ ПІДПРИЄМСТВО «КРИВОРІЗЬКА МІСЬКА ЛІКАРНЯ №16» криворізької міської ради звернувся до Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області із позовом до ОСОБА_1 ; треті особи: ВИКОНАВЧИЙ КОМІТЕТ ПОКРОВСЬКОЇ У МІСТІ РАДИ, ДЕПАРТАМЕНТ РОЗВИТКУ ІНФРАСТРУКТУРИ МІСТА ВИКОНКОМУ КРИВОРІЗЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ про втрату права користування службовою квартирою, виселення та зняття з реєстрації місця проживання.

Позовна заява обґрунтована тим, що відповідачу, який перебував у трудових відношеннях з КНП «Криворізька міська лікарня №16» КМР працюючи лікарем-стажистом у приймальному відділенні з 16.04.2020 по 23.09.2020 була виділена для проживання службова однокімнатна квартира АДРЕСА_1 . Так як квартира є службовою і виділялась Відповідачу тільки на період праці у КНП «Криворізька міська лікарня №16» КМР, то Відповідач, при звільнені втратив право на користування службовою квартирою, підлягає виселенню та зняттю з реєстрації.

05.03.2024 року ухвалою суду відкрито провадження, призначено підготовче засідання.

03.06.2024 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судове засідання представник позивача не з`явився, своєю заявою просив суд розглянути справ за його відсутності.

Відповідач до суду не з`явися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суду не повідомив, відзив на позов не надав, клопотань про відкладення до суду не надходило.

Представники третіх осіб просили суд розглянути справу за їхньої відсутності надали відповідні заяви.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК Україниу разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, не подав відзив, позивач не заперечує проти заочного вирішення справи, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до вимог ч. 2 ст.247ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Наявних у справі матеріалів про права та обов`язки сторін, достатньо для її розгляду у відсутності відповідача.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд, вислухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст. 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Це ж положення закріплено в ст. 9 Житлового кодексу України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Стаття 118 Житлового кодексу України передбачає, що службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

Згідно з ч.1 ст. 122 Житлового кодексу України, на підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті ради видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення.

Відповідно до ст. 123 Житлового кодексу України порядок користування службовими жилими приміщеннями встановлюється цим Кодексом та іншими актами законодавства України.

До користування службовими жилими приміщеннями застосовуються правила про договір найму жилого приміщення, крім правил, передбаченихстаттями 73 - 76,79 - 83,85,90,частиною шостою статті 101,статтями 103 - 106цього Кодексу.

Відповідно до ст. 124 Житлового кодексу України робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

У ст. 125 Житлового кодексу України міститься вичерпний перелік осіб, яких не може бути виселено з службових жилих приміщень без надання іншого жилого приміщення.

Проте, Відповідач не входять до зазначеного переліку осіб, яких не може бути виселено, оскільки він не підпадає під перелік виключень.

Отже, з моменту припинення трудових відносин із позивачем, який є власником службового житла, для відповідача перестають існувати правові підстави користування ним, що, по суті, робить подальше користування незаконним і призводить до виникнення в позивача, який надав службове житлове приміщення для проживання, права на звернення до суду з позовом про виселення в будь-який час, поки триває це правопорушення.

Можливість отримання особою службового житла прямо пов`язана з її перебуванням у трудових відносинах із підприємством, установою, організацією та наявною у зв`язку з цим потребою проживання за місцем роботи або поблизу нього ч. 1 ст. 118 Житлового кодексу України. Незважаючи на те, що за чинним законодавством України службове житло не належить до житлових приміщень із фондів житла для тимчасового проживання, його використання не має постійного характеру, оскільки обмежується часом перебування особи, якій воно було надане, у трудових правовідносинах із роботодавцем. Відтак стає очевидним, що той, хто користується службовим житловим приміщенням, усвідомлює свій обов`язок щодо його звільнення після припинення трудових правовідносин із підприємством, установою, організацією, яка є його власником, а формулювання приписів Житлового кодексу України із цього питання є досить чітким, щоб їх розуміти.

Відповідач знав,що користується службовим житлом, знав, що після припинення правовідносин з роботодавцем він зобов`язаний звільнити надане йому житлове приміщення, однак не виконав вимоги закону.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та частиною четвертою статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

В основу тимчасовості проживання в службовому житловому приміщенні покладено право власності на нього як на нерухоме майно, що належить державі в особі уповноважених підприємства чи установи або громадській чи кооперативній організації. Відповідно до положень ст. 124 ЖК, робітники і службовці, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, підлягають виселенню зі службового житлового приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого житлового приміщення. Тим самим єдиною підставою для виселення зі службового житла законодавство України визначає припинення трудових (службових) відносин наймача з власником службового житлового приміщення.

Попри те, що в Україні виселення зі службового житла закон чітко пов`язує з припиненням трудових або службових відносин наймача з власником цього житла, ст. 8 Конвенції визнає правомірним втручання органів державної влади у право особи на повагу до свого приватного й сімейного життя та свого житла, якщо воно не лише здійснюється у зв`язку із законом, але є необхідним в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Аналізуючи легітимну (у розумінні ст. 8 Конвенції) мету виселення особи зі службового житла, після припинення її трудових відносин із роботодавцем, який надав це житло, вона повинна повернути службове приміщення, щоб у ньому мали можливість проживати інші працівники. Звідси мета виселення полягає саме в забезпеченні прав інших громадян і прав державних і громадських організацій, які є власниками службових житлових приміщень або за якими останні закріплені на праві оперативного управління.

Разом із тим наявність конкретних працівників, характер трудових чи службових відносин із роботодавцем яких потребує проживання в зазначеному службовому приміщенні, та їх важливість і необхідність для інтересів підприємства, установи, організації, яким належить службове житло, є вагомим аргументом на підтвердження вказаної суспільної потреби.

Статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Зазначений спосіб захисту права власності застосовується в тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю.

Аналогічної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду України у постанові по справі № 653/1096/16-ц від 04.07.2018 у якій, Верховний Суд вказав, що службове житло надається особі тимчасово, допоки з роботодавцем, який надав це житло, її пов`язують трудові правовідносини. Після їх припинення службове житло має бути повернене роботодавцю для того, щоб у ньому мали можливість проживати інші працівники.

Незаконне утриманнявідповідачем вказаноїслужбової квартирипозбавляє можливостідержаву забезпечитижитловою площеюінших працівників які потребують поліпшення житлових умов, чим спричиняється шкода їх законним інтересам та правам, а також інтересам держави в частині можливості забезпечення останніх службовими житловими приміщеннями.

Велика Палата Верховного Суду у постанові по справі № 653/1096/16-ц від 04.07.2018 вирішила відступити від висновку викладеного у постанові Верховного Суду України у постанові від 27.01.2016 у справі №6-2913цс15 в частині застосування позовної давності у спорах про виселення. Велика Палата Верховного Суду вважає, що з моменту, коли перестали існувати правові підстави для користування службовим житлом, особа, якій воно було надане, володіє ним незаконно, і власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном шляхом виселення. Отже, позов про виселення є негаторним (п. 49 постанови);

Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення. А тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення (п. 52 постанови).

У відповідності дост.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), які містяться у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи надані докази суд дістається висновку, що позовні вимоги позивача, ґрунтуються на законі, доведенні належними та допустимими доказами та підлягають задоволенню в повному обсязі.

При вирішенніпитання пророзподіл судовихвитрат судвиходить зположень п.1ч.2ст.141ЦПКУкраїни,згідно якоїсудовий збірпокладається навідповідача, у разі задоволення позову, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача 6056 грн (Шість тисяч п`ятдесят шість гривень 00 копійок ) сплаченого судового збору.

Керуючись ст.ст.4,5,13,19,76-81,89,133,141,258-259,263-265, 354 ЦПК України, суд,

ухвалив:

Задовольнити позов КОМУНАЛЬНОГО НЕКОМЕРЦІЙНОГО ПІДПРИЄМСТВА «КРИВОРІЗЬКА МІСЬКА ЛІКАРНЯ №16» КРИВОРІЗЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ до ОСОБА_1 про втрату права користування службовою квартирою, виселення у повному обсязі.

Визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 втратившим право користування службовою квартирою АДРЕСА_2 .

Виселити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з квартири АДРЕСА_2 .

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . ідентифікаційний код № НОМЕР_1 на користь КОМУНАЛЬНОГО НЕКОМЕРЦІЙНОГО ПІДПРИЄМСТВА «КРИВОРІЗЬКА МІСЬКА ЛІКАРНЯ №16» криворізької міської ради код ЄДРПОУ 01986233 понесені по справі судові витрати по сплаті судового збору у сумі 6056,00 гривень ( Шість тисяч п`ятдесят шість гривень 00 копійок).

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду.

Повний текст рішення складено 20 серпня 2024 року

Суддя: Р. В. Дехта