Ухвала суду № 12104194, 19.04.2010, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2010 р. Справа № 8660/10 Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді Богаченка С.І.

Суддів Багрія В.М. , Старунського Д.М.

при секретарі судового засідання Балич М.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2009 року в справі за позовом Адвокатського об’єднання «Адвокатська компанія «Укрзахідюрсервіс» до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И Л А :

Адвокатське об’єднання «Адвокатська компанія «Укрзахідюрсервіс» звернулось 01.07.2009 року в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова про визнання нечинним та скасування податкових повідомлень-рішень від 16.06.2009 року за №0001222302/0/16429 та за №0001232302/0/16430, прийнятих ДПІ у Залізничному районі м.Львова. Позовні вимоги мотивовані тим, що висновки органу державної податкової служби є безпідставні та необгрунтовані, оскільки платником податків у відповідності до вимог чинного законодавства сформовано податковий кредит та віднесено до валових витрат витрати за надані послуги.

При цьому, позивач зазначив, що обставини на які покликається орган державної податкової служби в акті перевірки не можуть свідчити про фіктивність контрагентів.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2009 року позов задоволено. Постановлено скасувати, прийняті Державною податковою інспекцією у Залізничному районі м.Львова, податкові повідомлення-рішення від 16.06.2009 року за №0001222302/0/16429 та за №0001232302/0/16430.

Не погодившись із постановою її оскаржила Державна податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова, вважає, що судом при винесенні рішення допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення позовних вимог.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції та винести нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Вказує на те, що при винесенні оскаржуваної постанови судом порушено ст.86 КАС України, якою передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Зокрема, судом не надано належної оцінки доказам представленим відповідачем.

Крім того, судом порушено вимоги п.2 ст. 215, ст.203, ст.228 Цивільного кодексу України, згідно з якими недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Також судом порушено вимоги п.п.5.2.1 п.5.2 та п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств, не застосовано норми п.п.3.2.1 п.3.2 ст.З Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», порушено вимоги п.п.5.2.1 п.5.2 та п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та порушено норми п.п.7.4.1, п.п.7.4.4 та п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Заслухавши суддю доповідача, проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що дана апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції правомірно виходив з того, що 03.01.2009 року між позивачем (замовник) та ТзОВ «Експортно-імпортна компанія «Симфонія» (виконавець) укладено договір про надання юридичних послуг, згідно п.1.4 якого, виконавець зобов'язувався надати: правовий аналіз чинного законодавства України на предмет процедури виділення відповідних земельних ділянок з цільовим призначенням для будівництва об'єктів промисловості з метою укладення договорів оренди; правове забезпечення процедури підготовки необхідної юридично-технічної документації для виділення відповідних земельних ділянок з цільовим призначенням для будівництва об'єктів промисловості з метою укладення договорів оренди; правовий аналіз та рекомендації щодо обрання оптимального способу виділення відповідних земельних ділянок з цільовим призначенням для будівництва об'єктів промисловості з метою укладення договорів оренди з урахуванням вимог чинного законодавства України з даного питання; надання юридичних висновків та правова експертиза супроводу реалізація права оренди земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва об'єкта промисловості; правовий аналіз та юридичний супровід процедури укладення відповідних договорів оренди земельних ділянок з цільовим призначенням для будівництва об'єктів промисловості; правова експертиза та представлення на розгляд Замовника правового аналізу процедури виділення земельних ділянок для будівництва під'їзних шляхів, в тому числі, залізничних до об'єктів промисловості з метою укладення відповідних договорів оренди таких земельних ділянок; надання замовнику відповідних висновків та консультацій правового характеру з питань розробки, погодження та затвердження проектів будівництва об'єктів промисловості, відповідно до чинного законодавства України; правовий супровід та юридичне забезпечення замовника шляхом підготовки відповідних правових рекомендацій та висновків в ході правового забезпечення останнім процедури будівництва та здачі в експлуатацію відповідних об'єктів промисловості; правовий аналіз інвестиційної діяльності в ході реалізації проектів з будівництва об'єктів промисловості та регулювання подібної діяльності чинним законодавством України; юридична експертиза та надання у розпорядження замовника відповідних рекомендацій щодо особливостей застосування природоохоронного, трудового та галузевого законодавства України в ході будівництва об'єктів промисловості.

За результатами позапланової виїзної перевірки Адвокатського об’єднання Адвокатської компанії «Укрзахідюрсервіс» з питань дотримання вимог законодавства за період з 01.04.2006 року по 12.05.2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2006 року по 12.05.2009 року ДПІ у Залізничному районі м.Львова складено акт за №1197/23-2/19335750 від 27.05.2009 року та прийнято податкові повідомлення-рішення від 16.06.2009 року:

·          за №0001222302/0/16429, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 2776499 грн. 00 коп., в тому числі за основним платежем - 2071666 грн. 00 коп. та штрафні (фінансові) санкції - 704833 грн. 00 коп.;

·          за №0001232302/0/16430, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 2589583 грн. 00 коп., в тому числі за основним платежем -2589583 грн. 00 коп. та штрафні (фінансові) санкції - 1554088 грн. 00 коп.

В акті перевірки зазначено, що правочини між позивачем і його контрагентами ТзОВ «Експортно-імпортна компанія «Симфонія» та ТзОВ «Комунікаційно-сервісна компанія «Форест» є, в силу ст. ст. 215, 203 та 228 ЦК України нікчемними, оскільки згадані товариства не знаходяться за юридичною адресою, їхня діяльність не пов'язана з наданням юридичних послуг; не звітують до органів державної податкової служби або подають звіти з нульовими показниками. Крім того, за вироком Шевченківського районного суду м.Києва ОСОБА_1 (брав участь у створенні ТзОВ «Експортно-імпортна компанія «Симфонія») визнано винним у вчиненні злочину передбаченого ст.205 ч.2 КК України; дане товариство ліквідовано за рішенням суду.

Фактичне надання таких послуг підтверджується наявними в матеріалах справи актом прийому виконаних робіт від 27.02.2009 року та правовою довідкою (ТзОВ «Експортно-імпортна компанія «Симфонія»), актом прийому виконаних робіт від 31.03.2009 року та звітом про виконану роботу (ТзОВ «Комунікаційно-сервісна компанія «Форест»).

Використання згаданих послуг в господарській діяльності підтверджується наявним в матеріалах справи договором про надання адвокатських послуг, правового обслуговування та представництва від 05.01.2009 року, предметом якого є надання згаданих вище послуг в процесі будівництва запроектованого цементного заводу.

Позивачем надані послуги було оплачено, що не заперечується сторонами та підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями та виписками по особовому рахунку позивача, у зв'язку з чим витрати на оплату таких були включені до валових витрат.

Від контрагентів позивачем було отримано податкові накладні від 20.03.2009 року за №2003, від 19.03.2009 року за №1903, від 24.02.2009 року за №2402 та від 27.02.2009 року за №2702, на підставі яких було сформовано податковий кредит.

У відповідності до вимог пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Частиною 4 підпункту 5.3.9 п.5.3 цієї ж статті передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

В матеріалах справи наявні акти прийому виконаних робіт, правова довідка та звіт про виконану роботу, договір про надання адвокатських послуг, правового обслуговування та представництва від 05.01.2009 року, які в своїй сукупності вказують на те, що понесені витрати на оплату послуг ТзОВ «Експортно-імпортна компанія «Симфонія» та ТзОВ «Комунікаційно-сервісна компанія «Форест» пов'язані з господарською діяльністю адвокатського об'єднання та підтверджуються відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Зазначені обставини давали право позивачу включити згадані витрати до складу валових витрат.

Як передбачено п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не дозволяється включення до податкового кредиту, згідно з підп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 даного Закону, будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів у оплату вартості таких робіт (послуг) (редакція чинна на момент проведення перевірки).

Підпункт 7.5.1 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачає, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій;

-або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) – в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

-або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів(робіт, послуг).

Судом встановлено, що позивачем на підтвердження обгрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за перевірений період були надані податкові накладні, що знаходяться в матеріалах справи, які не мали недоліків та порядок заповнення яких, відповідав встановленому чинним законодавством.

Окрім того, відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підп. „а", „в", „г", „д" п.10.1 ст.10 вищезазначеного Закону, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п. 10.2 ст. 10 Закону).

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування.

У відповідності до вимог підп.7.2.6 п.7.2 ст.7 згаданого Закону, зокрема, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

В матеріалах справи наявні правова довідка та звіт про виконану роботу, що підтверджує реальність виконання вказаних послуг. Крім того, в матеріалах справи наявний Договір про надання адвокатських послуг, правового обслуговування та представництва від 05.01.2009 року, який вказує на те, що надані ТзОВ «Експортно-імпортна компанія «Симфонія» та ТзОВ «Комунікаційно-сервісна компанія «Форест» послуги в подальшому призначались для ВАТ «Миколаївцимент».

Не знаходження товариств за юридичною адресою , подання звітів з нульовими показниками не є самостійною правовою підставою для визнання правочинів нікчемними, виключення з податкового кредиту сум податку на додану вартість та нарахування податку на прибуток.

Судом також досліджувались обставини добросовісності позивача при вчиненні згаданих господарських операцій з ТзОВ «Експортно-імпортна компанія «Симфонія» та з ТзОВ «Комунікаційно-сервісна компанія «Форест», на що платником податків було представлено Свідоцтва про реєстрацію платників податку на додану вартість відповідно за №100061889 від 30.08.2007 року та за №100074329 від 30.10.2009 року, витяги з офіційного веб-сайту Державної податкової адміністрації України щодо згаданих контрагентів, згідно яких згадані свідоцтва анульовано відповідно 28.05.2009 року та 17.07.2009 року - після вчинення господарських операцій. Таким чином, на час укладення правочинів позивач мав офіційно оприлюднену інформацію щодо своїх контрагентів з метою зменшення ризиків негативних наслідків вчинення господарських операцій.

За таких обставин, добросовісність та обачність позивача по згаданих господарських операціях підтверджується тим, що ним була зібрана оприлюднена інформація, яка б вказувала на недобросовісність його контрагента.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу — землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Таким чином, висновки органу державної податкової служби, викладені в акті перевірки, не є достатньо обґрунтованими та не знайшли свого підтвердження зібраними у справі належними та допустимими доказами, а тому, у суду відсутні правові підстави вважати податкові повідомлення-рішення яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток правомірними.

На підставі наведеного, судова колегія вважає, що судом першої інстанції доводи апеляційної скарги в цілому суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а також відсутня невідповідність висновків суду обставинам справи.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160 ч. 3, 195, 196 ч.4, 198, 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2009 року по справі 2а-4271/09, без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Богаченко С.І.

Судді Багрій В.М. , Старунський Д.М.

Повний текст виготовлений 23.04.2010 року.