Рішення № 12103091, 04.10.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ 27/27804.10.10 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Т.М.М»

про стягнення 100490, 82 грн.

Суддя: Дідиченко М.А.

Секретар: Приходько Є. П.

Представники сторін:

від позивача: Науменко А. В. –представник за довіреністю від 13.03.2010 року;

від відповідача: Случак О.О. –представник за довіреністю від 04.08.2010 року.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю«Ласка Лізинг»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Т.М.М»про стягнення заборгованості у сумі 94440, 96 грн. - основного боргу, 4575, 11 грн. –неустойки, 790, 64 грн. –інфляційних нарахувань та 684, 11 грн. –3 % річних, з підстав порушення відповідачем умов договору щодо строків внесення лізингових платежів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.07.2010 року порушено провадження у справі та призначено розгляд на 07.09.2010 року.

Представник позивача у судовому засіданні 07.09.2010 року подав повідомлення про зміну своєї поштової адреси та просив суд направляти поштову кореспонденцію на адресу: 03150, м. Київ, вул. Горького, буд. 172. Крім того, позивач частково подав витребувані ухвалою суду докази.

Представник відповідача у судовому засіданні 07.09.2010 року подав витребувані ухвалою суду докази та заявив клопотання про оголошення перерви для надання можливості сторонам провести звіряння взаєморозрахунків.

Ухвалою суду від 07.09.2010 року призначено розгляд справи на 20.09.2010 року.

Представник позивача у судовому засіданні 20.09.2010 року надав суду докази направлення акту звірки взаєморозрахунків на адресу відповідача.

Представник відповідача у судовому засіданні 20.09.2010 року подав акт звірки взаєморозрахунків.

Крім того, сторони заявили клопотання про продовження строку вирішення спору.

Суд задовольнив подане сторонами клопотання про продовження строку вирішення спору, та оголосив перерву до 04.10.2010 року.

Представник позивача у судовому засіданні 04.10.2010 року подав докази, витребувані ухвалою.

Представник відповідача у судовому засіданні 04.10.2010 року подав відзив на позовну заяву, у якому просив в задоволені позовних вимог відмовити.

У відзиві відповідач посилається не те, що оскільки вартість предмету лізингу та розміри лізингових платежів за договором №1139/12/2007 від 25.12.2007 р. встановлені в умовній одиниці (долар США), а чинним законодавством України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня, законним платіжним засобом є грошова одиниця –гривня, зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України –гривні.

До того ж, у відзиві відповідач додає, що оскільки договірні відносини позивача та відповідача, які виникли за договором №1139/12/2007 від 25.12.2007 р. не є зовнішньоекономічними, відповідно, грошове зобов’язаннями за даним договором повинно бути виражене і підлягає оплаті у гривнях.

Відповідач також посилається на те, що у договорі №1139/12/2007 від 25.12.2007 р. відсутня ціна договору, що суперечить ч. 2 ст. 189 ГК України.

Крім того, відповідач зазначає, що розрахунок суми позовних вимог є невірним, оскільки в ньому не зазначено правильного курсу Національного банку України для долара США, який застосовувався при розрахунку лізингового платежу для кожного лізингового періоду.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, –

ВСТАНОВИВ:

25.12.2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю«Ласка Лізинг»(надалі - лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю«Фірма «Т.М.М»(надалі - лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу № 1139/12/2007 (надалі - договір).

Згідно п. 1.1 договору лізингодавець зобов’язується придбати у свою власність транспортний засіб (надалі - майно) у відповідності із встановленою лізингоодержувачем специфікацією продавця (вантажний автомобіль, марки та моделі - машину комбіновану на шасі МА3-533702), та передати його без надання послуг по керуванню та технічної експлуатації лізингоодержувачу у якості предмету лізингу у тимчасове володіння та користування за плату, а лізингоодержувач зобов’язується прийняти його на умовах договору.

Відповідно до п. 3.1 договору передача лізингодавцем майна, а також необхідних засобів та документів, які є невід'ємною частиною майна, та прийняття його лізиногоодержувачем на правах володіння та користування здійснюється шляхом підписання акту здачі-приймання майна.

Позивач до суду акту здачі-приймання майна не надав, але у матеріалах справи наявна видаткова накладна №РН-0000226 від 19 червня 2008 р. на суму 366 003, 80 грн., згідно якої ТОВ «Ласка Лізинг»передало уповноваженому представнику ТОВ «Фірми «Т.М.М.»машину комбіновану на шасі МА3-533702, що є предметом фінансового лізингу у договорі фінансового лізингу № 1139/12/2007, від 25.12.07 року.

Факт одержання майна уповноваженим працівником ТОВ «Фірма «Т.М.М.»підтверджується довіреністю серії НБЛ №614820 від 17 червня 2008 року, наявною в матеріалах справи.

На підставі зазначеного суд прийшов до висновку, що позивачем було передано, а відповідачем прийнято майно, що є предметом фінансового лізингу за договором фінансового лізингу № 1139/12/2007, від 25.12.07 року.

Відповідно до п. 2.3 договору вартість майна, яке передається ТОВ «Ласка Лізинг»до ТОВ «Фірма «Т.М.М.», складає суму еквівалентну 68 515, 00 «у.о.», в тому числі ПДВ у розмірі 20% - 11 419, 17 «у.о.», виражена у гривнях України.

Згідно з п.7.1. договору сторони погодили, що валютою договору є умовна одиниця.

Під умовною одиницею розуміється сума, відображена в гривнях та дорівнює одному долару США по курсу згідно пункту 7.1.1. договору.

Пунктом 7.1.1. договору визначені такі поняття:

- «Курс1» - курс, встановлений НБУ для одного долару США станом на 25.12.07 р.;

- «Курс2»- курс, встановлений НБУ для одного долару США на дату, визначену для проведення чергового лізингового платежу згідно графіку внесення платежів.

Відповідно до п.7.1.2. договору поточний лізинговий платіж, який підлягає оплаті в гривнях, розраховується як додаток суми лізингового платежу відображеної в «у.о.»згідно «Графи 3»додатку №1 на відповідну дату проведення платежу та «Курс2». При цьому в погашення вартості майна відноситься сума, відображена в гривнях та розрахована як додаток відповідної суми в «у.о.», зазначеної в «Графі 4»додатка №1 та «Курсу1».

Вартість майна (включаючи ПДВ), яке передається ТОВ «Ласка Лізинг»до ТОВ «Фірма «Т.М.М.», в гривнях складає суму авансу, внесеного у відповідності до п.7.4 договору, загальну суму платежів в погашення вартості майна, зазначену в «графі 4»графіка внесення платежів по «Курсу1»та викупну вартість, зазначену в додатку №1 до договору по «Курсу1».

Відповідно до п.7.5. договору лізингові платежі нараховуються за кожний період строку фінансового лізингу. Розмір лізингового платежу за кожний період строку фінансового лізингу зазначений в додатку №1 до договору.

Порядок та строки внесення грошових сум в рахунок оплати лізингових платежів вказаний у графіку внесення платежів (п.7.6. договору).

30.07.2009 року сторони підписали додаткову угоду № 1139/12/2007/R до договору фінансового лізингу № 1137/12/2007 від 25.12.2007 року, якою було викладено у новій редакції графік внесення платежів.

Відповідно до п.7.7 договору лізингоодержувач зобов’язаний вносити всі грошові суми в рахунок оплати лізингових платежів в обсязі і в строки, встановлені в графіку внесення платежів, незалежно від виставлення або одержання рахунків лізингодавця, а також, незалежно від фактичного користування майном, в тому числі, в період технічного обслуговування, ремонту, втрати майна, протягом строку фінансового лізингу або до моменту дострокового припинення договору.

Відповідно до графіку внесення платежів, відповідач повинен був провести лізингові платежі 06.01.2010 р., 06.02.2010 р., 06.03.2010 р., 06.04.2010 р., 06.05.2010 р., 06.06.2010 р., 06.07.2010 р. відповідно.

Проте, відповідач з лютого по липень 2010 р. лізингові платежі не перерахував. Лізинговий платіж за період з 07.12.2009 року по 06.01.2010 року перерахований відповідачем частково, у розмірі 12666, 69 грн.

У зв’язку з наведеним, позивач просить суд стягнути з відповідача 94440, 96 грн. - основного боргу за період з грудня 2009 року по липень 2010 року.

Згідно ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно п. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг», фінансовий лізинг –це вид цивільно-правових відносин, що виникають з договору фінансового лізингу.

Згідно з частиною 2 статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг»за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Пункт 3 частини 2 статті 11 Закону України «Про фінансовий лізинг»встановлює, що лізингоодержувач зобов’язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Відповідно до статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг»сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

У відзиві на позовну заяву відповідач посилається не те, що оскільки вартість предмету лізингу та розміри лізингових платежів за договором встановлені в умовній одиниці (долар США), а чинним законодавством України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня, законним платіжним засобом є грошова одиниця –гривня, зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України –гривні.

До того ж, у відзиві відповідач додає, що оскільки договірні відносини позивача та відповідача, які виникли за договором не є зовнішньоекономічними, відповідно, грошове зобов’язаннями за даним договором повинно бути виражене і підлягає оплаті у гривнях.

Проте, суд не погоджується із зазначеним твердженням відповідача, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 524 ЦК України зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України.

Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.

Відповідно до ст. 35 Закону України «Про Національний банк України», гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України за всіма видами платежів.

Згідно із ст. 189 ГК України ціна (тариф) у цьому Кодексі є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб’єкти господарювання.

Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі в гривнях. Ціна у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

Відповідно до п. 2 ст. 198 ГК України грошові зобов’язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов’язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства.

Ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»передбачено, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов’язань.

Укладений між сторонами спору договір фінансового лізингу не є зовнішньоекономічними договором, оскільки відповідно до ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»зовнішньоекономічний договір (контракт) –це матеріально оформлена угода двох або більше суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов’язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»«резиденти»це:

- фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання на території України, у тому числі ті, що тимчасово перебувають за кордоном;

- юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням на території України, які здійснюють свою діяльність на підставі законів України;

- дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва України за кордоном, які мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також філії та представництва підприємств і організацій України за кордоном, що не здійснюють підприємницької діяльності.

Так як і позивач і відповідач є резидентами України, мають місцезнаходження на території України та здійснюють свою діяльність згідно законів України, відповідно ціна в договорі повинна визначатись у гривнях, що і погоджено сторонами у п. 2.3. Розрахунки між сторонами договору також підлягають здійсненню у гривнях, що погоджено сторонами у п. 7.1 договору. У той же час, сторони не позбавлені права визначити у договорах фінансового лізингу грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті, що передбачено ст. 524 ЦК України.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Так, вище перелічені законодавчі акти, хоча і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов’язань в іноземній валюті, визначення грошового еквіваленту зобов’язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов’язання у випадку зміни курсу НБУ національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що умови договору не суперечать законодавству України, відповідно заперечення відповідача є необґрунтованими та судом відхиляються.

Крім того, відповідач у відзиві зазначає, що розрахунок суми позовних вимог є невірним, оскільки в ньому не зазначено курсу Національного банку України для долара США, який застосовувався при розрахунку лізингового платежу для кожного лізингового періоду.

Відповідно до ст. 3.2.2 Закону України «Про податок на додану вартість»не є об’єктом оподаткування операції з нарахування та сплати процентів або комісій у складі орендного (лізингового) платежу у межах договору фінансового лізингу в сумі, що не перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, встановлену на день нарахування таких процентів (комісій) за відповідний проміжок часу, розраховану від вартості об'єкта лізингу, наданого у межах такого договору фінансового лізингу; по об'єкту фінансового лізингу, оціненого в іноземній валюті, сплата процентів, з метою оподаткування визначається у гривнях по курсу валют, визначеного Національним банком України на момент сплати.

На момент укладення договору комісія виражена у гривневому еквіваленті не перевищувала подвійну облікову ставку. У зв’язку із зміною курсу гривні відбулось відповідне збільшення комісійного платежу та у відповідності до ст. 3.2.2 закону зміна необхідних відрахувань податку на додану вартість до Державного бюджету України.

Відповідно до ст. 7.9 договору у випадку виникнення обов’язкових платежів (зборів, платежів) та/або зміни ставок та/або бази (порядку) нарахування діючих податків, пов’язаних з майном та/або фактом наявності права власності на майно, лізингодавець вправі відповідно змінити загальну суму лізингових платежів, співрозмірно змін, а лізингоодержувач зобов’язується відповідно прийняти такі зміни.

За наведених обставин, перевіривши розрахунок суми основного боргу позивача, суд вважає правомірним нарахування ПДВ на розмір різниці між комісією лізингового платежу (розраховану на день сплати) та величини рівній подвійній обліковій ставці, розрахованій від вартості майна за період лізингу у відповідності до ст. 3.2.2 Закону.

Відповідач також посилається на те, що у договорі відсутня ціна договору, що суперечить ч. 2 ст. 189 ГК України.

Твердження відповідача про те, що у договорі відсутня його ціна, що суперечить ч. 2 ст. 189 ГК України судом не приймається до уваги, оскільки предметом лізингу по договору є майно, вартість якого встановлена сторонами у п. 2.3. договору.

До того ж, відповідач у відзиві зазначає, що відповідно до видаткової накладної №РН-0000226 від 25.12.2007 року позивачем було передано на користь відповідача товар - автомобіль на умовах попередньої оплати, а не на умовах фінансового лізингу майна.

Вказана позиція відповідача вважається судом необґрунтованою, оскільки у зазначеній накладній є посилання як на підставу передання відповідачу автомобілю вартістю 366 003, 80 грн. на договір, відповідно до умов якого позивач зобов’язується передати зазначений у накладній автомобіль в якості предмета лізингу в тимчасове володіння та користування за плату на умовах даного договору.

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів здійснення оплати лізингових платежів за період з грудня 2009 року по липень 2010 року суду не надав.

Згідно ст. 525 одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення основного боргу у розмірі 94440, 96 грн. є обґрунтованими, розрахованими у відповідності до умов договору та Закону України «Про податок на додану вартість»та підлягають задоволенню у повному обсязі.

До того ж, позивачем заявлено до стягнення з відповідача за порушення виконання грошового зобов’язання 4575, 11 грн. – неустойки., інфляційне збільшення суми боргу –790, 64 грн., 3% річних –684, 11 грн.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п.1 ст. 612 ЦК України).

Штрафними санкціями у ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Згідно п. 9.5 договору у випадку, якщо лізингоодержувач у встановлені договором строки не здійснює оплату встановлених договором платежів, то лізингодавець вправі вимагати сплати неустойки у розмірі 0,25% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення в перші п’ять днів прострочення та 0,5% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, починаючи з шостого дня прострочення, а лізингоотримувач зобов’язується її сплатити.

Приписами ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, всановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно п. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

При цьому ст. 549 ЦК України поряд із зазначенням неустойки закріплює дефініції понять «штарф»та «пеня». Аналіз положень цієї статті дає підстави для висновку, що неустойка є родовим, а «штраф»і «пеня» видовими щодо неї поняттями.

Для пені, як різновиду неустойки, характерним є те, що вона обчислюється у відсотках від суми несвоєвчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення зобов’язання (п. 3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до ч.6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняться через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Відповідно до п.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відтак, судом встановлено, що позивачем визначена для стягнення неустойка, у вигляді пені у розмірі 4575, 11 грн.

Суд, перевіривши надані позивачем до позову розрахунки неустойки, дійшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача неустойки в розмірі 4575, 11 грн., є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Згідно п. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних витрат та 3 % річних, суд встановив, що інфляційне збільшення суми боргу –790, 64 грн. та 3% річних –684, 11 грн. є такими, що розраховані у відповідності до положень Листа Верховного суду України №62-97р., від 3 квітня 1997 року, та ЦК України відповідно, та підлягають повному задоволенню.

Витрати по оплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу згідно ст.49 ГПК України покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 189, 193, 198, 232 ГК України, ст. ст. 524, 526, 549, 611, 625, 627, 762, 806 ЦК України, ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Т.М.М.»(м. Київ, вул. Чаадаєва, 2-Б, код ЄДРПОУ 14073675) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг»(03150, м. Київ, вул. Горького, буд. 172, 03150, м. Київ, вул. Фізкультури, 28, Бізнес-центр «Оксі»; код ЄДРПОУ 33104543) стягнення заборгованості у сумі 94440, 96 грн. (дев’яносто чотири тисячі чотириста сорок гривень дев’яносто шість копійок) - основного боргу, 4575, 11 грн. (чотири тисячі п’ятсот сімдесят п’ять гривень одинадцять копійок) –неустойки, 790, 64 грн. (сімсот дев’яносто гривень шістдесят чотири копійки) –інфляційних нарахувань та 684, 11 грн. (шістсот вісімдесят чотири гривні одинадцять копійок) –3 % річних, 1004, 91 грн. (одна тисяча чотири гривні дев’яносто одна копійка) - державного мита, 236,00 грн. (двісті тридцять шість гривень нуль копійок) –витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Дідиченко М.А. Дата підписання: 11.10.2010 року.